Постанова

від 07.06.2017 по справі 910/20971/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2017 р. Справа№ 910/20971/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Тищенко А.І.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Даниленко Т.О.

за участю представників:

від позивача Іващенко О.В. - представник по довіреності № 91/2016/10/17-23 від 17.10.2016р.

від відповідача (апелянта): не з'явився

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Київська патріархія Української Православної Церкви Київського Патріархату: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Адвайссервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017р.

у справі №910/20971/16 (суддя Босий В.П.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Адвайссервіс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Київська патріархія Української Православної Церкви Київського Патріархату

про стягнення 15 496,58 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2017р. позов задоволено частково.

Не погоджуючись з винесеним рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Адвайссервіс" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017р. та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку скаржника, оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Крім того, апелянт вважає, що місцевий господарський суд визнав встановленими недоведені обставини і як наслідок, невідповідністю висновків обставинам справи, а також порушенням норм процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2017р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Адвайссервіс" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів: Гончарова С.А., Скрипки І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2017р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвайссервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017р. у справі № 910/20971/16 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.04.2017р.

Розпорядженням від 11.04.2017р. у зв'язку з перебування судді Гончарова С.А., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів Тищенко А.І., Скрипки І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2017р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвайссервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017р. у справі № 910/20971/16 прийнято до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2017р. розгляд апеляційної скарги у зв'язку з неявкою представника позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було відкладено на 07.06.2017р.

Присутній в судовому засіданні 07.06.2017р. представник позивача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представники відповідача (апелянта) та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

07.06.201р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", після зміни організаційно-правової форми - ПАТ "Київенерго", (постачальник) та ТОВ "Адвайссервіс" (споживач) 01.09.2006 р. було укладено договір про постачання електричної енергії №70895 (надалі по тексту - "Договір"), відповідно до п. 1 якого, постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.

Пунктом 2.1.2 Договору встановлено, що постачальник зобов'язується постачати споживачу електричну енергію як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток "Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу").

Згідно п. 2.2.4 Договору споживач зобов'язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів".

Додатком №2Ж до Договору сторонами погоджено порядок розрахунків, згідно з п. 5 якого споживач здійснює оплату вартості обсягу електричної енергії платежем розміром 100% від обсягу спожитої енергії у попередньому розрахунковому періоді до 3 числа поточного місяця. Остаточний розрахунок споживач здійснює до 1 числа місяця, наступного за звітним, на підставі обсягів фактично спожитої електричної енергії у поточному розрахунковому періоді.

Договір є договором енергопостачання, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями параграфу 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Позивач звертаючись до Господарського суду міста Києва з позовною заявою обґрунтовував свої вимоги невиконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії №70895 від 01.09.2006р., внаслідок чого у відповідача виникли заборгованість по оплаті поставленої позивачем теплової енергії, яка станом на 01.10.2016 р. становила 12513,83 грн. Крім того, просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 2193,86 грн., 3% річних у розмірі 188,22 грн. та інфляційних у розмірі 600,33 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ч. 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Як вбачається з наявної в матріалах справи копії Додатку №2Ж до Договору сторонами погоджено порядок розрахунків, згідно з п. 5 якого споживач здійснює оплату вартості обсягу електричної енергії платежем розміром 100% від обсягу спожитої енергії у попередньому розрахунковому періоді до 3 числа поточного місяця. Остаточний розрахунок споживач здійснює до 1 числа місяця, наступного за звітним, на підставі обсягів фактично спожитої електричної енергії у поточному розрахунковому періоді.

Однак в порушення умов договору відповідач не виконав свої зобов'язання щодо сплати заборгованості за використану теплову енергію, внаслідок чого за період 01.08.2014 р. по 01.01.2015 р. у відповідача виникла заборгованість у розмірі 12 513,83 грн.

Згідно наявних в матеріалах справи доказів підтверджується правомірність та вірність здійсненого позивачем нарахування суми грошових коштів за спожиту теплову енергію у розмірі 12513,83 грн. за спірний період. На думку колегії суддів, в матеріалах справи відсутні докази спростування зазначених нарахувань. Не надано відповідних доказів і апеляційному суду.

Щодо тверджень скаржника про те, що первинні облікові документи ним не підписувалися, а засіб обліку використаної електроенергії був переміщений без його відома, колегія судів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 7.5 Договору на підставі показань засобів обліку електричної енергії та умов додатка "Порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів" оформляються такі оку мети: акт про використану електричну енергію; акт про результати замірів електричної потужності.

Пунктом 4 додатку №2Ж до Договору визначено, що щомісяця 22 числа споживач зобов'язується направляти свого представника до постачальника електричної енергії за адресою: вул. Довженка, 12-Б, для надання звіту про використану електроенергію та документів, що підтверджують оплату за розрахунковий період. Крім цього, споживач надає завірений акт звіряння розрахунків за попередній період.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи звіту про використану електроенергію, останній підписаний представниками позивача та відповідача за липень 2014 року.

При цьому, судова колегія відзначає, що у період з серпня по грудень 2014 року звіти про використану електроенергію та акти приймання-передавання товарної продукції підписувалися між позивачем та третьою особою, як балансоутримувачем житлового будинку, в якому знаходиться приміщення відповідача.

Крім того, скаржник вказує, що у зазначений період прилад обліку використаної електроенергії №0115999 був вилучений позивачем, а місцезнаходження нового приладу обліку відповідачу не повідомили, що свідчить про відсутність його вини у порушенні грошового зобов'язання за Договором.

На думку колегії суддів, в матеріалах справи відсутні докази спростування факту отримання ним електричної енергії, постачальником якої є позивач. Не надано відповідних доказів і апеляційному суду

При цьому, приписами п. 4 додатку №2Ж до Договору саме на відповідача був покладений обов'язок звіту про використану електроенергію та документів, що підтверджують оплату за розрахунковий період, а також акту звіряння розрахунків за попередній період.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту звернення відповідача до ПАТ "Київенерго" або третьої особи щодо неможливості проведення знімань показань лічильника матеріали справи не містять. Не надано відповідних доказів і апеляційному суду.

Апеляційним судом відзначається, що лист ТОВ "Адвайссервіс" №1512/2014-1 від 15.12.2014 р. щодо незгоди про відключення електроенергії був переданий позивачу вже після здійснення відключення представниками ПАТ "Київенерго" приміщення відповідача від системи електропостачання.

Крім того, зі змісту вказаного листа вбачається, що ТОВ "Адвайссервіс" було обізнано з фактом відключення електролічильника, встановлення нового та перенесення його в інше приміщення (щитову), проте відповідач жодного разу не звертався до третьої особи як балансоутримувача спірного житлового будинку для отримання допуску до вказаного приміщення з метою складення звіту про використану електроенергію.

Враховуючи викладені обставини, заборгованість ТОВ "Адвайссервіс" перед ПАТ "Київенерго" у розмірі 12513,83 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, доказів погашення заборгованості відповідачем не подано, а відтак на думку колегії суддів, позовні вимоги про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 12513,83 грн. є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 2193,86 грн., 3% річних у розмірі 188,22 грн. та інфляційних у розмірі 600,33 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з квітня по жовтень 2016 року.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, колегією суддів відзначається, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відпоідно до ст. 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Приписами ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.2.2 Договору передбачено, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.2.4 - 2.2.5 цього договору, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у платіжному документі окремим рядком.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до місцевого господарського суду із позовом, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 2193,86 грн., нарахованої за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з квітня по жовтень 2016 року, щодо якої колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто, пеня нараховується за перші шість місяців прострочення, а не за весь період прострочення до подачі позову, а відтак, оскільки прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором мало місце у період з 01.08.2014 р. по 01.01.2015 р., нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з квітня по жовтень 2016 року є таким, що не відповідає приписам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а тому, підстави для стягнення з відповідача заявленої пені у розмірі 2193,86 грн. відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наявний в матеріалах справи наданий позивачем розрахунок, колегія суддів приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 188,22 грн. та інфляційних у розмірі 600,33 грн.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку щодо часткового задоволення заявлених позовних вимог та стягнення з ТОВ "Адвайссервіс" на користь ПАТ "Київенерго" заборгованості у розмірі 12513,83 грн., 3% річних у розмірі 188,22 грн. та інфляційних у розмірі 600,33 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог, а саме пені у розмірі 2193,86 грн. слід відмовити з вищезазначених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2017 року у даній справі є обґрунтованим та таким, що прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі безпідставні, необґрунтовані та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Адвайссервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017р. у справі № 910/20971/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017р. у справі №910/20971/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/20971/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді А.І. Тищенко

І.М. Скрипка