Рішення

від 07.02.2017 по справі 921/765/16-г/10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" лютого 2017 р.Справа № 921/765/16-г/10

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Півторака М.Є.

За участю секретаря судового засідання Яненко В.О.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", 01033, м. Київ вул. Саксаганського, 1

до відповідача: Фермерського господарства "Кадуб", 48455, Тернопільська область, Бучацький район, с. Сновидів

про стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання умов мирової угоди в сумі 119 739,33 грн.

За участі представників сторін:

Позивача: ОСОБА_1 - провідний юрисконсульт філії ПАТ "ДПЗКУ", довіреність №754 від 21.12.2016р.;

Відповідача: не прибув;

Представникам сторін роз'яснено процесуальні права та обов'язки відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Суть справи : До господарського суду Тернопільської області звернулося з позовною заявою №130-2-12/6193 (вх. №838 від 06.12.2016 року) Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ, надалі - позивач, до Фермерського господарства "Кадуб", с. Сновидів Бучацького району Тернопільської області, надалі - відповідач , про стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання умов мирової угоди в сумі 119 739,33 грн, з яких: 53 427,92 грн - пені; 52 865,06 грн - штрафу; 9 753,49 грн - інфляційних втрат; 3 692,86 грн - 3% річних; відшкодування витрат по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ надало суду ОСОБА_2 угоду у справі №921/189/14-г/15 на стадії виконання судового рішення, укладеної між сторонами 02 жовтня 2015 року; ухвалу господарського суду Тернопільської області від 17 листопада 2015 року у справі №921/189/14-г/15; копії платіжних доручень №10 від 01 лютого 2016 року на суму 359 000,00 грн; №19 від 11 березня 2016 року на суму 183 107,63 грн.; лист - вимогу №130-2-12/6155 від 28.11.2016 року; інші документи, які знаходяться в матеріалах справи.

Посилається на приписи статей 1, 12, 15, 22, 54-57, 121 Господарського процесуального кодексу України; 11,16,625 Цивільного кодексу України; 193 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду від 08 грудня 2016 року порушено провадження у справі №921/765/ 16-г/10 та призначено судове засідання за участю повноважних представників сторін о 15 год. 00 хв. 20 грудня 2016 року.

Ухвала господарського суду від 08.12.2016 року про призначення судового засідання була направлена сторонам по справі за адресами, вказаними позивачем у позовній заяві рекомендованою кореспонденцією.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання 20.12.2016 року представника відповідача розгляд справи було відкладено до 15 год. 17 січня 2017 року в порядку статті 77 ГПК України.

Представники сторін у судове засідання 17 січня 2017 року прибули; суд перейшов до розгляду позову по суті та заслухав пояснення представників: представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві; представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог; вважає їх безпідставними та просить відмовити у позові, а також заявив клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості подати письмовий відзив та витребувані документи.

У судовому засіданні оголошено перерву до 10 год. 30 хв. 03 лютого 2017 року.

01 лютого 2017 року через канцелярію господарського суду поступив письмовий відзив на позов (вх. №4992), в якому ФГ "Кадуб" вказує на те, що постановою від 26.09.2014р. відділом ДВС Бучацького РУЮ накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках та належать ФГ "Кадуб". На момент укладення з позивачем мирової угоди прострочення заборгованості виникло не з вини ФГ, оскільки, останнє не мало змоги укладати договори та реалізовувати свою сільськогосподарську продукцію, так як рахунки у банках було заблоковані ПАТ "ДПЗКУ".

Згідно клопотання Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" ухвалою господарського суду від 03 лютого 2017 року розгляд справи було продовжено на 15 днів до 21 лютого 2017 року включно в порядку статті 69 ч. 3 ГПК України.

В судовому засіданні 07 лютого 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення згідно приписів статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши представлені документи, суд встановив наступне:

Згідно з ч.1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушень або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди вирішують господарські спори в порядку позовного провадження.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом.

Статтею 20 Господарського суду України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Позивач по справі Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", місцезнаходження органів управління якого 01033, м. Київ вул. Саксаганського, 1 є юридичною особою, яка зареєстрована в установленому законом порядку, ідентифікаційний код юридичної особи 37243279, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №22300187 від 12.10.2016 року і наділене правом на звернення до суду з позовом за захистом свої прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до статті 54 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись з позовом до господарського суду, позивач самостійно визначає в позові предмет позову та його підстави, тобто, ті обставини, якими він обґрунтовує поданий позов; розглядаючи справу, господарський суд не може вийти за межі зазначених у позові предмету та підстав, за винятком випадків, прямо передбачених процесуальним законодавством.

Предметом позову Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ визначило стягнути з Фермерського господарства "Кадуб" на його користь 119 739,33 грн штрафних санкцій за неналежне виконання умов мирової угоди.

Вказавши відповідачем у справі Фермерське господарство "Кадуб", місцезнаходження якого с. Сновидів Бучацького району Тернопільської області Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ вважає, що вказана юридична особа порушує його права.

У судовому засіданні встановлено, що 30.07.2014 р. господарським судом Тернопільської області прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнуто з Фермерського господарства "Кадуб" на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" - 805 256 (вісімсот п'ять тисяч двісті п'ятдесят шість) грн. 38 коп. основного боргу, 159 600 (сто п'ятдесят дев'ять тисяч шістсот) грн. 00 коп. договірної санкції, 12 707 (дванадцять тисяч сімсот сім) грн. 61 коп. 24% річних, 105 000 (сто п'ять тисяч) грн. 00 коп. штрафу, 21 651 (двадцять одну тисячу шістсот п'ятдесят одну) грн. 27 коп. - судового збору, про що 19.08.2014р. видано відповідний наказ.

Отже, рішенням господарського суду Тернопільської області від 30.07.2014 у справі №921/189/14-г/10 в частині, що набрала законної сили, встановлений факт порушення відповідачем грошового зобов'язання на суму 805 256,38 грн. основного боргу, 159 600,00 грн договірної санкції, 12 707,61 коп. 24% річних, 105 000,00 грн штрафу, 21 651,27 грн судового збору.

02.11.2015р. Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" м. Київ звернулося до господарського суду Тернопільської області із заявою (вх. №23066) про затвердження мирової угоди у справі № 921/189/14-г/15.

Ухвалою суду від 04.11.2015 р. заяву Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (вх. №23066 від 02.11.2015р.) про затвердження мирової угоди у справі № 921/189/14-г/15 прийнято до розгляду та розгляд заяви призначено на 12.11.2015 р.

У відповідності до ч. 4 ст. 121 ГПК України мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення; про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Тернопільської області від 17 листопада 2015 року у справі № 921/189/14-г/15 затверджено мирову угоду б/н від 02 жовтня 2015 року, укладену між Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України", в особі в. о. Голови правління ОСОБА_3, який діє на підставі Статуту та Наказу №472 від 23.09.2015 (надалі іменується - ПАТ "ДПЗКУ", (Сторона 1) з однієї Сторони та Фермерським господарством " Кадуб ", в особі директора ОСОБА_2 (надалі іменується - Сторона 2), який діє на підставі Статуту, з іншої сторони, іменовані разом "Сторони", а кожна окремо "Сторона", на наступних умовах:

1) Сторона 2 є Боржником перед Стороною 1 у справі № 921/189/14-г/15 згідно наказу Господарського суду Тернопільської області від 19.08.2014 р. на загальну суму 1 104 215 грн. 26 коп. (один мільйон сто чотири тисячі двісті п'ятнадцять) грн. 26 коп.

2) Сторони дійшли згоди, що в рахунок погашення заборгованості перед Стороною 1, що виникла на підставі рішення та наказу Господарського суду Тернопільської області у справі № 921/189/14-г/15, Сторона 2:

- до 30 листопада 2015 року сплачує ПАТ "ДПЗКУ" 552 107 грн. 63 коп. (п'ятсот п'ятдесят дві тисячі сто сім грн. 63 коп.).

- до 30 листопада 2016 року сплачує решту заборгованості у розмірі 552 107 грн. 63 коп. (п'ятсот п'ятдесят дві тисячі сто сім грн. 63 коп.).

3) Після виконання п. 2 ОСОБА_2 угоди зобов'язання Сторони 2, що виникли на підставі наказу Господарського суду Тернопільської області № 921/189/14-г/15 від 19.08.2014 року вважаються погашеними.

4) Зобов'язання, які виникли у відповідності до умов даної ОСОБА_2 угоди повинні бути виконані у встановлені строки та у належному обсязі. Сторони домовились, що за невиконання, або неналежне виконання зобов'язань, передбачених в п. 2 ОСОБА_2 угоди Сторона 2 зобов'язується сплатити Стороні 1 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми, передбаченої п. 1 ОСОБА_2 угоди за кожен день прострочення, а за прострочення строку виконання зобов'язання понад 10 календарних днів, додатково сплачує штраф у розмірі 7% від несплаченої суми.

5) ОСОБА_4 угода набирає чинності з моменту її затвердження Господарським судом.

6) Сторони домовились, що наслідком набуття чинності цієї ОСОБА_4 угоди відповідно до ст.49 Закону України "Про виконавче провадження" є закінчення виконавчого провадження №44810741.

7) ОСОБА_5 угода складена у 3 примірниках, українською мовою, які мають однакову юридичну силу.

2. Стягувач: Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (01033, вул. Саксаганського, 1, м. Київ, код ЄДРПОУ 37243279). Боржник: Фермерське господарство "Кадуб" (48455, с. Сновидів, Бучацький район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 31877963).

3. Ухвала набирає чинності з дня її винесення - 17.11.2015р.

4. Строк пред'явлення ухвали до примусового виконання - до 18 листопада 2016 року включно.

Позивач стверджує, що у порушення визначених у мировій угоді умов, фермерське господарство "Кадуб" не сплатило на користь ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України до 30 листопада 2015 року 552 107,63 грн, а кошти були перераховані 02.02.2016 року в сумі 359 000,00 грн та 12.03.2016 року в сумі 183 107,63 грн.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з Фермерського господарства "Кадуб", с. Сновидів Бучацького району Тернопільської області на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 53 427,92 грн пені, 52 865,06 грн штрафу, 9 753,49 грн інфляційних втрат, 3 692,86 грн 3% річних (усього 119 739,33 грн) за неналежне виконання мирової угоди по справі № 921/189/14-г/15.

Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, суд надає належну правову оцінку правовідносинам сторін, які склалися внаслідок укладання ними мирової угоди у справі № 921/189/14-г/15, затвердженої ухвалою господарського суду Тернопільської області від 17.11.2015 р.

Так, в силу ч.4 ст.78 ГПК України, про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Мирова угода за своєю правовою природою це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не приводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Мирова угода ґрунтується на взаємовигідних для обох сторін умовах, вона, як правило виконується добровільно . У противному разі, мирова угода, затверджена судом, може бути підставою для примусового виконання .

Ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди, є судовим актом, для якого передбачений особливий порядок його виконання.

Згідно ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому ГПК України та Законом України «Про виконавче провадження» .

Зазначене кореспондується із п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» , відповідно до якого підлягають виконанню Державною виконавчою службою ухвали, постанови судів у господарських справах.

В силу п.1 ч.1 ст.18 Закону, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення, зазначеного у ст.3 цього Закону.

Згідно ст.1 Закон України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Тобто, Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Враховуючи, що мирова угода , затверджена судом, припускає добровільне її виконання , а названий Закон направлений на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), то у разі невиконання стороною умов такої угоди у добровільному порядку, заінтересована сторона має звернутися до суду, який видав ухвалу про затвердження мирової угоди, із заявою про зміну порядку її виконання, з добровільного на примусовий шляхом видачі судового наказу, що стане підставою для вчинення Державною виконавчою службою дій, спрямованих на примусове виконання.

Таким чином, виконання мирової угоди, яка затверджена ухвалою суду, врегульовано нормами процесуального права, у зв'язку з чим у сторін з укладанням такої угоди, і лише у разі її затвердження судом, виникають не цивільні чи господарські права та обов'язки, як помилково вважає позивач, а господарсько-процесуальні права та обов'язки. Зокрема, право на зміну способу та порядку виконання такої ухвали, встановлене ст.121 ГПК України.

Статтею 111-28 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

У прийнятій постанові від 20 січня 2009 року у справі №24/489 Верховний Суд України вказав, що мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, оскільки, порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України.

Отже, правова позиція Верховного Суду України про те, що мирова угода не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, оскільки, порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України, що викладена у постанові ВСУ від 20.01. 2009р. у справі №24/489 в силу приписів статті 111-28 ГПК України має враховуватися господарським судом при застосуванні таких норм права.

Щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій за неналежне виконання умов мирової угоди в сумі 119 739,33 грн, з яких: 53 427,92 грн - пені; 52 865,06 грн - штрафу; 9 753,49 грн - інфляційних втрат; 3 692,86 грн - 3% річних суд зазначає наступне.

Так, згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою. Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Пунктом 2 статті 625 Цивільного Кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частини основного боргу, а нарахування 3% річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора.

Передбачене законом право позивача вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, у свої постанові від 08.04.2008 року у справі № 03/4190.

Відповідно до ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та ст.174 ГК України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В силу ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється , а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання .

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Грошовим є зобов'язання, за яким боржник зобов'язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та статтею 174 ГК України.

Із матеріалів справи вбачається, що у відповідача виник обов'язок виконувати належним чином умови укладеного сторонами договору №К004IVF-F від 22.03.2013 р. щодо поставки сільськогосподарської продукції - зерна кукурудзи 3 класу.

Відповідно до мирової угоди, затвердженої ухвалою суду від 127.12.2015 року, сторонами визнано, що згідно наказу господарського суду Тернопільської області від 19.08.2014 року розмір загального боргу відповідача безпосередньо за договором становить 1 104 215,26 грн . (805 256,38 грн основного боргу), а додаткові юридичні обов'язки, покладені на відповідача внаслідок неналежного виконанням ним умов договору, складають: 159 600,00 грн договірної санкції, 12 707,61 грн 24% річних, 105 000,00 грн штрафу, 21 651,27 грн судового збору.

Отже, нарахування позивачем передбачених ст.625 ЦК України пені, інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з невиконанням саме мирової угоди, є безпідставними, оскільки, як зазначалося, мирова угода, яка затверджена судом, не є договором у цивільно-правовому розумінні.

Враховуючи викладене, підставою позову про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, які можуть бути нараховані лише на суму основного боргу, є невиконання відповідачем взятого на себе зобов'язання за договором № К004IVF-F від 22.03.2013 р. щодо поставки сільськогосподарської продукції - зерна кукурудзи 3 класу, а не невиконання умов мирової угоди в частині стягнення санкції, як помилкового вважає позивач.

За таких обставин, заявлені у даній справі вимоги в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних не можуть бути задоволені з підстав неналежного виконання відповідачем затвердженої ухвалою господарського суду мирової угоди, а підлягають розгляду в межах іншої справи з інших підстав - неналежного виконання відповідачем умов договору № К004IVF-F від 22.03.2013 р. щодо поставки сільськогосподарської продукції - зерна кукурудзи 3 класу.

При вирішенні спору судом враховано правову позицію Вищого господарського суду України, викладену у постанові від 02 березня 2010 року у справі №12/190/09.

Витрати по сплаті судового збору, згідно ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1,2,33,43, 49,54,69, 82, 84, 85,111-28 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1.В позові відмовити.

2. Рішення набуває законної сили в десятиденний строк з дня його підписання.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання, протягом десяти днів з дня підписання рішення, через місцевий господарський суд.

3. Повне рішення складене 09 лютого 2017 року.

Суддя М.Є. Півторак