Рішення

від 30.01.2017 по справі 914/3051/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2017р. Справа№ 914/3051/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Брікет Стар , с.Сереховичі, Старовижівський район, Волинська область;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Енергитичні ресурси природи , м. Червоноград, Львівська область;

про стягнення заборгованості в сумі 59 104,49 грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Сало О.А.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю б/н від 24.11.2016 року;

Від відповідача: не з'явився.

На розгляд господарського суду Львівської області 01.12.2016 року надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Брікет Стар до Товариства з обмеженою відповідальністю Енергитичні ресурси природи про стягнення заборгованості в сумі 59 104,49 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 05.12.2016 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, призначено її до судового розгляду на 14.12.2016 року, та відкладено вирішення питання про забезпечення позову до розгляду справи в судовому засіданні, про що сторони були повідомлені належним чином під розписку,що підтверджуються повідомленнями про вручення поштового відправлення (оригінали поштівок - в матеріалах справи).

З підстав зазначених в ухвалі суду від 14.12.2016 року відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову та розгляд справи відкладено на 11.01.2017 року,

З підстав зазначених в ухвалі суду від 11.01.2017 року розгляд справи відкладено на 30.01.2017 року.

В судове засідання 30.01.2017 року позивач явку повноважного представника забезпечив. Представник позивача позовні вимоги підтримує з підстав зазначених в позовній заяві та подав заяву про зменшення позовних вимог (вх. № 400/17 від30.01.2017р.), просить позов задоволити з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог( вх. № 400/17) та стягнути 43 369,82 грн. заборгованості з яких: 31 000,00 грн. основного боргу, 1 450,79 грн. 3% річних, 5 691,00 грн. інфляційних втрат та 5 228,03 грн. пені. Крім цього позивач просить стягнути судові витрати, а саме: судовий збір в сумі 1 378 грн. за подання позовної заяви до суду, 689,00 грн. судового збору за подання заяви про забезпечення позову та витрати на послуги адвоката в розмірі 6 500,00 грн.

Відповідач в черговий раз у судове засідання 30.01.2017 року. явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоч належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, відзиву на позов не надав.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

Справа розглядається у відповідності до поданої позивачем 30.01.2017 року заяви про зменшення розміру позовних вимог (вх.№400/17)

Відповідно до ст. 69 ГПК України суд обмежений строками розгляду справи.

У судовому засіданні 30.01.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 16.02.2015 року у справі № 914/29/15 затверджено мирову угоду від 12.02.2015р., укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Брікет Стар» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергетичні ресурси природи» , за винятком п. 6 мирової угоди.

Згідно з умовами мирової угоди відповідач визнає, що його заборгованість перед позивачем на момент укладення цієї мирової угоди становить 150 000, 00 грн. і взяв на себе зобов'язання погасити заборгованість, яка дорівнює 30 000, 00 грн., протягом 10 днів з моменту укладення цієї мирової угоди та що протягом 8 місяців, з моменту затвердження цієї мирової угоди судом, частина заборгованості перед позивачем, яка дорівнює 120 000, 00 грн., буде погашена ним шляхом розстрочення платежів та сплати 15 000, 00 грн. щомісячно згідно за наступним графіком: 05.04.2015р. - 15 000,00 грн.; 05.05.2015 р. - 15 000,00 грн.; 05.06.2015 р. - 15 000,00 грн.; 05.07.2015 р. - 15 000,00 грн.; 05.08.2015 р. - 15 000,00 грн.; 05.09.2015 р. - 15 000,00 грн.; 05.10.2015 р. - 15 000, 00 грн.; 05.11.2015р. - 15 000,00 грн.

На виконання мирової угоди відповідач здійснював часткові оплати, що підтверджується платіжними дорученнями та випискою по рахунку на загальну суму 119 000,00 грн.

Не оплаченою залишається заборгованість в сумі 31 000,00 грн.

Належних та допустимих доказів повного виконання мирової угоди відповідачем не подано.

Також, відповідач не подав належних та допустимих доказів на заперечення факту існування заборгованості на суму 31 000,00 грн.

В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 31 000,00 грн. - основного боргу та за неналежне виконання умов мирової угоди (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) 1 450,79 грн. 3% річних, 5 691,00 грн. інфляційних втрат та 5 228,03 грн. пені.

На момент розгляду справи в суді, відповідачем в повному обсязі не виконано умов мирової угоди.

На момент розгляду справи доказів погашення заборгованості сторонами у справі суду не надано.

При прийнятті рішення суд виходив з того, що відповідно ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст.78 ГПК України сторони мають право укласти мирову угоду. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.4-5 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23 березня 2012р. Про судове рішення на підставі ст.124 Конституції України, ч.1 ст.4-5 ГПК України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території.

Згідно п.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23 березня 2012р. Про судові рішення ухвали господарського суду набирають законної сили в день їх винесення, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 ГПК України про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняється провадження у справі. Зазначена норма кореспондується з нормою п. 7 ст. 80 цього Кодексу,згідно з якою господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом, а ч. 4 вказаної статті передбачено, що ухвалу про припинення провадження у справі може бути оскаржено.

Виходячи зі змісту перелічених процесуальних норм, затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження у справі.

Таким чином, мирову угод не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України. (постанова Верховного суду України від 20.01.2009р. № 21/489).

Ухвала господарського суду Львівської області від 16.02.2015 року у справі № 914/29/15 є чинною, оскільки оскарженою і скасованою не була.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання в частині виконання мирової угоди, затвердженої судом, в повній мірі не виконав. Відповідно до ч.2 ст.4-5 Господарського процесуального кодексу України невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Тому не потребує доведення той факт, що відповідач зобов'язаний був сплатити на користь позивача в термін до 05.11.2015р. заборгованість передбачену в мировій угоді.

Як вбачається зі змісту позовних вимог та судових рішень, позивач у даному спорі звернувся з позовом про спонукання до виконання укладеної сторонами мирової угоди, шляхом стягнення заборгованості на користь тзОВ Брікет Стар . Отже, позивач фактично звернувся з позовом майнового характеру про спонукання виконання мирової угоди, шляхом стягнення заборгованості визначеної в мировій угоді.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України визначеної в постанові судової палати у цивільних та господарських справах від 23.09.2015р. (справа №6-274цс15) …. у разі невиконання однією зі сторін зобов'язань за умовами мирової угоди інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. При цьому звернення заінтересованої особи до суду із зазначеним позовом без попереднього отримання постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження не є підставою для відмови в задоволенні указаного позову. .

При цьому суд зазначає, що мирова угода не наділена статусом та юридичною силою судового рішення. Відрізняючись від звичайного правочину за формою та процедурою укладання, мирова угода за своїм змістом передбачає дії осіб, що породжують (змінюють чи припиняють) цивільні права та обов'язки в розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, в тому числі й зобов'язання за положеннями статті 509 Цивільного кодексу України. (Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України № 12/184 (10/293/21) від 03.10.2006 року, № 13/210/10 від 04.07.2011 року) .

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 530 ЦК України, визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його не допускається.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення заборгованості в розмірі 31 000,00 грн. - задоволити.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає.

Пленум Вищого господарського суду України у п.7.1 Постанови №14 від 17.12.2014р. роз'яснив, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що станом на 05.08.2015 року відповідач був зобов'язаний оплати заборгованість в сумі 120 000,00 грн., однак станом на 04.09.2015 року, відповідачем було сплачено лише 100 000,00 грн.

Відповідно п.5 мирової угоди у разі порушення відповідачем строків для погашення боргу дія цієї угоди в частині надання відповідачу розстрочки припиняється та він зобов'язується погасити всю суму боргу протягом 10 днів з дня порушення строків сплати заборгованості;

Зважаючи на те, що доказів виконання відповідачем зобов'язання, встановленого ухвалою господарського суду Львівської області від 16.02.2015 року у справі № 914/29/15, своєчасно та повному обсязі у встановлений термін, сторонами не надано, суд, здійснивши перерахунок 3 % річних з врахуванням заяв про зменшення позовних вимог (вх. № 400/17 від 30.01.2017р.) та п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за яким здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені), дійшов висновку, що стягненню підлягає 1 450,79 грн. 3% річних в межах заявлених позовних вимог.

Пленумом Вищого господарського суду України у Постанові №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.3.2). Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (п.3.1).

Суд здійснивши перерахунок інфляційних втрат з врахуванням вище наведеного та заяви про зменшення позовних вимог (вх. № 400/17 від 30.01.2017р.) дійшов висновку, що стягненню підлягає 5 549,00 грн. інфляційних втрат, в частині стягнення 142,00 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення 5 228,03 грн. пені, суд зазначає, що згідно ст.230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ч.2 ст.343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Водночас, суд звертає увагу на те, що оскільки пеня, відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, є одним із видом неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання, то такий правочин, у відповідності до ч.1 ст.547 ЦК України, належить вчиняти у письмовій формі.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.2.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Пунктом 6 текстом мирової угоди від 12.02.2015р. сторони зазначили, що у випадку порушення вимог даної угоди відповідачем, останній зобов'язується сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної обліком ставки НБУ від суми несвоєчасного виконання за кожен день прострочення його виконання.

Однак, згідно ухвали господарського суду Львівської області від 16.02.2015 року у справі № 914/29/15 мирову угоду від 12.02.2015р., укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Брікет Стар» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергетичні ресурси природи» затверджено , за винятком п. 6 мирової угоди.

Ухвала господарського суду Львівської області від 16.02.2015 року у справі № 914/29/15 є чинною, оскільки оскарженою і скасованою не була.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог про стягнення 5 228,03 грн. пені, нарахованих на заборгованість, що, на думку позивача, виникла внаслідок невиконання рішення суду у встановлений строк, слід відмовити.

Згідно з ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи зі змісту наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в розмірі 1 378,00 грн. покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог,а саме 1 207,38 грн. на відповідача.

Судовий збір в розмірі 689,00 грн. за подання заяви про забезпечення позову (вх.5735/16 від 01.12.2016р.), покладається на позивача у зв'язку з відмовою в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до приписів ст.44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 3 ст.48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру і адвокатську діяльність .

Відповідно до ст. 6 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до ст. 26 вказаного Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;

Відповідно ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Окрім цього, суд звертає увагу на наступне.

Згідно п.6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України від 21.02.2013 р. № 7, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, необхідно зазначити, що в матеріалах справи є наявний договір № 09/16 про надання юридичних послуг від 23.11.2016р. та додаткова угода № 1 до Договору № 09/16 про надання юридичних послуг від23.11.2016р., укладених між сторонами з визначеним предметом договору. Згідно з п.4.2. цього договору сторони домовилися, що вартість послуг передбачених договором становить 5 000,00 грн. за підготовку та подачу позовної заяви до суду та 750,00 грн. га годину роботи виконавця пов'язаної з представництвом інтересів клієнта в суді, з врахуванням витрат виконавця необхідних для доїзду до місця проведення чергового судового засідання та що не залежно від тривалості чергового судового засідання клієнт оплачує виконавцю суму не менше як за 1 (одну) годину роботи, за представництво інтересів клієнта у даній справі (п.4.2.1. договору).

Матеріали справи міститься платіжне доручення від 23.11.2016р. № 910 на суму 5 000,00 грн. про сплату наданих юридичних послуг згідно договору №09/16 про надання юридичних послуг адвоката, квитанція до прибуткового касового ордеру №01 від 30.01.2017р. на суму 1 500,00грн., акт №1 приймання - передачі наданих юридичних послуг згідно договору № 09/16 від 24.11.2016р. на суму 5 000,00 грн. та акт №2 приймання - передачі наданих юридичних послуг згідно договору № 09/16 від 24.11.2016р. на суму 1 500,00 грн., що підписані сторонами та скріплені печатками без жодних застережень , також свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 307 від 18.01.2006р., видане ОСОБА_1.

Згідно п.п 3.1, 3.3. постанови НБУ Про затвердження положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні №637 від 15.12.2004 р., зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 13.05.2005 р. за №40/10320, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів. Приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

З огляду на вищевикладене та вимог Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність , суд прийшов до висновку про задоволення стягнення судових витрат у сумі 5 695,17 грн. на послуги адвоката (пропорційно розміру задоволених позовних вимог).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 44, 35, 43, 48, 49, 78, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Енергетичні ресурси природи (80100, Львівська область, м. Червоноград, вул. Забузька, 9; ідентифікаційний код 37591930) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Брікер Стар (44442, Волинська область, Старовижівський район, с. Сереховичі, вул. Комсомольська, буд. 12А ; ідентифікаційний код 37788895) 31 000,00 грн. заборгованості, 1 450,79 грн. 3% річних, 5 549,00 грн. інфляційних втрат, 1 207,38 грн. витрат по сплаті судового збору та 5 695,17 грн. витрат на послуги адвоката.

3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 03.02.2017р.

Суддя Коссак С.М.