Ухвала

від 07.02.2017 по справі 815/6849/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2017 року м. Київ К/800/29447/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Вербицької О.В., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2014 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року

у справі №815/6849/13-аза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фортеза-Південь (надалі - ТОВ Фортеза-Південь )

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (надалі - ДПІ у Приморському районі м. Одеси)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

ТОВ Фортеза-Південь звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 15.08.2013 року №0000632260, від 15.08.2013 року №0000642260 та від 15.08.2013 року №0000652260.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15.01.2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 року, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і прийняття нового, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, ТОВ Фортеза-Південь просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.01.2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, ДПІ у Приморському районі м. Одеси проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, наслідки якої оформлено актом від 01.08.2013 року №779/15-53/22-6/33659020.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ Фортеза-Південь пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні систем відеоспостереження та інших систем охорони в Товариства з обмеженою відповідальністю Нафтова компанія Альфа-капітал , Товариства з обмеженою відповідальністю Єва плюс 2010 , Товариства з обмеженою відповідальністю Лінда Стар , Товариства з обмеженою відповідальністю Хароптторг Ексім-ЛТД з огляду на непідтвердження товарного характеру здійснених господарських операцій належним чином оформленою транспортною документацією та сертифікатами якості (сертифікатами походження) продукції, а також робіт із встановлення систем інженерних загороджень у Приватного підприємства Промкомплект Україна , фактичне надання та зв'язок яких з господарською діяльністю позивача не підтверджено належним чином оформленими документами.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 15.08.2013 року №0000632260, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 137321,00 за основним платежем; від 15.08.2013 року №0000642260, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 145605,00 грн., у тому числі 118397,00 грн. за основним платежем та 27208,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; від 15.08.2013 року №0000652260, згідно з яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 25198,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В свою чергу, сама собою наявність або відсутність окремих документів чи недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції цілком обґрунтовано врахували долучені ТОВ Фортеза-Південь до матеріалів справи належним чином оформлені рахунки-фактури, видаткові накладні, специфікацію, акт виконаних робіт, податкові накладні, платіжні доручення, банківські виписки, сертифікати відповідності продукції, документи, що свідчать про господарський характер понесених позивачем витрат.

Суди попередніх інстанцій правильно прийняли наведені документи до уваги, надали їм належну правову оцінку та відхилили посилання податкового органу на ненадання деяких з представлених документів, зокрема сертифікатів відповідності продукції, на перевірку як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Так, положення ст. 11, ст. 71, ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

Суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків контролюючого органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його контрагентів.

На момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ Фортеза-Південь та ТОВ НК Альфа-капітал , ТОВ Єва плюс 2010 , ТОВ Лінда Стар , ТОВ Хароптторг Ексім-ЛТД , ПП Промкомплект Україна були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про доведеність позивачем реального характеру розглядуваних господарських операцій.

При цьому судові інстанції правильно відхилили посилання ДПІ у Приморському районі м. Одеси на обґрунтування своєї позиції на ненадання позивачем транспортної документації, оскільки, як встановлено судами, придбана ТОВ Фортеза-Південь продукція є малогабаритним товаром, закуповувалась в незначній кількості та доставлялась за допомогою ручної поклажі, що засвідчується технічною документацією та первинними бухгалтерськими документами. Відповідно, в позивача та його постачальників не було потреби у використанні вантажних автомобілів та в укладенні договору на перевезення вантажів з організацією-перевізником.

Отже, оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог та визнання протиправними й скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків судових інстанцій.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

О.В. Вербицька

---

Ю.І. Цвіркун