Ухвала

від 26.01.2017 по справі 820/5434/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2017 р.Справа № 820/5434/16 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представників сторін: позивача - Артюха Ю.В., відповідача - Піскуна О.В., Губської В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2016р. по справі № 820/5434/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ВЛАДАР-ХАРКІВ"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Владар - Харків" (далі по тексту - позивач, ТОВ ТД Владар-Харків ) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у Харківській області), в якому, з урахуванням зави про зміну позовних вимог, просить суд:

- скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 26.07.2016 року №0001211403, від 26.07.2016 року №0001201403, від 30.09.2016 року № 0000211411 повністю.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2016 року по справі № 820/5434/16 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Владар - Харків" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено у повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 26.07.2016 року №0001211403, від 26.07.2016 року №0001201403 та від 30.09.2016 року № 0000211411.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Владар - Харків" (код ЄДРПОУ 32947554) судовий збір у розмірі 54679,93 грн. (п'ятдесят чотири тисячі шістсот сімдесят дев'ять) грн. 93 коп..

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2016 року по справі № 820/5434/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Представники відповідача, в обґрунтування вимог апеляційної скарги та у судовому засіданні, зокрема, посилаються на обґрунтованість висновків акта перевірки та прийнятих на підставі зазначеного акта оскаржуваних податкових повідомлень - рішень. Зазначають, що під час проведення перевірки контролюючим органом зроблено висновки, що з наданих документів неможливо встановити яким чином контрагентами здійснено діяльність з надання послуг на користь ТОВ ТД Владар-Харків . З підстав, наведених в апеляційній скарзі, вказують на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки факту відсутності реальності вчинення господарських операцій ТОВ ТД Владар-Харків з його контрагентами. Стверджують про порушення позивачем положень п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 138.1, п. 138.2, 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139, ст. 44, п. 198.3. п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в сумі 1669539 грн. та заниження ПДВ в сумі 1689074 грн.. Таким чином, вказують на те, що висновки акту перевірки від 10.06.2016 року № 288/20-40-14-03-08/32947554 "Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Владар - Харків", код ЄДРПОУ 32947554, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року, валютного законодавства та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року" є вірними та не вбачають підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Представник позивача, у надісланих запереченнях на апеляційну скаргу та у судовому засіданні просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зокрема, посилаючись на те, що на підставі акта перевірки від 10.06.2016 року №288/20-40-14-03-08/32947554 "Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Владар - Харків", код ЄДРПОУ 32947554, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року, валютного законодавства та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року" відповідачем безпідставно були зроблені висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також неправомірно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Стверджує, що під час проведення перевірки відповідачу ТОВ "ТД Владар-Харків" надано для перевірки всі первинні документи, які підтверджують реальність вчинення господарських операцій, правильність розрахунку та декларування податків за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року. Враховуючи наведене, вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм чинного законодавства.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Владар - Харків" перебуває на податковому обліку з 14.04.2004 року у Центральній об'єднаній державній податковій iнспекцiї м. Харкова Головного Управлiння ДФС у Харкiвськiй областi, обліковий номер №14820. Позивач є платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 23.04.2004 року № 28315302, виданого в ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, індивідуальний податковий номер платника ПДВ - 329475520306, дата початку дії свідоцтва ПДВ - 23.04.2004 року (т.1, а.с. 21-22).

На підставі наказу від 05.05.2016 року №1212 Головним управлінням ДФС у Харківській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ ТД Владар-Харків , результати якої оформлені актом від 10.06.2016 року №288/20-40-14-03-08/32947554 "Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Владар - Харків", код ЄДРПОУ 32947554, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року, валютного законодавства та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року".

Згідно з висновком акту перевірки встановлені порушення з боку позивача, зокрема:

- п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 138.1, п. 138.2, 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в сумі 1669539 грн., в т.ч.: за 2013 рік у сумі 15153 грн., за 2014 рік у сумі 482851 грн., за 2015 рік на суму 1171535 грн.;

- ст. 44, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження ПДВ в сумі 1689074 грн., в т.ч.: за квітень 2013 року в сумі 3044 грн., за травень 2013 року у сумі 3426 грн., за липень 2013 року в сумі 46 грн., за вересень 2013 року у сумі 6844 грн., за листопад 2013 року у сумі 1190 грн., за грудень 2013 року у сумі 1400 грн., за березень 2014 року у сумі 94000 грн., за квітень 2014 року у сумі 2472 грн., за травень 2014 року у сумі 14000 грн., за червень 2014 року у сумі 49500 грн., за липень 2014 року у сумі 77500 грн., за серпень 2014 року у сумі 29030грн., за вересень 2014 року у сумі 40000 грн., за жовтень 2014 року у сумі 120000 грн., за листопад 2014 року у сумі 30000 грн., грудень 2014 року у сумі 80000 грн., за січень 2015 року у сумі 20000 грн., за лютий 2015 року у сумі 56000 грн., за березень 2015 року у сумі 100033 грн., за травень 2015 року у сумі 30274 грн., за липень 2015 року у сумі 300865 грн., за вересень 2015 року у сумі 135970 грн., за жовтень 2015 року у сумі 207756 грн., за листопад 2015 року у сумі 285724 грн.;

- зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 22.1 + рядок 23.3) ( переноситься до рядка 20.1 наступного звітного (податкового) періоду) (р. 24 Декларації з ПДВ) на суму 208794 грн., в т. ч. грудень 2015 року - 208794 грн.; зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (р. 19 Декларації з ПДВ) на суму 111573 грн., в тому числі грудень 2015 року - 111573 грн..

На підставі вказаного акту податковим органом винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 26.07.2016 року №0001211403 про нарахування грошових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість в розмірі 1689074,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 420651,25 грн.;

- від 30.09.2016 року №0000211411 про нарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1071935,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 124501,00 грн.;

- від 26.07.2016 року №0001201403 про зменшення суми від'ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 320367,00 грн. та застосування штрафних санкцій (штрафу) в розмірі 18800,10 грн..

Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при винесенні вказаних податкових повідомлень-рішень діяв не в межах наданих повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

З акту перевірки від 10.06.2016 року №288/20-40-14-03-08/32947554 вбачається, що відповідачем виявлені порушення податкового законодавства у взаємовідносинах позивача з наступними контрагентами: ТОВ "НВП "Ліон Групп", ТОВ "Інвестторгресурс", ТОВ "РТП "Таргет", ТОВ "БК Акцент", ТОВ "Автомагіка", ТОВ "Обен-2014", ТОВ "Пріора-Інвест", ТОВ "Континентмаш".

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги та зазначено представником відповідача в судовому засіданні, всі послуги та звіти, отримані позивачем від вищенаведених підприємств, мають типовий характер та повторність; виходячи з договорів неможливо встановити погодинну ціну та кількість витрачених годин для надання послуг; з наданих до перевірки звітів не можливо перевірити фактичні витрати часу для надання послуг; не має даних щодо наявності в штаті підприємств фахівців в галузі дослідження та вивчення ринку; не є можливим визначити конкретні дії, вчинені на виконання договорів; звіти про надані послуги не містять інформацію, яку, на думку відповідача, повинні містити обов'язково. А також зазначено про те, що у видаткових накладних не вказано місце складання документу, сертифікатів якості на продукцію, реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність.

Виходячи з викладеного, відповідачем зроблено висновок про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не відбулись, в той час, коли будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

За правилами п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту з ПДВ, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, використання придбаного товару (послуги) у власній господарській діяльності, а також фактичне виконання господарської операції за наслідками якої виникає право на податковий кредит з ПДВ.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Пунктом п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Вимоги до оформлення податкової накладної передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), згідно з яким платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг) платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.1995 №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.1995 №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми. Таким чином, господарська операція, яка не відбулась, не може бути об'єктом оподаткування.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (аналогічні позиції викладалися Вищим адміністративним судом у листах від 02.06.2011, № 742/11/13-11 та від 01.11.2011 р. № 1936/11/13 - 11).

З аналізу вказаних норм можна дійти висновку, що податкові наслідки у вигляді права на формування податкового кредиту є правомірними лише за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Матеріалами справи підтверджено, що в періоді, який перевірявся, між позивачем та його контрагентами укладені договори про проведення маркетингових досліджень ринку товарів, а саме договір №0104/26 від 01.04.2014 року, укладений з ТОВ "НВП "Ліон Групп"; договір №0901/21 від 09.01.2014 року, укладений з ТОВ "Інвестторгресурс"; договір №0211/35 від 02.11.2015 року, укладений з ТОВ "РТП "Таргет"; договір №2601/15 від 26.01.2015 року, укладений з ТОВ "БК Акцент"; договір №0110/27 від 01.10.2015 року, укладений з ТОВ "Автомагіка"; договір №0108/23 від 01.08.2015 року, укладений з ТОВ "Обен-2014".

За наслідками надання послуг за вказаними договорами складено помісячні звіти про виконані роботи (послуги). У вказаних звітах наведено перелік підприємств, з якими проведено рекламні компанії (презентації, переговори) у відповідному місяці. В матеріалах справи містяться договори (видаткові накладні), укладені (складені) позивачем з підприємствами, стосовно яких було надано маркетингові послуги. Наслідком надання маркетингових послуг за переліченими договорами було відвантаження продукції з боку позивача на адресу підприємств - споживачів продукції. Тобто, наявними в матеріалах справи доказами підтверджено вплив наданих маркетингових послуг на фінансово-господарську діяльність позивача.

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та його контрагентами укладено договори про проведення переддоговірних процедур стосовно укладення договорів, а саме: договори №2509/42 від 25.09.2014 року, №0206/33 від 02.06.2014 року, №0506/35 від 05.06.2014 року, №0206/34 від 02.06.2014 року, укладені з ТОВ "НВП "Ліон Групп"; договір №0912/40 від 09.12.2013 року, укладений з ТОВ "Інвестторгресурс"; договір №2601/16 від 26.01.2015 року, укладений з ТОВ "БК Акцент".

Матеріалами справи підтверджено, що за наслідками надання послуг за вказаними договорами укладено інші договори зі споживачами акумуляторної продукції. Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено вплив проведених переддоговірних процедур на фінансово-господарську діяльність позивача.

Крім того, між позивачем та його контрагентами укладено договори з поточного обслуговування акумуляторних батарей та перевірки на відповідність технічної документації продукції, яка знаходилась у власності позивача, а саме: договір №0211/33 від 02.11.2015 року, укладений з ТОВ "РТП "Таргет"; договори №0110/25 від 01.10.2015 року, №0110/26 від 01.10.2015 року, укладені з ТОВ "Автомагіка"; договори №0607/22 від 06.07.2015 року, №3007/62 від 30.07.2015 року, укладені з ТОВ "Обен-2014".

Так, за наслідками проведення робіт складено звіти про проведення контролю поточного стану акумуляторних батарей з комплексом заходів для проведення передпродажної підготовки. Відповідно до складених звітів, акумуляторні батареї, які надавались для проведення робіт не відповідали за параметрами показникам паспорту і за наслідками проведення робіт такі показники були виправлені. Роботи по перевірці на відповідність технічної документації продукції, як вбачається з відповідних договорів, складались з кількох етапів: зовнішній та внутрішній огляд, вимірювання, випробування продукції кількома способами на предмет відповідності продукції вимогам ДСТУ. Таким чином, наслідком проведених робіт було приведення продукції позивача до стану, придатного для продажу та використання.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено вплив проведених робіт на фінансово-господарську діяльність позивача.

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та ТОВ "БК Акцент" укладено договір №2302/17 від 23.02.2015 року щодо просування в пошуковій системі сайту позивача в мережі Інтернет за ключовими словами. За наслідками виконання договору складено звіт, відповідно до якого визначені результати надання послуг. Також, між позивачем та ТОВ "БК Акцент" укладено договір №1205/19 від 12.05.2015 року щодо поставки продукції. Отримання продукції підтверджено видатковими та товарно-транспортними накладними. Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено вплив наданих послуг та отриманих товарів на фінансово-господарську діяльність позивача.

В матеріалах справи міститься наказ директора ТОВ ТД Владар-Харків від 15.01.2014 року №2, яким встановлено вимоги до первинних документів, які складаються між позивачем та його контрагентами, зокрема щодо проведення маркетингових досліджень та проведення переддоговірних переговорів. А також представник позивача у судовому засіданні пояснив, що первинні документи за однотипними договорами про виконання робіт (послуг) зазвичай складаються безпосередньо позивачем за тими зразками, які використовувались в попередній господарській діяльності. Колегія суддів зауважує, що типовий характер деяких документів (договорів, видаткових накладних) не може свідчить про їх юридичну дефектність.

Як вбачається з матеріалів справи, при встановленні ціни договору ТОВ ТД Владар-Харків не використовується критерій погодинної ціни надання послуг та виконання робіт, а також кількість витрачених годин для надання послуг (виконання робіт). Договори містять заздалегідь обумовлену між сторонами ціну за певний вид послуг або за одиницю товару. Колегія суддів зауважує, що вказаний спосіб формування договірної ціни не суперечить чинному законодавству України.

Колегія суддів звертає увагу, що ціноутворення на готову продукцію та інші послуги здійснюється на договірній основі.

Згідно ст.7 Закону України "Про ціни і ціноутворення", чинного на час виникнення спірних правовідносин, вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє посилання відповідача на ту обставину, що у взаємовідносинах між позивачем та його контрагентами неможливо встановити погодинну ціну та кількість витрачених годин для надання послуг, оскільки вказане не є порушенням позивачем приписів податкового законодавства.

Крім того, колегія суддів зауважує, що у судовому засіданні представник позивача зазначив про те, що у взаємовідносинах між ТОВ ТД Владар-Харків та його контрагентами ціна договору не була поставлена в залежність від витраченого часу контрагентом. В договорах обумовлена тверда ціна за певний вид послуг або встановлена ціна за одиницю товару.

Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача про відсутність даних щодо наявності в штаті підприємств фахівців в галузі дослідження та вивчення ринку, з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 20.1.3. п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України відповідачу надано право отримувати безоплатно від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, у тому числі від органів, які забезпечують ведення відповідних державних реєстрів (кадастрів), інформацію, документи і матеріали.

Проте, відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано документів, які б підтверджували відсутність в штаті підприємств - контрагентів позивача фахівців в галузі дослідження та вивчення ринку.

Колегія суддів вважає хибними доводи відповідача, в обґрунтування твердження про безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, про те, що в видаткових накладних не зазначено місце складання документу, сертифікатів якості на продукцію, реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність.

Як встановлено судом першої інстанції з пояснень представника позивача, останнім було отримано всі необхідні та достатні документи щодо підтвердження якості товару в момент прийняття товару.

Між тим, колегія суддів зазначає, що сертифікати якості та сертифікати відповідності товару не є первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податків, отже у позивача відсутній обов'язок зберігати отримані документи щодо якості товару.

Відсутність сертифікатів якості товару не спростовують факту доставки ТМЦ, оскільки такий факт підкріплено не лише товарно-транспортними накладними, а й іншими первинними документами.

Крім того, слід відмітити, що під час судового розгляду справи було надано товарно-транспортні накладні на підтвердження факту транспортування придбаного товару.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в основу висновку податкового органу про відсутність реального вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами покладено відомості, наявні в базі даних інформаційних систем та даних єдиного реєстру податкових накладних стосовно діяльності ТОВ "РТП "Таргет", ТОВ "БК Акцент", ТОВ "Обен-2014".

Відповідно до п. 74.1. ст. 74 Податкового кодексу України, податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.

За таких обставин, інформаційні бази відповідача не є джерелом податкової інформації, а лише місцем зберігання та опрацювання податкової інформації, отриманої з джерел податкової інформації.

Відповідно до ст. 72 Податкового кодексу України, в якості суб'єктів, які надають податкову інформацію визначені платники податків, податкові агенти, органи виконавчої влади, місцевого самоврядування тощо. Також, в наведеній нормі визначені джерела податкової інформації: податкові декларації, розрахунки, інші звітні документи.

Крім того, колегія суддів зауважує, що, відповідач в акті перевірки ТОВ ТД Владар-Харків посилається на порушення, встановлені в акті перевірки контрагента позивача - ТОВ "Інвестторгресурс" від 01.09.2014 року № 3784/20-31-22-03-07/38495520, відповідно до якого податковим органом була констатована неможливість встановлення походження товарно-матеріальних цінностей по ланцюгу постачання. Проте, під час судового розгляду, з наявних в матеріалах справи доказів, встановлено, що у взаємовідносинах між позивачем та ТОВ "Інвестторгресурс" за договорами №0912/40 від 09.12.2013 року, №0901/21 від 09.01.2014 року надано послуги, а не здійснено поставку товарів. Враховуючи наведене, керуючись ст. 70 КАС України, колегія суддів вважає посилання відповідача на вказану податкову інформацію необґрунтованим, оскільки такий доказ не стосується предмету доказування по даній справі.

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Континентмаш" укладено договір №0104/4 від 01.04.2013 року, а також між позивачем та ТОВ "Пріора-Інвест" укладено договір №0111/33 від 01.11.2013 року, на поставку акумуляторної продукції. В якості порушень за наведеними договорами відповідачем зазначено розбіжності по сумам податкового кредиту по взаємовідносинам з вказаними підприємствами.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 16 Податкового кодексу України, особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку. Згідно п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту з ПДВ та має всі документальні підтвердження його розміру.

Вищевказана позиція суду узгоджується із рішенням Верховного Суду України від 31 січня 2011 року по справі №21-42а10, з якого вбачається, що виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження його розміру. Платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню.

Крім того, такий висновок відповідає практиці Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Також, колегія суддів вказує на те, що чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб.

Так, статтею 198 Податкового кодексу України не встановлено обмежень щодо включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах, послугах отриманих від продавця, в разі порушення ним умов податкового законодавства, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.

Також, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Слід зазначити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Таким чином, колегія суддів вказує на те, що кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Оцінюючи докази, зібрані під час судового розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що останні підтверджують факт правомірного включення до складу податкового кредиту суми ПДВ у взаємовідносинах з ТОВ "Пріора-Інвест" в листопаді-грудні 2013 року в розмірі 2590,00 грн., у взаємовідносинах з ТОВ "Континентмаш" в квітні, травні, липні, вересні 2013 року в розмірі 13360,40 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що на підтвердження реальності здійснення господарських операцій ТОВ ТД Владар-Харків з його контрагентами також надано, а судом апеляційної інстанції досліджено, наступні документи:

- з ТОВ "НВП Ліон-Групп": договори № 0104/26 від 01.04.2014 року, № 0206/34 від 02.06.2014 року, № 0506/35 від 05.06.2014 року, № 0206/33 від 02.06.2014 року, № 2509/42 від 25.09.2014 року; видаткові накладні та акти виконаних робіт до наведених договорів: видаткова накладна №70401 від 07.04.2014 року акт №43 від 30.05.2014 року, акт №57 від 30.06.2014 року, акт № 95 від 31.07.2014 року, акт № 92 від 31.07.2014 року, акт № 93 від 31.07.2014 року, акт № 94 від 31.07.2014 року, видаткова накладна №150802 від 15.08.2014 року, акт № 100 від 29.08.2014 року, акт №143 від 30.09.2014 року, акт № 171 від 31.10.2014 року, акт № 209 від 28.11.2014 року, акт № 215 від 31.12.2014 року, акт № 7 від 31.01.2015 року; податкові накладні від 07.04.2014 року № 1, від 30.05.2014 року № 44, від 30.06.2014 року № 114, від 31.07.2014 року № 261, від 31.07.2014 року № 260, від 15.08.2014 року № 61, від 29.08.2014 року № 62, від 31.07.2014 року № 258, від 31.07.2014 року № 259, від 30.09.2014 року № 109, від 31.10.2014 року № 130, від 28.11.2014 року № 64, від 08.01.2015 року № 36, від 09.02.2015 року №44;

- з ТОВ "Інвестторгресурс": договори № 0912/40 від 09.12.2013 року, № 0901/21 від 09.01.2014 року; акти виконаних робіт № 50 від 31.03.2014 року, № 49 від 31.03.2014 року; податкові накладні від 31.03.2014 року №34, від 31.03.2014 року №35;

- з ТОВ "РТП Таргет": договори № 0211/35 від 02.11.2015 року, 0211/33 від 02.11.2015 року; акти виконаних робіт № 27 від 20.11.2015 року, № 38 від 27.11.2015 року, № 52 від 30.11.2015 року, № 53 від 30.11.2015 року, № 6 від 07.12.2015 року, № 13 від 14.12.2015 року, № 35 від 21.12.2015 року, № 63 від 28.12.2015 року; податкові накладні від 20.11.2015 року № 27, від 27.11.2015 року № 38, від 30.11.2015 року № 52, від 30.11.2015 року № 53, від 07.12.2015 року № 6, від 14.12.2015 року № 13, від 21.12.2015 року № 35, від 28.12.2015 року № 63;

- з ТОВ "БК Акцент": договори № 2302/17 від 23.02.2015 року, № 2601/16 від 26.01.2015 року, № 1205/19 від 12.05.2015 року, №2601/15 від 26.01.2015 року; акти виконаних робіт та видаткові накладні: акт № 280201 від 28.02.2015 року, акт № 280202 від 28.02.2015 року, акт № 22 від 31.03.2015 року, акт № 23 від 31.03.2015 року, акт № 24 від 31.03.2015 року, акт № 29 від 30.04.2015 року, видаткова накладна № 200502 від 20.05.2015 року, акт № 290506 від 29.05.2015 року, видаткова накладна № 36 від 24.06.2015 року, акт № 71 від 30.06.2015 року, акт № 12 від 01.07.2015 року, акт № 54 від 13.07.2015 року, акт № 74 від 20.07.2015 року, акт № 92 від 28.07.2015 року, акт № 97 від 30.07.2015 року; податкові накладні від 28.02.2015 року № 280201, від 28.02.2015 року № 280202, від 31.03.2015 року № 22, від 31.03.2015 року № 23, від 31.03.2015 року № 24, від 30.04.2015 року № 29, від 20.05.2015 року № 200502, від 29.05.2015 року № 290506, від 24.06.2015 року № 36, від 30.06.2015 року № 71, від 01.07.2015 року № 12, від 07.07.2015 року № 13, від 13.07.2015 року № 54, від 20.07.2015 року № 74, від 27.07.2015 року № 91, від 28.07.2015 року № 92, від 29.07.2015 року № 93, від 30.07.2015 року № 97, від 31.07.2015 року № 94;

- з ТОВ "Автомагіка": договори № 0110/25 від 01.10.2015 року, № 0110/26 від 01.10.2015 року, № 0110/27 від 01.10.2015 року; акти виконаних робіт та видаткові накладні №7 від 20.10.2015 року, акт № 8 від 20.10.2015 року, акт № 9 від 20.10.2015 року, акт № 10 від 23.10.2015 року, акт №11 від 23.10.2015 року, акт № 16 від 30.10.2015 року, акт № 24 від 30.10.2015 року, акт № 17 від 13.11.2015 року; податкові накладні від 20.10.2015 року №7, від 20.10.2015 року №8, від 20.10.2015 року №9, від 23.10.2015 року №10, від 23.10.2015 року №11, від 30.10.2015 року №16, від 30.10.2015 року №24, від 13.11.2015 року №17;

- з ТОВ "Обен-2014": договори № 0607/22 від 06.07.2015 року, № 3007/62 від 30.07.2015 року, № 0108/23 від 01.08.2015 року; акти виконаних робіт № 128 від 31.07.2015 року, № 129 від 31.07.2015 року, № 214 від 04.08.2015 року, № 75 від 07.08.2015 року, № 76 від 14.08.2015 року, № 243 від 25.08.2015 року, № 244 від 31.08.2015 року, № 44 від 01.09.2015 року, № 43 від 01.09.2015 року, № 143 від 07.09.2015 року, № 144 від 14.09.2015 року, № 199 від 16.09.2015 року, № 245 від 21.09.2015 року, № 232 від 30.09.2015 року; податкові накладні від 31.07.2015 року №128, від 31.07.2015 року №129, від 04.08.2015 року №214, від 07.08.2015 року №75, від 14.08.2015 року №76, від 25.08.2015 року №243, від 31.08.2015 року №244, від 01.09.2015 року №44, від 01.09.2015 року №43, від 07.09.2015 року №143, від 14.09.2015 року №144, від 16.09.2015 року №199, від 21.09.2015 року №245, від 30.09.2015 року №232;

- з ТОВ "Континентмаш": договір № 0104/4 від 01.04.2013 року; видаткові накладні №рн-5011 від 03.09.2013 року, №рн-5020 від 03.09.2013 року, №рн-5056 від 09.07.2013 року, №рн-5010 від 10.06.2013 року, №рн-5034 від 23.05.2013 року, №рн-5033 від 13.05.2013 року, №рн-5086 від 23.04.2013 року; товарно-транспортні накладні №ТТН000025 від 03.09.2013 року, №ТТН000026 від 03.09.2013 року, №ТТН000018 від 09.07.2013 року, №ТТН000093 від 23.05.2013 року, №ТТН000005 від 13.05.2013 року, №ТТН0009 від 23.04.2013 року; податкові накладні від 23.04.2013 року №5086, від 13.05.2013 року №5033, від 23.05.2013 року №5034, від 10.06.2013 року №5010, від 03.09.2013 року №5020, від 03.09.2013 року №5011, від 13.06.2013 року №5056;

- з ТОВ "Пріора-Інвест": договір № 0111/33 від 01.11.2013 року; видаткові та товарно-транспортні накладні: видаткова накладна №рн-41 від 05.11.2013 року, ТТН №00036 від 05.11.2013 року, видаткова накладна №рн-11 від 04.12.2013 року, ТТН №00241 від 04.12.2013 року; податкові накладні від 05.11.2013 року №41, від 04.12.2013 року №11.

Колегія суддів вказує на те, що укладені між позивачем та його контрагентами договори містять положення щодо предмету, вартості робіт і порядку розрахунків, порядку здачі та приймання робіт, відповідальності сторін, інших умов, термінів дії договорів та юридичних адрес сторін, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договору, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства. Доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника. Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вказує на те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Крім того, з наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704), а податкові накладні згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на включення витрат до складу валових та для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами. Крім того, не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє наведені доводи відповідача та вказує на реальність спірних господарських операцій між позивачем ТОВ ТД Владар-Харків у період, що перевірявся, повністю підтверджується наявними у матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами.

Разом з тим, актом перевірки встановлено порушення пп. 138.1, 138.2, 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток. Колегія суддів вважає дане твердження хибним з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, обов'язковою умовою для врахування витрат для визначення об'єкта оподаткування є наявність первинних документів, що підтверджують здійснення платником податків цих витрат.

Проте, податковий орган, вказуючи на порушення вищевказаних норм Податкового кодексу України ТОВ "ТД Владар-Харків", не зазначив, які саме документи в підтвердження здійснення платником податків витрат не були надані для проведення перевірки, через, що вказуючи на заниження податку на прибуток, застосував вищевказані положення Податкового кодексу України безпідставно та необґрунтовано.

Інших доказів на підтвердження факту порушення ТОВ "ТД Владар-Харків " приписів діючого законодавства України відповідачем не наведено.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість та до складу витрат при обчисленні податку на прибуток. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірності винесених податкових повідомлень - рішень належним чином в суді не довів, у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 26.07.2016 року №0001211403, від 26.07.2016 року №0001201403, від 30.09.2016 року № 0000211411 підлягають скасуванню, а позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при внесенні податкових повідомлень-рішень від 26.07.2016 року №0001211403, від 26.07.2016 року №0001201403, від 30.09.2016 року № 0000211411, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

У відповідності до ст. 159 КАС України, судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2016 року по справі № 820/5434/16 відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги Головного управління ДФС у Харківській області колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, не впливають на вирішення справи по суті та висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2016р. по справі № 820/5434/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Жигилій С.П. Судді Дюкарєва С.В. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 31.01.2017 р.