Ухвала

від 26.03.2018 по справі 17/019-12     

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у відкритті апеляційного провадження

"26" березня 2018 р. Справа№ 17/019-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Дикунської С.Я.

Мальченко А.О.

розглянувши матеріали апеляційної скарги б/н від 07.03.2018 (вх. №09.1-04.2/1620/18 від 19.03.2018) Міністерства оборони України на ухвалу Господарського суду Київської області від 11.05.2012

у справі №17/019-12 (суддя - Горбасенко П.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельної фірми Монолітбуд

до Державного підприємства Міністерства оборони України Білоцерківське управління військово-будівельних робіт

про стягнення 175 214,49грн.

ВСТАНОВИВ:

25.04.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельної фірми Монолітбуд звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України Білоцерківське управління військово-будівельних робіт про стягнення 175 214,49 грн. заборгованості по оплаті підрядних робіт за договором підряду №21/03-10 від 21.03.2010.

10.05.2012 між сторонами у справі укладено Мирову угоду про врегулювання спору у справі №17/019-12, яку затверджено судом, про що винесено ухвалу Господарського суду Київської області від 11.05.2012. (а.с. 72 т. 1).

26.05.2016 Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква оскаржив ухвалу про затвердження Мирової угоди в апеляційному порядку, просив скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 11.05.2012 та повернути будівлю ПТОР (пункт технічного обслуговування і ремонту) загальною площею 1041 кв.м. за адресою: вул. Куценка, 5 Б в м. Біла Церква, Київської області, балансоутримувачу, яким є ДП МОУ Білоцерківське управління військо-будівельних робіт (а.с. 82 т. 1).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 (а.с. 125 т. 1) апеляційне провадження за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква на ухвалу Господарського суду Київської області від 11.05.2012 у справі №17/019-12 припинено, матеріали справи повернено до Господарського суду Київської області, оскільки апеляційну скаргу подано з порушенням строку на апеляційне оскарження на 4 роки, а також не доведено порушення прав заявника. .

05.07.2016 Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква звернувся з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 у справі №17/019-12, просив її скасувати. За результатами розгляду касаційної карги, Вищим господарським судом України винесено постанову від 18.08.2016, якою касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква задоволено, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 у справі №17/019-12 скасовано, справу направлено до Київського апеляційного господарського суду для повторного розгляду (а.с. 136-172 т. 1).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква на ухвалу Господарського суду Київської області від 11.05.2012 у справі №17/019-12 залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Київської області від 11.05.2012 - без змін.

Не погодившись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 17/019-12, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив постанову скасувати та справу надіслати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Приймаючи постанову суд апеляційної інстанції враховуючи, що саме відповідач - ДП МОУ Білоцерківське управління військово-будівельних робіт запропонував в обмін на існуючу заборгованість по оплаті вартості підрядних робіт нежитлову будівлю, яка знаходилась у його господарському віданні та включена до переліку майна, яке підлягає списанню (а.с. 16, 17-19, т. 2), або відчуженню.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.12.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 17/019-12 скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного господарського суду (а.с. 183-189 т. 2).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Київської області від 11.05.2012 у справі № 17/019-12 - без змін (а.с. 221-231 т. 3).

Не погодившись з прийнятою ухвалою Міністерство оборони України 09.03.2018 подало апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Господарського суду Київської області від 11.05.2012 про затвердження мирової угоди скасувати.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що під час розгляду даної справи його права та інтереси було порушено, стверджує про те, що при укладанні мирової угоди відповідач у добровільному порядку передав у власність позивачу нежитлову будівлю ПТОР (пункт технічного обслуговування і ремонту) загальною площею 1041 кв.м. за адресою: вул. Куценка, 5 Б в м. Біла Церква Київської області. Зазначає, що даною ухвалою порушено його права та інтереси, оскільки відчужено майно, яке належало Міністерству оборони України.

В поданій апеляційній скарзі Міністерство оборони України також порушує питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду. В обґрунтування причин поважності пропуску строку на апеляційне оскарження рішення апелянт посилається на те, що прийнята ухвала про затвердження мирової угоди зачіпає його права та інтереси, однак про розгляд даного рішення йому не було відомо та його не було залучено до участі у справі в якості третьої особи, вважає поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження та на підставі п. 1 ч. 2 ст. 261 Господарського процесуального кодексу України просить поновити пропущений строк на оскарження ухвали місцевого господарського суду та відкрити апеляційне провадження.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подана апеляційна скарга не відповідає вимогам глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.

Статтею 129 Конституції України закріплено серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України № 2147-VIII від 03.10.2017 Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів .

Відповідно до ч. 1 ст. 254 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Разом з цим п. 13 ч. 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Тобто, колегія суддів звертає увагу, що строки на апеляційне оскарження та можливість їх поновлення повинно визначатись саме тими нормами процесуального законодавства, яке діяло в період ухвалення оспорюваного рішення.

Згідно матеріалів справи, ухвала Господарського суду Київської області від 11.05.2012 у даній справі за позовом ТОВ Виробничо-будівельної фірми Монолітбуд до ДП Міністерства оборони України Білоцерківське управління військово-будівельних робіт про укладення мирової угоди, була прийнята ще 11.05.2012, відтак для визначення строку на апеляційне оскарження та можливості його поновлення слід керуватись нормами процесуального законодавства, яке діяло станом на травень 2012, а не як посилається апелянт на положення Господарського процесуального кодексу України станом на 2017 рік - момент, коли апелянт дізнався про ухвалу суду першої інстанції.

Приписами ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону від 07.07.2010 р. №2453-VI, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваної ухвали, передбачено, що сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення (ухвали) місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 ГПК УКраїни.

Відповідно до ст. 93 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття ухвали судом першої інстанції) апеляційна скарга подається на ухвалу місцевого господарського суду протягом п'яти днів з дня її оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Господарський процесуальний кодекс України станом на 11.05.2015 не містив присічного строку на апеляційне оскарження рішення суду для прокуратури та органів місцевого самоврядування, а встановлював право для подання апеляційної скарги і після закінчення строків на апеляційне оскарження з відповідним обґрунтуванням поважності пропуску таких строків.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала Господарського суду Київської області, відповідно до ст. 86 ГПК України, винесена 11.05.2012. Відтак, враховуючи приписи ст. ст. 50, 51, 93 ГПК України, встановлений законом п'ятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду сплив 16.05.2012. Однак Міністерство оборони України звернулось з апеляційною скаргою тільки 09.03.2018, з пропуском процесуального строку у шість років та як на поважну причину такого пропуску, Міністерство оборони не наводить жодних підстав, за яких воно не приймало участь у справі у 2012 році та чому йому не було відомо про прийняту ухвалу суду у 2012 році.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ч.1 ст. 6 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті.

За приписами п. 3 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1225 від 04.08.2000 (далі - Положення), Міноборони як центральний орган управління Збройних Сил закріплює згідно із законодавством військове майно за військовими частинами на праві оперативного управління, про що ним видаються відповідні акти.

Списання військового майна, закріпленого за військовими частинами, на підставі п. 16 Положення здійснюється у разі, в тому числі, набуття непридатного стану (за неможливості або економічної недоцільності його відновлення і використання); використання на виробничі, господарські та експлуатаційні потреби в межах установлених норм, у тому числі на підготовку зброї (боєприпасів) до зберігання або застосування, виготовлення сумішей, проведення аналізу, виконання будівельних та будівельно-монтажних робіт; знесення будівель і споруд через недоцільність їх використання та з метою будівництва на їх місці нових об'єктів.

З огляду на наведене, військове майно закріплюється Міністерством оборони України за військовими підприємствами, частинами, підрозділами на праві оперативного управління, при цьому в Міністерстві оборони України спеціальними військовими частинами, підрозділами ведеться облік такого майна. Відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання.

Як встановлено матеріалами справи, зокрема, висновком Про загальний технічний стан будівельних конструкцій будівлі ПТОР, здійсненим Державним науково-дослідним та проектно-вишукувальним інститутом НДІпроектреконструкція на замовлення Білоцерківського управління військово-будівельних робіт (а. с. 56-62 т. 2), станом на момент дослідження спірна будівля не експлуатувалася близько п'яти років, мала ряд дефектів та пошкоджень, стан фізичного зносу основних конструктивних елементів становив 55-60%, загальний технічний стан визнано незадовільним, не придатний до нормальної експлуатації, таким чином експлуатація будівлі можлива лише при умові проведення капітального ремонту, що потребує значних фінансових витрат, що є економічно недоцільним.

28.05.2008 на засіданні постійно діючої комісії з питань використання фондів та земель оборони, які вивільняються в ході реформування збройних сил України Міністерством оборони України надано згоду на списання вказаної будівлі, що підтверджується протоколом засідання №5 (а.с. 16-19 т. 2).

Отже, з наведеного вбачається, що Міністерству оборони України, як центральному органу управління Збройних Сил, мало бути відомо про розгляд даної справи, зокрема відчуження спірного майна, проте апелянтом не вказано, які саме непереборні чи інші об'єктивні обставини перешкоджали в межах своїх повноважень оспорити рішення суду протягом шести років після винесення ухвали у справі.

За змістом положень ст. 91 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на момент винесення ухвали у справі), сторона наділена правом оскарження судового рішення, що є однією з необхідних умов реалізації, встановленого законом права на судовий захист.

Наявність права на оскарження не є безумовною підставою для здійснення судового захисту шляхом прийняття апеляційної скарги, поданої з порушенням встановленого процесуальним законом порядку.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд), як джерело права.

При цьому, відповідно до прецедентної практики Суду одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (певності), який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (див. Рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], N 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII) та принцип res judicata, тобто принцип остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі Рябих проти Росії (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-Х).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22 - 23 Рішення у справі Мельник проти України від 28.03.2006 року, пункти 37-38 Рішення у справі Мушта проти України від 18.11.2010 року).

У п. 41 Рішення від 03.04.2008 року Пономарьов проти України Суд вказав, що: правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata .

Разом з цим, апелянтом у даній справі не наведено переконливих, об'єктивних обставин та не надано на їх підтвердження відповідних доказів, існування яких перешкоджали б Міністерству оборони України в розумний період часу подати апеляційну скаргу.

Своє право на звернення з апеляційною скаргою зі спливом шести років після набрання ухвалою законної сили, Міністерство оборони України, обґрунтовує тим, що з 15.12.2017 набрали чинності зміни до Господарського процесуального кодексу України, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 261 якої незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 р. №1-рп/99 дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події чи факту застосовується той закон або нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Згідно з п. 13 ч. 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, строк набрання чинності рішенням суду, право особи на звернення з апеляційною скаргою, строк на її подання та підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження регулюються саме тими нормами законодавства, які були чинними на момент прийняття рішення у справі, тобто станом на 11.05.2012, а не на момент звернення з апеляційною скаргою.

З урахуванням наведеного, враховуючи, що обставини, на які посилається апелянт, не є непереборними та такими, що можуть виправдати втручання у принцип юридичної визначеності, Київський апеляційний господарський суд не знаходить підстав для визнання поважними причини пропуску Міністерством оборони України строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Київської області від 11.05.2012.

Відповідно до приписів ст. 261 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, та незалежно від поважності причин пропуску такого строку, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня винесення ухвали.

Керуючись статтями 174, 254, 261, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Міністерству оборони України у відкритті апеляційного провадження у справі №17/019-12 на ухвалу Господарського суду Київської області від 11.05.2012.

2. Повернути Міністерству оборони України апеляційну скаргу б/н від 07.03.2018 (вх. №09.1-04.2/1620/18 від 19.03.2018) на ухвалу Господарського суду Київської області від 11.05.2012 у справі №17/019-12.

3. Матеріали справи №17/019-12 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді С.Я. Дикунська

А.О. Мальченко