Рішення

від 03.02.2017 по справі 904/11942/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.02.2017 Справа № 904/11942/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнум-Агро", м. Дніпро

до відповідачів:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Володарське Агро", м. Дніпро

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Біотек", м. Київ

про стягнення 7709106,14 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: адвокат ОСОБА_1, договір про надання послуг з правової допомоги № б/н від 12.12.2016, ордер серії ДП № 740/000042 від 24.01.2017;

від 1-го відповідача: не з'явився;

від 2-го відповідача: адвокат ОСОБА_2, довіреність № б/н від 30.12.2016.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Магнум-Агро" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Володарське Агро" (далі - 1-го відповідача) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Біотек" (далі - 2-го відповідач), у якому заявив вимогу про:

солідарне стягнення з обох відповідачів 50000,00 грн основного боргу за основним договором поставки № 1510/2016 від 15.10.2016, забезпеченого порукою відповідно до договору поруки від 15.10.2016;

з 2-го відповідача 7252230,95 грн основного боргу за договором поставки № 1510/2016 від 15.10.2016, інфляційних нарахувань у сумі 46910,69 грн, пені у сумі 98837,41 грн, 3% річних у сумі 10496,00 грн за додатковою угодою №1 від 15.10.2016 до основного договору, а також інфляційних нарахувань у сумі 84529,47 грн, пені у сумі 150890,49 грн та 3% річних у сумі 16211,13 грн за додатковою угодою 2 від 25.10.2016 до основного договору.

Представник позивача у судовому засіданні оголосив вимоги заяви, поданої до суду 22.12.2016, про здійснення заходів до забезпечення позову та наполіг на її задоволенні шляхом накладення арешту на грошові кошти 2-го відповідача в межах суми заявлених позовних вимог 7709106,14 грн, що знаходяться на банківських рахунках, які виявить державний виконавець під час виконавчого провадження.

1-й відповідач участь свого повноважного представника у засіданні суду не забезпечив, але 29.12.2016 надав до суду відзив, яким визнав позовні вимоги в частині солідарної відповідальності перед кредитором за невиконання боржником свого зобов'язання за основним договором, але у сумі, що не перевищує 50000,00 грн.

Представник 2-го відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позову та усно заперечив проти здійснення заходів до забезпечення позову. Крім того, останній заявив письмові клопотання про витребування доказів у позивача, необхідних, на його думку, для вирішення спору по суті та призначення почеркознавчої експертизи з метою з'ясування істини по справі.

23.01.2017 від 2-го відповідача надійшли письмові заперечення проти заявленого позивачем клопотання про застосування заходів по забезпеченню позову.

Після ознайомлення з матеріалами справи представник 2-го відповідача 24.01.2017 подав клопотання відкласти розгляд справи для надання письмових пояснень стосовно наданих позивачем додаткових матеріалів, яке задоволено судом.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначив, що 15 жовтня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Магнум-Агро" (надалі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Біотек" (надалі - відповідач 2) було укладено договір поставки № 1510/2016 .

Відповідно до п. 4, 5 договору ціна та термін поставки визначаються окремо у відповідних додаткових угодах.

15.10.2016 між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки, відповідно до умов якої постачальник (позивач) постачає покупцю (2-й відповідач) товар на суму 8 520 279, 32 грн до 30.10.2016.

25.10.2016 між сторонами також було укладено додаткову угоду № 2 до договору поставки, відповідно до умов якої позивач повинен був поставити 2-му відповідачу товар на суму 5 996 081, 63 грн у строк до 05 листопада 2016 року.

Пунктом 6.1. договору поставки встановлений порядок оплати товару частинами (80% після фактичної поставки товару та 20% після надання оригіналів документів).

Відповідно до п. 6.2. договору поставки постачальник надає наступні документи на кожну відвантажену партію: оригінал видаткової накладної та копію квитанції про внесення податкової накладної до єдиного реєстру податкових накладних.

Позивачем взяті на себе зобов'язання були виконані належним чином, що підтверджується відповідними документами, доданими до позовної заяви.

Позивачем було надано на виконання вимог договору поставки:

- рахунок-фактура № 2510/5 від 25.10.2016 стосовно оплати товару на суму 8 520 279, 32 грн;

- рахунок-фактура № 0111/5 від 01.11.2016 стосовно оплати товару на суму 5 996 081, 63 грн.

Крім того, на виконання вимог п. 6.2. договору поставки було надано оригінали видаткових накладних, які прийняті 2-м відповідачем, що підтверджується його підписом, завіреним печаткою:

- видаткова накладна № 61 від 01.11.2016 на суму 5 996 081,63 грн;

- видаткова накладна № 62 від 25.10.2016 на суму 8 520 279, 32 грн.

Оскільки виставлені рахунки та видаткові накладні збігаються за датою їх складання, то зобов'язання з оплати 80% від вартості товару та 20% від вартості товару також збігаються.

2-й відповідач повинен оплатити вартість товару протягом одного банківського дня з моменту надання рахунку на оплату. Таким чином, зобов'язання щодо оплати мали бути виконані за додатковою угодою № 1 у строк до 26.10.2016, за додатковою угодою № 2 у строк до 02.11.2016.

Проте, з боку 2-го відповідача зобов'язання за договором поставки були порушені, а саме: оплату проведено не у повному обсязі.

На виконання умов додаткової угоди № 1 2-м відповідачем було здійснено часткові оплати на загальну суму 5 914 130, 00 грн:

- 603 130,00 грн - платіжне доручення № 75_В3034/3 від 03.11.2016;

- 5 196 000,00 грн - платіжне доручення № 1519_В3032/18 від 03.11.2016;

- 15 000,00 грн - платіжне доручення № 95_С6020/12 від 06.12.2016;

- 100 000,00 грн - платіжне доручення № 93_С1023/10 від 01.12.2016;

На виконання умов додаткової угоди № 2 2-м відповідачем було здійснено часткові оплати на загальну суму 1 300 000, 00 грн:

- 400,00 грн - платіжне доручення № 1541_ВЕ020/8 від 14.11.2016;

- 1 299 600,00 грн - платіжне доручення № 92_ВЕ12V/1 від 14.11.2016.

Таким чином, з боку 2-го відповідача перед позивачем виникла заборгованість стосовно залишкової оплати товару, поставленого за умовами договору поставки, та додаткових угод до нього.

Позивач направляв претензію 2-му відповідачу з вимогою погасити заборгованість у досудовому порядку, проте жодних дій з боку боржника не було вчинено, тому на день звернення до суду з позовом мається заборгованість в сумі 7302230,95 грн.

За прострочку платежу за товар, поставлений відповідно до додаткової угоди № 1 від 15.10.2016 позивач за період прострочки з 27.10.2016 по 14.12.2016 нарахував 97837,41 грн пені, 10496,00 грн 3% річних, 46910,69 грн інфляційних втрат.

На суму боргу в розмірі 4696081,63 грн, яка виникла через неповну оплату товару, поставленого відповідно до додаткової угоди № 2 від 25.10.2016 позивач за період прострочки з 03.11.2016 по 14.12.2016 нарахував 84 529, 47 грн інфляційних втрат, 16 211, 13 грн 3% річних та 150 890, 49 грн пені.

Обгрунтовуючи своє звернення з позовом до господарського суду Дніпропетровської області позивач вказує, що 15 жовтня 2016 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Володарське Агро" (1-й відповідач) було укладено договір поруки, за умовами якого 1-й відповідач поручився за виконання 2-м відповідачем зобов'язань за договором поставки.

Оскільки 2-м відповідачем зобов'язання не виконані у повному обсязі, позивач має право пред'явити вимогу до 1-го відповідача як до поручителя.

На адресу 1-го відповідача було направлено претензію стосовно погашення заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем 2 своїх договірних зобов'язань, яка залишена без задоволення.

Згідно ч. 2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, якщо інше не встановлено договором поруки.

Враховуючи, що умовами договору поруки встановлений обсяг відповідальності поручителя у розмірі 50000,00 грн, 1-й відповідач 2-й відповідач солідарно відповідають за зобов'язанням на суму 50 000, грн основного боргу.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 ГПК України справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Згідно інформації з офіційного сайту Міністерства юстиції України відповідачі знаходяться у різних областях: Дніпропетровська та Київська області. Отже, право вибору суду, до якого подати позов, належить позивачу, яким, враховуючи обставини справи, пред'явлено позов до господарського суду Дніпропетровської області.

1-й відповідач проти позову не заперечив.

2-й відповідач у відзиві на позов та доповненнях до нього вказав, що позивач, як на підставу позовних вимог, посилається на неналежне виконання 2-м відповідачем умов договору поставки №1510/2016 від 15 жовтня 2016 року. Проте, таке твердження є абсолютно безпідставним з огляду на те, що договір поставки, додаткові угоди до нього № 1 від 15 жовтня 2016 року, № 2 від 25 жовтня 2016 року директором 2-го відповідача не підписувалися. Підписи, наявні у вищевказаних копіях, за зовнішніми ознаками не відповідають підпису директора ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Біотек" ОСОБА_3

Отже, зважаючи на те, що наданий позивачем договір поставки та додаткові угоди до нього, на які він посилається, як на підставу позову, є сфальсифікованими, спираючись на рекомендації абзацу 2 пункту 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", договір поставки №1510/2016 від 15 жовтня 2016 року має бути визнаний судом недійсним.

Пунктом 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 визначено, що підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Отже, навіть, якщо б твердження позивача про поставку товару у власність 2-го відповідача відповідали дійсності, з урахуванням того, що підставою позову є договірні відносини, зважаючи на недійсність договору поставки №1510/2016 від 15 жовтня 2016 року, у задоволенні позовних вимог має бути відмовлено.

Також 2-й відповідач заперечив отримання оригіналів накладних та копії квитанції про внесення податкової накладної до єдиного реєстру податкових накладних, вказав про неналежне заповнення видаткових накладних, у яких не зазначено прізвища осіб, які її підписали від імені продавця та покупця, одержувачем зазначено ТОВ "НВП Біотек" в той час як найменуванням 2-го відповідача є ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Біотек", що підтверджується відомостями витягу з ЄДРПОУ. Звернув увагу й на те, що датована 25 жовтня 2016 року видаткова накладна має номер 62, а видаткова накладна від 01 листопада 2016 року має номер 61, що підтверджує їх фальсифікацію.

При розрахунку інфляційних нарахувань позивачем не правильно визначений початок періоду прострочення.

Так, відповідно до змісту абзацу 4 пункту 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Не дотримуючись визначеного порядку застосування індексації за додатковою угодою № 1 від 15 жовтня 2016 року, зважаючи на те, що періодом заборгованості визначено 27 жовтня 2016 року - 14 грудня 2016 року, позивач неправомірно прийняв до розрахунку визначений на жовтень 2016 року індекс інфляції (102,8%). У світлі наявних матеріалів позову, до уваги міг прийматися індекс інфляції лише за листопад 2016 року.

Так само, за додатковою угодою № 2 від 25 жовтня 2016 року позивачем необгрунтовано було прийнято до розрахунку визначений на листопад 2016 року індекс інфляції (101,8%). Зважаючи на те, що періодом заборгованості за додатковою угодою № 2 від 25 жовтня 2016 року визначено 03 листопада 2016 року - 14 грудня 2016 року, індексація заборгованості за листопад 2016 року здійснюватися не могла.

Матеріали позову засвідчують, що ні видаткові накладні, ні рахунки на оплату не містять жодних посилань на договір поставки №1510/2016 від 15 жовтня 2016 року.

Позивач стверджує, що 15 жовтня 2016 року між ним та 1-м відповідачем було укладено договір поруки, але таке твердження не відповідає дійсності, оскільки фактично договір поруки укладався значно пізніше.

Згідно з частиною 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

При цьому, слід зазначити, що договір поруки є таким способом забезпечення виконання зобов'язань, який полягає у залученні третьої особи (поручителя) до основного зобов'язання, яке виникло між боржником та кредитором. Також, за загальним правилом тягар пошуку поручителя покладається на боржника. Отже, боржник при наявності поручителя отримує від нього згоду на те, щоб він поручився за нього перед кредитором.

2-й відповідач жодних заходів, спрямованих на залучення поручителя (1-го відповідача) до будь-яких своїх зобов'язань не вживав. Про факт наявності договору поруки від 15 жовтня 2016 року 2-му відповідачу стало відомо лише з матеріалів позову. Отже, є очевидним, що позивач, діючи злочинно, з метою отримання права на підставі частини 3 статті 15 Господарського процесуального кодексу України заявити позов до господарського суду Дніпропетровської області, уклав договір поруки із 1-м відповідачем значно пізніше, ніж зазначено у договорі поруки.

Під час розгляду справи 2-м відповідачем заявлено клопотання про визнання недійсним з моменту укладення договору поставки №1510/2016 від 15 жовтня 2016 року, сторонами в якому зазначені товариство з обмеженою відповідальністю "Магнум-Агро" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Біотек" за його нікчемністю, проведення почеркознавчої експертизи договору поставки, додаткових угод до нього та видаткових накладних у зв'язку з доводами про те, що підпис на цих документах не належить директору 2-го відповідача, проведення технічної експертизи договору поруки для встановлення факту, що він підписаний в іншу дату, ніж вказана в договорі, витребування в головному управлінні статистики у Дніпропетровській області відповідної бухгалтерської звітності, в якій відображений позабалансовий облік товариства з обмеженою відповідальністю "Магнум-Агро" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Володарське Агро", витребування у позивача банківських виписок та завірених банком платіжних доручень на підтвердження проведення розрахунків сторонами цих договорів за якими позивач закупив товар, який у подальшому, нібито, був поставлений у власність 2-го відповідача, а також відомостей з відображення позивачем у податковому обліку виконання таких договорів, у тому числі і щодо формування зобов'язань з податку на додану вартість за такими операціями, витребувати у позивача докази надання 2-му відповідачу оригіналів видаткових накладних, копій квитанцій про внесення податкових накладних до реєстру, рахунків на оплату, витребувати у позивача відомості про виконання умов п. 5.1 договору поставки щодо поставки товару до смт Просяна Покровського району Дніпропетровської області.

Враховуючи обставини справи, надані матеріали, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Відповідачами у цій справі є товариство, розташоване у м. Києві та товариство, розташоване у м. Дніпро. У позовній заяві до обох відповідачів заявлені позовні вимоги і позивач звернувся з позовом до господарського суду Дніпропетровської області, що відповідає умовам вищевказаної статті, тому суд не мав будь-яких підстав не приймати позовну заяву або передати її за підсудністю.

Позивач, посилаючись на договір поставки від 15.10.2016, вказує, що ним 2-му відповідачу поставлено за видатковою накладною № 62 від 25.10.2016 насіння соняшника на суму 8520279,32 грн та за накладною № 61 від 01.11.2016 насіння соняшника на суму 5996081,63 грн.

В накладних відсутнє посилання на те, що поставка здійснюється за умовами зазначеного договору поставки, але 2-й відповідач не навів доказів існування між сторонами будь-якого іншого договору. Предметом договору поставки від 15.10.2016 є поставка насіння соняшника. Згідно з п. 5.1 договору поставка товару здійснюється на умовах Інкотермс 2010 - смт Просяна, Покровський район, Дніпропетровська область.

Відповідно до пунктів 3.1 та 4.1 договору кількість та ціна товару визначаються у відповідних додаткових угодах, які є невід'ємною частиною договору.

В додатковій угоді № 1 від 15.10.2016 передбачено поставку 883,195 тон насіння по ціні 9647,11 грн за 1 тону на суму 8520279,32 грн. Аналогічна кількість товару, ціна за 1 тону та загальна вартість вказана в накладній на поставку товару № 62 від 25.10.2016 та рахунку на оплату товару № 2510/5 від 25.10.2016.

Додатковою угодою № 2 від 25.10.2016 передбачено поставку до 05.11.2016 насіння соняшника в кількості 613,661 тон по ціні 9771,00 грн на суму 5996081,63 грн.

Аналогічна кількість товару, ціна за 1 тону та загальна вартість вказана в накладній на поставку товару № 61 від 01.11.2016 та рахунку на оплату товару № 0111/5 від 01.11.2016.

Оригінали усіх цих документів з мокрими печатками 2-го відповідача позивачем пред'явлені для огляду та не викликають сумніву у їх достовірності.

2-м відповідачем також не оспорено дійсність відтиску його печатки на документах.

Після цього 2-й відповідач на виконання умов додаткової угоди № 1 здійснив чотири платежі на загальну суму 5914130,00 грн із зазначенням в призначенні платежу про оплату за товар згідно рахунку № 2510/5 від 25.10.2016.

На виконання зобов'язань за додатковою угодою № 2 2-й відповідач перерахував позивачу 1300000,00 грн двома платіжними дорученнями від 14.11.2016 із зазначенням в призначенні платежу як оплата за товар згідно рахунку № 0111/5 від 01.11.2016.

Вказане свідчить про визнання 2-м відповідачем факту отримання ним від позивача товару за двома рахунками, схвалення цих дій, отримання разом з товаром необхідних розрахункових документів та документів первинного обліку.

Відповідно до ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

2-й відповідач не надав до справи доказів того, що він до моменту звернення позивача до суду вимагав від нього передачі документів на товар або повернення товару.

Позивач 31.01.2017 надав до справи договір з ТОВ "Омекс Трейд" як перевізником та акти виконаних робіт, з яких слідує, останній надав послуги з перевезення насіння соняшника до смт Просяна Покровського району Дніпропетровської області. За доводами позивача перевізник здійснив доставку товару саме для 2-го відповідача.

Враховуючи обставини справи, суд не вбачає підстав для дослідження обставин придбання позивачем товару, відображення цих операцій в бухгалтерському обліку, оскільки це виходить за межі предмету даного спору. Характер наявних між сторонами відносин свідчить про факт отримання 2-м відповідачем товару від позивача у зазначеній в накладних на поставку товару та рахунках на оплату сумі, що також підтверджується перерахуванням позивачу значної суми вартості товару шістьма платіжними дорученнями у різні дні.

Також підписання 2-м відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксують факс здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи й доводи 2-го відповідача щодо підписання видаткових накладних іншим підприємством ТОВ "НВП "Біотек", у той час як найменування 2-го відповідача є товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Біотек". Відповідно до інформації з сайту Міністерства юстиції України у розділі "повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності" зазначено у дужках скорочене найменування 2-го відповідача як ТОВ "НВП "Біотек". Отже, твердження 2-го відповідача про те, що це не його найменування не відповідає дійсності.

Крім того, посилання 2-го відповідача на відсутність на деяких документах зазначення коду ЄДРПОУ не свідчить про те, що вказані документи не видані на ім'я 2-го відповідача, оскільки підписи скріплені печаткою підприємства, де зазначений код ЄДРПОУ, що дає змогу ідентифікувати підприємство.

Матеріалами справи доведено, що 2-й відповідач здійснив дії, спрямовані на виконання умов цього договору, а саме: частково оплатив поставки за додатковими угодами. Тобто, визнав факт укладення договору поставки з позивачем.

2-й відповідач не надав заперечень щодо реєстрації в реєстрі податкових накладних на суму 2117050,00 грн та 7100232,77 грн.

Позивач заперечив проти проведення будь-яких експертиз та вказав, що від дати укладення договору поруки до порушення провадження по даній справі пройшов невеликий проміжок часу. Тобто, встановити, чи укладений договір у жовтні чи у листопаді або у грудні 2016 року буде неможливо.

Враховуючи несумлінні дії з боку 2-го відповідача, які полягають у запереченні факту наявності правовідносин між ним та позивачем, наявність заборгованості перед іншими його контрагентами, намагання затягнути даний судовий розгляд поданням безпідставних клопотань, та вимога про призначення судової експертизи за межами Дніпропетровської області, де розглядається справа, є підстави вважати, що 2-м відповідачем за домовленістю з працівниками експертної у м. Києві установи будуть здійснені дії на пошкодження або знищення доказів по справі.

Вищий господарський суд України у п.2 постанови Пленуму № 4 від 23.03.2012 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" зазначив, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Враховуючи, що позивачем надано докази на підтвердження факту укладення договору поруки, а 1-й відповідач визнав заборгованість перед позивачем, підстав вважати даний договір недійсним чи нікчемним немає. Тобто, призначення судової експертизи з цього питання є зловживанням 2-м відповідачем своїми процесуальними правами та спробою затягнути судовий процес.

Здійснивши часткові оплати згідно виставлених рахунків, 2-й відповідач підтвердив наявність між ним та позивачем правовідносин за договором поставки. Крім того, товар, обумовлений умовами договору та додаткових угод, був поставлений у вказаний пункт, що підтверджується документами, які 2-й відповідач вимагає витребувати у позивача.

Оригінали документів, підписання яких заперечується 2-м відповідачем, не будуть надані, оскільки у позивача є обґрунтовані підстави вважати, що 2-м відповідачем можуть бути здійснені дії щодо пошкодження цих документів.

Враховуючи наявні у справі матеріали, суд вважає їх достатніми для прийняття обгрунтованого рішення, тому відхиляє клопотання 2-го відповідача про визнання недійсним договору поставки, витребування додаткових матеріалів та призначення експертиз.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання.

Факт поставки позивачем товару 2-му відповідачу підтверджений матеріалами справи.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

2-й відповідач порушив обумовлені договором строки оплати поставленої йому продукції та вчасно не оплатив отриману ним продукцію, тобто в даному випадку має місце неналежне виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 7302230,95 грн, яка з огляду на обставини справи підлягає до стягнення.

Відповідно до ст.553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

1-й відповідач повністю визнав позовні вимоги в частині солідарної відповідальності на суму 50000,00 грн.

Враховуючи умови договору поруки та норми чинного законодавства, суд також приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо 1-го відповідача про стягнення з останнього солідарно 50000,00 грн боргу.

Позивачем доведено той факт, що станом на 20.12.2016 (тобто на момент подання позову) мала місце солідарна заборгованість 1-го та 2-го відповідачів перед позивачем на суму основного боргу 50000,00 грн та з 2-го відповідача 7252230,95 грн, але дослідження матеріалів справи показало, що 17.01.2017 1-м відповідачем у добровільному порядку сплачено на рахунок позивача 600,00 грн.

Таким чином, основний борг перед позивачем 1-й відповідач погасив частково, а отже провадження у справі в частині стягнення з останнього боргу в сумі 600,00 грн слід припинити за відсутністю предмету спору.

Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет позову у відповідності до п.1 1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

В силу приписів п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом п.7.2 договору сторони дійшли згоди про те, що за порушення встановлених договором термінів оплати, винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого зобов'язання за кожний день затримки.

Перевіривши розрахунок пені за зазначений позивачем період суд встановив, що її розмір нараховано в межах можливого нарахування.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 26707,13 грн 3% річних, сума яких знаходиться в межах можливого нарахування. Перевіривши розрахунок інфляційних втрат суд встановив, що за кожною накладною на поставку товару інфляційні нараховані за листопад 2016 року, тому не приймаються до уваги зауваження 2-го відповідача про неможливість нарахування інфляції за жовтень 2016 року на борг за товар, поставлений відповідно до додаткової угоди № 1 до договору поставки, оскільки жовтень не включено до періоду нарахування. При розрахунку інфляційних втрат на борг, що виник за товар, поставлений згідно з додатковою угодою № 2 до договору, позивач нарахував їх за листопад, що не протирічить положенням листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, тому приймається судом.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини 2-го відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо оплати поставленого товару та 1-го відповідача - у зобов'язанні забезпеченого порукою, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині солідарного стягнення з обох відповідачів 49400,00 грн та в частині стягнення з 2-го відповідача основного боргу у сумі 7252230,95 грн, пені у сумі 248727,90 грн, 3% річних у сумі 26707,13 грн, інфляційних нарахувань у сумі 131440,16 грн; в частині солідарного стягнення боргу у сумі 600,00 грн підлягає припиненню у зв'язку з відсутністю предмету спору на підставі п.1 1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно ж заяви позивача про забезпечення позову суд дійшов наступного.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Господарський суд має право вжити, передбачені статтею 67 Господарського процесуального кодексу України, заходи до забезпечення позову, у тому числі, за заявою сторони, яка подала позов.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Розглядаючи заяву про вжиття заходів до забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Відповідно до роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивачем не надано доказів наявності фактичних обставин, що можуть ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, зокрема, факту отримання сторонами акту опису та арешту майна боржника, результатів визначення вартості майна, а тим більш, початку процедури його реалізації (шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах). З огляду на що у вищевказаній заяві слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, витрати на оплату судового збору покладаються на відповідачів, як на сторін, з вини яких виник спір, пропорційно розміру боргу кожного.

Отже, згідно ст. 49 ГПК України, суд витрати по сплаті судового збору покладає: на 1-го відповідача у сумі 375,00 грн та на 2-го відповідача у сумі 115261,59 грн. Витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову покладаються на позивача.

Крім того, слід зазначити, що при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 116264,59 грн за платіжним дорученням № 359 від 19.12.2016, тоді як судовий збір мав складати 115636,59 грн. З огляду на що зайво сплачений судовий збір у сумі 628,00 грн підлягає поверненню заявнику за умови подання ним клопотання, передбаченого ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 3 , 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Володарське Агро" (м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 38, ідентифікаційний код 38015940) та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Біотек" (м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 17, літ. 1А, корпус 2, ідентифікаційний код 37200869) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнум-Агро" (м. Дніпро, вул. Виконкомівська, буд. 15, ідентифікаційний код 37214159) - основний борг у сумі 49400,00 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Біотек" (м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 17, літ. 1А, корпус 2, ідентифікаційний код 37200869) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнум-Агро" (м. Дніпро, вул. Виконкомівська, буд. 15, ідентифікаційний код 37214159) - основний борг у сумі 7252230,95 грн, пеню у сумі 248727,90 грн, 3% річних у сумі 26707,13 грн, інфляційні нарахування у сумі 131440,16 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Біотек" (м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 17, літ. 1А, корпус 2, ідентифікаційний код 37200869) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнум-Агро" (м. Дніпро, вул. Виконкомівська, буд. 15, ідентифікаційний код 37214159) - витрати по сплаті судового збору у сумі 115261,59 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Володарське Агро" (м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 38, ідентифікаційний код 38015940) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнум-Агро" (м. Дніпро, вул. Виконкомівська, буд. 15, ідентифікаційний код 37214159) - витрати по сплаті судового збору у сумі 375,00 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

6. Провадження у справі в частині солідарного стягнення основного боргу у розмірі 600,00 грн припинити.

7. В задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

8. Витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову покласти на позивача.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 06.02.2017.

Суддя ОСОБА_4