Постанова

від 31.01.2017 по справі 17/019-12     

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2017 р. Справа№ 17/019-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Мальченко А.О.

Жук Г.А.

секретар Драчук Р.А.

за участю представників:

від апелянта Ковальчук Д.В. - дов. № 2336 від 23.12.2016

від позивача Парненко С.В. - директор згідно наказу № 1 від 29.02.1996

Колошина О.В. - дов. № 4 від 17.02.2016

від відповідача не з'явились

від прокуратури Леонідов В.О. - посвідчення № 036468 від 01.12.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква

на ухвалу Господарського суду Київської області

від 11.05.2012 (суддя Горбасенко П.В.)

у справі № 17/019-12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

Виробничо-будівельної фірми Монолітбуд

до Державного підприємства Міністерства оборони України

Білоцерківське управління військово-будівельних робіт

про стягнення 175 214, 49 грн.

за участю Військової прокуратури Білоцерківського гарнізону

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.05.2012 у справі № 17/019-12 затверджено мирову угоду, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельною фірмою Монолітбуд та Державним підприємством Міністерства оборони України Білоцерківське управління військово-будівельних робіт , припинено провадження у справі № 17/019-12.

Не погодившись із згаданою ухвалою, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква оскаржив її в апеляційному порядку, просив скасувати та повернути будівлю ПТОР (пункт технічного обслуговування і ремонту) загальною площею 1041 кв.м. за адресою: вул. Куценка, 5 Б в м. Біла Церква Київської області, балансоутримувачем якого є ДП МОУ Білоцерківське управління військо-будівельних робіт . В обґрунтування свої вимог зазначив, що передана за умовами мирової угоди будівля відносилася до державної власності та не могла бути передана у приватну власність. Судом не враховано вимог ст. ст. 3, 14 Закону України Про Збройні Сили України , ст.ст. 1, 4, 6 Закону України Про управління об'єктами державної власності , ст.ст. 3, 6 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України , відтак апелянт вважав, що за відсутності рішення Кабінету Міністрів про розпорядження спірним майном та недодержання спеціальної процедури свідчить про те, що мирова угода, яка за своєю правовою природою є угодою про відчуження нерухомого майна, укладена поза волею компетентного суб'єкта Кабінету Міністрів України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 апеляційне провадження за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква на ухвалу Господарського суду Київської області від 11.05.2012 у справі № 17/019-12 припинено, матеріали справи повернено до Господарського суду Київської області.

Не погодившись із ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 у справі № 17/019-12, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква оскаржив ії в касаційному порядку та просив Вищий господарський суд ії скасувати.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.08.2016 касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква задоволено, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 у справі № 17/019-12 скасовано, справу направлено до Київського апеляційного господарського суду для повторного розгляду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква на ухвалу Господарського суду Київської області від 11.05.2012 у справі № 17/019-12 залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Київської області від 11.05.2012 - без змін.

Не погодившись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 17/019-12, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив постанову скасувати та справу надіслати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.12.2016 касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 17/019-12 скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

Скасовуючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016, Вищий господарський суд України зазначив, що апеляційний суд не перевіривши відповідності мирової угоди, яка за своєю правовою природою є правочином, вимогам закону, зокрема щодо форми, за відсутності підписів сторін в тексті мирової угоди, дійшов необґрунтованих висновків, що мирова угода від 10.05.2012 стосується лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову, за своїми умовами відповідає вимогам законодавства, відповідно підлягає затвердженню судом на підставі ст. 78 ГПК України. Крім цього, не надання апеляційним судом оцінки обставинам наявності суспільного , публічного інтересу, неможливості отримання компенсації при застосуванні критеріїв пропорційності та справедливого балансу , не дає підстав для висновку про порушення загальних принципів правомірного позбавлення майна, закладеним у статті 1 Першого протоколу Конвенції, а відтак висновки про необхідність захисту права Позивача на мирне володіння майном з огляду на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції є необґрунтованими.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, справу № 17/019-12 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді: Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2016 апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква прийнято до провадження у визначеному складі суду, розгляд справи призначено на 26.12.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2016 продовжено строк розгляду спору на 15 днів та розгляд справи відкладено на 10.01.2017.

На підставі розпорядження Керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2017 №09-52/25/17 в зв'язку з перебуванням головуючого судді Агрикової О.В. на лікарняному, проведено повторний автоматизований розподіл справи № 17/019-12, за наслідками якого справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Жук Г.А., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2017 справу № 17/019-12 за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква на ухвалу Господарського суду Київської області від 11.05.2012 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 31.01.2017.

В зв'язку з перебуванням судді Калатай Н.Ф. у відпустці, 30.01.2017 системою автоматичного розподілу проведено заміну згаданого судді й згідно протоколу автоматичної зміни складу суду визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Жук Г.А., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2017 апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква прийнято до провадження.

В судове засідання апеляційної інстанції 31.01.2017 з'явилися представники апелянта, позивача та прокуратури, представник відповідача не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, про причини неявки апеляційний господарський суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав. Присутні в судовому засіданні представники апелянта, позивача та прокуратури вважали можливим здійснення розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження (ч. 2 ст. 102 ГПК України).

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Оскільки явка в судове засідання представника відповідача обов'язковою не визнавалась, в матеріалах справи наявні докази належного повідомлення Державного підприємства Міністерства оборони України Білоцерківське управління військово-будівельних робіт про дату, час та місце розгляду справи, неявка його представника не перешкоджає розглядові апеляційної скарги по суті, з огляду на приписи ч. 2 ст. 102 ГПК України апеляційний господарський суд вважав за необхідне скаргу розглянути у відсутності цього представника за наявними у справі матеріалами.

Представник апелянта в судовому засіданні доводи своєї апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржувану ухвалу скасувати та повернути будівлю ПТОР (пункт технічного обслуговування і ремонту) загальною площею 1041 кв.м. за адресою: вул. Куценка, 5 Б , м. Біла Церква, Київська область, балансоутримувач ДП МОУ Білоцерківське управління військо-будівельних робіт .

Представник прокуратури в судовому засіданні доводи апеляційної скарги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква підтримав, просив її задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати.

Представники позивача в судовому засіданні заперечували доводи апеляційної скарги, просили її відхилити, а оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників апелянта, позивача та прокуратури, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 21.03.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельною фірмою Монолітбуд (позивачем) та Державним підприємством Міністерства оборони України Білоцерківське управління військово-будівельних робіт (відповідачем) укладено договір підряду №21/03-10 (далі Договір), відповідно до якого позивач зобов'язався виконати власними силами будівництво магазину Хліб-молоко по вул. Коновальця в м. Біла Церква.

За умовами п. 2.1 Договору вартість робіт визначається згідно кошторисної вартості погодженої сторонами по фактично виконаних роботах на основі актів виконаних робіт.

Оплата виконаних робіт проводиться грошовими коштами на протязі 10 банківських днів після підписання акту виконаних робіт (п. 4.1.1 Договору).

На виконання умов Договору позивачем виконано, а відповідачем прийнято роботи, що підтверджується актом приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2010 та довідкою про вартість виконаних робіт за грудень 2010 на суму 245 539,20 грн., які підписано уповноваженими представниками та скріплено їх печатками.

31.03.2011 між позивачем та відповідачем укладено доповнення до Договору, якими сторони домовились, що в оплату за виконані роботи за Договором відповідач погашає заборгованість перед позивачем в сумі 70 324,71 грн. шляхом взаємозаліку.

Протягом 2011-2012 позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про погашення заборгованості, які відповідачем були залишені без відповіді та задоволення, відтак у останнього утворилась заборгованість в розмірі 173 634, 29 грн., що й стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Як встановлено матеріалами справи, в процесі вирішення спору сторони виявили намір мирно врегулювати спір, в результаі 11.05.2012 звернулись до Господарського суду Київської області з заявою про затвердження мирової угоди (вх. № 7654 від 11.05.2012), оригінал мирової угоди від 10.05.2012 долучили до неї.

Відповідно ст. 78 ГПК України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову.

Мирова угода за своєю правовою природою є правочином, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 4 статті 203 ЦК України, зокрема, встановлено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Як встановлено матеріалами справи, сторонами на затвердження суду було надано оригінал мирової угоди про врегулювання спору у справі Господарського суду Київської області № 17/019-12 від 10.05.2012 (а. с. 57 т. 1), яка зі сторони позивача підписана директором ТОВ ВБФ Моноліт Парненком С.В. та скріплена печаткою товариства, а зі сторони відповідача - тимчасово виконуючим обов'язки начальника ДП МОУ Білоцерківське управління військово-будівельних робіт ОСОБА_7 та скріплена початковою підприємства.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України (постанова від 08.12.2016 у даній справі № 17/019-12) апеляційний суд дослідив наданий сторонами оригінал мирової угоди й встановив, що ця мирова угода за своєю формою та змістом відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, містить всі необхідні реквізити, передбачені положеннями ст. ст. 203, 207 ЦК України, підписи уповноважених осіб, скріплена печатками сторін.

Як вбачається зі змісту мирової угоди сторони домовились, що відповідач в добровільному порядку в рахунок погашення заборгованості передає у власність позивача нежитлову будівлю ПТОР (пункт технічного обслуговування і ремонту) загальною площею 1041 кв. м. залишковою балансовою вартістю 102 139,75 грн. за адресою: вул. Куценка, 5 б , м. Біла Церква, Київська область, а позивач відмовляється від стягнення боргу в сумі 175 214, 49 грн.

Оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції встановлено, що мирова угода від 10.05.2012 стосується лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову, за своїми вимогами відповідає законодавству, відтак підлягає затвердженню, а провадження у справі припиненню.

Як встановлено матеріалами справи, 02.07.2012 на підставі згаданої мирової угоди проведено державну реєстрацію права власності позивача на вказану вище нежитлову будівлю, що підтверджується витягом №34664851 від 02.07.2012 про державну реєстрацію прав, належним чином завірена копія якого наявна в матеріалах справи (а. с. 12, т. 3). Будь-яких належних та допустимих доказів оскарження цієї реєстрації та/або її скасування в матеріалах справи немає.

Під час володіння, користування та розпорядження даною будівлею протягом 4 років позивачем було витрачено більше 700 000,00 грн. на проведення ремонту та технічного обслуговування, що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними, актами прийняття виконаних підрядних робіт та іншими документами.

Відповідно до листа - відповіді начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква на телефонограму № 157 від 19.08.2015 (а. с. 22 т. 2), якою прокурору військової прокуратури Білоцерківського гарнізону Андрущаку В.В. було надано інформацію щодо спірного об'єкту, начальник Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква В.О. Соловійченко зазначав про надходження до КЕВ м. Біла Церква (апелянта) ще у 2012 році документів, згідно яких Державне підприємство Міністерства оборони України Білоцерківське управління військово-будівельних робіт на підставі ухвали Господарського суду Київської області у справі № 17/019-12 від 11.05.2012 про затвердження мирової угоди в рахунок погашення заборгованості передало у власність ТОВ ВБФ Монолітбуд нежитлову будівлю ПТОР площею 1041 м2 за адресою вул. Куценка, 5 б м. Біла Церква, Київської обл.

Листом № 2/89 від 01.03.2013 (а.с. 24 т. 2) апелянт звертався до начальника Київського квартирно-експлуатаційного управління за рішенням щодо зняття з обліку вищезгаданої будівлі.

У відповідності до ч.1 ст.6 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті.

Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України (ч. 2 ст.6 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України ).

За приписами п. 3 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1225 від 04.08.2000 (далі - Положення), Міноборони як центральний орган управління Збройних Сил закріплює згідно із законодавством військове майно за військовими частинами на праві оперативного управління, про що ним видаються відповідні акти.

Згідно п. п. 6, 7 згаданого Положення облік військового майна ведеться з метою отримання даних про його наявність, втрату, нестачу, рух, вартість та якісний (технічний) стан, необхідних для організації матеріально-технічного забезпечення військових частин, встановлення належного контролю за умовами зберігання, доцільністю та ефективністю його використання (витрачання), а також з метою підготовки даних для складення облікових документів та державної статистичної звітності. Обліку підлягає все військове майно незалежно від його призначення та джерел надходження. Облік військового майна повинен бути своєчасним, достовірним і точним.

Списання військового майна, закріпленого за військовими частинами, на підставі п. 16 Положення здійснюється у разі, в тому числі, набуття непридатного стану (за неможливості або економічної недоцільності його відновлення і використання); використання на виробничі, господарські та експлуатаційні потреби в межах установлених норм, у тому числі на підготовку зброї (боєприпасів) до зберігання або застосування, виготовлення сумішей, проведення аналізу, виконання будівельних та будівельно-монтажних робіт; знесення будівель і споруд через недоцільність їх використання та з метою будівництва на їх місці нових об'єктів.

З огляду на наведе, військове майно закріплюється Міністерством оборони України за військовими підприємствами, частинами, підрозділами на праві оперативного управління, при цьому в Міністерстві оборони України спеціальними військовими частинами, підрозділами ведеться облік такого майна. Відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання.

За наведених приписів чинного законодавства, нежитлова будівля ПТОР (пункт технічного обслуговування і ремонту) за адресою: вул. Куценка, 5 б , м. Біла Церква, Київська область була відчужена відповідачем з порушенням ст. 6 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України .

Разом з тим, відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року тощо) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

Судом дійсно встановлено факт порушення закону при відчуженні спірного майна, а саме ч. 1 ст. 6 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України . Проте, саме по собі порушення вимог закону при відчуженні майна не може становити наявності публічного , суспільного інтересу, достатнього для порушення права позивача на мирне володіння майном.

Згідно рішень Європейського суду з прав людини у справах Звежинський проти Польщі та Україна-Тюмень проти України факт встановлення законом підстави для позбавлення права власності або обмеження в його здійсненні сам по собі не є достатнім для втручання у право власності, адже під час втручання у право власності слід дотримуватися справедливої рівноваги між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

В даній справі втручання у право власності особи не може бути виправдане вимогами загального, суспільного інтересу, адже за мировою угодою позивачу було передано майно, яке на момент відчуження не експлуатувалося, знаходилося у стані великого фізичного зносу і потребувало капітального ремонту, який здійснив позивач, про що свідчать матеріали справи.

Як встановлено матеріалами справи, зокрема, висновком Про загальний технічний стан будівельних конструкцій будівлі ПТОР № 66, здійсненим Державним науково-дослідним та проектно-вишукувальним інститутом НДІпроектреконструкція на замовлення Білоцерківського управління військово-будівельних робіт (а. с. 56-62 т. 2), станом на момент дослідження спірна будівля не експлуатувалася близько п'яти років, мала ряд дефектів та пошкоджень, зокрема, відсутність, здуття та випучування плиток обличкування, масове руйнування цегли, вологість стін, тріщини у покрівлі тощо.

Стан фізичного зносу основних конструктивних елементів спірної будівлі становив 55-60%, загальний технічний стан як незадовільний, тобто не придатний до нормальної експлуатації. Згідно даного висновку експлуатація будівлі можлива лише при умові проведення капітального ремонту, що потребує значних фінансових витрат, що є економічно недоцільним.

28.05.2008 на засіданні постійно діючої комісії з питань використання фондів та земель оборони, які вивільняються в ході реформування збройних сил України надано згоду на списання вказаної будівлі пункту технічного обслуговування та ремонту (ПТОР) відповідача, що підтверджується протоколом засідання №5, затвердженим Міністерством оборони України.

Згідно Дефектного акту від 12.06.2012, складеного за результатами обстеження робочої комісії, створеної для обстеження спірної будівлі ПТОР, згадана будівля мала великий фізичний знос, так як не експлуатувалась, покрівля була відсутня, цегляна кладка - зруйнована, через зруйноване вимощення вода попала під фундамент, що спричинило появу великих тріщин по зовнішнім цегляним стінам. За висновками Комісії спірна будівля потребувала капітального чотирьохетапного ремонту, який включав в себе улаштування покрівлі, підсилення фундаментів, ремонт вимощення, ремонт фасадів, ремонт внутрішніх стін, перегородок, підлоги.

Отже, за мировою угодою, затвердженою судом, позивачу було передано списану Міністерством оборони України будівлю, яка не експлуатувалася з 2001 року, потребувала капітального ремонту, що був економічно невигідний, в результаті чого була списана до її відчуження позивачу, який в подальшому здійснив необхідний капітальний ремонт спірної будівлі (підтверджується матеріалами справи).

Таким чином, відчуження спірного майна на користь відповідача не становить публічного та суспільного інтересу, адже дії державних органів на час відчуження майна на користь позивача за мировою угодою свідчать про відсутність фінансової можливості підтримувати спірний об'єкт у задовільному стані і експлуатувати його. В той час, як відновлення формальної законності згідно практики Європейського суду з прав людини не становить достатньої підстави для втручання у право особи на мирне володіння майном.

Щодо принципу пропорційності слід зазначити, що рішенням Європейського суду з прав людини у справі Stretch проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії визначається одна із обов'язкових умов правомірності втручання у здійснення права власності - його пропорційності. Відновлення абстрактної законності саме по собі не може виправдати втручання. Пропорційність, або наявність справедливого балансу слід встановлювати стосовно кожної конкретної ситуації. Втручання не може вважатися виправданим, якщо порушення закону має суто формальний характер. Позбавлення особи майна виключно на тій підставі, що орган публічної влади порушив закон (при відсутності неправомірності у діях такої особи), є неприпустимим.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі Україна-Тюмень проти України від 22.11.2007 щодо пропорційності втручання суд встановлено, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див., серед інших, рішення у справі Спорронґ та Льоннрот проти Швеції , від 23.09.1982р., Series A no.52, p.26, §69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (див. рішення у справі Прессоз Компанія ОСОБА_9 та інші проти Бельгії , від 20.11.1995р., Series A no.332, p.23, §38). Умови надання компенсації згідно з положеннями відповідного законодавства є значущими для оцінки того, чи оскаржуваний захід зберігає необхідний справедливий баланс, та особливо для визначення того, чи покладає такий захід непропорційний тягар на заявників. В цьому зв'язку суд вже встановлював, що позбавлення власності без сплати суми її вартості становитиме непропорційне втручання та що відсутність будь-якого відшкодування може бути виправданою відповідно до пункту 1 статті 1 Першого протоколу лише за виключних обставин (див. рішення у справах Святі Чоловічі Монастирі проти Греції від 9 грудня 1994 року, Series A no. 301-A, p. 35, § 71; Колишній король Греції , § 89; та рішення Звольски та Звольська проти Республіки Чехія , § 70).

Крім цього, Європейський суд з прав людини рішенням у справі Рисовський проти України зазначив, що потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки п. 58, Ґаші проти Хорватії п. 40, Трґо проти Хорватії п. 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (справа Москаль проти Польщі п. 69).

Таким чином, апеляційний суд вважає, що передача відповідачем спірної будівлі позивачу під час судового процесу за мировою угодою, затвердженою судом, давала право позивачу розраховувати, що він діє правомірно та добросовісно, погоджуючись отримати зазначену будівлю в оплату боргу.

Крім цього, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква (апелянт), який є складовою Збройних Сил України та був обізнаний про передачу згаданої будівлі позивачу, протягом 4 років не вчиняв жодних дій, спрямованих на повернення цієї будівлі. Така бездіяльність призвела до того, що позивачем було зареєстровано право власності на будівлю та протягом 4 років витрачено більше 700 000,00 грн. на її ремонт і утримання.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що втручання у право власності позивача, яке буде спричинене скасуванням оскаржуваного судового рішення про затвердження мирової угоди, матиме наслідком порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, адже два з трьох встановлених даною статтею та практикою Європейського суду з прав людини критерії, а саме пропорційності і балансу між суспільним, публічним інтересом і інтересами особи, не будуть дотримані.

За таких обставин, ухвала місцевого суду про затвердження мирової угоди є законною, обґрунтованою обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування ухвали суду апеляційний господарський суд не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують викладених в ухвалі висновків суду.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105, 106 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Київської області від 11.05.2012 у справі № 17/019-12 - без змін.

Матеріали справи №17/019-12 повернути за належністю до Господарського суду Київської області.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді А.О. Мальченко

Г.А. Жук