Постанова

від 07.06.2017 по справі 910/21362/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2017 р. Справа№ 910/21362/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Суліма В.В.

секретар судового засідання Каніковський А.О.

за участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД СУППОРТ ГРУПП УКРАЇНА"

на рішення господарського суду міста Києва

від 26.01.2017

у справі № 910/21362/16 (суддя Турчин С.О.)

за позовом CENTER-PLUS Slawomir Lech

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД СУППОРТ ГРУПП УКРАЇНА"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Схід Відбудова"

про стягнення 11274,82 дол. США

ВСТАНОВИВ:

CENTER-PLUS Slawomir Lech звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД СУППОРТ ГРУПП УКРАЇНА" 11274,82 доларів США заборгованості за договором поставки №186/13 від 29.04.2013, з яких: 6349,88 доларів США - основний борг, 436,84 доларів США - 3 % річних, 4488,10 доларів США - інфляційні втрати.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №186/13 від 29.04.2013 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.12.2016 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Схід Відбудова".

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.01.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД СУППОРТ ГРУПП УКРАЇНА" на користь CENTER-PLUS Slawomir Lech 6349,88 доларів США основного боргу, 436,84 доларів США 3 % річних та 2609,19 грн. витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Договором поставки №186/13 та поставив відповідачу (передав вантажовідправнику) узгоджений між сторонами товар на загальну суму 6349,88 дол. США, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №157920 від 23.04.2014 та інвойсом №FSE-19/14 від 22.04.2014 разом із пакувальним листом до нього. Оскільки невиконане зобов'язання у розмірі 6349,88 дол. США підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості суду не надано, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 6349,88 дол. США визнано судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що прострочення оплати відповідачем вартості товару у строки, які визначено у договорі, є підставою для стягнення на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних у заявленому позивачем розмірі. Відмовляючи в частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат, суд виходив з того, що індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД СУППОРТ ГРУПП УКРАЇНА" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2017 у справі №910/21362/16 та прийняти нове, яким позов залишити без розгляду.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі скаржник зазначає, зокрема про те, що господарським судом міста Києва неправомірно визначено підсудність спору, відповідно до вимог ч. 2 ст.124 Конституції України, статей 12, 123 ГПК України, ст.73 Закону України Про міжнародне приватне право , та відповідно в порушення ст. 76 Закону України Про міжнародне приватне право прийнято до свого провадження позов, який непідвідомчий господарським судам України, посилаючись на те, що сторони договору поставки №186/13 підпорядкували свої відносини міжнародному праву та чітко визначили уповноважений на вирішення спору орган, яким є Міжнародний Арбітражний Суд при Палаті економіки Австрії. Також скаржник посилається на лист Міжнародного арбітражного центру при Федеральній палаті економіки Австрії у місті Відні від 31.01.2017, в якому зазначено, що визначена сторонами договору поставки №186/13 арбітражна угода в п.11.2 Договору є підставою для розгляду даного спору в зазначеному арбітражі. Наявна неточність у назві арбітражу, що зазначена сторонами в договорі, в порівнянні з офіційною назвою, пояснюється тонкощами перекладу назви з різних мов та не може бути підставою для відмови у розгляді арбітражем даного спору з цих підстав.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тарасенко К.В., Сулім В.В.) від 28.04.2017 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД СУППОРТ ГРУПП УКРАЇНА" до провадження, призначено розгляд справи на 07.06.2017.

В судове засідання 07.06.2017 представники сторін, третьої особи не з'явилися.

Оскільки явка представників сторін, третьої особи у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін, третьої особи про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представників сторін, третьої особи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

29.04.2013 між CENTER-PLUS Slawomir Lech, як постачальником, продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД СУППОРТ ГРУПП УКРАЇНА", як покупцем, укладено договір поставки №186/13 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставляти і передавати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується приймати товар для перепродажу ТОВ "Практікер Україна" і оплатити його по цінам та на умовах, визначених даним договором.

Згідно з п. 1.2 Договору, асортимент, номери артикулів постачальника, кількість, ціна та загальна вартість товару вказується в інвойсах, що супроводжують товар.

Товар постачається на умовах FCA Варшава (Інкотермс 2010 р.) (п. 5.1 Договору).

Положеннями п. 5.3 Договору встановлено, що товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем за кількістю місць згідно із супровідними документами. Прийом товару за кількістю та якістю здійснюється уповноваженими представниками ТОВ "Практікер Україна" в місці призначення Товару.

Валютою розрахунків є долари США (п. 6.1 Договору).

Згідно з п. 6.3 Договору, ціна товару вказується в інвойсі на кожну поставку та включає вартість товару, вартість його упаковки, маркування, навантаження, митного оформлення в країні постачальника.

На підставі інвойсів покупець перераховує грошові кошти на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний в даному Договорі, протягом 70 календарних днів з дня відвантаження товару зі складу постачальника. За взаємною згодою сторін можлива часткова або повна передплата за товар (п. 7.1 Договору).

Як вбачається з міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №157920 від 23.04.2014 та інвойсу №FSE-19/14 від 22.04.2014 разом із пакувальним листом до нього, на виконання умов Договору позивач поставив (передав вантажовідправнику) узгоджений між сторонами товар на загальну суму 6349,88 дол. США.

Предметом даного спору є вимоги CENTER-PLUS Slawomir Lech про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД СУППОРТ ГРУПП УКРАЇНА" 11274,82 доларів США заборгованості за договором поставки №186/13 від 29.04.2013, з яких: 6349,88 доларів США - основний борг, 436,84 доларів США - 3 % річних, 4488,10 доларів США - інфляційні втрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про міжнародне приватне право", право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право", у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про міжнародне приватне право", у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону.

Відповідно до статті 32 Закону України "Про міжнародне приватне право", зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, зокрема, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу Центрального обліку та інформації про господарську діяльність Республіки Польща, CENTER-PLUS Slawomir Lech зареєстроване 08.01.1995, номер ІПН 5240100815, номер REGON 011131280.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 33 Договору між Україною та Республікою Польща Про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, зобов'язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, хіба що учасники договірних відносин підпорядкують ці відносини вибраному ними законодавству. У справах, зазначених в пункті 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що до правовідносин, що склались між сторонами мають застосовуватись норми міжнародного права згідно Віденським правилам, про що зроблено вказівку в п.9.1 Договору.

В пунктах 9.1, 9.2 Договору сторонами погоджено, що за порушення умов цього Договору винна сторона відшкодовує спричинені збитки у порядку, передбаченому Міжнародним правом згідно Віденським правилам. До збитків відносяться штрафи державних органів України, висунуті покупцю за відсутність необхідних документів на товар (які повинні бути надані постачальником, але не були надані або були неналежно оформлені), відсутність або неналежне маркування товару, невідповідність упаковки вкладеному товару та інші порушення, які виникли з вини постачальника.

Враховуючи те, що спір між сторонами виник не у зв'язку з спричиненням збитків, а у зв'язку з неналежним виконанням покупцем взятих на себе зобов'язань, колегія суддів вважає, що до змісту правовідносин, які виникають із спірного договору, підлягає застосуванню право України.

Твердження скаржника, викладені в апеляційній скарзі про те, що господарським судом міста Києва неправомірно визначено підсудність спору та відповідно в порушення ст. 76 Закону України Про міжнародне приватне право прийнято до свого провадження позов, який непідвідомчий господарським судам України, посилаючись на те, що сторони договору поставки №186/13 підпорядкували свої відносини міжнародному праву та чітко визначили уповноважений на вирішення спору орган, яким є Міжнародний Арбітражний Суд при Палаті економіки Австрії, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Згідно зі ст. ІІ Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 рік) кожна договірна держава визнає письмову угоду, по якій сторони зобов'язуються передавати в арбітраж всі або які-небудь спори, що виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з яким-небудь конкретним договірним або іншим правовідношенням, об'єкт якого може бути предметом арбітражного розгляду.

Термін "письмова угода" включає арбітражне застереження в договорі, або арбітражну угоду, підписану сторонами, або що міститься в обміні листами або телеграмами.

Відповідно до пункту 3 ст. ІІ Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 рік) суд може порушувати провадження у справі за наявності арбітражного застереження, якщо визначить, що таке застереження є недійсним, втратило силу або не може бути виконане. Положенням Конвенції 1958 року передбачена можливість розгляду спору в господарських судах за наявності в договорі арбітражного застереження.

У п. 5 роз'яснення Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" № 04-5/608 від 31.05.2002, із змінами і доповненнями зазначено, що господарським судам слід враховувати, що сторони зовнішньоекономічного договору мають право передбачити у ньому або шляхом укладення окремої угоди (арбітражна умова, арбітражне застереження) передачу спорів, що виникають з такого договору, на вирішення третейського суду (постійно діючого або створеного для вирішення конкретного спору - ad hoc); ця домовленість повинна чітко визначати, який саме орган вирішення спорів обрали сторони: Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України або інший третейський суд в Україні чи за кордоном; господарський суд може порушити провадження зі справи у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (пункт 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, Нью-Йорк, 1958 рік); названа норма узгоджується з вимогами ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", згідно з пунктом 1 якої суд, до якого подано позов з питання, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін просить про це не пізніше подання своєї першої заяви по суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Це стосується, зокрема, випадків, якщо сторони неправильно виклали назву третейського суду або зазначили арбітражну установу, якої не існує.

В пункті 11.2 Договору поставки №186/13, сторони уклали арбітражне застереження, зазначивши: "У разі недосягнення згоди сторонами, спір передається на розгляд та остаточне вирішення в Міжнародний комерційний арбітражний суд у Відні. Мова арбітражного розгляду - англійська".

У позовній заяві позивач звернув увагу на те, що вказаний пункт договору не може бути виконаний у зв'язку з тим, що Міжнародного комерційного арбітражного суд у Відні не існує.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 10.01.2017, у 1975 при Федеральній палаті економіки Австрії було створено Віденський міжнародний арбітражний центр (VIAC) як постійний та незалежний арбітражний орган. Зазначене також підтверджується листом Міністерства закордонних справ України.

До апеляційної скарги скаржником додано лист Міжнародного арбітражного центру при Федеральній палаті економіки Австрії у місті Відні від 31.01.2017, в якому, зокрема зазначено, що Міжнародний арбітражний суд при Федеральній палаті економіки Австрії у м. Відні та Міжнародний комерційний арбітражний суд у Відні (як зазначено в п.11.2 Договору поставки №186/13) - це один і той самий арбітражний орган.

Колегія суддів не приймає до уваги вказаний лист, оскільки скаржником, в порушення вимог ст.101 ГПК України, не надано обґрунтувань неможливості подання відповідного доказу суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що у вказаному листі проінформовано, що офіційною назвою арбітражу є Міжнародний арбітражний центр при Федеральній палаті економіки Австрії у м. Відні (Віденський міжнародний арбітражний центр, далі VIAC або Арбітражний центр ), проте у автентичному німецькому формулюванні встановлено наступне: Das Internationale Schiedsgericht der Wirtschaftskammer Osterreich in Wien / Міжнародний арбітражний суд при Федеральній палаті економіки Австрії у Відні (Vienna Internationale Arbitral Centre/Віденський Міжнародний Арбітражний Центр, або Schiedsgerichtszentrum / Центр арбітражного суду).

З огляду на викладене, враховуючи те, що п.11.2 Договору поставки №186/13 не містить точної назви арбітражу, на вирішення якого сторони мають передавати спори щодо зазначеного договору, у зв'язку з чим арбітражна угода не може бути виконана, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спір у даній справі підлягає розгляду в господарському суді міста Києва.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту укладеного між сторонами Договору вбачається, що сторони погодили умови поставки наступним чином: товар постачається на умовах FCA Варшава (Інкотермс 2010).

Відповідно до правил "Інкотермс-2010" (Incoterms, International commerce terms, міжнародні комерційні умови, комплект міжнародних правил з тлумачення найбільш широко використовуваних торгівельних термінів (умов) в галузі міжнародної торгівлі), FCA - термін "франко-перевізник" означає, що продавець доставить товар, який пройшов митне очищення, зазначеному покупцем перевізнику до названого місця.

Відповідно до ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Як встановлено вище, позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Договором поставки №186/13 та поставив відповідачу (передав вантажовідправнику) узгоджений між сторонами товар на загальну суму 6349,88 дол. США, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 157920 від 23.04.2014 та інвойсом № FSE-19/14 від 22.04.2014 разом із пакувальним листом до нього.

Міжнародна транспортна накладна №157920 від 23.04.2014 містить відмітку перевізника про отримання товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи положення п. 7.1 Договору, відповідно до якого на підставі інвойсів покупець перераховує грошові кошти на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний в даному Договорі, протягом 70 календарних днів з дня відвантаження товару зі складу постачальника, відповідач повинен був здійснити оплату до 02.07.2014.

В матеріалах справи відсутні докази оплати заборгованості у розмірі 6349,88 дол. США.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідач доказів оплати суду не надав, колегія суддів вважає, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 6349,88 дол. США є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення 436,84 доларів США 3 % річних та 4488,10 доларів США інфляційних втрат.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до п. 8.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України).

При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по оплаті вартості отриманого товару не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних за порушення відповідачем строків оплати вартості отриманого товару за Договором, яка підлягає стягненню в розмірі 436,84 доларів США, є вірним, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 436,84 доларів США є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні), тоді як позивачем нараховано інфляційні втрати на заборгованість визначену у доларах США, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 4488,10 доларів США є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування рішення суду, а тому відхиляються судом.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду не вбачається.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД СУППОРТ ГРУПП УКРАЇНА" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2017 у справі №910/21362/16 - без змін.

Матеріали справи №910/21362/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді К.В. Тарасенко

В.В. Сулім