Ухвала

від 08.02.2017 по справі 814/2987/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" лютого 2017 р. м. Київ К/800/26853/16

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Веденяпіна О.А., Приходько І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ВЛАД

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2016

у справі № 814/2987/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ВЛАД (далі - позивач, ТОВ ВЛАД )

до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - відповідач, Вознесенська ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ ВЛАД звернулось у серпні 2015 року до суду з адміністративним позовом до Вознесенської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.05.2015 № 0000192202 та № 0000202202.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.04.2016 адміністративний позов задоволено, вирішено питання про судові витрати.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2016 постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.04.2016 скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач у своїх запереченнях не погоджується з викладеними у касаційній скарзі вимогами, вважає касаційну скаргу позивача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача, за результатами якої складено акт від 27.04.2015 № 259/14-06-22-02/20908084.

Під час перевірки встановлено наступні порушення: правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що вплинуло на завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень-листопад 2014 року на суму 614 065,00 грн.; пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що вплинуло на завищення витрат за 2014 рік на суму 3 070 324,00 грн. та вплинуло на заниження зобов'язань з податку на прибуток підприємства в сумі 552 658,00 грн.

На підставі акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.05.2015 № 0000192202 на суму 921 097,50 грн. та № 0000202202 на суму 828 987,00 грн.

Свій висновок про штучне формування позивачем податкового кредиту за жовтень-листопад 2014 року за рахунок придбання палива у ТОВ ОМО відповідач обґрунтовує актом перевірки ТОВ ОМО по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ТОВ Укройлпродукт та контрагентами-покупцями. Так, за результатами перевірки ТОВ ОМО та його контрагентів встановлено проведення транзитних операцій. З посиланням на порушення ТОВ ОМО своїх податкових зобов'язань відповідач робить висновок про протиправний і удаваний характер правочину позивача з ТОВ ОМО . Позивач не надав до перевірки сертифікати якості від заводу-виробника, а договір на поставку нафтопродуктів не розкриває інформації, яким чином відбувалась поставка товару. Видаткові, податкові і товарно-транспортні накладні не містять адреси ТОВ ОМО .

Судами встановлено, що основними видами діяльності позивача є оптова й роздрібна торгівля пальним. Для здійснення своєї господарської діяльності позивач 21.10.2014 уклав з ТОВ ОМО договір поставки нафтопродуктів № 10. За вказаним договором позивач придбав у ТОВ ОМО паливно-мастильні матеріали в кількості та асортименті, згідно товарних накладних. Договір діяв до 31.10.2014. Товар отримано позивачем на підставі видаткових накладних.

Як свідчать товарно-транспортні накладні, перевезення бензину від ТОВ ОМО (вул. Самойловича, 38 м. Миколаїв) до автозаправочних станцій позивача здійснювалось автомобілями останнього. Позивач надав також подорожні листи, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів за позивачем, свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення небезпечних вантажів, свідоцтва про повірку автоцистерн. Розрахунки проводилася в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. ТОВ ОМО виписано податкові накладні на придбаний товар. Придбані нафтопродукти відображені в журналах обліку надходження нафтопродуктів форми № 13-НП. Дані про оприбутковані нафтопродукти занесені до змінних звітів АЗС форми № 17-НП. Позивачем надано також Z-звіти за відповідний період.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання позивачем зі своїм контрагентом господарських операцій, а відповідач не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволені позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів фактичного виконання договорів купівлі продажу та поставки нафтопродуктів та враховуючи неналежне оформлення первинної документації, а саме відсутності документів щодо фактичного виконання умов вищезазначених договорів поставки та купівлі продажу нафтопродуктів, позивач не підтвердив реальності проведених операцій, які можуть бути об'єктом оподаткування.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, та вважає, що судом першої інстанції всебічно перевірено обставини справи, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, виходячи з такого.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Таким чином, враховуючи викладені норми ПК України, судом першої інстанції вірно зазначено, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податку на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться в залежність від дотримання вимог податкового законодавства і сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Водночас, за відсутності факту придбання товару або в разі, якщо придбані товари не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту для цілей оподаткування податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Тобто, для підтвердження даних податкового обліку платника податку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено, що факт виконання умов договору поставки нафтопродуктів позивачем і ТОВ ОМО підтверджується фактичними обставинами справи, зокрема первинними документами, які фіксують здійснення господарських операцій. Відповідач не зазначив про відсутність первинних документів або їх невідповідність вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

На момент видачі податкових накладних ТОВ ОМО мало статус платника податку на додану вартість і, відповідно, мало право виписувати податкові накладні. Позивач у повному обсязі задекларував податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, який вірно зазначив, що відсутність сертифікатів якості не може свідчити про реальність чи нереальність господарської операції, оскільки сертифікати є документами, що підтверджують якість продукції, однак не є первинними бухгалтерськими документами.

Судом першої інстанції встановлено, що якість придбаного дизельного палива підтверджується сертифікатом відповідності № DIN.00357-14 терміном дії з 29.10.2014 до 28.04.2015, а якість придбаного у ТОВ ОМО бензину підтверджується протоколами випробування акредитованого випробувального центру ДП Науково-дослідного інституту нафтопереробної та нафтохімічної промисловості Масма від 17.10.2014 № 319/22/П-14 та № 319/12/Ц-14.

Також, судом першої інстанції зазначено, що наявність такого посвідчувального документа щодо якості бензину позивач пояснює тим, що дане паливо було речовим доказом у кримінальному провадженні за фактом неправомірних дій службових осіб групи компаній Східноєвропейська паливно-енергетична компанія . У зв'язку з тим, що подальше зберігання палива могло призвести до зміни хімічного складу бензину, ухвалами слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси пальне було передане ДП Укртранснафтопродукт на зберігання та реалізацію.

Щодо посилання відповідача на невідповідність даних про вантажовідправника в товарно-транспортних накладних і погодженнях УДАІ в Миколаївській області маршруту руху транспортного засобу під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів, зокрема, у погодженнях вантажовідправником зазначено не ТОВ ОМО , а ТОВ Ромпетрол (вул. Сонячна, 5, м. Одеса) і ТОВ Нордванс (вул. Авіаконструктора Антонова, 5, м. Київ), то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який вірно зазначив, що даний факт може свідчити про порушення правил перевезення, але не про безтоварність операцій позивача з ТОВ ОМО .

Також, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який вірно не взяв до уваги докази відповідача на підтвердження його позиції, а саме наявність кримінального провадження відносно посадових осіб ТОВ Укройлпродукт (контрагент-постачальник ТОВ ОМО ), оскільки відсутній вирок суду, а податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік первинного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, перебування постачальника за юридичною адресою чи його господарських та виробничих можливостей.

Крім того, позивач надав суду лист ТОВ Укройлпродукт від 30.10.2015, в якому останнє зазначає, що порушення податкового законодавства, за наслідками вчинення яких було відкрито кримінальне провадження, не відносяться до поставок нафтопродуктів у жовтні-листопаді 2014 року.

Крім цього, суд першої інстанції встановлено, що довідкою про результати зустрічної звірки ТОВ Укройлпродукт від 15.06.2015 за жовтень-грудень 2014 року підтверджено реальність придбання ТОВ Укройлпродукт нафтопродуктів у ДП Укртранснафтопродукт та їх подальша реалізація контрагентам-покупцям.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови апеляційного суду з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, у зв'язку з задоволенням касаційної скарги, судова колегія дійшла висновку про необхідність відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати по сплаті судового збору за подачу касаційної скарги у розмірі 5846,40 гривень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ВЛАД - задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2016 у справі № 814/2987/15 - скасувати.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.04.2016 у справі № 814/2987/15 - залишити в силі.

Присудити товариству з обмеженою відповідальністю ВЛАД за рахунок бюджетних асигнувань Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області витрати по сплаті судового збору за подачу касаційної скарги в розмірі 5846,40 гривень.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: О.А. Веденяпін

І.В. Приходько