Постанова

від 02.02.2017 по справі 910/26025/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2017 р. Справа№ 910/26025/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Чорної Л.В.

Отрюха Б.В.

При секретарі судового засідання - Пугачовій А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 02.02.2017 року по справі №910/26025/15 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" та Житлово-будівельного кооперативу "Наукфільм"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2016р.

по справі №910/26025/15 (суддя: Ващенко Т.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Житлово-будівельного кооперативу "Наукфільм"

про стягнення заборгованості у сумі 117 378,05 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Наукфільм" (далі - відповідач) про стягнення 155 247,13 грн., з яких: 82 574,87 грн. - основного боргу, 63 966,10 грн. - інфляційних втрат, 8 706,17 грн. - 3% річних.

01.12.2015 позивачем через відділ документального забезпечення суду першої інстанції було подано згідно із ст. 22 ГПК України заяву про зменшення розміру позовних вимог (т.1 а/с 119-126), відповідно до якої він просив суд стягнути з відповідача на свою користь 117 378,05 грн., з яких: 43 531,29 грн. - основного боргу, 9 098,38 грн. - 3% річних, 64 748,38 грн. - інфляційних втрат.

Вказану заяву було прийнято судом першої інстанції, подальший розгляд справи здійснювався з її врахуванням.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 №910/26025/15 позов задоволено частково, стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Наукфільм" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 3 635,37 грн. 3% річних, 24 276,75 грн. інфляційних втрат, в іншій частині в позові відмовлено, як заявленого необґрунтовано.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції від 07.06.2016, Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Зокрема, у доводах апеляційного оскарження позивач наголосив на тому, що місцевим господарським судом безпідставно відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення основного боргу в сумі 43 531,29 грн.. Скаржник наголошує на тому, що судом не досліджено порядок проведення платежів відповідача, пояснюючи при цьому те, що платежі, які сплачені відповідачем у значно більшому розмірі були зараховані позивачем на погашення боргу за попередній період, а тому з відповідача підлягає до стягнення 43 531,29 грн. основного боргу та похідні вимоги.

Житлово-будівельний кооператив "Наукфільм" також, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції від 07.06.2016, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати в частині стягнення розміру інфляційних втрат та 3 % річних, прийняти судове рішення яким стягнути з відповідача на користь позивача 2 290,45 грн. 3% річних, 12 841,51 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позовних вимог відмовити, як заявлених необґрунтовано.

У доводах апеляційного оскарження відповідач стверджує про те, що ним не заперечуються періоди прострочення, які визначено та наведено у судовому рішенні, однак, скаржник вважає помилковими розміри інфляційних втрат та 3 % річних, які присуджено судом до стягнення на визначені місяці прострочення, при цьому наводить власний розрахунок похідних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення, апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Наукфільм" задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 №910/26025/15 змінити, позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 2 290,45 грн. 3% річних, 12 841,51 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позовних вимог відмовити, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.05.1999. між позивачем (далі - Енергопостачальна організація) та відповідачем (далі - Абонент) було укладено Договір № 690277 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) предметом Договору є постачання, користування та своєчасна плата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених Договором.

Відповідно до загальних положень статуту Публічного акціонерного товариства "Київенерго", затвердженого загальними зборами акціонерів акціонерної енергопостачальної організації "Київенерго" (протокол № 1/2012 від 23.01.12.), Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" перейменована у Публічне акціонерне товариство "Київенерго" у відповідності до вимог та положень Закону України "Про акціонерні товариства" №514-VI від 17.09.2008.

Договір № 690277 від 01.05.1999. на постачання теплової енергії у гарячій воді є договором енергопостачання, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями параграфу 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно з ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до п.п. 2.2.1, 2.2.3 Договору, позивач зобов'язувався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води для потреб: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року. Про зміну тарифів повідомляти Абонента.

Відповідач в свою чергу, згідно з п. 2.3.1 Договору зобов'язувався дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначенні у додатку 1 не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Порядок розрахунків сторони погодили Додатком 4 до Договору, яким передбачено, що Абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду, платіжну вимогу-доручення. Сплату Абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця, при цьому, в разі, якщо Абонент розраховується за показниками приладів обліку, йому пред'являється до сплати заявлена кількість теплової енергії на поточний місяць. У випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується Абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця. У випадку, якщо фактичне використання нижче від заявленого, сплата проводиться за фактичними показниками.

Відповідно до п. 5.3 Договору Абонент, що має прилади обліку, щомісячно надає Енергопостачальній організації звіт по фактичному споживанню теплової енергії в терміни, передбачені в додатку 1 до Договору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що за період з 01.11.2012 по 01.09.2015 позивачем поставлено, а відповідачем було спожито теплову енергію, в свою чергу, відповідач за поставлену енергію розрахувався частково, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем.

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, відзначаючи про таке.

Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів позову, позивачем заявлено до стягнення з відповідача спожиту теплову енергію в гарячій воді за період з 01.11.2012 по 01.09.2015 в сумі 43 531,29 грн. основного боргу, що підтверджено відомостями обліку споживання теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами), тощо.

Однак, перевіривши надані сторонами розрахунки суми основного боргу, дослідивши додані до матеріалів справи платіжні доручення, акти, суд першої інстанції цілком вірно встановив, що фактично позивачем до стягнення пред'явлено заборгованість за спірний період з 01.11.2012. по 31.01.2015 включно. Вказаний спірний період визначено судом, виходячи з того, що з 01.02.2015 між позивачем та відповідачем було укладено договір про співпрацю виконавця послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання гарячої води з балансоутримувачем, а дія Договору № 690277 від 01.05.1999. припинилась.

Позивач як під час розгляду даної справи місцевим господарським судом, так і під час апеляційного перегляду даної справи, стверджував, що у зв'язку з тим, що відповідачем здійснювались проплати у більших розмірах ніж необхідно було сплачувати у відповідний період, позивач здійснював зарахування залишково сплачених коштів в рахунок боргу, що утворився значно раніше.

Однак, за оцінкою колегії суддів, такі ствердження позивача цілком обґрунтовано відхилено місцевим господарським судом, оскільки платіжні доручення Абонента містять чітке посилання на Договір № 690277 від 01.05.1999 та містять зазначення місяця і року, тобто чітко вказано період, за який здійснюється оплата. Відтак, позивачем неправомірно здійснювалось зарахування здійснених відповідачем оплат в рахунок найдавнішого боргу.

Таким чином, з вищенаведеного слідує, що за період з 01.11.2012. по 31.01.2015 включно заборгованість відповідача перед позивачем за Договором № 690277 від 01.05.1999 відсутня, оскільки Абонент здійснив повну оплату за вказаний період, проте з простроченням, що підтверджено матеріалами справи, зокрема платіжними дорученнями, актами, обліковими картками (табуляграмами), тощо. (т. 2 а/с 12-191)

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ПАТ "Київенерго" в частині стягнення основного боргу в розмірі 43 531,29 грн. є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Окрім основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 63 966,10 грн. - інфляційних втрат, 8 706,17 грн. - 3% річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України за період листопад 2012 року по жовтень 2015 року. (період згідно розрахунку позивача, що приєднаний до заяви про зменшення позовних вимог (т. 1 а/с 120) та, враховуючи, порядок розрахунків згідно додатку №4 до договору в частині, що сплату Абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця)

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.(т. 1 а/с 74) Обґрунтовуючи вказане клопотання відповідач посилається на Додаток № 4 до Договору, яким передбачено, що Абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду, платіжну вимогу-доручення. Сплату Абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця, при цьому, в разі, якщо Абонент розраховується за показниками приладів обліку, йому пред'являється до сплати заявлена кількість теплової енергії на поточний місяць. Відповідач пояснює, що враховуючи порядок розрахунків за договором, трирічний строк позовної давності бере свій відлік з моменту настання строку сплати по кожному платежу окремо.

Відповідно до п.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Таким чином, за оцінкою колегії суддів, судом першої інстанції правильно зауважено, що з урахуванням умов Договору стосовно строків внесення плати, позивач був обізнаний про порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань вже 26.11.2012. (коли виникло прострочення оплати на суму 11 967,56 грн. за листопад 2012 року), отже саме в цей день у останнього виникло право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Відтак, строк позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за розглядуваним позовом розпочався 26.11.2012 та закінчився 26.11.2015. (позов подано 02.10.2015)

При цьому, слід відзначити, що переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення основного боргу не свідчить про переривання такого строку за вимогами про стягнення 3% річних та збитків від інфляції.

Аналогічна правова позиція, стосовно відсутності переривання строку озовної давності по похідним вимогам, наведена у постанові Вищого господарського суду України від 17.07.2014. по справі № 910/4129/14.

Разом з тим, у даному випадку визначений позивачем період для нарахування інфляційних втрат та 3% річних не виходить за межі строку позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 635,37 грн. - 3% річних та 24 276,75 грн. - інфляційних втрат, в іншій частині похідних вимог відмовлено, як таких, що нараховані безпідставно, а тому в цій частині позовних вимог відмовлено.

Місцевим господарським судом, у його висновках відзначено, що при здійсненні власного перерахунку враховано, що прострочення відповідачем оплат за Договором мало місце в листопаді 2012 року - березні 2013 року з повним погашенням боргу 30.07.13., жовтні 2013 року - лютому 2014 року з повним погашенням боргу 28.08.14., жовтні 2014 року - грудні 2014 року з повним погашення боргу 31.03.15.

Житлово-будівельний кооператив "Наукфільм" у доводах апеляційного оскарження не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнутого розміру похідних вимог, просить стягнути з відповідача на користь позивача 2 290,45 грн. 3% річних, 12 841,51 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позовних вимог відмовити, як заявлених необґрунтовано. У апеляційній скарзі відповідач стверджує про те, що ним не заперечуються періоди прострочення, які визначено та наведено у судовому рішенні, однак, скаржник вважає помилковими власне розміри інфляційних втрат та 3 % річних, які присуджено судом до стягнення на визначені місяці прострочення. При цьому, відповідач наводить власний розрахунок похідних вимог по кожному платежу окремо з урахуванням здійснених ним проплат, з посиланням на платіжні доручення, та повного погашення боргу.

З огляду на вказані зауваження скаржника колегією суддів було перевірено періоди виникнення та погашення боргу, з врахуванням наявних у матеріалах справи доказів, а саме платіжних доручень, в призначені платежу яких вказано договір та конкретний період за який здійснюється проплата за послуги теплової енергії по відповідному договору, тощо. При перевірці похідних вимог колегією суддів також взято до уваги розрахунок позовних вимог ПАТ Київенерго із врахуванням заяви про зменшення позову (т. 1 а/с 120), контррозрахунок відповідача - Додаток №2, № 3 (т. 3 а/с 87-99), в якому здійснено нарахування похідних вимог за кожний платіж окремо, враховуючи часткові проплати боргу та повне погашенняя боргу і Довідку про нарахування та сплату за теплову енергію між ПАТ Київенерго та ЖБК Наукфільм (т. а а/с 12-15), в якій наведено детальний розрахунок основного боргу, із зазначенням періодів і посиланням на платіжні доручення про часткову сплату боргу та повне його погашення.

Перевіривши наданий відповідачем розрахунок похідних вимог, колегія суддів вважає його обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що здійснений з врахуванням умов договору та норм чинного закону. (т. 3 а/с 87-99)

Відтак, за висновком колегії суддів з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 2 290,45 грн. 3% річних, 12 841,51 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позовних вимог слід відмовити, як заявлених необґрунтовано.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що не спростовують правові висновки суду першої інстанції в частині відмови у стягненні основного боргу.

Під час судового засідання від 02.02.2017 представником Житлово-будівельного кооперативу "Наукфільм" було подано клопотання про розстрочення виконання судового рішення на шість місяців у відповідності до ст. 121 ГПК України.

В обґрунтування вказаної заяви відповідач посилається на те, що підприємство є неприбутковою організацією, в свою чергу, на рахунках ЖБК додаткових коштів немає, одноразово виплатити заборгованість в разі задоволення позовних вимог у товариства немає. Відтак, відповідач просить розстрочити виконання судового рішення на шість місяців.

Так, в п. 7.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" роз'яснено, що питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови апеляційної чи касаційної інстанції за наявності обставин, передбачених частиною першою статті 121 ГПК, вирішує сама апеляційна чи касаційна інстанція, якщо ці обставини стали їй відомі до прийняття постанови за результатами перегляду рішення господарського суду першої інстанції. У цих випадках припис про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання відповідної постанови має міститися в її резолютивній частині.

В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано стороною, державним виконавцем після прийняття постанови апеляційною чи касаційною інстанцією, питання про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання цієї постанови вирішує господарський суд першої інстанції.

Стосовно заяви відповідача від 17.01.2017 про розстрочку виконання судового рішення, колегія суддів відзначає про наступне.

По-перше, у п. 7.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначено, що заяву про надання відстрочки, розстрочки, зміну способу і порядку виконання рішення слід розглядати за правилами ГПК у межах розглянутої господарським судом справи. Зокрема, заявник повинен подати докази надіслання другій стороні копії цієї заяви і доказів на її обґрунтування, сторони мають бути повідомлені про час і місце розгляду заяви тощо.

У разі неподання заявником доказів надіслання другій стороні відповідних копій заява і додані до неї документи не пізніше трьох днів з дати надходження заяви повертаються заявникові без розгляду на підставі пункту 6 частини першої статті 63, статті 121 ГПК, про що виноситься ухвала.

Наразі, подаючи вказану заяву про розстрочку, відповідачем не надано суду доказів надсилання копії цієї заяви і доказів на її обґрунтування позивачеві, що, в свою чергу, є порушенням норм процесуального закону.

По-друге, навіть враховуючи той факт, що позивач був присутнім у судовому засіданні та йому стало відомо про заяву відповідача про розстрочку виконання судового рішення, колегія суддів зауважує про таке.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, слід враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Така ж правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України у пункті 7.2 його постанови від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України".

Пунктом 6 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Колегія суддів звертає увагу, що стаття 121 ГПК України вказує на те, що суд у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може, зокрема, розстрочити виконання рішення.

Тобто, в кожному конкретному випадку суд не зобов`язаний за заявою сторони про розстрочку виконання рішення, але може розстрочити виконання рішення згідно ст.121 ГПК України в порядку ст.43 ГПК України.

Саме своєю протиправною бездіяльністю по несплаті боргу вчасно відповідач змусив позивача звернутись до суду за захистом свого порушеного права.

За оцінкою суду, наведені заявником підстави для розстрочення виконання судового рішення (те, що організація є не прибутковою, відсутність додаткових коштів) не є тими виключними обставинами, які давали б можливість для розстрочення виконання судового рішення, оскільки задовільний/незадовільний майновий стан відповідача залежить, зокрема, внаслідок його власної діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від нього обставин.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. За приписами статті 115 ГПК України рішення господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом і Законом України "Про виконавче провадження".

Слід також враховувати, що за змістом ч.1 статті 229 Господарського кодексу України та ч. 1 статті 625 Цивільного кодексу України за невиконання грошового зобов'язання боржник несе відповідальність, якщо таке виконання стало неможливим внаслідок його винних дій чи бездіяльності, а не внаслідок дії непереборної сили, випадку тощо. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання. Тобто, боржник може бути звільнений від відповідальності за невиконання своїх договірних зобов'язань лише в силу об'єктивних факторів.

Окрім того, ч.2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 2 статті 617 ЦК України, статті 218 ГК України не вважається винятковим випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язань, відсутність у боржника необхідних коштів.

В силу приписів статті 96 ЦК України юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З огляду на викладене, за оцінкою колегії суддів, вказані відповідачем в заяві підстави для розстрочки виконання судового рішення, не є тими виключними обставинами, які надають підстави для розстрочки виконання судового рішення.

Таким чином, у заяві Житлово-будівельного кооперативу "Наукфільм" не доведено належними та допустимим доказами наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, а тому його заява про розстрочення виконання задоволенню не підлягає.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідач не позбавлений права повторного звернення з відповідною заявою про розстрочення виконання судового рішення (зокрема до його фактичного повного виконання, в межах строку пред'явлення наказу до виконання), якщо вона вже розглядалася судом, навівши обґрунтування такої заяви. Таке право роз'яснено у п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України".

Таким чином, за результатом апеляційного перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення, апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Наукфільм" задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 №910/26025/15 змінити, позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача 2 290,45 грн. 3% річних, 12 841,51 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позовних вимог відмовити, як заявлених безпідставно.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 85, 99, 101-105, 121 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У заяві Житлово-будівельного кооперативу "Наукфільм" про розстрочення виконання судового рішення - відмовити.

2. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Наукфільм" задовольнити.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 №910/26025/15 змінити та викласти його резолютивну частину у наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Наукфільм" (02156, м. Київ, вул. Курчатова, б. 8-Б; ідентифікаційний код 23378445) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, б. 5, ідентифікаційний код 00131305, на поточний рахунок № 26000306201 у ГУ по м. Києву та Київській області ВАТ "Ощадбанк", МФО 322669, Одержувач - ПАТ "Київенерго") 2 290 (дві тисячі двісті дев'яносто) грн. 45 коп. 3% річних, 12 841 (дванадцять тисяч вісімсот сорок одна) грн. 51 коп. інфляційних нарахувань та 226,97 грн. судового збору.

В іншій частині в позові відмовити. .

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, б. 5, ідентифікаційний код 00131305, на поточний рахунок № 26000306201 у ГУ по м. Києву та Київській області ВАТ "Ощадбанк", МФО 322669, Одержувач - ПАТ "Київенерго" на користь Житлово-будівельного кооперативу "Наукфільм" (02156, м. Київ, вул. Курчатова, б. 8-Б; ідентифікаційний код 23378445) 1936,74 грн. судового збору за апеляційний перегляд даної справи.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

5. Матеріали справи №910/26025/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Л.В. Чорна

Б.В. Отрюх