Рішення

від 08.02.2017 по справі 912/1212/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2017 рокуСправа № 912/1212/16 Господарський суд Кіровоградської області колегією у складі головуючого судді Макаренко Т.В., суддів Вавренюк Л.С., Шевчук О.Б., розглянувши матеріали справи №912/1212/16

за позовом Компанії "Велта Груп Глобал Лімітед"

до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Велта"

та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатрансбудекспо"

про визнання недійсним договору

за участю представників сторін:

від позивача - участі не брали;

від відповідача 1 - участі не брали;

від відповідача 2 - участі не брали;

Компанія "Велта Груп Глобал Лімітед" звернулась до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою від 23.03.16 про визнання недійсним договору про надання поворотної (строкової) безвідсоткової фінансової допомоги (позики) № 2609-1 від 26.09.2013 та додатковий договір № 1 до нього від 31.12.2013 укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Велта" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегатрансбудекспо".

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що при укладенні спірного договору позики та додаткового договору № 1 до нього Генеральний директор ТОВ ВКФ "Велта" вийшов за межі своїх повноважень, чим порушив вимоги підпункту 12.7.27 пункту 12.7 та підпункту 12.23.3 пункту 12.23 Статуту ТОВ ВКФ "Велта", а також вимоги частин 1, 3 ст. 92 та частин 1-2 статті 203 Цивільного кодексу України.

Ухвалою від 30.03.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, судовий розгляд призначено на 04.10.16, від сторін витребувано необхідні документи.

Провадження у справі №912/1212/16 зупинено у зв'язку із зверненням господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Крім того, в ухвалі від 30.03.16 зазначено, що у разі, якщо виклик (повідомлення) не буде вручено своєчасно позивачу, суд врахує це та розгляне справу в день наступного судового засідання 03.11.16 об 11:00 год.

Ухвалою господарського суду від 04.10.16 поновлено провадження у справі №912/1212/16,відкладено розгляд справи до 03.11.16 на 11:00 год, повторно витребувано у сторін необхідні для розгляду справи документи.

При відкладенні розгляду справи №912/1212/16 господарським судом враховано, що ухвалою про порушення провадження у справі від 30.03.16 встановлено, що у разі, якщо виклик (повідомлення) не буде вручено своєчасно позивачу, суд врахує це та розгляне справу в день наступного судового засідання 03.11.16 об 11:00 год.

Крім того, господарський суд Кіровоградської області не вбачає підстав для зупинення провадження у даній справі з огляду на таке.

Зупинення провадження по справі та його поновлення регулюється статтею 79 Господарського процесуального кодексу України.

В силу ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Водночас, згідно статті 15 Конвенції судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві та це було здійснено в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту.

Виходячи з викладеного, вимоги статті 15 Конвенції застосовуються за умов необхідності повідомлення юридичної особи-нерезидента, який є відповідачем у справі, про наявність справи, яка розглядається судом, для надання особі можливості вжиття заходів захисту, а саме належного ознайомлення зі справою та вимогами інших сторін, підготовки власної позиції, доказів, доводів та міркувань тощо. Положення Конвенції не допускають винесення судом рішення у справі до виконання певних умов у разі неявки відповідача. Повідомлення позивача у справі, про хід справи на підставі статті 15 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 року не є обов'язком суду. Аналогічна правова позиція встановлена у Постанові Вищого господарського суду від 01.06.16 у справі №912/243/16.

Крім того, господарський суд враховує, що в матеріалах справи наявні адреси представника позивача та директора Компанії "Велта Груп Глобал Лімітед", які знаходяться на території України та направляв ухвалу про відкладення розгляду справи за даними адресами.

Ухвалою від 03.11.16 відкладено розгляд справи до 23.11.2016 об 11:00 год. Ухвалою від 22.11.16 призначено до розгляду у судовому засіданні 23.11.16 об 11:00 год разом з розглядом справи №912/1212/16 заяву про вжиття заходів до забезпечення позову по справі.

Ухвалою від 22.11.16 продовжено розгляд справи № 912/1212/16 колегією у складі трьох суддів під головуванням судді Макаренко Т.В.

Відповідно до протоколу повторного авторозподілу від 22.11.16 справу № 912/1212/16 призначено колегії у складі головуючого судді - Макаренко Т.В., суддів Вавренюк Л.С., Колодій С.Б.

Ухвалою від 22.11.16 справу № 912/1212/16 прийнято до свого провадження колегією у складі: головуючого судді - Макаренко Т.В., суддів Вавренюк Л.С., Колодій С.Б.

Ухвалою від 23.11.16 відкладено розгляд справи № 912/1212/16 разом із заявою про забезпечення позову на 19.12.16 на 12:00 год. Ухвалою 19.12.16 розгляд справи разом із заявою про забезпечення позову відкладено до 20.01.17 на 11:00 год. від сторін витребувано необхідні для розгляду спору документи.

Враховуючи перебування на лікарняному судді Колодій С.Б., яка є учасником колегії у справі №912/1212/16, а також з огляду на те, що строк розгляду вказаної справи закінчується 21.01.2017, розпорядженням керівника апарату господарського суду № 20 від 20.01.17 "Щодо призначення повторного автоматичного розподілу судових справ" призначено повторний автоматизований розподіл справи №912/1212/16, за результатами якого справу призначено колегії у складі: головуючого судді - Макаренко Т.В., суддів Вавренюк Л.С., Шевчук О.Б.

Позивач, Відповідач-1, відповідач-2 участі своїх представників у судовому засіданні 20.01.17 не забезпечили, витребуваних документів не подали. Ухвалами від 20.12.17 справу №912/1212/16 прийнято до свого провадження колегією у складі: головуючого судді - Макаренко Т.В., суддів Вавренюк Л.С., Шевчук О.Б., розгляд справи разом із заявою про вжиття заходів забезпечення позову відкладено до 08.02.17 на 14:00 год.

У судовому засіданні 08.02.17 ні позивач, ні відповідачі участі своїх представників не забезпечили, витребуваних документів не подали.

Водночас, господарський суд враховує, що дані особи повідомлені належним чином про слухання даної справи, з огляду на таке.

В матеріалах справи наявні рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень відповідачу-1 та відповідачу-2, а також належному представнику позивача Бикову Євгену Борисовичу.

В той же час з відміткою "через не запит" було повернуто до суду поштове відправлення, адресоване судом директору позивача Москаленко В.А. Також ухвала від 20.01.17 направлялась на юридичну адресу позивача, повідомлену ним у позовній заяві.

Відповідно до пунктів 2.6.7., 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 лютого 2013 року №28, процесуальні документи надсилаються учасникам судового процесу у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України; оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи. Згідно з пунктом 2.6.15. цієї Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали від 20.01.2017р. у даній справі були надіслані господарським судом усім учасникам судового процесу на усі відомі адреси, які містяться в матеріалах справи, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні цієї ухвали.

З огляду на викладене, господарський суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, які були належним чином повідомлені про час та місце розгляду даної справи, проте не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, а саме: щодо участі в засіданні суду, яке (як і інші права, передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторони (третьої особи).

Під час розгляду справи господарський суд також враховує, що рішенням господарського суду Кіровоградської області від 16.03.16 відмовлено у задоволенні зустрічного позову ТОВ ВКФ "Велта" до ТОВ "Мегатрансбудекспо" про визнання недійсним договору про надання поворотної (строкової) безвідсоткової фінансової допомоги (позики) № 2609-1 від 26.09.2013, укладений між ТОВ ВКФ "Велта" та ТОВ "Мегатрансбудекспо".

Постановою Вищого господарського суду України від 19.07.16 зазначене рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасовано із посиланням на рішення господарського суду міста Києва від 10.03.16 у справі № 910/1972/16 та зазначенням, що господарський суд мав керуватися положеннями п. 2 ч. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України. Зустрічний позов залишено без розгляду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав або є рішення цих органів з такого спору.

Згідно з п. 2. ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав.

Рішення господарського суду міста Києва від 10.03.16 у справі № 910/1972/16 прийняте про той же предмет спору, що і у справі №912/1212/16 (визнання недійсним договору № 2609-1 від 26.09.2013), але з інших підстав (відсутність права та дієздатності ТОВ "Мегатрансбудекспо" на укладення спірного договору, та порушення директором останнього Статуту ТОВ "Мегатрансбудекспо", а також перевищення ним повноважень), в той час, як підставою позову у справі №912/1212/16 є перевищення повноважень та порушення Статуту генеральним директором ТОВ ВКФ "Велта".

Відповідно, підстави для залишення позову у справі №912/1212/16 без розгляду відсутні.

Розглянувши наявні матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Велта" (ТОВ ВКФ "Велта", відповідач-1, Позичальник) та ТОВ "Мегатрансбудекспо" ( відповідач-2, Позикодавець) укладено договір про надання поворотної (строкової) безвітсоткової фінансової допомоги (позики) №2609-1 від 26.09.13 зі змінами від 31.12.13 відповідно до додаткового договору № 1 (далі - Договір). За умовами Договору позикодавець надаэ Позичальнику поворотну (строкову) безвідсоткову фінансову допомогу, Позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до пункту 1.1. Договору позикодавець надає позичальнику поворотну (строкову) безвідсоткову фінансову допомогу. Позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Згідно з пунктом 1.2. Договору під поворотною фінансовою допомогою за цим договором розуміється сума коштів, що надійшла позичальнику у користування за цим договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами та є обов'язковою до повернення.

Відповідно до пункту 1.5. Договору поворотна безвідсоткова фінансова допомога надається в межах загальної суми, що становить 21 000 000,00 грн.

Пунктом 3.1. Договору сторони визначили, що поворотна безвідсоткова фінансова допомога надається позичальнику на термін до 31.12.2013 включно.

Відповідно до пункту 3.3. Договору строк, вказаний в пункті 3.1. Договору, може бути продовжений за взаємною згодою сторін в порядку, встановленому чинним законодавством.

Додатковою угодою № 1 від 31.12.2013 внесено зміни до пункту 3.1. Договору та визначено, що допомога надається на термін до 31.12.2014.

Згідно з пунктом 1.6. Договору поворотна безготівкова фінансова допомога надається позикодавцем частинами (траншами) в межах загальної суми договору.

З боку позикодавця договір підписано директором ТОВ "Мегатрансбудекспо" Попенко Сергієм Павловичем, який діє на підставі Статуту. З боку Позичальника Договір підписано Генеральним директором ТОВ ВКФ "Велта" Бродським Андрієм Вікторовичем, який діє на підставі Статуту.

Загальні підстави визнання угод недійсними та настання відповідних правових наслідків встановлені статтями 215,216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором позики, тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення глави 71 ЦК України. Згідно з статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до приписів статей 173, 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Фінансовою послугою, відповідно до пункту 5 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", є операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Надання коштів у позику за статтею 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визнається різновидом фінансових послуг та передбачає спеціальний суб'єктний склад надавача таких послуг; визначальною ознакою надання позики, як фінансової послуги, є здійснення її з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості активів. За статтею 5 цього Закону фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності. Відповідно до пункту 1 статті 1 зазначеного Закону фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Сфера дії Закону за суб'єктним складом учасників є обмеженою і не поширюється на: по-перше, юридичних осіб, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами; по-друге, фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, ТОВ "Мегатрансбудекспо" не є фінансовою установою в розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Слід звернути увагу на те, що між сторонами укладено договір про безпроцентну фінансову допомогу, тобто договір укладено не з метою отримання позикодавцем прибутку.

Якщо Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" регулює відносини лише за участю учасників ринків фінансових послуг, то регулювання відносин між юридичними особами, зокрема щодо договорів позики регулюються нормами ЦК України.

Договір позики, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб'єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Таким чином, Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб'єктів - учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб - суб'єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами статей 1046 - 1048 ЦК України.

Крім того господарським судом Кіровоградської області у рішенні № 912/147/16, яке набрало законної сили, встановлено, що:

"у Статуті ТОВ "Мегатрансбудекспо" немає застережень щодо заборони надання позики іншим суб'єктам господарювання, також, як зазначено вище, надання позики є господарським договором, відносини за яким регулюються нормами ЦК України. Ліцензування чи то видачу інших дозволів на надання позики нормами цивільного законодавства не передбачено, а тому укладення Договору не є порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) позивача за первісним позовом. Дослідивши умови Договору, господарський суд дійшов висновку, що сторонами додержано всіх необхідних вимог, які є необхідними для чинності правочину. Зміст Договору не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України); ТОВ "Мегатрансбудекспо" мало необхідний обсяг цивільної дієздатності для укладення Договору (частина 2 статті 203 Цивільного кодексу України)".

Відповідно до положень ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішеннями суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою №48553/99 Совтрансавто-Холдинг проти України, а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95Брумареску проти Румунії встановлено, що існує встановлена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки в силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, рішення господарського у вказаних вище справах та встановлені у них факти, при цьому ці факти не можуть ставитися судом під сумнів.

Стаття 241 Цивільного кодексу України визначає, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до пункту 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Пунктом 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними визначено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке.

Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Особа, призначена уповноваженим органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень.

Позивач як на підставу заявлених вимог посилається на те, що:

- згідно з вимогами, встановленими підпунктом 12.7.27 пункту 12.7 Статуту ТОВ ВКФ "Велта" ( в редакції, чинній на момент укладення договору), отримання Товариством позики, кредиту або фінансової допомоги, або іншим способом запозичення Товариством грошових коштів у сумі, що перевищує 1 000 000 доларів США, або еквівалент цієї суми, в будь-якій іншій валюті відноситься до компетенції Загальних зборів.

Як встановлено вище, умовами оспорюваного Договору передбачено отримання ТОВ ВКФ "Велта" позики в розмірі 21 000 000 грн., що станом на момент вчинення правочину становило еквівалент 2 628 285,35 доларів США (що підтверджується копією роздруківки з сайту НБУ, наявною в матеріалах справи).

- підпунктом 12.23.3 пункту 12.23 Статуту передбачено, що Генеральний директор у межах своєї компетенції без надання письмових повноважень. Загальними зборами приймає рішення відносно укладання та підписання від імені Товариства будь-яких господарських та інших договорів (угод, контрактів), у тому числі позики, з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 12.7.27 пункту 12.7 Статуту.

Позивач зазначає, що попереднє позитивне рішення Загальних зборів товариства про вчинення як договору позики, так і додаткового договору № 1 до нього, не приймалось.

Відповідно, позивач вважає, що згідно п. 12.25 Статуту будь-які дії, вчинені Генеральним директором від імені Товариства, передбачені п. 12.7.27 пункту 12.7 розділу 12 цього Статуту, без попереднього позитивного рішення Зборів про вчинення таких дій, в порядку передбаченому вище, є такими, що вчинені з перевищенням повноважень, неправомочними та нелегітимними.

Господарський суд дійшов висновку, що вищеперелічені доводи позивача є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до частин 1, 3 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Водночас статтею 241 ЦК України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Господарський суд враховує положення, викладені у пункті 3.4. постанови пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", відповідно до яких наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.03.16 у справі № 910/1972/16, залишеному в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.16, встановлено, що:

"після підписання спірного Договору сторонами було вчинено ряд дій, які свідчать про наступне його схвалення, у тому числі підписано додаткову угоду № 1 від 31.12.2013, отримано від відповідача фінансову допомогу в розмірі 21 000 000,00 грн. та в подальшому частково повернуто фінансову допомогу в розмірі 2 000 000,00 грн".

Такі дії свідчать про схвалення ТОВ ВКФ "Велта" Договору, а тому в силу приписів статті 241 ЦК України останній не може бути визнаний недійсним господарським судом у зв'язку із перевищенням Генеральним директором ТОВ ВКФ "Велта" своїх повноважень.

Генеральний директор ТОВ ВКФ "Велта", як виконавчий орган Товариства в межах своєї компетенції, визначеної законом і Статутом Товариства, наділений повноваженнями вчиняти відповідні дії саме від імені товариства, тому укладення Додаткового договору № 1 від 31.12.2013, яким внесено зміни до Договору, перерахування коштів згідно платіжного доручення №12122 від 06.01.2016 свідчить про схвалення оспорюваного Договору саме повноважним органом юридичної особи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 3-60гс14 від 19.08.2014.

Пунктом 5.2 Статуту відповідача-1 (чинного на момент укладення оспорюваного договору), встановлено, що учасники товариства мають право брати участь в управлінні справами товариства.

Господарський суд також враховує, що підпунктом 5.2.5 пункту 5.2 встановлено право учасників товариства одержувати інформацію про діяльність Товариства. На вимогу Учасника, Товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність Товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи Зборів органів управління Товариства.

Таким чином позивач, як єдиний учасник ТОВ ВКФ "Велта", враховуючи надані йому п. 5.2.5 Статуту права був (мав бути) обізнаний про фінансово-господарську діяльність Товариства, зокрема, про укладення оспорюваного Договору та подальші дії , які свідчать про наступне його схвалення, тим самим схваливши вчинений правочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи зазначене господарський суд не знаходить правових підстав для визнання Договору недійсним.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 33,34, 35, 44,49, 82-85, 116, 117 ГПК України, Законом України "Про судовий збір", господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Згідно ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Повне рішення складено 08.02.2017.

Головуючий суддя Т. В. Макаренко

Суддя Л.С. Вавренюк

Суддя О. Б. Шевчук