Постанова

від 02.02.2017 по справі 917/1233/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2017 р. Справа № 917/1233/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В. , суддя Крестьянінов О.О. , суддя Фоміна В. О.

при секретарі Курченко В.А.,

за участю представників:

позивача - Васюта В.М. (голова ФБГ "Васюта"), Дем'янов В.А. (довіреність б/н від 14.03.2016),

відповідача - ОСОБА_3 (довіреність від 30.06.2015),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №238 П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 20.12.2016 у справі №917/1233/16

за позовом Фермерського благодійного господарства "Васюта" міжнародного благодійного фонду милосердя імені пана Хлистюка, с. Миколаївка, Полтавська обл., Полтавський р-н,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, с.Калашники, Полтавська обл., Полтавський р-н,

про розірвання договору

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 20.12.2016 у справі №917/1233/16 (Суддя Мацько О.С.) позовні вимоги задоволено; розірвано договір від 03.11.2014, укладений між Фермерським благодійним господарством "Васюта" міжнародного благодійного фонду милосердя імені пана Хлистюка та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4; стягнуто з відповідача на користь позивача 1378,00 грн. судового збору.

Відповідач, ФОП ОСОБА_4, з ухвалою не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити за недоведеністю та безпідставністю; судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на те, що в матеріалах справи відсутній вирок чи будь-який інший документ процесуального характеру, який свідчив би про наявність вини (умислу) в діях відповідача по відношенню до позивача, стверджує, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за умовами договору або порушення ним умов договору, яке б спричинило своїм наслідком завдання цим значної шкоди позивачу, який значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору, а відтак, на думку апелянта, місцевий господарський суд повинен був відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження, призначено її розгляд на 02.02.2017, запропоновано учасникам процесу надати суду апеляційної інстанції: відповідачу - письмові пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження фактів, викладених в апеляційній скарзі; позивачу - відзив на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження своїх заперечень.

01.02.2017 позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на безпідставність вимог апелянта та на порушення ним умов договору, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Присутні в судовому засіданні представники сторін підтримали викладену ними письмово правову позицію.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду даної справи Харківським апеляційним господарським судом, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства - зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України на підставі наявних у справі доказів, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Між сторонами було укладено договір від 03.11.2014 (а.с.12) строком на 15 років, відповідно до п.1.1 якого замовник (позивач) доручає за грошову винагороду, а виконавець (відповідач) зобов'язується надати багаторічний комплекс послуг та виконати роботи із обробітку ґрунту, вирощування, збирання, переробки і реалізації урожаю овочевих та садових сільськогосподарських культур на умовах цього договору. Згідно із пунктом 2.1. договору, об'єктом обробітку є земельна ділянка площею 93,4 га, яка на праві постійного користування належить ОСОБА_1 відповідно до державного акта на право постійного користування землею серія ПЛ № 19-00141 від 27.01.1997 та передається виконавцю для виконання зобов'язань за договором від 03.11.2014.

Предметом позову в даній справі є розірвання вищевказаного договору в порядку ст.907 ЦК України. Виходячи з системного аналізу норм цивільного законодавства, якими врегульовані договірні відносини, колегія суддів зазначає, що звернення з вимогою про розірвання можливе лише стосовно діючого договору, тобто такого, що є укладеним і не виконаним на момент звернення із відповідним позовом.

Правову природу даного правочину та ту обставину, що договір є укладеним, встановлено господарськими судами в ході розгляду справи № 917/95/16 за позовом ФОП ОСОБА_4 до ФБГ "Васюта" Міжнародного благодійного фонду милосердя ім. пана Хлистюка про стягнення 814149,35 грн. вартості виконаних робіт з обробітку ґрунту, закупівлі та внесення добрив, гербіцидів, посівного матеріалу соняшнику, обрізки та комплексного підживлення та догляду саду, проведених на підставі договору від 03.11.2014. Вищий господарський суд України у постанові від 25.10.2016 у справі №917/95/16 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що між сторонами укладено договір на умовах, визначених у ньому, а також зазначив, що за своєю природою договір від 03.11.2014 є договором про надання послуг. Відповідний факт не заперечувався представниками сторін у судовому засіданні.

Згідно із ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, сторони здійснили фактичні дії з виконання укладеного між ними договору, зокрема, замовником (позивачем) за актом приймання-передачі від 03.11.2014 (а.с.14) передано виконавцю (відповідачу) земельну ділянку, що є об'єктом обробітку за даним договором.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеної правової позиції Вищого господарського суду України, а також приписів ч. 8 ст.181 ГК України, ч.3 ст.35 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що договір про надання послуг між сторонами є укладеним - тобто кожна із сторін взяла на себе певні зобов'язання та, відповідно, розраховувала на дотримання іншою стороною її зобов'язань у відповідності до ст.629 ЦК України, якою встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 ЦК встановлено, що правовим наслідком порушення зобов'язання може бути розірвання договору.

Відповідно до ст.907 ЦК України, договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Згідно зі ст.188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у 2016 році неодноразово звертався до відповідача з листами щодо розірвання договору від 03.11.2014 з підстав істотного порушення відповідачем умов даного договору, зокрема, такі листи було направлено 19.04.2016 (а.с.23), 13.05.2016 (а.с.26), однак згоди із вказаного питання сторонами досягнуто не було, а саме, у відповіді на лист від 19.04.2016 відповідачем було зазначено, що ФОП ОСОБА_4 не вважає правовідносини між сторонами за спірним договором припиненими (а.с.24), у задоволенні претензії від позивача від 13.05.2016 ФОП ОСОБА_4 було відмовлено (а.с.29).

За таких обставин, позивачем було передано даний спір на вирішення суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 18.09.2013 №6-75цс13 та яку було враховано місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, встановлених абз.2 ч.2 ст.651 ЦК України. Вирішуючи питання істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але і наявність шкоди, завданої цим порушенням, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди; її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона могла отримати.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Таким чином, у даному випадку для вирішення питання про наявність підстав для застосування ч.2 ст. 651 ЦК України має бути встановлено співвідношення між тим, на що розраховував позивач, укладаючи даний договір, і фактичними результатами дій відповідача, які, за твердженням ФОП ОСОБА_4, були спрямовані на виконання умов договору.

З матеріалів справи вбачається, що при укладенні договору сторонами був погоджений його предмет (що є істотною умовою договорів будь-якого виду): надання багаторічного комплексу послуг та виконання робіт із обробітку ґрунту, вирощування, зберігання, переробки і реалізації врожаю овочевих та садових сільськогосподарських культур на умовах цього договору. Об'єктом вирощування та зберігання є овочеві та садові сільськогосподарські культури, вирощені на земельній ділянці, що є об'єктом обробітку (п.1.1 договору). Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем в ході апеляційного провадження, Фермерське благодійне господарство "Васюта" міжнародного благодійного фонду милосердя імені пана Хлистюка спеціалізується на вирощуванні суниці, яка є садовою сільськогосподарською культурою.

Відповідно до пункту 2.3. договору, виконавець, серед іншого, зобов'язаний:

- дотримуватися сівозміни, безпечних правил використання технічних засобів обробітку ґрунту, внесення мінеральних та органічних добрив, хімікатів санітарних і протипожежних норм при проведенні робіт та надання послуг, дотримуватися та виконувати земельне та екологічне законодавство України;

- надавати в будь-який передбачений законом спосіб замовникові (ФБГ "Васюта") акти наданих послуг та виконаних робіт в триденний термін від дня завершення виконання робіт та послуг;

- виконувати письмові організаційні розпорядження замовника по організації сівозміни, контролю за обробітком земель, строків збору урожаю.

Однак відповідачем, в порушення зазначених істотних умов договору, без погодження із позивачем та за відсутності його розпорядження стосовно організації сівозміни, було здійснено посів на земельній ділянці, що є об'єктом обробітку, культур, які не належать до овочевих та садових, а саме, у 2015 році посіяно соняшник, а у 2016 році - кукурудзу. Відповідний факт підтверджено представниками сторін у судовому засіданні.

Як встановлено місцевим господарським судом та не спростовано представником відповідача в ході апеляційного провадження, ФОП ОСОБА_4 на земельній ділянці знищено насадження суниці, на вирощуванні якої спеціалізувався позивач та які були висаджені відповідно до бюджетної програми "Закладення і нагляд за молодими садами, виноградниками і ягідниками", затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.2005 "Про затвердження порядку справляння збору та використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства" (що підтверджується листом Департаменту агропромислового розвитку Полтавської обласної державної адміністрації" від 10.03.2015 №02-02-17/13 (а.с. 17). За таких обставин, враховуючи спеціалізацію господарства позивача, умови договору щодо об'єкту вирощування і зберігання, а також - складний і трудомісткий характер вирощування суниці, колегія суддів зазначає, що недотримання відповідачем істотної умови договору і використання земельної ділянки з іншою метою, ніж та, що погоджена у договорі та у відповідній бюджетній програмі, самовільна зміна виконавцем об'єкту вирощування та зберігання, встановленого п.2.2 договору, позбавили позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, отже, відповідне зашкодило інтересам позивача як господарюючого суб'єкта.

В ході апеляційного провадження представником ФОП ОСОБА_4 було визнано факт переорювання відповідачем земельної ділянки, на якій було висаджено суницю, під посіви соняшника.

Відповідно до ч.1 ст.35 ГПК України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Разом з тим, відповідач не вважає, що вказані дії є порушенням умов договору, та посилається на акт приймання-передачі від 25.08.2015, згідно з яким замовник (позивач у даній справі) передав, а виконавець (відповідач) прийняв врожай сільськогосподарських культур (яблука, соняшник, тощо), зібраний з земельної ділянки площею 93,4 га, що передана останньому для надання багаторічного комплексу робіт на підставі договору від 03.11.2014 (а.с. 67). На думку апелянта, відповідне свідчить про згоду позивача на зміну умов договору щодо виду сільськогосподарських культур, які мають бути висаджені на земельній ділянці, що є об'єктом обробітку.

Колегія суддів зазначає, що даний акт дійсно було підписано обома сторонами (що підтверджено позивачем в ході апеляційного провадження), разом з тим, стосовно засівання відповідної земельної ділянки кукурудзою у 2016 році жодних правочинів між сторонами не укладалося - тобто вказані дії було вчинено ФОП ОСОБА_4 в односторонньому порядку, без погодження з позивачем та всупереч умовам укладеного між ними договору. Посилання відповідача на наявність мовчазної згоди позивача колегія суддів не вважає належним аргументом, оскільки, як було встановлено вище, підставою для організації сівозміни відповідно до договору, мало бути виключно розпорядження замовника (а не його мовчазна згода). Про незгоду позивача із діями відповідача вже після підписання сторонами акту від 25.08.2015 також свідчить направлення ФБГ "Васюта" ФОП ОСОБА_4 листа від 19.04.2016 (а.с.23), в якому позивач зазначає про відмову від договору у зв'язку з численними порушеннями відповідачем його умов, та претензії від 13.05.2016 (а.с.26).

Окрім того, як було встановлено вище, за умовами договору ФОП ОСОБА_4 був зобов'язаний надавати в будь-який передбачений законом спосіб замовникові (ФБГ "Васюта") акти наданих послуг та виконаних робіт в триденний термін від дня завершення виконання робіт та послуг. Відповідно до п.3.2 договору, саме із сум, зазначених в укладених сторонами актах про обсяг наданих та прийнятих послуг та робіт, складається загальна вартість договору.

Однак, як зазначено відповідачем в ході апеляційного провадження, за весь час дії договору та надання ФОП ОСОБА_4 послуг позивачеві було складено лише один такий акт - від 27.05.2015, до якого включено декілька видів послуг (обробка землі, внесення добрив, обрізка саду), при цьому в матеріалах справи вказаний акт відсутній. За 2016 рік відповідачем не надавалося позивачу жодних актів, що підтверджено представниками обох сторін у судовому засіданні.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що оскільки сільськогосподарське виробництво має сезонний характер та не дозволяє отримувати рівномірний прибуток протягом усього року, важливою умовою для здійснення господарської діяльності згідно з укладеним сторонами договором є погодження вартості наданих послуг на кожному етапі.

А відтак, неузгодження вартості кожного етапу, на думку колегії суддів, потягло за собою спричинення шкоди позивачеві - враховуючи, що оплата виконаних робіт сторонами ставилася в залежність саме від підписання відповідних актів, натомість, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було самостійно здійснено розподіл коштів, отриманих від продажу врожаю, за 2015 та за 2016 роки.

Також відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що в матеріалах справи відсутній вирок чи будь-який інший документ процесуального характеру, який свідчив би про наявність вини (умислу) в діях відповідача по відношенню до позивача.

Колегія суддів зазначає, що станом на момент розгляду даної справи за результатами звернення позивача до правоохоронних органів дійсно не винесено будь-якого процесуального документа, що встановлював наявність вини (умислу) в діях відповідача по відношенню до позивача. Проте вказані обставини не можуть бути підставою для відмови у позові в даній господарській справі, оскільки, як було зазначено вище, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Отже, доводи відповідача не спростовують висновків, викладених в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, про істотність допущених відповідачем порушень умов договору, що є підставою для задоволення позову про розірвання вказаного договору в порядку ч.2 ст. 651, ст. ст.907 ЦК України.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення має бути залишено без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України судова колегія Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 20.12.2016 у справі №917/1233/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 07.02.17

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Фоміна В. О.