Ухвала

від 02.02.2017 по справі 159/2536/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 159/2536/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Лесик В.О. Провадження № 22-ц/773/40/17 Категорія: 21 Доповідач: Здрилюк О. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Здрилюк О.І.,

суддів - Карпук А.К., Бовчалюк З.А.,

секретар - Кирилюк О.О.,

з участю позивача - ОСОБА_2,

пр-ка позивача - ОСОБА_3,

відповідача - ОСОБА_4,

пр-ка відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Колодяжненська сільська рада Ковельського району Волинської області, до ОСОБА_4, приватного нотаріуса Козоріз Наталії Степанівни про визнання договорів дарування недійсними, скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 жовтня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його батька ОСОБА_6 відкрилася спадщина. 14.06.2012 року батько склав заповіт, згідно якого на випадок смерті розпорядився все належне йому майно розподілити у певних частках йому та його сестрі - відповідачу ОСОБА_4. Батькові на праві приватної власності належав житло¬вий будинок, розташований по АДРЕСА_1 і зе¬мельні ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку площею 0,25 га і для ведення особистого селянського господарства площами 0,3032 га та 0,3541 га.

При зверненні 31.05.2016 року із заявою до приватного нотаріуса йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом через те, що належні бать¬кові земельні ділянки уже належать його сестрі ОСОБА_4 на підставі договорів дарування від 03.03.2014 року.

Законність дарування жилого будинку ним не оспорюється.

Він вважає незаконним укладення договорів дарування земельних ділянок.

Про право власності на вказані вище земельні ділянки його батькові 08.06.2004 року були видані державні акти Колодяжненською сільрадою НОМЕР_1 на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,25 га та НОМЕР_2 на земельну ділянку для ведення особистого селянського господар¬ства площею 0,6573 га.

У 2009 році батько передав ці державні акти на земельні ділянки йому на зберігання, які зберігаються у нього і на даний час. З 2009 року по березень 2014 року батько жодного разу не просив його повернути ці державні акти.

Оскільки оригінали державних актів на землю втраченими не були, то посвідчення приватним нотаріусом Козоріз Н.С. договорів дарування земельних ділянок на користь відповідачки на підставі дублікатів державних актів НОМЕР_3 та НОМЕР_4, які ніби-то видані Колодяжненською сільрадою 08.06.2004 року є незаконним, так як видача дублікатів здійснена у порушення вимог Інструкції про порядок складання, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, тобто являються такими, що не відповідають вимогам законодавства.

Враховуючи наведене, просив визнати недійсними договори дарування земельних ділянок, укладені 03.03.2014 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_4, скасувати рішення приватного нотаріуса Козоріз Н.С. про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за ОСОБА_4 та скасувати державну реєстрацію права власності на ці земельні ділянки.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 жовтня 2016 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, який являвся батьком позивача та відповідача ОСОБА_4 (а.с.10).

Згідно ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

З 08.06.2004 року ОСОБА_6 на праві власності на підставі відповідних державних актів належали земельні ділянки розмірами відповідно 0,2500 га, що розташована по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,6573 га для ведення особистого селянського господарства (а.с.6, 7, 8).

Відповідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ст.ст.717, 718,719 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Належні на праві власності земельні ділянки відповідно до нотаріально посвідчених договорів дарування від 03.03.2014 року були подаровані ОСОБА_6 ОСОБА_4 (а.с.34, 40).

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч.2 ст.16, ст.215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно ч.ч.1, 2, 3, 5, 6 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до вимог ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як вбачається із матеріалів справи, підставою для визнання договорів дарування земельних ділянок недійсними відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України позивачем зазначено незаконне посвідчення цих договорів на підставі дублікатів державних актів, виданих з порушенням порядку і процедури їх видачі.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується відповідними письмовими доказами, що з приводу отримання дублікатів державних актів у відповідні установи звертався сам батько сторін, як власник земельних ділянок, який бажав розпорядитися своєю власністю на власний розсуд.

Жодних належних та допустимих доказів про те, що дублікати державних актів у передбаченому законом порядку визнані недійсними - позивач і його представник суду не надали.

Також суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що приватний нотаріус при посвідченні договорів дарування діяла відповідно до вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 і зокрема, установила волевиявлення ОСОБА_6, як особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії (гл.6 п.1), яким були подані дублікати державних актів на земельні ділянки, що не містили в собі виправлень, дописок і т.п. (гл.8 п.2) та посвідчила договір дарування на підставі дублікатів, що не суперечить вимогам (гл.2 п.1.2), яким визначено, що право власності на земельну ділянку, що відчужується може бути підтверджено дублікатом документа.

Покликання позивача, що договорами дарування земельних ділянок порушене його право на спадщину за заповітом, який складений батьком 14.06.2012 року - не заслуговують на увагу, оскільки зазначений заповіт не скасований, ним не визначалися земельні ділянки, як майно, яким конкретно розпоряджався батько сторін на випадок своєї смерті.

Крім того, жодним нормативним актом не встановлено заборони особі за свого життя вільно розпоряджатися своєю власністю, навіть після складання заповіту.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції на підставі встановлених у судовому засіданні фактів, що підтверджуються належними доказами, правильно визначено правовідносини між сторонами і застосовано норми матеріального права, що регулюють ці правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відхилити, а рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 жовтня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді