Постанова

від 01.02.2017 по справі 910/19282/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2017 р. Справа№ 910/19282/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Дикунської С.Я.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання Яценко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2016

у справі № 910/19282/16 (суддя - Привалов А.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Хелсі Енд Хепі

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 84 170, 22 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Яценко А.С., довіреність б/н від 30.03.2015

від відповідача: ОСОБА_4, довіреність б/н від15.11.2016

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Хелсі Енд Хепі (позивач у справі) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (відповідача у справі) про стягнення 84 170, 22 грн

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що всупереч взятих на себе зобов'язань Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 не поставив згідно укладеного договору купівлі-продажу товар, вартість якого була частково сплачена позивачем, а тому відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України Товариство з обмеженою відповідальністю Хелсі Енд Хепі просить суд стягнути на його користь сплачений аванс у розмірі 54 988 грн. 80 коп. та пеню в розмірі 29181,42 грн, нараховану у зв'язку з непоставкою оплаченого товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2016 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Хелсі Енд Хепі 54 988 грн. 80 коп. боргу, 14 016 грн. 88 коп. пені та 1129 грн. 73 коп. - витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, доведеність обставин неналежного виконання відповідачем зобов'язань з поставки товару, що є підставою для повернення сплаченої позивачем суми авансу. При цьому, суд, враховуючи обмеження встановлене ч.6 ст 232 ГК України щодо строку нарахування штрафних санкцій, частково задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача пені.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу (вх. № 06-29.2/8089/16 від 15.12.2016), в якій просить суд скасувати рішення Господарського суд міста Києва від 17.11.2016 у справі №910/19282/16 в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Хелсі Енд Хепі пені в розмірі 8 912,71 грн. та в цій частині винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимоги про стягнення пені.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач стверджує, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про існування підстав для стягнення пені, оскільки по-перше, вважає, розрахунок пені невірним, оскільки, на думку апелянта, судом було невірно встановлено період нарахування пені, та окрім того ФОП ОСОБА_2 стверджує про існування підстав для відмови в позові в цій частині, враховуючи пред'явлення такої вимоги після закінчення строків позовної давності, про застосування якої заявляє відповідач.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2016 Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва 17.11.2016, апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді: Мальченко А.О., Дикунська С.Я. та призначено до розгляду у судовому засіданні на 01.02.2017.

У судовому засіданні 01.02.2017 представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суд міста Києва від 17.11.2016 у справі №910/19282/16 в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Хелсі Енд Хепі пені в розмірі 8 912,71 грн. та в цій частині винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача у справі у судовому засіданні 01.02.2017 заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2016 законним та обґрунтованим, а тому стверджує про відсутність підстав для його зміни чи скасування.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників учасників судового процесу, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

08.05.2015 між ТОВ Хелсі Енд Хепі (позивач у справі, замовник за договором) та ФОП ОСОБА_2 (відповідач у справі, постачальник за договором) було укладено Договір поставки товару №133, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався передати в обумовлений договором строк вироби замовнику та виконати монтаж поставлених виробів, далі - товари, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити товари на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2. договору, найменування, кількість та ціна товару вказані в специфікаціях, які є додатками до цього договору.

Згідно з умовами п. 2.1. договору, ціна товару вказується в специфікаціях до договору, а оплата товару здійснюється шляхом: передплати замовником 80% від ціни товару, вказаної в додатках до договору, на основі рахунків-фактури постачальника; оплата суми, що залишилась в 20% здійснюється після підписання сторонами акта прийому передачі протягом 5 банківських днів на основі рахунку-фактури постачальника.

У відповідності з пп. 3.1.1. договору, постачальник зобов'язаний у строк не пізніше 21 робочого дня з моменту передплати здійснити поставку товару замовнику в кількості та за номенклатурою, вказаної в специфікації, та провести монтаж товару.

Як вірно встановлено місцевим судом, сторонами, згідно з умовами договору, було підписано Специфікацію - Додаток № 1 до Договору поставки №133 від 08.05.2013, відповідно до якої загальна вартість товару без ПДВ становить 68736,00 грн.; строк поставки - 21 робочий день з моменту передплати.

На виконання умов договору, згідно виставленого відповідачем рахунку-фактури № 224 від 12.05.2015р., ТОВ Хелсі Енд Хепі 28.05.2015 перерахувало на рахунок відповідача 80% передоплати за товар у сумі 54988,80 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 609 від 28.05.2015р., наявною в матеріалах справи.

З урахуванням положень п. 3.1.1. договору ФОП ОСОБА_2, з моменту передплати товару, повинен був поставити товар до 26.06.2015.

Однак, у строк, обумовлений договором, відповідач товар не поставив, що не заперечує і сам відповідач.

20.09.2016р. позивач надіслав на адресу відповідача претензію з вимогою повернути суму попередньої оплати в сумі 54 988,80 грн та сплатити неустойку за не поставку товару у розмірі 29 181,42 грн. Вказана претензія була отримана відповідачем 28.09.2016р., що підтверджуються рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого залучена до матеріалів справи. Проте, відповідач претензію залишив без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 статті 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 663 ЦК України продавець, зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною другою статті 693 ЦК України передбачено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно, тобто або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Колегія суддів зазначає, що доказів поставки товару у визначені договором строки відповідач не надав, доказів повернення на вимогу покупця суми попередньої оплати матеріали справи також не містять.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищенаведені встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок Господарського суд міста Києва про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 54 988,80 грн сплаченого на його користь авансу.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач згідно умов договору заявив вимогу про стягнення з відповідача 29 181 грн. 42 коп. пені, нарахованої за період з 01.07.2015р. по 20.09.2016р.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 4.4. договору передбачено, що у випадку затримки поставки товару відповідно до додатку до цього договору, постачальник сплачує замовнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару за кожний день прострочки.

Місцевий господарський суд вірно зазначив, що з урахуванням приписів ст. 216, 218 Господарського кодексу України, ст. 549, 6, 627 ЦК України враховуючи свободу сторін в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов сторонами правомірно визначено відповідальність постачальника за не поставку товару у вигляді неустойки та встановлено її розмір в межах подвійної облікової ставки НБУ.

Враховуючи доведений позивачем та не спростований відповідачем факт невиконання ФОП ОСОБА_2 свого зобов'язання з поставки товару, суд апеляційної інстанції зазначає, що у позивача, починаючи з 27.06.2015 (з наступного дня після останнього дня строку поставки товару) виникло право нарахування пені.

Разом з тим, відповідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Беручи до уваги вищенаведені приписи, місцевий господарський суд вірно зазначив, що нарахування позивачем пені за період прострочки понад шість місяців, а саме за період з 01.07.2015 по 20.09.2016, є невірним, а тому суд першої інстанції здійснив власний перерахунок пені в межах визначеного законом шестимісячного періоду нарахування.

Перевіривши здійснений судом розрахунок пені, колегія суддів вважає його арифметично вірним та обґрунтованим, а тому висновок суду про стягнення з відповідача пені в розмірі 14 016,88 грн та відмову в стягненні іншої частини пені є правомірним.

В апеляційній скарзі Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 заявляє про застосування строків позовної даності щодо вимог про стягнення пені, які на думку відповідача, були пропущені Товариством з обмеженою відповідальністю Хелсі Енд Хеппі .

Колегія суддів зазначає, що відповідно до 256, п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України встановлено правило, згідно якого позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів у суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвала Господарського суду міста Києва від 24.10.2016 року про порушення провадження у справі та призначення її до розгляду на 17.11.2016 була направлена сторонам та отримана відповідачем 29.10.2016 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення №0103039316297 (а.с. 3). Окрім того, як вбачається із доданих до позовної заяви документів (фіскального чеку та опису вкладення у цінний лист а.с. 35-36), позивач - ТОВ Хелсі Енд Хепі при зверненні з позовом до суду направляв на адресу відповідача копію позовної заяви та додатків до неї.

Відтак, колегія суддів зазначає, що ФОП ОСОБА_2 був обізнаний як із змістом позовних вимог, які заявлялись позивачем до нього, так і про призначений судом розгляд справи.

У судове засідання 17.11.2016, на якому Господарським судом міста Києва було винесено рішення у даній справі, представники відповідача не з'явились. Разом з цим до суду від відповідача було подано клопотання від 16.11.2016 про відкладення розгляду справи, у зв'язку із участю представника ОСОБА_4 в інших судових процесах.

Дослідивши подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає правомірною відмову суду в його задоволенні, враховуючи належне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, наявність інших представників ФОП ОСОБА_2, які згідно довіреності від 15.11.2016 були уповноважені представляти інтереси довірителя в усіх судах, та встановлену законодавчу можливість самостійно представляти власні інтереси фізичною особою-підприємцем.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач мав можливість взяти участь у розгляді справи під час судового засідання та можливість подання заяви про застосування строків позовної давності до місцевого господарського суду, однак не скористався своїм правом у суді першої інстанції, а тому колегія суддів не приймає заяву відповідача про застосування строків позовної давності щодо вимоги про стягнення пені у зв'язку з порушенням відповідачем порядку на її подання.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва 17.11.2016 року у справі №910/19282/16 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2016 у справі №910/19282/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2016 у справі №910/19282/16 залишити без змін.

3. Справу №910/19282/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді С.Я. Дикунська

А.О. Мальченко