Рішення

від 02.02.2017 по справі 902/94/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 лютого 2017 р.            Справа № 902/94/17

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос-Агро»

(вул. Гвардійська, 68, смт. Раухівка, Березівський район, Одеська область, 67308)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ситковецьке»

(вул. Мандролька, 19, смт. Ситківці, Немирівський район, Вінницька область, 22865)

про стягнення заборгованості 27 910,85 грн.

за участю секретаря судового засідання Павловій Т.С..

представників сторін:          

позивача ОСОБА_1 керівник;

відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Колос-Агро» звернулося до Господарського суду Вінницької області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ситковецьке» заборгованості в загальному розмірі 142 911,00 грн..

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором за договором № 11 на проведення збирання сільськогосподарський культур від 01.09.2015 року в частині проведення розрахунків за надані послуги.

Ухвалою суду від 16.01.2017 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/94/17 з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 02.02.2017 року та зобов'язано сторін надати докази необхідні для вирішення спору.

На визначену судом дату з’явився представник позивача, який позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався, пояснень щодо обставин викладених в позові та визначених судом документів не надав, про поважність причини своєї неявки суду не повідомив. При цьому, про розгляд справи в суді останній повідомлений завчасно та належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за вх. № 572 від 31.01.2017 року.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Беручи до уваги той факт, що неявка в засідання суду сторін або їх представників, належним чином та відповідно до законодавства повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01 вересня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Колос-Агро» (позивач, за договором Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ситковецьке» (відповідач, за договором Замовник) укладено договір на проведення збирання сільськогосподарських культур № 11 (надалі Договір).

Згідно п.1.1 Договору змовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов’язання зібрати комбайном «ДЖОН-ДІР» сільськогосподарські культури.

Виконавець зобов’язується провести збирання врожаю сої за попередньою згодою сторін на площі 158 га. (п.п. 2.1., 2.1.1. Договору)

Замовник зобов’язується забезпечити Виконавця обсягом робіт, передбачених п. 2.1.1. даного Договору. В п’ятиденний строк після закінчення робіт підписати акт виконаних робіт. (п.п. 3.1., 3.1.1., 3.1.6. Договору)

Сторони погодили вартість робіт у такий спосіб: оплата за виконані обсяги робіт по збиранню сої з Виконавцем проводиться з розрахунку 900,00 грн. за один га з ПДВ. (п. 4.1. Договору)

Термін розрахунку до 30 листопада 2015 року. (п. 4.2. Договору)

Термін дії Договору встановлюється з моменту його підписання і діє до повного виконання розрахунків. (п. 9.1. Договору)

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на умовах Договору надав відповідачу послуги по збиранню сої загальну суму 142 200,00 грн., про що сторонами складено та підписано акт прийняття виконаних робіт від 11.11.2015 року (а.с. 21)

В порушення взятих на себе зобов’язань за Договором відповідач не провів розрахунків за надані послуги. Претензії № 9 від 25.04.2016 року та № 17 від 29.11.2016 року, направлені на адресу відповідача, до позитивних результатів не призвели.

Таким чином, станом на день розгляду справи за останнім рахується заборгованість в розмірі 142 200,00 грн..

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 «Послуги. Загальні положення», ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 142 200,00 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення 711,00 грн. неустойки.

Розглядаючи зазначену вимогу суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Відповідно до 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 5.1. Договору визначено, що у разі порушення Замовником строків розрахунків з Виконавцем, замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі 1% від суми заборгованості за кожний день прострочки, рахуючи з третього дня після підписання акта виконаних робіт.

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Поряд з цим, стаття 3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При порушенні провадження у справі суд зобов’язав позивача надати обґрунтований розрахунок ціни позову із зазначенням моменту виникнення боргу, його перебігу та погашення з посиланням на первинні документи (розрахунок провести окремо по основному боргу та неустойці). Вказана вимога суду спричинена відсутністю в позовних матеріалах розрахунку заявленої до стягнення неустойки, а наведений в тексті позовної заяви розрахунок не містить періоду нарахування.

Однак, станом на 02.02.2017 року, позивачем не виконано вимоги суду, та не обґрунтованого розрахунку неустойки.

Враховуючи наведене вище суд зважає на наступне.

В силу ст. ст. 43, 33 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, якими в розумінні ГПК України є належно засвідчені копії або оригінали. Крім того, оригінали доказів подаються згідно ст. 36 цього ж Кодексу на вимогу суду.

У відповідності зі ст. 115 ГПК України передбачена обов‘язковість виконання рішень, ухвал, постанов суду на всій території України.

Як зазначено судом, позивачем не надано обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення неустойки, що позбавляє суд можливості, у відповідності зі ст. 43 ГПК України, повно, всебічно та об‘єктивно оцінити докази, з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За вказаних обставин суд вбачає, що позивач без поважних причин не подав визначені судом матеріали, що перешкоджає вирішенню спору в частині стягнення неустойки, оскільки поважними визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами.

Враховуючи вищевикладене в його сукупності, позов в частині стягнення неустойки слід залишити без розгляду.

Після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду в цій частині, позивач не позбавлений права звернутися до господарського суду в загальному порядку.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог.

Зважаючи на наведене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ПК України.

Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 81, ст.ст.43, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задоволити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ситковецьке» (вул. Мандролька, 19, смт. Сітківці, Немирівський район, Вінницька область, 22865, код ЄДРПОУ 33845116 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос-Агро» (вул. Гвардійська, 68, смт. Раухівка, Березівський район, Одеська область, 67308, код ЄДРПОУ 36453866) 142 200 (сто сорок дві тисячі двісті) грн. 00 коп. – боргу та 2 133 (дві тисячі сто тридцять три) грн. 00 коп. - витрат зі сплати судового збору.

3. Позов в частині стягнення 711,00 грн. неустойки залишити без розгляду.

4.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити відповідачеві рекомендованим листом.

Повне рішення складено 03 лютого 2017 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (вул. Мандролька, 19, смт. Ситківці, Немирівський район, Вінницька область, 22865)