Постанова

від 31.01.2017 по справі 910/18015/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2017 р. Справа№ 910/18015/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Власова Ю.Л.

Корсакової Г.В.

За участю представників:

Від позивача (апелянта): Іванкіна Ю.Б. - представник за довіреністю.

Від відповідача: Новик О.В. - представник за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 у справі № 910/18015/16 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брок-Енергія", Охтирська філія

про стягнення 53 125,43 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 у справі № 910/18015/16 позовні вимоги задоволено частково, а саме присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брок-Енергія", Охтирська філія на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 23 546, 36 грн. пені, 2 354, 64 грн. 3% річних, 3 678, 08 грн. втрат від інфляції, а також 1 378, 00 грн. судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що, виходячи з положень ст.ст. 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, відповідач є порушником грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених Договором або законом, та зокрема у вигляді нарахування та стягнення: - пені на підставі п. 7.2 Договору, ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, але у межах строку, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та з урахуванням положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань; - втрат від інфляції і 3% річних за ст. 625 Цивільного кодексу України. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції визнав обґрунтовано нарахованими позивачем суми 47 092,71 грн. пені, 2 354,64 грн. 3% річних та 3 678,08 грн. втрат від інфляції, однак враховуючи приписи ст. 233 Господарського кодексу України, те, що позивач збитків внаслідок порушення відповідачем зобов'язань за договором не зазнав, оскільки втрати від знецінення коштів компенсуються йому стягненням інфляційних втрат за ст. 625 Цивільного кодексу України, та за цією ж нормою йому компенсується плата у вигляді 3% річних за час, який позивач не міг користуватися коштами, а також враховуючи не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, та зокрема на необхідність стимулювання відповідача в інтересах позивача до вчасного виконання грошових зобов'язань, так і враховуючи обізнаність Позивача, при вступі з Відповідачем у договірні відносини, про особливості отримання коштів Відповідачем для розрахунків, яка закріплена у п. 6.3 Договору, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість зменшення стягуваної суми пені відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України на 50 %.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 у справі № 910/18015/16, апелянт звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить вказане рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що, на думку апелянта, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 у справі № 910/18015/16 в частині зменшення на 50 % від заявленої в позові суми винесено з порушенням норм матеріального права - ст. 551, ст. 617 Цивільного кодексу України, ст.ст. 218, 233 Господарського кодексу України та норм процесуального права - ст. ст. 4, 4-2, 83 Господарського процесуального кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи № 910/18015/16 між суддями, справу розподілено судді - доповідачу Станіку С.Р. у складі колегії суддів: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Корсакова Г.В., Власов Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 у справі № 910/18015/16 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 31.01.2017.

В судовому засіданні 31.01.2017 представник апелянта підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду міста Києва 09.11.2016 у справі № 910/18015/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 31.01.2017 проти доводів апеляційної скарги заперечував, з урахуванням поданих 23.01.2017 через канцелярію суду заперечень на апеляційну скаргу, та зазначив, що рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування - відсутні.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, на підставі укладеного 27.11.2014 між Позивачем, як продавцем, та Відповідачем, як покупцем, договору № 3143/15-БО-29 (далі - Договір), Позивачем з січня по жовтень 2015 року було поставлено Відповідачу природного газу на суму 11280305,21 грн., що підтверджується залученими до справи копіями актів приймання-передачі природного газу вказаний період (підписані, скріплені печатками, зауважень не містять).

До Договору сторонами було укладено ряд додаткових угод щодо зміни обсягу газу, його ціни, порядку зміни ціни та порядку зарахування коштів, які надходять в оплату.

Додатковою угодою №11 від 21.12.2015 сторони вирішили вважати Договір таким, що припинив свою дію з 01.11.2015 у частині передачі газу.

Відповідно до п. 3.3 Договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Згідно з п. 3.4 Договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути Покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або наддати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

За умовами п. 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Наявними у матеріалах справи відомостями щодо строків і розмірів здійснених Відповідачем оплат за газ протягом спірного періоду, які визнаються обома сторонами, тому за ст. 35 ГПК України не потребують доведення, підтверджуються факти здійснення відповідачем оплат, у тому числі після 14-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, а саме за газ, отриманий у квітні та травні 2015 року.

Враховуючи вищенаведене, зокрема несвоєчасний розрахунок за проданий позивачем відповідачу газ за договором № 3143/15-БО-29 від 27.11.2014, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брок-Енергія", Охтирська філія пені в сумі 47 092, 741 грн. за період з 15.05.2015 по 12.07.2015, 3 % річних в сумі 2 354,64 грн. за період з 15.05.2015 по 12.07.2015 та інфляційних втрат в сумі 3 678,08 грн. за період з 15.05.2015 по 31.05.2015.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для неналежного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2. Договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. цього договору він зобов'язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожний день прострочення.

Отже, виходячи з положень ст.ст. 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, відповідач є порушником грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених Договором або законом, та зокрема у вигляді нарахування та стягнення:

- пені на підставі п. 7.2 Договору, ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, але у межах строку, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та з урахуванням положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань";

- втрат від інфляції і 3% річних за ст. 625 Цивільного кодексу України.

Дослідивши умови договору № 3143/15-БО-29 від 27.11.2014, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що строки оплати (п. 6.1 Договору) не є залежними від порядку перерахування коштів з рахунку зі спеціальним режимом використання (п. 6.3 Договору), та такий порядок перерахування коштів з рахунку зі спеціальним режимом використання не визначається погодженими сторонами роками, місяцями, тижнями, днями або годинами та не вказує на подію, яка має неминуче настати, а отже в розумінні ст.ст. 251-252, 530 Цивільного кодексу України, не є строком (терміном) виконання зобов'язань, натомість таким строком є встановлений п. 6.1 Договору строк - 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу, а остаточний розрахунок - до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Отже, відповідач є зобов'язаною за Договором особою щодо здійснення оплат, та порушення строків оплати - є допущеним Відповідачем порушенням грошових зобов'язань з його вини, оскільки останній брав на себе зобов'язання, підписуючи Договір, розраховуватись вчасно та в повному обсязі, та йому було відомо, що частину коштів (п. 6.3 Договору) належить перераховувати з рахунку зі спеціальним режимом використання.

Так, суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок позивача 3% річних за період з 15.05.2015 по 12.07.2015 та інфляційних втрат в сумі 3 678,08 грн. за період з 15.05.2015 по 31.05.2015, погоджується з судом першої інстанції про те, що вказані розрахунки є обґрунтованими і арифметично правильними, та зокрема, оскільки розраховані суми до стягнення не перевищують дозволені до нарахування та стягнення згідно умовами Договору та з приписами чинного законодавства України, а їх розмір є доведеним, залученими позивачем до справи вищеописаними доказами, а також відсутністю їх спростування з боку відповідача.

З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних за період з 15.05.2015 по 12.07.2015 та інфляційних втрат в сумі 3 678,08 грн. за період з 15.05.2015 по 31.05.2015.

Також, судом апеляційної інстанції було перевірено розрахунок пені на суму 47 092,71 грн. за період з 15.05.2015 по 12.07.2015 та встановлено, що вказаний розрахунок є також обґрунтованим і арифметично правильним, розрахована санкція не перевищує дозволені до нарахування та стягнення згідно умовами Договору та з приписами чинного законодавства України, а розмір пені є доведеним, залученими позивачем до справи вищеописаними доказами, а також відсутністю їх спростування з боку відповідача.

Однак, відповідача звернувся до місцевого господарського суд з клопотанням про зменшення розміру пені, що підлягає стягненню у відповідності до ст. 233 Господарського кодексу України.

Приписи статті 233 Господарського кодексу України надають право суду у випадку, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, зменшити розмір цих санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач збитків не зазнав, оскільки втрати від знецінення коштів компенсуються йому стягненням інфляційних втрат за ст. 625 Цивільного кодексу України, та за цією ж нормою йому компенсується плата у вигляді 3% річних за час, який позивач не міг користуватися коштами.

При цьому, досліджуючи ступінь виконання зобов'язання відповідачем, судом першої інстанції встановлено, що заборгованість за отриманий у квітні та травні 2015 року відповідачем була повністю погашена, що підтверджується і позивачем.

Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що майновий стан відповідача наразі є тяжким та нестабільним, оскільки відповідачу було анульовано ліцензії, зокрема, з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, у зв'язку з чим з жовтня 2015 року та протягом поточного року останній не отримує прибутку, а несе збиток, що підтверджено залученим до справи звітом про фінансові результати за 9 місяців 2016 року за формою 2, ДКУД 1801003.

Отже, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку, що, у зв'язку з такою збитковою діяльністю відповідача погіршується і майновий стан позивача, який вчасно не отримує свої кошти, з чим суд апеляційної інстанції погоджується.

З огляду на все вищенаведене та враховуючи також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, та зокрема на необхідність стимулювання відповідача в інтересах позивача до вчасного виконання грошових зобов'язань, так і враховуючи обізнаність позивача, при вступі з відповідачем у договірні відносини, про особливості отримання коштів відповідачем для розрахунків, яка закріплена у п. 6.3 Договору, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість зменшення стягуваної суми пені відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України на 50 %.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазнає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Наведена правова позиція міститься в рішенні Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта в обґрунтування підстав скасування судового рішення як безпідставні та необґрунтовані, та погоджується з судом першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення пені, а саме у розмірі 23 546,36 грн. за період з 15.05.2015 по 12.07.2015.

З огляду на викладене, підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 у справі № 910/18015/16 - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 у справі № 910/18015/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 у справі № 910/18015/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/18015/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Ю.Л. Власов

Г.В. Корсакова