Постанова

від 26.01.2017 по справі 914/2649/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2017 р. Справа № 914/2649/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Дубник О.П.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» м.Городок, Львівська обл. за вих..№750 від 15.12.2016р.

на рішення господарського суду Львівської області від 07.12.2016р.

у справі № 914/2649/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Енергохімсервіс» м.Київ

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» м.Городок, Львівська обл.

про стягнення 554 808, 80 грн.

за участю представників сторін від:

позивача: не з'явився;

відповідача: ОСОБА_2 - згідно довіреності б/н від 17.03.2016 р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 07.12.2016 р. позов задоволено. Стягнуто з ТОВ Яблуневий дар на користь ТОВ Енергохімсервіс 554 808, 80 грн. боргу та 8 322, 13 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не враховано важкий фінансовий стан боржника як підставу для відстрочення виконання рішення суду.

Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.

В судовому засіданні представником відповідача викладено доводи апеляційної скарги.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, між сторонами у справі укладено договір постачання №118 від 22.10.2015 р.

Згідно п.п. 1.1, 1.2, 3.1, 4.1, 4.2 вказаного договору, продавець (позивач у справі) зобов'язується поставити і передати у власність покупця (відповідач у справі), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити замовлений товар в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі.

Ціна за одиницю виміру товару, що визначається у специфікаціях до договору, виписаних продавцем на підставі заявки покупця, встановлені сторонами виключно для даного договору, не розповсюджуються на інші договори, заключні або ті, що будуть заключні між сторонами, і не можуть розглядатися у якості доказів встановленої практики визначення цін у договірних стосунках між сторонами.

Поставка товару здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання попередньої оплати.

Покупець сплачує на користь продавця вартість товару шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця за наданими реквізитами наступним чином - 100% попередня оплата вартості товару, згідно рахунку-фактури на оплату.

Датою передачі та переходу права власності на товар від продавця до покупця вважається дата отримання товару покупцем відповідно до видаткової / товарно-транспортної накладної.

Як підтверджується матеріалами справи, на виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 948 996,00 грн. Факт поставки товару та його отримання підтверджується видатковими накладними підписаними обома сторонами та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, а саме: видаткова накладна №РН-0000379 від 07.06.2016 р. на суму 437.767,20 грн. та довіреність №767 від 07.06.2016р.; видаткова накладна №РН-0000418 від 22.06.2016 р. на суму 2.793,60 грн. та довіреність №862 від 22.06.2016 р.; видаткова накладна №РН-0000426 від 23.06.2016 р. на суму 508.435,20 грн. та довіреність №862 від 22.06.2016 р.

Як встановлено судом першої інстанції, обов'язок щодо оплати за отриманий товар відповідач виконав частково в розмірі 394 187,20 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №1933 від 21.06.2016 р. на суму 120 000,00 грн., №6029 від 23.08.2016 р. на суму 150 000,00 грн., №3341 від 26.08.2016 р. на суму 30 000,00 грн., №3340 від 26.08.2016 р. на суму 40 000,00 грн., №4011 від 16.09.2016 р. на суму 54 187,20 грн., а також долученими до матеріалів справи банківськими виписками.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем скеровувались на адресу відповідача листи №01-04/08 від 04.08.2016 р., №01-08/08 від 08.08.2016 р., №06-09/09 від 09.09.2016 р., №08-13/09 від 13.09.2016 р. із проханням погасити наявний борг за поставлений товар.

Листом №543 від 19.09.2016 р. відповідач звернувся до позивача з проханням розтермінувати заборгованість в розмірі 554 808,80 грн. до 28.10.2016 р.

У зв'язку з цим, 19.09.2016 р. сторонами було укладено додаткову угоду до договору постачання №118 від 22.10.2015 р., якою сторони погодили графік погашення заборгованості, зокрема 100 000,00 грн. до 23.09.2016 р., 100 000,00 грн. до 30.09.2016 р., 100 000,00 грн. до 07.10.2016 р., 100 000,00 грн. до 14.10.2016 р. , 100 000,00 грн. до 21.10.2016 р. та 54 808,80 грн. до 28.10.2016 р.

Однак, доказів сплати боргу в сумі 554 808,80 грн. відповідачем станом на день прийняття рішення судом першої інстанції, як і судом апеляційної інстанції відповідачем не подано.

При прийнятті постанови, колегія суддів виходила з наступного.

Відповідно до ст. ст. 193, 265 Господарського кодексу України , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. А за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України .

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторонам (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, з врахуванням часткової оплати боргу відповідачем, сума основного боргу, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 554 808, 80 грн.

Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду, то суд апеляційної інстанції погоджується з позицією місцевого господарського про відмову у задоволенні такого, з огляду на таке.

Відповідно до частини 6 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Як вбачається з клопотання відповідача та апеляційної скарги, відповідач просить відстрочити виконання рішення суду до 31.03.2017 р. Зазначене обґрунтовує тим, що підприємство перебуває у складному фінансовому становищі, товариство не має змоги оплатити наявну заборгованість одним платежем, оскільки це може спричинити повну зупинку господарської діяльності, невиплату заробітної плати працівникам, припинення сплати податків до державного та місцевих бюджетів, що призведе до банкрутства відповідача.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (Вказаної позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові пленуму №9 від 17.10.2012 р. Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України ).

Таким чином, з огляду на те, що обґрунтовуючи своє клопотання складним фінансовим становищем, відповідач не надав суду жодних доказів такого фінансового стану підприємства, а також не надав доказів, які б свідчили про можливість невиплати заробітної плати працівникам, припинення сплати податків до державного та місцевих бюджетів, зокрема фінансового звіту товариства за 2016 рік, стан рахунків товариства, тощо, а також враховуючи баланс інтересів кредитора та боржника, відсутність вчинення відповідачем будь-яких дій щодо погашення заборгованості згідно з умовами додаткової угоди, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про відстрочку виконання рішення суду.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у апеляційній скарзі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення прийняте із дотриманням норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, тому підстав для його зміни чи скасування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 07.12.2016 р. у справі

№ 914/2649/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Львівської області.

Головуючий-суддя Матущак О.І.

Судді Дубник О.П.

ОСОБА_1