Рішення

від 27.01.2017 по справі 127/17796/16-ц

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Cправа № 127/17796/16-ц

Провадження № 2/127/356/17

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

27 січня 2017 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Прокопчук А.В.,

при секретарі - Поливаній Ю.В.,

за участю позивача -відповідача ОСОБА_1,

її представника ОСОБА_2,

відповідача-позивача ОСОБА_3,

його представника ОСОБА_4,

представника Служби у справах дітей ВМР - Бойко М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, за участю Органу опіки і піклування Вінницької міської ради, про відібрання дитини та зустрічний позов ОСОБА_3, який також діє в інтересам малолітного сина ОСОБА_6 до ОСОБА_1, за участю Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про відібрання дитини.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2015 року визначено місце проживання її сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з нею. Також зобов'язано ОСОБА_3 передати сина ОСОБА_8 матері ОСОБА_1 Рішення суду було виконане.

Однак, у листопаді 2015 року позивач погодилася віддати сина на зимовий період батьку, який обіцяв повернути сина. Проте дитину назад не повернув. Наразі відповідач примусово утримує сина та не дає можливості позивачу зустрічатись з ним, займатись вихованням сина. З 8 грудня 2015 року дитина садочка не відвідує, в зв'язку з чим його можуть виключити. ОСОБА_1 зазначає, що вона неодноразово зверталася до ГУ НП у Вінницькій області та Служби у справах дітей ВМР щодо повернення її сина, проте без результату. Враховуючи вищевикладене, на думку ОСОБА_1О, залишення дитини у батька є небезпечним для життя, здоров'я та морального виховання дитини, тому вона звернулася до суду з даним позовом та просить відібрати сина, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у батька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та передати його матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, а також стягнути з ОСОБА_3 всі документально підтверджені судові витрати. Допустити негайне виконання рішення суду.

До початку розгляду справи по суті ОСОБА_3, який також діє в інтересам малолітного сина ОСОБА_6 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1, за участю Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 мотивував тим, що з часу виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області (25.05.2015р) і до грудня 2016 року ОСОБА_1 обмежувала його спілкування з сином. Малолітній ОСОБА_6 дуже прихильний до батька, тому проживає з ним з 8 листопада 2012 року, з віку 2 років і 3 місяці, з того часу як батьки остаточно стали жити окремо. Восени 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Служби у справах дітей ВМР і заступника голови ВМР з заявою про те, що ОСОБА_1 безвідповідально ставиться до своїх батьківських обов'язків, дитина перебуває в стані постійного стресу, зазнає моральних і фізичних страждань, не отримує необхідної медичної допомоги, збільшилася вага дитини, що істотно вплинуло на загальний фізичний і психологічний стан дитини. Однак дані звернення не дали позитивного результату.

Протягом часу перебування сина з матір'ю, дитини частко залишалася сама вдома, брала сина на роботу, де закривала в тісній комірчині, одягала в завеликі розміри одяг та взуття, не дотримувалася рекомендацій лікарів щодо здоров'я дитини, не надавала згоду на лікування дитини. ОСОБА_1 не має власного житла, тому проживає у орендованій квартирі з частковими зручностями. Також ОСОБА_3 зазначає, що сина йому віддали добровільно. Повернувшись до батька, ОСОБА_3 помітив, що дитина перебуває в пригніченому стані, погано спить, боїться повернення до матері та її приходу, його поведінка і емоції були порушені.

ОСОБА_3 проживає в приватному будинку, має дохід, особисті заощадження, що дають змогу йому утримувати себе, дитину і допомагати в необхідному догляді 82-х річному батькові. З огляду на вищевказане, ОСОБА_3 вважає, що встановлення рішенням суду місце проживання дитини разом із матір'ю створює реальну небезпеку для фізичного і психологічного здоров'я дитини, перешкоджає його повноцінному розвитку, а повернення дитини матері суперечить життєвим і особистісним інтересам дитини. Оскільки умови, в яких дитина проживає з матір'ю є непридатними для подальшого проживання, тому є необхідність в зміні місця проживання дитини, в зв'язку з цим ОСОБА_3 звернувся до суду з даним зустрічним позовом та просить змінити місце проживання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, і визначити місце проживання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком ОСОБА_3, а також покласти судові витрати на відповідача.

Ухвалою суду від 27 вересня 2016 року зустрічний позов ОСОБА_3, який також діє в інтересам малолітного сина ОСОБА_6 до ОСОБА_1, за участю Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом та об'єднано їх в одне провадження.

В судовому засіданні позивач - відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Просила позов задовольнити. Зустрічний позов ОСОБА_3 не визнали та просили відмовити в його задоволенні.

Відповідач-позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні первісний позов ОСОБА_1 не визнали, надали письмові пояснення та пояснили, що за період перебування дитини з матір'ю, ОСОБА_6 зазнав моральних і фізичних страждань, потерпав від жорстокого відношення, насильства з боку матері, набрав зайву вагу, пристрастився до алкоголю, з'явилась ненормативна лексика. Додатково зазначив, що дитина боїться матері. Зустрічну позовну заяву підтримали, посилаючись на обставини, викладені в ній та просили позов задовольнити.

В судовому засіданні представник Служби у справах дітей Вінницької міської ради Бойко М.П. підтримала висновок органу опіки та піклування Вінницької міської ради про доцільність відібрання дитини ОСОБА_6 у батька ОСОБА_3 та недоцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_6, з батьком ОСОБА_3.

Вислухавши пояснення позивача - відповідача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, відповідача-позивача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4, представника Служби у справах дітей ВМР - Бойко М.П., свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2, виданого 11.05.2010 року, судом встановлено, що 11 травня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 було зареєстровано шлюб у відділі РАЦС Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, про що зроблено актовий запис № 754. Після одруження ОСОБА_9 прийняла прізвище чоловіка - ОСОБА_3 (а.с. 62).

З пояснень, наданих в судовому засіданні ОСОБА_1 та ОСОБА_3, вбачається, що їх шлюб між ними досі не розірвано, проте вони вже протягом чотирьох років проживають окремо.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3, виданого 23.09.2010 року відділом РАЦС Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, суд вбачає, що сторони по справі є батьками ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 63).

З довідки №32 від 08.08.2016 року, виданої Дошкільним навчальним закладом №9, встановлено, що ОСОБА_6 відвідував ДНЗ №9 групу, останній день відвідування - 08.12.2015р. (а.с. 14).

З пояснень, наданих в судовому засіданні, суд вбачає, що до 2012 року дитина сторін виховувалася обома батьками, а з листопада 2012 року по травень 2015 року - хлопчик проживав з батьком ОСОБА_3 у АДРЕСА_1.

Судом встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28.04.2015 року, позов ОСОБА_1 задоволено та визначено місце проживання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_8 разом з матір'ю ОСОБА_1. Зобов'язано ОСОБА_3 передати сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_8 матері ОСОБА_1. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 243,60 грн. (а.с. 5-8). Дана рішення набрало законної сили 09.05.2015 року.

Зі змісту даного рішення суду, вбачається, що судом було встановлено, що ОСОБА_1 цікавиться здоров'ям дитини, прагне займатись її вихованням, прагне зустрічей та спілкування з сином, не ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, хоча в повній мірі позбавлена такої можливості.

Також в рішенні суду зазначено, що на час проведення органом опіки та піклування Вінницької міської ради 06.04.2015 року обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_3 із сином встановлено, що будинок за адресою : АДРЕСА_1, складається з двох кімнат, кухні, коридору, санвузла. Будинок на праві власності належить бабі дитини ОСОБА_10 Одну кімнату будинку займає батько ОСОБА_3 з сином, другу кімнату займають дід та баба дитини. Будинок опалюється індивідуальним газовим опаленням, електропостачання централізоване. У кімнаті де проживає батько з дитиною знаходиться два дивана, сервант, стіл. У кімнаті безлад, брудно, речі розкидано, непомітно дитячих іграшок, розвиваючих книжок, на кухні, коридорі, ванній кімнаті неохайно. Санітарний стан будинку незадовільний

Частиною третьою ст. 61 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 р. у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Матеріалами справи встановлено, що вищевказане рішення було звернуто до виконання і виконавче провадження з виконання вищевказаного рішення суду було закінчено, в зв'язку з передачею сина матері ОСОБА_1 (а.с. 9, 9 зворіт). Таким чином, вищевказане рішенняВінницького міського суду Вінницької області від 28.04.2015 року було виконане 25.05.2015 року.

Таким чином, з травня по жовтень 2015 року дитина проживала з матір'ю ОСОБА_1

В судовому засіданні встановлено, що наразі малолітній син сторін ОСОБА_6 проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 101). Даний факт також був підтверджений в судовому засіданні пояснення відповідача-позивача ОСОБА_3 та свідками ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 За даною адресою проживає та зареєстрований свекор ОСОБА_16

Слід зазначити, що у вересні 2015 року батько ОСОБА_3 звертався до органу опіки та піклування Вінницької міської ради з заявою про визначення йому порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. Так, рішенням виконавчого комітету ВМР від 15.10.2015 року № 2343, останьому було визначено порядок участі у вихованні дитини, а саме: щосереди, щочетверга з 17.30 год. до 20.00 год., щосуботи з 10.00 год. до 20.00 год. (а.с. 98). Однак, після декількох спілкувань з дитиною, батько не повернув сина матері.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до Служби у справах дітей ВМР з заявою про повернення їй сина, відповідно до рішенняВінницького міського суду Вінницької області, однак їй було роз'яснено про необхідність звернення до суду з даного питання (а.с. 10).

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Вінницького ВП ГУ НП у Вінницькій області з проханням прийняти міри до ОСОБА_3, в зв'язку з чим з ОСОБА_3було проведено бесіди профілактичного характеру (а.с. 15, 16, 16 зворіт). Даний факт засвідчили в судовому засіданні свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_18

Крім того, ОСОБА_3 також неодноразово звертався до Служби у справах дітей ВМР, Вінницького міського відділу МВС у Вінницькій області з зверненнями щодо невиконання матір'ю батьківського обов'язку щодо дитини (зокрема, відносно чинення перешкод батькові у спілкуванні з дитиною), в результаті чого з позивачем-відповідачем було проведено бесіди (а.с. 64-65, 66, 77, 78, 79). З аналогічною заявою відповідач-позивач 03.11.2015р. звертався також і до заступника міського голови ОСОБА_19 (а.с. 67-69).

Згідно відповіді заступника міського голови ОСОБА_19 від 03.12.2015 року, з ОСОБА_1 було проведено бесіду, в якій остання повідомила, що не заперечує щодо проведення медичного обстеження дитини, в разі необхідності - лікувати. Також зазначила, що ОСОБА_3 забороняє їй спілкуватися з сином, тому наразі вона позбавлена можливості приймати участь у вихованні дитини та піклуванні про його - здоров'я. Працівниками Служби у справах дітей було проведено обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2, та встановлено, що вона проживає на винайманій квартирі з частковими зручностями, оскільки власного житла у м. Віннниці немає. Умови проживання задовольні (а.с. 70-71).

Відповідно до довідки ДНЗ №9 від 16.09.2016 року, ОСОБА_6 не відвідує дошкільний заклад № 9 з 09.12.2015р. по сьогоднішній день. Зі слів батька, дитина знаходиться на лікуванні, про що були надані довідки. 26.08.2016 року батько разом з дитиною приходив до дошкільного закладу на вибуття дитини до школи, але на 01.09.2016 року документи не були забрані. На запитання вихователя, чому дитина не прийшла до садочка 01.09.2016 року, батько повідомив, що син не буде відвідувати дошкільний заклад тому, що потребує домашнього режиму (а.с. 99).

В той же час вбачається, що ОСОБА_6 навчається в 1 класі приватного закладу "Навчально-виховний комплекс "Ор Менахем Вінниця", що підтверджується довідкою №98 від 14.10.2016 року (а.с. 172). Також відповідно до характеристики, виданої вищевказаним закладом, ОСОБА_6 за час навчання в першому класі продемонстрував на високому рівні сформоване діалогічне та монологічне мовлення; уміння відтворювати зміст прослуханих творів; в даний час відчуває труднощі в навчанні письма; відповідальний; має первинні уявлення про себе, сім'ї, суспільство, державу, світ і природу. Батько завжди цікавиться навчанням сина, піклується про зовнішній вигляд дитини (а.с. 173).

Згідно довідки КЗ "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5" від 22.11.2016 року, суд вбачає, що позивач-відповідач ОСОБА_1 працює з 01.03.2013 року сестрою медичної загальної практики - сімейна медицина (а.с. 187).

Судом встановлено, що батько дитини ОСОБА_3 працює директором у ТОВ "Зебеш 770" (а.с. 116-120, 121-125).

Суд не приймає до уваги довідки та медичні висновки малолітнього сина ОСОБА_20 щодо стану його здоров'я, оскільки з них не вбачається, хто є винним у спричиненні хвороб.

Також суд не приймає до уваги, надані ОСОБА_3 квитанції, чеки про перерахунок коштів на утримання дитини так, як суд не вирішує питання про неналежне виконання ним батьківського обов'язку щодо утримання дитини.

Суд критично ставить до пояснення відповідача-позивача відносно того, що ОСОБА_1 жорстоко поводиться з сином, оскільки відповідно до листа Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області від 17.06.2015 року, під час перевірки даний факт не був виявлений (а.с. 76).

Суд, також критично відноситься до пояснення свідків ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15, які в судовому засіданні пояснили, що ОСОБА_3 піклується дитиною, дитина навчається в школі "Навчально-виховний комплекс "Ор Менахем Вінниця" з бажанням, однак ніхто з свідків не пояснив про те, що знає про відносини між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, а також щодо відносин малолітньої дитини з матір'ю.

Згідно висновку органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 07.12.2016 року, відібрання дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, у батька ОСОБА_3, є доцільним. Щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, з батьком ОСОБА_3, то - є недоцільним. Також висновком рекомендовано матері дитини не чинити перешкод батькові у спілкуванні з дитиною, попереджати один одного про свої дії щодо дитини і узгоджувати їх з урахуванням режиму дня, стану здоровя та інтересів дитини (а.с. 188-191).

Крім того, зі змісту висновку вбачається, що комісією з числа працівників Служби у справах дітей ВМР, Вінницького мііського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, було складено акт про обстеження умов проживання від 09.11.2016р., за адресою: АДРЕСА_1. В даному акті зазначено, щго будинок складається з двох окремих кімнат, кухні, коридору, санвузла. Одну кімнату займає дід дитини ОСОБА_16, другу - батько з дитиною, в якій є місце для відпочинку та заняття дитини, побутова техніка, одяг за сезоном для дитини, дитячі іграшки та книжки. Санітарний стан будинку задовільний. Згідно з висновком ккомісії, стосунки у сім'ї доброзичливі, для дитини створені умови проживання, виховання та навчання.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч.ч. 6 - 9 ст. 7 СК України, жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до положень ст.ст.1-3 Конвенції ООН "Про права дитини" в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.

Вище вказаною Декларацією прав дитини, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Згідно ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (ст. 161 СК України).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Згідно ст. 141 СК України, мати та батько мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.

Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний приймати участь в її вихованні та має право на особисте спілкування з нею. Крім того, той із батьків, з ким проживає дитина, не має права чинити перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, спілкування з дитиною та приймати участь у її вихованні (ст. 157 СК України).

Відповідно до ст. 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Статтями 11, 15 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї разом з батьком або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитини, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Декларація прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, яка знайшла своє відображення і в Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ) як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Суд критично ставиться до тверджень відповідача-позивача ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1 є поганою матір'ю, оскільки вона погано виховувала сина та піклувалась про нього, дитина зазнала моральних і фізичних страждань, потерпала від жорстокого відношення, насильства з боку матері, пристрастилася до алкоголю, вживає ненормативну лексику тощо, оскільки будь-якого належного доказу на підтвердження даних фактів ОСОБА_3, суду надано не було. Твердження ОСОБА_3, що після спілкування ОСОБА_6 з матір'ю у дитини погіршився емоційний стан та їхнє спілкування негативно впливає на здоров'я дитини, є безпідставними.

Відповідно до консультаційного висновку спеціаліста міської лікарні "Центр матері та дитини" від 14.12.2015 року, суд вбачає, що ОСОБА_6 хворіє на елементарно-конституційне ожиріння (а.с. 81).

Також, суд не приймає до уваги пояснення ОСОБА_3 відносно того, що погіршення психологічного стану дитини викликане спілкуванням матері з ним, оскільки причиною цього є постійними скандалами між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які відбуваються в присутності дитини, що в свою чергу негативно відображається на емоційному стані дитини.

Судом прийнято до уваги, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. На що також звернув увагу Верховний Суд України в п. 18 Постанови Пленуму від 21.12.2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя".

Судом прийнято до уваги, що вирішуючи даний спір, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своєї дитини, суд повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітнього. При цьому судом враховано, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, вік дитини та її прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Разом з цим судом встановлено, що відповідачем-позивачем та його представником, не було надано суду жодного доказу того, що ОСОБА_1 не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, чи своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини, тобто ними не доведено обставини, які сприять розлученню малолітнього ОСОБА_6 з матір'ю ОСОБА_1.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною другою ст. 60 ЦПК України визначено, що докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Згідно ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ч. 4 та ч. 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

При ухваленні даного рішення суд також враховує вимоги п. 2 Декларації прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, яка знайшла своє відображення і в Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ) про те, що дитині повинні бути надані можливості і сприятливі умови, які б дозволили їй розвиватися розумово, морально, духовно і в соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом в умовах свободи і гідності при найвищому забезпеченні інтересів дитини.

Малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю, як те визначено вище вказаною Декларацією прав дитини. Таких виняткових випадків судом не встановлено.

Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про відібрання дитини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому позов підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3

Згідно ст. 88 ЦПК України, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати на оплату судового збору в розмірі 551,20 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 4 120 грн., що документально підтвердженні (а.с. 1, 209, 211-213).

В зв'язку з відмовою в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, понесені ним витрати по сплаті судового збору слід залишити без відшкодування.

Відповілдно до ст. 367 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у справі про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала.

На підставі викладеного та керуючись ст. 51 Конститутуції України, ст.ст.1-3 Конвенції ООН "Про права дитини", ст. 11, 12, 15 Закону України "Про охорону дитинства", ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", ст.ст. 7, 141, 150, 157, 159, 160, 161 СК України, ст.ст. 15, 16, 29 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57-61, 88, 212-215, 367 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, за участю Органу опіки і піклування Вінницької міської ради, про відібрання дитини - задовольнити.

Відібрати малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, у батька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), та передати його матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7.

Стягути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 4 120 (чотири тисячі сто двадцять) грн.

Рішення в частині відібрання дитини та повернення її матері допустити до негайного виконання.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, який також діє в інтересам малолітного сина ОСОБА_6 до ОСОБА_1, за участю Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: