Рішення

від 31.01.2017 по справі 905/3307/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр-т Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.01.2017                      Справа № 905/3307/16                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Сажневої М.В., розглянувши матеріали справи

за позовом

Публічного акціонерного товариства «Донецький завод гірничорятувальної апаратури»

до

Державного підприємства «Селидіввугілля»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

Управління Державної казначейської служби України у м. Селидовому Донецької області

про

стягнення 3 408 206,41 грн

за участю представників:

від позивача

ОСОБА_1 - представник за довіреністю

від відповідача

ОСОБА_2 - представник за довіреністю

від третьої особи

не з’явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Донецький завод гірничорятувальної апаратури» до Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення основної заборгованості у розмірі 1710018,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 1544146,25 грн та 3% річних у розмірі 154042,16 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором постачання №Т1/139 від 17.12.2012 та договором постачання №Т1/140 від 17.12.2012 щодо здійснення повної оплати вартості поставленого товару.

Відповідач проти позову заперечує та вважає, що станом на дату подачі позову сплив строк позовної давності для звернення до суду, що є підставою для відмови у позові, а також відповідач подав заяву про застосування позовної давності. Крім того, відповідач зазначає, що надана позивачем копія акту звірки станом на 07.04.2016, не є свідченням вчинення дії, що перериває перебіг позовної давності, оскільки вказаний акт звірки поданий станом на 07.04.2016, тобто після спливу строку позовної давності та підписаний з боку ДП «Селидіввугілля» працівником бухгалтерії, яка не є уповноваженою на це особою та скріплено печаткою «Для довідок», а не печаткою підприємства. Крім того, відповідач вважає, що спірні договори не набрали чинності, у зв’язку з відсутністю надходження бюджетних асигнувань та право власності на товар не виникло у покупця, у зв’язку з відсутністю оплати за поставлений товар.

Третя особа у письмових поясненнях повідомила, що 29.12.2012 Управлінням Державної казначейської служби України у м. Селидовому Донецької області було зареєстровано та взято на облік бюджетне зобов’язання Державного підприємства «Селидіввугілля» за договором №Т1/139 від 17.12.2012 та №Т1/140 від 17.12.2012. Крім того, третя особа зазначає, що не оплачені в кінці бюджетного періоду бюджетні фінансові зобов’язання одержувачів бюджетних коштів знімаються з обліку органами Казначейства, а станом на даний час в Управлінні не обліковується бюджетна заборгованість за Державним підприємством «Селидіввугілля»

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд Донецької області

В С Т А Н О В И В :

17.12.2012 між Публічним акціонерним товариством «Донецький завод гірничорятувальної апаратури» (постачальник, позивач) та Державним підприємством «Селидіввугілля» підписано договір постачання №Т1/139 укладений на підставі конкурсних торгів, проведених 03.12.2012 (далі - Договір-1).

Відповідно до п. 1.1 Договору-1 постачальник зобов’язується поставити покупцеві товар, зазначений у специфікаціях, а покупець прийняти та оплатити такий товар за наявності затверджених та отриманих відповідних бюджетних асигнувань.

Згідно з п. 1.2 Договору-1 найменування (номенклатура, асортимент) товару - ізолюючий саморятівник типу ШСС - 1П. Кількість товару за договором - 739 одиниць.

Ціна Договору становить 1627278,00 грн, у тому числі податок на додану вартість - 271213,00 грн (п. 3.1 Договору-1).

Сторонами була підписана Специфікація до Договору-1, в якій сторони погодили найменування, кількість та ціну товару, загальна вартість продукції, що поставляється.

17.12.2012 між Публічним акціонерним товариством «Донецький завод гірничорятувальної апаратури» (постачальник, позивач) та Державним підприємством «Селидіввугілля» підписано договір постачання №Т1/140 укладений на підставі конкурсних торгів, проведених 03.12.2012 (далі - Договір-2).

Відповідно до п. 1.1 Договору-2 постачальник зобов’язується поставити покупцеві товар, зазначений у специфікаціях, а покупець прийняти та оплатити такий товар за наявності затверджених та отриманих відповідних бюджетних асигнувань.

Згідно з п. 1.2 Договору-2 найменування (номенклатура, асортимент) товару учбовий саморятівник типу ШСС - 1 Т2 в комплекті зі 100 одиницями регенеративних патронів. Кількість товару за договором - 6 одиниць.

Ціна Договору становить 416376,00 грн, у тому числі податок на додану вартість – 69396,00 грн (п. 3.1 Договору-2).

Сторонами була підписана Специфікація до Договору-2, в якій сторони погодили найменування, кількість та ціну товару, загальна вартість продукції, що поставляється.

Згідно з п. 5.1 Договорів постачання товару здійснюється згідно з заявкою покупця, протягом 5 календарних днів з дати отримання постачальником письмової заявки від покупця про готовність прийняти та сплатити за товар на умовах договору. Заявка направляється постачальнику за наявності затверджених та отриманих відповідних бюджетних асигнувань.

Відповідно до п. 10.1 Договорів дані Договори набувають чинності з дати затвердження і надходження відповідних бюджетних асигнувань та підписання обома сторонами і діють до 31.12.2012.

Відповідач вважає, що Договори не набули чинності, у зв’язку з відсутністю надходження бюджетних асигнувань.

Суд не погоджується з вказаним твердженням відповідача та відхиляє його з огляду наступне.

Дослідивши зміст п. 10.1 Договорів суд прийшов до висновку, що пунктом 10.1 Договорів визначено 3 умови, за настання яких Договори набувають чинності: 1) затвердження відповідних бюджетних асигнувань, 2) надходження відповідних бюджетних асигнувань, 4) підписання Договору обома сторонами.

Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України «Про виконання Державного бюджету України на 2012 рік» №240 від 17.04.2012 (з наступними змінами) затверджені обсяги асигнувань Державного бюджету України на 2012 рік за бюджетними програмами (у тому числі за бюджетною програмою КПКВК 1101200 «Державна підтримка будівництва вугле- та торфодобувних підприємств, технічне переоснащення зазначених підприємств, у тому числі через механізм здешевлення та погашення кредитів, а також виконання програми реновації гірничошахтного обладнання кредитів, а також виконання програми реновації гірничошахтного обладнання») відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» зі змінами, розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.08.2012 №641 «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету та передачу деяких бюджетних призначень, передбачених у 2012 році Міністерству фінансів» (зі змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.03.2012 №177 «Деякі питання використання у 2012 році державних капітальних видатків».

Оскільки головним розпорядником бюджетних коштів була затверджена відповідна бюджетна програма, відповідач відповідно до затверджених планів використання бюджетних коштів провів конкурсні торги, за наслідками яких між позивачем та відповідачем підписано Договори №Т1/139 від 17.12.2012 та №Т1/140 від 17.12.2012.

Крім того, 29.12.2012 Управлінням Державної казначейської служби України у м.Селидовому Донецької області було зареєстровано та взято на облік бюджетне зобов’язання Державного підприємства «Селидіввугілля» за договором №Т1/139 від 17.12.2012 та №Т1/140 від 17.12.2012.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що така умова Договору, як затвердження відповідних бюджетних асигнувань, є виконаною.

Щодо умови п. 10.1 Договорів про набуття чинності договором також з дати находження відповідних бюджетних асигнувань, то суд відзначає, наступне.

Вказана умова в розумінні статей 251 та 252 Цивільного кодексу України не є подією, яка має неминуче настати зі спливом певного періоду, а тому не може бути відкладальною умовою та не створює для сторін цивільних прав та обов’язків щодо визначення дати набрання чинності Договором.

Таким чином, зазначена умова договорів не є підставою вважати Договори таким, що не набрали чинності або набрання чинності якими залежить від надходження бюджетних асигнувань.

Договори підписано з боку позивача головою правління ОСОБА_3, з боку відповідача – заступником директора по закупівлям та договірній роботі ОСОБА_4 на підставі доручення №1/42 від 03.01.2012, скріплено печатками позивача та відповідача.

Сторони не заперечують проти підписання Договорів уповноваженими особами і скріплення печатками.

З урахуванням наведеного, оскільки Договори №Т1/139 від 17.12.2012 та №Т1/140 від 17.12.2012 підписано сторонами і скріплено печатками, були затверджені відповідні бюджетні асигнування, бюджетне зобов’язання ДП «Селидіввугілля» за Договорами №Т1/139 від 17.12.2012 та №Т1/140 від 17.12.2012 зареєстровано і взято на облік у Казначействі 29.12.2012, суд прийшов до висновку, що згідно з умовами п. 10.1 Договору вказані Договори набули чинності.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України договір набирає чинності з моменту його укладення.

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічне положення закріплено в ст. 180 Господарського кодексу України.

Як свідчать умови Договорів №Т1/139 від 17.12.2012 та №Т1/140 від 17.12.2012 та не заперечується сторонами, сторони при підписанні Договорів досягли згоди щодо всіх істотних умов Договору, що визначені чинним законодавством та документацією конкурсних торгів, а саме: предмет договору (розділ 1), кількість, якість товарів, робіт послуг (розділи 1, 2), порядок здійснення оплати (розділ 4), ціна договору (розділ 3), термін постачання товарів, умови постачання товару, місце поставки товарів (п.п. 5.1 - 5.4), строк дії договору (розділ 10), права та обов’язки сторін (розділ 6), зазначення умови щодо можливості зменшення обсягів закупівлі залежно від реального фінансування видатків (п. 1.4), відповідальність сторін згідно чинного законодавства (розділ 7).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору-1 позивач поставив відповідачу товар на суму 1363038,00 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи видатковою накладною №1673 від 26.12.2012 та податковою накладною №95 від 26.12.2012.

Отримання відповідачем товару, зазначеного у видатковій накладній, підтверджується підписом його представника на зазначеній видатковій накладній та довіреністю №1853 від 25.12.2012 відповідача на отримання товару від позивача.

На виконання умов Договору-2 позивач поставив відповідачу товар на суму 346980,00 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи видатковою накладною №1674 від 26.12.2012 та податковою накладною №94 від 26.12.2012.

Отримання відповідачем товару, зазначеного у видатковій накладній, підтверджується підписом його представника на зазначеній видатковій накладній та довіреністю №1854 від 25.12.2012 відповідача на отримання товару від позивача.

В судовому засіданні 31.01.2017 представник відповідача підтвердив отримання відповідачем товару від позивача за вказаними накладними, а також підтвердив, що в подальшому, у зв’язку з неоплатою товару, спірний товар відповідачем позивачу не повертався.

Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобов’язання сторін виникли в порядку статті 11 Цивільного кодексу України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов’язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У статті 692 Цивільного кодексу України зазначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 4.1 Договору-1 розрахунки за узгоджену партію товару здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 3-х робочих днів з дати отримання покупцем товару на умовах договору на підставі рахунку постачальника та накладної на поставлений товар. Перерахування грошових коштів здійснюється за наявності затверджених на отримання відповідних бюджетних асигнувань.

Таким чином, товар отриманий за видатковою накладною №1673 від 26.12.2012 відповідач зобов’язаний був оплатити до 29.12.2012 включно.

У строки визначені Договором-1 відповідач за отриманий товар не розрахувався.

22.05.2014 між Публічним акціонерним товариством «Донецький завод гірничорятувальної апаратури» (завод, позивач) та Державним підприємством «Селидіввугілля» (підприємство, відповідач) підписано угоду щодо порядку погашення заборгованості за договором постачання №Т1/139 від 17.12.2012 (далі - Угода).

За умовами вказаної Угоди сторони дійшли згоди щодо порядку погашення фактичної заборгованості за поставлений в 2012 році товар, а саме саморятівник шахтний ШСС -1П у кількості 619 шт., загальною вартістю 1363038,00 грн в т.ч. ПДВ за договором постачання №Т1/139 від 17.12.2012:

1) Зазначена у цій угоді заборгованість за договором постачання №Т1/139 від 17.12.2012 на суму 1363038,00 грн в т.ч. ПДВ підлягає погашенню за рахунок коштів підприємства шляхом перерахування на поточний рахунок завода у наступному порядку:

1.1. в термін до 01.06.2014 - 170379,75 грн в т.ч. ПДВ;

1.2. в термін до 01.07.2014 - 170379,75 грн в т.ч. ПДВ;

1.3. в термін до 01.08.2014 - 170379,75 грн в т.ч. ПДВ;

1.4. в термін до 01.09.2014 - 170379,75 грн в т.ч. ПДВ;

1.5. в термін до 01.10.2014 - 170379,75 грн в т.ч. ПДВ;

1.6. в термін до 01.11.2014 - 170379,75 грн в т.ч. ПДВ;

1.7. в термін до 01.12.2014 - 170379,75 грн в т.ч. ПДВ;

1.8. в термін до 01.01.2015 - 170379,75 грн в т.ч. ПДВ.

Проте, як вбачається з матеріалів справи (довідка №10.408-186/67-21492 ПАТ «Укрсоцбанк» від 14.12.2016), відповідач в порушення умов вказаної Угоди в повному обсязі не здійснив оплату отриманого товару, у зв’язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась непогашена заборгованість за Договором-1 та Угодою в сумі 1363038,00 грн.

Згідно з п. 4.1 Договору-2 розрахунки за узгоджену партію товару здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 3-х робочих днів з дати отримання покупцем товару на умовах договору на підставі рахунку постачальника та накладної на поставлений товар. Перерахування грошових коштів здійснюється за наявності затверджених на отримання відповідних бюджетних асигнувань.

Таким чином, товар отриманий за видатковою накладною №1674 від 26.12.2012 відповідач зобов’язаний був оплатити до 29.12.2012 включно.

Проте, як вбачається з матеріалів справи (довідка №10.408-186/67-21492 ПАТ «Укрсоцбанк» від 14.12.2016), відповідач в порушення умов Договору-2 не здійснив оплату отриманого товару, у зв’язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась непогашена заборгованість за Договором-2 в сумі 346980,00 грн, зі сплати якої відповідачем допущено прострочення.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності зі ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав. Належних доказів погашення заборгованості станом на час вирішення спору відповідачем суду не надано.

Щодо посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування та третьої особи на те, що не оплачені в кінці бюджетного періоду бюджетні зобов’язання та бюджетні фінансові зобов’язання одержувачів бюджетних коштів знімаються з обліку органами Казначейства, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 46 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, розпорядники бюджетних коштів мають право брати бюджетні зобов'язання щодо видатків бюджету або надання кредитів з бюджету відповідно до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету, плану надання кредитів із загального фонду бюджету та плану спеціального фонду виходячи з потреби у забезпеченні здійснення пріоритетних заходів та з урахуванням платежів, необхідних для погашення зобов'язань минулих періодів, узятих на облік органами Казначейства, якщо інше не передбачено законодавством; обсяг бюджетних зобов'язань, узятих установою протягом бюджетного періоду, повинен забезпечити зменшення рівня заборгованості за бюджетними зобов'язаннями минулих періодів та недопущення виникнення заборгованості за бюджетними зобов'язаннями у поточному році.

Таким чином, законодавством України передбачено, що зобов’язання минулих періодів повинні здійснюватися в першу чергу, вони мають пріоритетне значення.

Згідно з п. 2.1 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов’язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами (планами використання бюджетних коштів), враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Казначейства.

Бюджетні зобов'язання та бюджетні фінансові зобов'язання розпорядників бюджетних коштів обліковуються органами Казначейства в бухгалтерському обліку виконання бюджетів та відображаються у звітності про виконання бюджетів.

У відповідності з ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Казначейства України.

Відповідно до п. 2.14 наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов’язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України від 02.03.2012 №309 у міру прийняття рішень розпорядником бюджетних коштів про оплату бюджетних зобов'язань та бюджетних фінансових зобов'язань, які були зареєстровані в органах Казначейства та залишились не оплаченими на кінець минулого бюджетного періоду, органами Казначейства такі зобов'язання відображаються в обліку у поточному бюджетному періоді на підставі поданого розпорядником бюджетних коштів Реєстру та/або Реєстру фінансових зобов'язань і відповідних підтвердних документів.

Бюджетні фінансові зобов'язання за загальним фондом, які залишились не оплаченими на кінець минулого бюджетного періоду (бюджетна кредиторська заборгованість) та обліковуються органами Казначейства за бюджетними програмами, за якими відсутні бюджетні асигнування або обсяг бюджетної кредиторської заборгованості перевищує бюджетні асигнування відповідно до встановлених законом про Державний бюджет України на поточний бюджетний період та/або переданих в установленому порядку бюджетних призначень, відображаються в обліку органами Казначейства у поточному бюджетному періоді після прийняття рішення головним розпорядником бюджетних коштів за погодженням з Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) щодо визначення бюджетної програми за загальним та/або спеціальним фондами, в межах бюджетних асигнувань якої будуть оплачені бюджетні фінансові зобов'язання, на підставі поданого розпорядником бюджетних коштів Реєстру та/або Реєстру фінансових зобов'язань і відповідних підтвердних документів.

Бюджетне зобов’язання щодо оплати поставки по Договорам постачання №Т1/139 від 17.12.2012 та №Т1/140 від 17.12.2012 виникло у 2012 році, оскільки поставка у повному обсязі була здійснена у грудні 2012 року.

Відповідно до положень Бюджетного кодексу України відповідач у грудні 2012 року прийняв до сплати та зареєстрував в Управлінні Державної казначейської служби України у м. Селидовому Донецької області фінансове зобов’язання Державного підприємства «Селидіввугілля» за Договорами постачання №Т1/139 від 17.12.2012 та №Т1/140 від 17.12.2012, а Казначейством взято на облік вказане зобов’язання, що підтверджується письмовими поясненнями Управління Державної казначейської служби України у м. Селидовому Донецької області.

Доказів надання документів для перереєстрації заборгованості в 2013, 2014, 2015, 2016 роках та відповідне повернення цих документів у зв’язку з відсутністю фінансування, відповідач суду не надав.

Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за Договорами постачання №Т1/139 від 17.12.2012 та №Т1/140 від 17.12.2012 і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі органів Казначейства України.

Таким чином, посилання на відсутність бюджетного фінансування та на зняття з обліку спірного зобов’язання органами казначейства не звільняє відповідача від виконання зобов’язань щодо оплати за отриманий товар, тому до уваги судом не приймається.

Крім того, судом врахована практика Європейського Суду з прав людини, викладену в рішенні у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005, яким встановлено, що відсутність бюджетних коштів не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання.

Посилання відповідача на відсутність підстав для стягнення спірної заборгованості, оскільки відповідач не набув право власності на отриманий товар у зв’язку з неоплатою, а тому, на думку відповідача, позивач мав припинити володіння відповідача майном шляхом його витребування від відповідача, судом відхиляється з підстав необґрунтованості.

Крім того, згідно з п. 5.2 Договорів у разі несплати покупцем за поставлений товар на умовах договорів у термін до 28.12.2012 з будь-яких причин, покупець зобов’язаний повернути поставлений товар, що не перебував в експлуатації, з оформленням необхідних документів до 30.12.2012.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач намагався повернути позивачу отриманий товар, а позивач відмовився від його прийняття, а також доказів на підтвердження того, що поставлений товар не перебував та не перебуває в експлуатації відповідача.

Однак, у відзиві на позовну заяву відповідач просить застосувати строк позовної давності щодо заявлених позивачем вимог. Крім того, відповідачем також подано заяву про застосування строку позовної давності.

В обґрунтування вказаної заяви відповідач зазначає, що додана позивачем до позову копія акту звірки на 07.04.2016 не є свідченням вчинення дії, що перериває перебіг позовної давності, оскільки, вказаний акт звірки поданий станом на 07.04.2016, тобто після спливу строку позовної давності, а також з боку ДП «Селидіввугілля» підписано працівником бухгалтерії, яка не є уповноваженою на це особою та скріплено печаткою «Для довідок», а не печаткою підприємства.

Відповідач зазначає, датою виникнення зобов’язання за Договорами-1,2 відповідача перед позивачем є 29.12.2012, а тому станом на дату подачі позову сплинув строк позовної давності для звернення до суду, що є підставою для відмови у позові.

У судовому засіданні 31.01.2017 представник відповідача підтримав подану заяву, просив застосувати до позовних вимог позовну давність.

Позивач вважає, що ним не пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості за Договорами-1,2, оскільки відповідач вчиняв дії щодо визнання заборгованості перед позивачем.

Відповідно до положень ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Перебіг позовної давності щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар за видатковою накладною №1674 від 26.12.2012 за Договором №Т1/140 від 17.12.2012 та за видатковою накладною №1673 від 26.12.2012 за Договором №Т1/139 від 17.12.2012 розпочався з 30.12.2012.

Статтею 264 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

визнання пред'явленої претензії;

зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

письмове прохання відстрочити сплату боргу;

підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності (п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013).

На підтвердження того, що позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за Договором №Т1/139 від 17.12.2012 позивачем надано Угоду від 22.05.2014 щодо порядку погашення заборгованості за договором постачання №Т1/139 від 17.12.2012.

Вказану Угоду підписано з боку позивача головою правління ОСОБА_3, з боку відповідача – в.о. генерального директора ОСОБА_5, скріплено печатками позивача та відповідача.

Сторони не заперечують проти підписання Угоди уповноваженими особами і скріплення печатками.

Підписання вказаної Угоди з боку відповідача, якою останній визнав суму заборгованості у розмірі 1363038,00 грн за договором постачання №Т1/139 від 17.12.2012 та погодив порядок погашення вказаної заборгованості, є підставою для перебігу строку позовної давності заново в порядку ст. 264 Цивільного кодексу України.

Таким чином, перебіг строку позовної давності по вищевказаній заборгованості почався заново з моменту підписання Угоди від 22.05.2014 щодо порядку погашення заборгованості за договором постачання №Т1/139 від 17.12.2012.

За таких обставин, строк позовної давності для спірних взаємовідносин за договором постачання №Т1/139 від 17.12.2012 не є пропущеним, а вимоги позивача в цій частині про стягнення заборгованості у розмірі 1363038,00 грн є обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

На підтвердження визнання відповідачем заборгованості за Договором №Т1/140 від 17.12.2012 позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків станом за період: 01.01.2012 - 07.04.2016 між ПАТ «Донецький завод гірничорятувальної апаратури» і Державним підприємством «Селидіввугілля» підписаний, головним бухгалтером ПАТ «Донецький завод гірничорятувальної апаратури» ОСОБА_6 та головним бухгалтером Державного підприємства «Селидіввугілля» ОСОБА_7 та скріплений печаткою Донецького заводу гірничої апаратури та печаткою «Для довідок» Державного підприємства «Селидіввугілля».

Зазначений акт не може бути підставою для переривання строку позовної давності за зобов’язанням з оплати товару за Договором №Т1/140 від 17.12.2012, що виникло 29.12.2012, оскільки його складено станом на 07.04.2016, тобто після спливу загального строку позовної давності.

Крім того, наданий акт звірки взаємних розрахунків станом за період: 01.01.2012 - 07.04.2016 не містить даних про визнання відповідачем боргу саме за Договором №Т1/140 від 17.12.2012 або за видатковою накладною №1674 від 26.12.2012, а лише містить відомості про загальну суму заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 1710018,00 грн.

Позивач звернувся з даним позовом до господарського суду Донецької області 21.11.2016 (згідно штампу поштової установи на конверті), тобто після спливу загального строку позовної давності щодо вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар за Договором №Т1/140 від 17.12.2012.

Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачем подано відзив на позов, у якому останній просить застосувати строк позовної давності щодо заявлених позивачем вимог.

Частиною 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі, коли суд визнає поважними причини пропущення позовної давності порушене право підлягає захисту.

Позивачем клопотання про поновлення пропущеного строку давності не заявлено.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки обґрунтованих причин звернення до суду з позовом про стягнення у розмірі 346980,00 грн за договором поставки №Т1/140 від 17.12.2012поза межами строку давності не наведено, а відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку, що у задоволенні вимог про стягнення заборгованості у розмірі 346980,00 грн за договором поставки №Т1/140 від 17.12.2012 слід відмовити.

У зв’язку з простроченням грошового зобов’язання за договором поставки №Т1/139 від 17.12.2012 та договором поставки №Т1/140 від 17.12.2012, позивач також просить стягнути з відповідача 3% річних нараховані за період з 12.09.2013 по 12.09.2016 (з урахуванням письмових пояснень позивача від 31.01.2016) у розмірі 154042,16 грн та інфляційні втрати нараховані за період з 12.09.2013 по 31.05.2016 у розмірі 1544146,25 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, вимога про сплату інфляційних витрат та 3% річних є додатковою вимогою.

Відповідно до ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно з п. 5.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Судом встановлено, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 346980,00 грн за договором поставки №Т1/140 від 17.12.2012.

Вимога про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість у розмірі 346980,00 грн за договором №Т1/140 від 17.12.2012 є додатковою вимогою, тобто такою, що випливає з основної вимоги, а тому суд приходить до висновку, що строк позовної давності для звернення з цими вимогами також сплив.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму основної заборгованості у розмірі 346980,00 грн за договором №Т1/140 від 17.12.2012, щодо стягнення якої позивачем пропущено строк позовної давності, задоволенню не підлягають з підстав пропуску позовної давності.

Оскільки факт неналежного виконання відповідачем зобов’язання щодо оплати отриманого товару за Договором поставки №Т1/139 від 17.12.2012 встановлений судом та відповідачем не спростований, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат нарахованих на заборгованість у розмірі 1363038,00 грн за Договором поставки №Т1/139 від 17.12.2012 визнаються судом обґрунтованими.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат (наведений у позовній заяві) нарахованих на заборгованість у розмірі 1363038,00 грн за договором поставки №Т1/139 від 17.12.2012, суд визнає його невірним, оскільки позивачем здійснено вказаний розрахунок без урахування Угоди від 22.05.2014 щодо порядку погашення заборгованості за договором поставки №Т/139 від 17.12.2012. Крім того, позивачем не враховано, що в 2016 році 366 днів.

Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на заборгованість у сумі 1363038,00грн за договором поставки №Т1/139 від 17.12.2012 необхідно здійснювати з 12.09.2013 (початкова дата нарахування визначена позивачем) по 21.05.2014 (оскільки угодою від 22.05.2014 сторони погодили нові строки і порядок сплати заборгованості), а далі з урахуванням строку настання платежу на кожний платіж згідно з графіком погашення заборгованості погодженим Угодою від 22.05.2014 про погашення заборгованості.

За здійсненим судом перерахунком розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача становить 109613,51 грн, а інфляційних втрат - 1010777,96 грн.

В іншій частині вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають, у зв’язку їх з безпідставністю.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У зв’язку з частковим задоволенням позову, судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд          

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» (85400, Донецька обл., м.Селидове, вул. К. Маркса, 41, ідентифікаційний код 33426253) на користь Публічного акціонерного товариства «Донецький завод гірничорятувальної апаратури» (83048, м.Донецьк, вул. Левицького, 31, ідентифікаційний код 00159491) заборгованість у розмірі 1363038 (один мільйон триста шістдесят три тисячі тридцять вісім) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 109613 (сто дев’ять тисяч шістсот тринадцять) грн 51 коп., інфляційні втрати у розмірі 1010777 (один мільйон десять тисяч сімсот сімдесят сім) грн 96 коп. та судовий збір у розмірі 37253 (тридцять сім тисяч двісті п’ятдесят три) грн 40 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 03.02.2017

Суддя М.В. Сажнева