Рішення

від 30.01.2017 по справі 910/21076/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2017Справа №910/21076/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Орландо

до Товариства з обмеженою відповідальністю Українсько-Середземноморські

Авіалінії

про стягнення 127 284,43 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Погребняк М.О. за довіреністю від 12.07.2016 р.;

від відповідача: Шабаш Н.М. за довіреністю № 3 від 01.03.2012 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Орландо (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Українсько-Середземноморські Авіалінії (далі - відповідач) про стягнення 127 284,43 грн., з яких 68 970,58 грн. основного боргу, 53 257,27 грн. інфляційних втрат та 5 056,58 грн. 3% річних.

Одночасно у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові суми та/або заборони вчиняти певні дії.

Крім того, позивач просить суд зобов'язати відповідача надати суду на день розгляду справи довідку про всі відкриті ним рахунки в установах банку.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.11.2016 порушено провадження у справі № 910/21076/16, її розгляд призначено на 05.12.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.12.2016, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 11.01.2017.

Проте, судове засідання 11.01.2017 не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2017, після виходу судді Літвінової М.Є. з лікарняного, розгляд справи було призначено на 30.01.2017.

В судовому засіданні 30.01.2017 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 30.01.2017 проти задоволення позову не заперечував, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

При цьому, в судовому засіданні 30.01.2017 представник позивача просив суд залишити без розгляду викладене ним у прохальній частині позовної заяви клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову та зобов'язання відповідача надати суду на день розгляду справи довідку про всі відкриті ним рахунки в установах банку.

Враховуючи зазначене, суд залишає без розгляду клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та зобов'язання відповідача надати суду на день розгляду справи довідку про всі відкриті ним рахунки в установах банку.

В судовому засіданні 30.01.2017 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.08.2012 між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець)було укладено Договір поставки №1784 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставляти окремими партіями та передавати у власність Покупцю за замовленням товар, а Покупець зобов'язується приймати товар і оплачувати його. Асортимент, кількість, ціна та загальна вартість товару зазначена у накладних на кожну окрему партію. Покупець не здійснює продаж замовленого товару третім особам та використовує цей товар в бортовому харчуванні на рейсах, які виконують ТОВ Українсько-Середземноморські Авіалінії .

Згідно з п. 3.2. Договору підтвердженням приймання товару є підпис на товарно-транспортній накладній та/або видатковій накладній.

Датою поставки товару є дата, зазначена у товарно-транспортній накладній та/або видатковій накладній (п. 3.3. Договору).

Відповідно до п. 4.1. Договору ціна на товар вказана в товарно-транспортній накладній та/або видатковій накладній. Вартість товару є узгодженою сторонами за наявності печаток (штампів) сторін на накладній. Накладні виконують функцію специфікації.

Пунктом 2.2.1. Договору на Покупця покладено обов'язок оплачувати товар у терміни, передбачені Договором.

За умовами п. 4.2. Договору термін оплати складає 14 календарних днів з моменту приймання Покупцем товару.

Приписами п. 4.3. Договору передбачено, що зобов'язання Покупця по оплаті поставленого товару вважаються виконаними після зарахування коштів на рахунок Постачальника чи надходження коштів в касу останнього.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на суму 76 041,29 грн. за видатковими накладними №8387 від 15.11.2013 на суму 8 542,08 грн., №9110 від 17.12.2013 на суму 9 164,52 грн., №455 від 24.02.2014 на суму 19 018,70 грн., № 557 від 05.03.2014 на суму 20 736,44 грн., № 986 від 27.05.2014 на суму 18 579,55 грн., а також товарно-транспортними накладними, належним чином завірені копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Відповідач, у свою чергу, отриманий від позивача товар в повному обсязі не оплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 68 970,58 грн.

Направлену позивачем претензію про погашення боргу відповідач залишив без задоволення.

Зважаючи на те, що відповідач допустив порушення взятих на себе зобов'язань в частині оплати поставленого позивачем товару, останній вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалось вище, за умовами п. 4.2. Договору термін оплати складає 14 календарних днів з моменту приймання Покупцем товару.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Таким чином, оскільки відповідач прийняв товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю його вартість, відповідний борг в сумі 68 970,58 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 53 257,27 грн. інфляційних втрат та 5 056,58 грн. 3% річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 №265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін , відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал,період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

Також, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ № 62-97р від 03.04.1997).

В силу приписів п. 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат в сумі 53 257,27 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає приписам чинного законодавства.

Крім того, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 5 056,58 грн. за період з 10.06.2014 по 17.11.2016 суд також вважає його арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства через невірне визначення позивачем кількості днів календарного року (у 2016 році не 365, а 366 календарних днів).

Згідно з розрахунком суду розмір 3% річних складає - 5 051,59 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги частково обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Українсько-Середземноморські Авіалінії (04116, місто Київ, вулиця Шулявська, будинок 7; код ЄДРПОУ 30180773) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Орландо (04080, місто Київ, вулиця Вікентія Хвойки, будинок 21; код ЄДРПОУ 30867320) 68 970 (шістдесят вісім тисяч дев'ятсот сімдесят) грн. 58 коп. основного боргу, 53 257 (п'ятдесят три тисячі двісті п'ятдесят сім) грн. 27 коп. інфляційних втрат, 5 051 (п'ять тисяч п'ятдесят одну) грн. 59 коп. 3% річних та 1 909 (одну тисячу дев'ятсот дев'ять) грн. 19 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.02.2017

Суддя М.Є. Літвінова