Постанова

від 24.01.2017 по справі 910/4444/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2017 р. Справа№ 910/4444/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Алданової С.О.

Буравльова С.І.

при секретарі Єременко К.Л.

за участю представників

від позивача: Лялюк Л.В. за дов. № 185/2/11-391 від 25.01.2016 р.

від відповідача: Логутова С.В. за дов. б/н від 06.07.2016 р.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"САНЛАЙН.НЕТ.ЮА"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2016 року у справі № 910/4444/16 (головуючий суддя Підченко Ю.О., судді

Босий В.П., Усатенко І.В.)

за первісним

позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"САНЛАЙН.НЕТ.ЮА"

про стягнення 222 111, 90 грн.

за зустрічним

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"САНЛАЙН.НЕТ.ЮА"

до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

про визнання недійсним договору про встановлення сервітут

№ ТМ-01-С/550 від 31.12.2014 р.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (надалі - КП "Київжитлоспецексплуатація") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА" (надалі - ТОВ "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА") про стягнення суми основного боргу в розмірі 224 607, 60 грн., пені - 30 420, 72 грн., інфляційних втрат в розмірі 5 418, 26 грн. та 3% річних - 2 086, 04 грн. відповідно до договору про встановлення сервітуту № ТМ-01-С/550 від 31.12.2014р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2016 року у справі № 910/4444/16 первісні позовні вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА" на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" заборгованість у сумі 214 607, 60 грн., інфляційні в розмірі 5 418, 26 грн., 3% річних в розмірі 2 086, 04 грн., 3 331, 67 грн. судового збору, у задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА" відмовлено повністю, повернуто Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" з Державного бюджету України зайво сплачену суму судового збору у розмірі 1 087, 63 грн. на підставі платіжного доручення № 384 від 02.03.2016 р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2016 року у справі № 910/4444/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" до Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА" відмовити повністю, зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА" до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА" від 07.09.2016 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Мартюк А.І., судді Зубець Л.П., Коршун Н.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 р. колегією суду у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Зубець Л.П., Коршун Н.М. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА" у справі № 910/4444/16 до провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 18.10.2016 року.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 р. по справі № 910/4444/16 було призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи у зв'язку із перебуванням у відпустці судді (який не є суддею - доповідачем) Коршун Н.М.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.10.2016 р. для розгляду справи № 910/4444/16 було сформовано склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 р. колегією суду у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Зубець Л.П., Алданова С.О. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА" до провадження та розгляд справи призначено на 15.11.2016р..

15.11.2016 р. через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА" надійшло клопотання про витребування доказів.

15.11.2016 р. через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

В судовому засіданні 15.11.2016р. оголошено перерву до 06.12.2016р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016р. у справі № 910/4444/16 в задоволенні клопотання про витребування доказів у справі та в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі № №910/4444/16 відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016р. у справі № 910/4444/16 продовжено строк розгляду справи.

В судовому засіданні 06.12.2016р. оголошено перерву до 26.12.2016р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2016 р. по справі № 910/4444/16 було призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді (який не є суддею - доповідачем) Зубець Л.П.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 26.12.2016 р. для розгляду справи № 910/4444/16 було сформовано склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Буравльов С.І., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 р. колегією суду у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Буравльов С.І., Алданова С.О. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА" до провадження та розгляд справи призначено на 24.01.2017р..

Представник апелянта в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити.

Представник Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

31.12.2014 р. між КП "Київжитлоспецексплуатація" (підприємство) та ТОВ "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА" (сервітуарій) був укладений договір № ТМ-01-0/550 про встановлення сервітуту (далі - Договір), предметом якого є обмежене право користування сервітуарієм житловими та нежитловими будівлями комунальної власності для розміщення сервітуарієм своїх телекомунікаційних мереж, що знаходяться за адресами зазначеними в Додатку № 1 до цього Договору.

У п. 1.3 Договору сторони визначили, що об'єкти розміщення надаються лише для фактичного розміщення обладнання і договір не несе дозвільного характеру цільового використання сервітуарієм свого обладнання.

На виконання умов п. 2.2 Договору щодо початку використання об'єктів розміщення сторони склали і підписали акт розміщення обладнання від 31.12.2014 р., що був оформлений як додаток №2 до договору.

Згідно з п. 3.1 Договору сервітуарій зобов'язується вносити підприємству щомісячну плату за використання об'єктів розміщення, відповідно до умов Договору.

Відповідно до п.3.3 Договору щомісячний розмір плати за Договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуріарію не пізніше 28 числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку відповідно до реквізитів сервітуарія вказаних в даному Договорі. На момент підписання даного Договору щомісячна плата становить 23 875, 20 грн., в тому числі ПДВ 3 979,20 грн. Загальний розмір плати за даним Договором становить суму всіх здійснених щомісячних плат.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з 01.01.2015р. і діє до 31.12.2015 р. У разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, Договір вважається пролонгованим на один календарний рік на тих же умовах. Припинення користування об'єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (п.п. 9.1, 9.2, 9.3 Договору).

В Додатку №1 до Договору сторони погодили адресний перелік об'єктів комунальної власності із визначеннями кількості квартир, а саме 353 адреси будинків в м. Києва, та розрахунок плати.

Плата за Договором, яка вказана в п.3.3 Договору вираховується на підставі затверджених Головним управлінням цінової політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.08.2011 р. № 97 тарифів на розміщення телекомунікаційних мереж у житлових будівлях комунальної власності.

Відповідно до даних тарифів, плата за послугу розміщення телекомунікаційних мереж у житлових будівлях комунальної власності для суб'єктів господарювання (за кожну квартиру, що знаходиться у житловій будівлі комунальної власності) становить 0,60 грн. з ПДВ за місяць за розміщення сервітуарієм своїх телекомунікаційних мереж за адресами зазначеними у Додатку № 1 до даного Договору.

Додатковою угодою № 1 від 01.07.2015 р. сторони погодили викласти п.3.3 Договору в наступній редакції, а саме щомісячний розмір плати за Договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітурі арію не пізніше 28 числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку відповідно до реквізитів сервітуарія вказаних в даному Договорі. На момент підписання даного Договору щомісячна плата становить 32 086, 80 грн. в тому числі ПДВ 5 347, 80 грн. Загальний розмір плати за даним Договором становить суму всіх здійснених щомісячних плат.

З матеріалів справи вбачається, що сторони погодили викласти в новій редакції Додаток № 1 до Договору, зокрема погодили адресний перелік об'єктів комунальної власності із визначеннями кількості квартир, а саме 453 адреси будинків в м. Києві, та розрахунок плати.

01.07.2015 р. між сторонами складено акт розміщення обладнання на умовах сервітуту №2, даний акт підписано повноважними представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

В обґрунтування своїх вимог позивач за первісним позовом зазначив, що відповідач за первісним позовом не виконує взяті на себе зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 214 607, 60 грн. за період з серпня 2015 року по лютий 2016 року включно. Також позивач за первісним позовом просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати - 5 418, 26 грн. та 3% річних - 2 086, 04 грн.

Водночас, ТОВ "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА" заявлено зустрічні позовні вимоги про визнання недійсним договору про встановлення сервітуту № ТМ-01-С/550 від 31.12.2014 р., який укладений між КП "Київжитлоспецексплуатація" та ТОВ "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА" з 01.07.2015 р. в частині надання права користування будівлями, що не є комунальною власністю.

Обґрунтовуючи зустрічний позов, ТОВ "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА" зазначає, що з 01.07.2015 р. режим власності спільного майна багатоквартирного будинку (приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення) визначено як - спільна сумісна власність всіх власників житлових та нежитлових приміщень, які знаходяться у багатоквартирних будинках. При цьому на співвласників покладено обов'язок утримання цього спільного майна, а також відповідні санкції за порушення правил утримання цього спільного майна. Отже, відповідно до закону тільки співвласники мають право розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, встановлення, зміну та скасування обмежень щодо користування ним, зокрема встановлювати сервітути тощо. Порядок та процедура розпорядження спільним майном - через загальні збори співвласників та делегування розпорядчих функцій третім особам - управителям, з визначенням в договорах всіх повноважень управителя щодо майна співвласників.

Крім того, позивач за зустрічним позовом зазначив, що оператори/провайдери відповідно до вимог ч. 6 ст. 31 та п. 11 ч. 1 ст. 38 Закону України "Про телекомунікації" мають право на встановлення телекомунікаційного обладнання в приміщеннях, що належать їм на правах найму, з дозволу власника приміщення та на підставі договору з власником приміщення. Рішенням Київської міської ради від 23.08.2011 р. № 97 встановлює тариф для суб'єктів господарювання на розміщення телекомунікаційних мереж у житлових будинках комунальної власності.

Зважаючи на вказане стверджували, що для отримання з ТОВ "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА" плати за користування будинками, які не є об'єктами комунальної власності, КП "Київжитлоспецексплуатація" мав укласти відповідні договори з власниками/управителями спільного майна багатоквартирного будинку, щоб мати право розпоряджатися даним майном; внести зміни до Договору сервітуту, укладеного між позивачем та відповідачем, передбачивши в предметі Договору, що плата може братися не тільки за будинки комунальної власності, а і за об'єкти житлового фонду, що належить на праві спільної власності співвласникам багатоквартирного будинку.

У зв'язку з тим, що повноваження КП "Київжитлоспецексплуатація" згідно рішень Київської міської ради, Договору, чинного законодавства, стосуються лише будинків комунальної власності м. Києва, а відповідно до Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" майно, розпоряджається яким КП "Київжитлоспецексплуатація", належить до спільного майна напіввласників багатоквартирного будинку, які не уповноважували останнього на розпорядження їх власністю, позивач за зустрічним позовом посилаючись на ст.ст. 203, 227 ЦК України просить визнати недійсним договір про встановлення сервітуту №ТМ-01-С/550 від 31.12.2014 р. укладений між КП "Київжитлоспецексплуатація" та ТОВ "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА" з 01.07.2015 р. в частині надання права користування будівлями, що не є комунальною власністю.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних правових наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 р. зазначено, що, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), за змістом частини першої статті 227 Цивільного кодексу України є оспорюваним.

За правовою позицією Вищого господарського суду України викладеною в п. 3.6 постанови Пленуму від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" ліцензія є необхідною для здійснення деяких видів господарської діяльності, зазначених у статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", а також у випадках, визначених Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" тощо.

Правочин вважається вчиненим без ліцензії, якщо на час такого вчинення останню не отримано, або строк її дії закінчився, або ліцензію анульовано (відкликано), або її дію зупинено у передбачених законом випадках. При цьому не має значення, з яких причин була відсутня ліцензія, а також чи знала або повинна була знати про це інша сторона правочину. У разі коли на момент вчинення правочину юридична особа не мала ліцензії, а на час, коли правочин був виконаний або мав бути виконаний, вона ліцензію отримала, підстави для визнання правочину недійсним відсутні.

Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно зі ст.ст. 1, 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 6 Закону України "Про столицю України місто-герой Київ" місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх створення) та їх виконавчі органи.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

У відповідності до п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ч.2 ст.22 Закону України "Про столицю України місто-герой Київ", який визначає спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві, Київська міська рада має право встановлювати порядок утримання та експлуатації об'єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів.

Рішенням Київської міської ради від 02.12.2010р. №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" затверджено перелік об'єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Пунктом 3.2 вказаного рішення визначено, що здійснювати, в разі необхідності, закріплення об'єктів, зазначених у додатках 1 - 10 до цього рішення, на праві господарського відання чи оперативного управління за підприємствами, організаціями та установами, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Відповідно до ст.398 Цивільного кодексу України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Приписами ч. 4 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено підстави дійсності прав на нерухоме майно у випадку відсутності їх державної реєстрації, а саме будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Постановою Вищого господарського суду України по справі №910/6081/14 від 02.12.2015р. встановлений факт належності будинків перелічених в рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" до власності територіальної громади міста Києва.

На момент розгляду справи рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" до власності територіальної громади міста Києва було чинним.

Згідно ст.35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до змісту та додатків до договорів копії договорів на відшкодування витрат утримання місць розміщення телекомунікаційних мереж №04-В/608 від 01.04.2015р., №04-В/586 від 15.04.2015р., балансоутримувачем будинків є Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" та Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва"

Пунктами 2.2.5, 2.2.8 Статуту КП "Київжитлоспецексплуатація" визначено, що одним з предметів діяльності останнього визначає ведення обліку нежитлового фонду, що знаходиться в господарському віданні підприємства; передачу його в користування на договірних засадах з дозволу власника або уповноваженого ним органу, здійснення контролю за виконанням договорів оренди нежилих приміщень; забезпечення контролю за виконанням орендарями умов договорів оренди.

Таким чином, будівлі визначені в Додатку №1 до Договору, які використовує відповідач за первісним позовом для розміщення свого обладнання знаходились на момент укладання Договору згідно із рішенням Київської міської ради від 02.12.2010р. №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" у комунальній власності територіальної громади, а на КП "Київжитлоспецексплуатація" покладено право передачі нежитлового фонду, що знаходиться в господарському віданні підприємств в користування.

Колегія суддів вважає, що місцевим судом правомірно не прийнято до уваги висновок науково - правової експертизи від 30.6.2016р. №126/71-е, оскільки не може розглядатись як судова експертиза у розумінні статті 1 Закону України "Про судову експертизу" та ст. 41 Господарського процесуального кодексу України дане вченими тлумачення законодавчих актів, пов'язане з наявністю у цих актах неясностей, неузгодженостей, суперечностей чи інших недоліків. Документ, виданий за результатами тлумачення вченими правової норми, доказового значення не має і посилатись на нього в обґрунтування рішення не можна. Так само не може вважатися актом судової експертизи висновок спеціаліста, наданий заявникові (юридичній чи фізичній особі) на підставі його заяви, - навіть якщо відповідний документ має назву "висновок судового експерта" або подібну до неї, оскільки особа набуває прав та несе обов'язки судового експерта тільки після одержання нею ухвали про призначення експертизи.

Також, з 11.07.2015р. набув чинності Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників (ст.5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").

Статтею 9 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначено, що управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об'єднань співвласників багатоквартирного будинку). Наймачі, орендарі та інші користувачі квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку можуть брати участь в управлінні багатоквартирним будинком виключно за дорученням власників таких квартир та приміщень.

Відповідно до розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 25.02.2016р. №98 та акта приймання-передачі від 01.03.2016р., розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 28.03.2016р. №170 та акта приймання-передачі від 12.04.2016р., передано на баланс ОСББ "Воскресенський-7" та ОСББ "Райдужний,59" житлові комплекси в Дніпровському районі міста Києва на вул. Воскресенській, 7 та вул. Райдужній,59 відповідно.

Відповідно до листа КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" від 02.06.2016р. №103/323195 повідомлено ТОВ "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА", що станом на 30.05.2016р. співвласниками багатоквартирних будинків, окрім житлових будинків за адресою Райдужна, 59, вул. Воскресенська, 7 та вул. І.Шамо, 6, не визначились з формою управління будинком.

Доказів передачі інших об'єктів матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку, що КП "Київжитлоспецексплуатація" мала повноваження для укладення спірного Договору, а тому у задоволені зустрічного позову ТОВ "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА" про визнання недійсним договору про встановлення сервітуту № ТМ-01-С/550 від 31.12.2014 року укладений між КП "Київжитлоспецексплуатація" та ТОВ "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА" з 01.07.2015 р. в частині надання права користування будівлями, що не є комунальною власністю, слід відмовити.

Щодо стосується первісних вимог, а саме вимог про стягнення з ТОВ "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА" заборгованості у сумі 214 607, 60 грн. за період з серпня 2015 року по лютий 2016 року включно, а також інфляційних втрат - 5 418, 26 грн. та 3% річних - 2 086, 04 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частиною 1 статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що між сторонами погоджено акти надання послуг №2708 від 31.08.2015р., №2860 від 30.09.2015р., №3397 від 31.10.2015р., №3789 від 30.11.2015р., №4180 від 31.12.2015р., №357 від 31.01.2016р. кожний на 32 086,80 грн., акти підписані повноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Таким чином, у відповідача за первісним позовом виникло зобов'язання перед позивачем за Договором щодо сплати 214 607,60 грн. за період з серпня 2015 року по лютий 2016 року, доказів оплати у повному розмірі відповідачем за первісним позовом суду не надано.

Враховуючи викладене, позовна вимога про стягнення з відповідача 214 607,60 грн. основного боргу за період з серпня 2015 року по лютий 2016 року за Договором є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат - 5 418, 26 грн. та 3% річних - 2 086, 04 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правомірного висновку, що вимоги щодо стягнення з відповідача за первісним позовом 5 418, 26 грн. інфляційних нарахувань та 2 086, 04 грн. 3% річних підлягають задоволенню.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 07.07.2016р. у справі № 910/4444/16 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЛАЙН.НЕТ.ЮА" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 07.07.2016р. у справі № 910/4444/16 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/4444/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді С.О. Алданова

С.І. Буравльов