Рішення

від 30.01.2017 по справі 910/20971/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2017Справа №910/20971/16

За позовомПублічного акціонерного товариства Київенерго доТовариства з обмеженою відповідальністю Адвайссервіс за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаКиївської патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату простягнення 15 496,58 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Іващенко О.В. від відповідача:Ковальова Ю.А. від третьої особи:Іващенко Ю.П. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство Київенерго (надалі - ПАТ Київенерго ) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Адвайссервіс (надалі - ТОВ Адвайссервіс ) про стягнення 15 496,58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору про постачання електричної енергії №70895 від 01.09.2006 р. позивач поставив електричну енергію, а відповідач грошові зобов'язання по оплаті поставленої енергії належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 12 513,83 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 193,86 грн., 3% річних у розмірі 188,22 грн. та інфляційних у розмірі 600,33 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.11.2016 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 07.12.2016 р.

В судовому засіданні 07.12.2016 р. судом оголошувалась перерва на 16.01.2017 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2017 р. залучено до участі у справі Київську патріархію Української Православної Церкви Київського Патріархату в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, розгляд справи відкладено на 30.01.2017 р.

27.01.2017 р. до господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказував на те, що внаслідок зміни місця розташування засобу обліку використаної електроенергії, він був позбавлений можливості здійснювати контроль споживання електроенергії, подавати звіти про використану електроенергію та розраховувати суму для її оплати. Також відповідач вказував, що позивачем не були долучені до матеріалів справи належні докази на підтвердження вартості спожитої ним електричної енергії.

Представник позивача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

В судове засідання представник відповідача з'явилася, вимоги ухвали суду виконала, проти задоволення позовних вимог заперечувала з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.

Представник третьої особи в судове засідання з'явився, вимоги ухвали суду виконав, надав пояснення по суті спору.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.09.2006 р. між Акціонерною енергопостачальною компанією Київенерго , після зміни організаційно-правової форми - ПАТ Київенерго , (постачальник) та ТОВ Адвайссервіс (споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії №70895 (надалі - Договір ), відповідно до п. 1 якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.

За змістом п. 2.1.2 Договору постачальник зобов'язується постачати споживачу електричну енергію як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу ).

Згідно з п. 2.2.4 Договору споживач зобов'язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків Порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів .

Додатком №2Ж до Договору сторонами погоджено порядок розрахунків, згідно з п. 5 якого споживач здійснює оплату вартості обсягу електричної енергії платежем розміром 100% від обсягу спожитої енергії у попередньому розрахунковому періоді до 3 числа поточного місяця. Остаточний розрахунок споживач здійснює до 1 числа місяця, наступного за звітним, на підставі обсягів фактично спожитої електричної енергії у поточному розрахунковому періоді.

Договір є договором енергопостачання, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями параграфу 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Позивач вказує, що за період з 01.08.2014 р. по 01.01.2015 р. у відповідача виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.10.2016 р. становить

12 513,83 грн.

Спір виник у справі у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором по сплаті спожитої теплової енергії.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Додатком №2Ж до Договору сторонами погоджено порядок розрахунків, згідно з п. 5 якого споживач здійснює оплату вартості обсягу електричної енергії платежем розміром 100% від обсягу спожитої енергії у попередньому розрахунковому періоді до 3 числа поточного місяця. Остаточний розрахунок споживач здійснює до 1 числа місяця, наступного за звітним, на підставі обсягів фактично спожитої електричної енергії у поточному розрахунковому періоді.

Однак в порушення умов договору відповідач не виконав свої зобов'язання щодо сплати заборгованості за використану теплову енергію, внаслідок чого за період 01.08.2014 р. по 01.01.2015 р. у відповідача виникла заборгованість у розмірі 12 513,83 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем вірно та правомірно здійснено нарахування суми грошових коштів за спожиту теплову енергію у розмірі 12 513,83 грн. за спірний період.

Твердження відповідача про те, що первинні облікові документи ним не підписувалися, а засіб обліку використаної електроенергії був переміщений без його відома судом не приймаються до уваги з огляду на таке.

Пунктом 7.5 Договору передбачено, що на підставі показань засобів обліку електричної енергії та умов додатка Порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів оформляються такі оку мети: акт про використану електричну енергію; акт про результати замірів електричної потужності.

Відповідно до п. 4 додатку №2Ж до Договору визначено, що щомісяця 22 числа споживач зобов'язується направляти свого представника до постачальника електричної енергії за адресою: вул. Довженка, 12-Б, для надання звіту про використану електроенергію та документів, що підтверджують оплату за розрахунковий період. Крім цього, споживач надає завірений акт звіряння розрахунків за попередній період.

В матеріалах справи наявний звіт про використану електроенергію, підписаний представниками позивача та відповідача за липень 2014 року.

При цьому, у період з серпня по грудень 2014 року звіти про використану електроенергію та акти приймання-передавання товарної продукції підписувалися між позивачем та третьою особою як балансоутримувачем житлового будинку, в якому знаходиться приміщення відповідача.

Позивач вказує, що у зазначений період прилад обліку використаної електроенергії №0115999 був вилучений позивачем, а місцезнаходження нового приладу обліку відповідачу не повідомили, що свідчить про відсутність його вини у порушенні грошового зобов'язання за Договором.

В той же час суд відзначає, що представником відповідача в судового засіданні не заперечувався факт отримання ним електричної енергії, постачальником якої є позивач.

При цьому, приписами п. 4 додатку №2Ж до Договору саме на відповідача був покладений обов'язок звіту про використану електроенергію та документів, що підтверджують оплату за розрахунковий період, а також акту звіряння розрахунків за попередній період.

Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту звернення відповідача до ПАТ Київенерго або третьої особи щодо неможливості проведення знімань показань лічильника матеріали справи не містять.

Лист ТОВ Адвайссервіс №1512/2014-1 від 15.12.2014 р. щодо незгоди про відключення електроенергії був переданий позивачу вже після здійснення відключення представниками ПАТ Київенерго приміщення відповідача від системи електропостачання.

Крім того, із вказаного листа вбачається, що ТОВ Адвайссервіс було обізнано з фактом відключення електролічильника, встановлення нового та перенесення його в інше приміщення (щитову), проте відповідач жодного разу не звертався до третьої особи як балансоутримувача спірного житлового будинку для отримання допуску до вказаного приміщення з метою складення звіту про використану електроенергію.

З огляду на викладене, заборгованість ТОВ Адвайссервіс перед ПАТ Київенерго у розмірі 12 513,83 грн. підтверджується матеріалами справи. Доказів погашення заборгованості відповідачем не подано.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 12 513,83 грн. правомірними та обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 193,86 грн., 3% річних у розмірі 188,22 грн. та інфляційних у розмірі 600,33 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з квітня по жовтень 2016 року.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.2.2 Договору передбачено, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.2.4 - 2.2.5 цього договору, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у платіжному документі окремим рядком.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 193,86 грн., нарахованої за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з квітня по жовтень 2016 року, проте суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто, пеня нараховується за перші шість місяців прострочення, а не за весь період прострочення до подачі позову.

Таким чином, оскільки прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором мало місце у період з 01.08.2014 р. по 01.01.2015 р., нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з квітня по жовтень 2016 року є таким, що не відповідає приписам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України

З огляду на викладене, підстави для стягнення з відповідача пені у розмірі 2 193,86 грн. відсутні.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 188,22 грн. та інфляційних у розмірі 600,33 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ Адвайссервіс на користь ПАТ Київенерго заборгованості у розмірі 12 513,83 грн., 3% річних у розмірі 188,22 грн. та інфляційних у розмірі 600,33 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог (пеня у розмірі 2 193,86 грн.) необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Публічного акціонерного товариства Київенерго задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Адвайссервіс (01001, м. Київ, вул. Городецького, 12, кв. 4; ідентифікаційний код 33638812) на користь Публічного акціонерного товариства Київенерго (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5; ідентифікаційний код 00131305) заборгованість у розмірі 12 513 (дванадцять тисяч п'ятсот тринадцять) грн. 83 коп., 3% річних у розмірі 188 (сто вісімдесят вісім) грн. 22 коп., інфляційні у розмірі 600 (шістсот) грн. 66 коп. та судовий збір у розмірі 1 182 (одна тисяча сто вісімдесят дві) грн. 89 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.02.2017 р.

Суддя В.П. Босий