Рішення

від 25.01.2017 по справі 910/20793/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2017Справа №910/20793/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЛП-Чайка"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Лоджистік"

про стягнення заборгованості в сумі 1 019 713,23 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Надточій Д.В. - представник, довіреність № 65 від 18.04.2016;

Від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МЛП-Чайка" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Лоджистікс" про стягнення 1 019 713, 23 грн., з яких: 527 100,00 грн. сума основної заборгованості, 41253,25 грн. 3% річних, 451 359,98 грн. втрат від інфляції, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 15 295,70 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяві посилається на неналежне виконання відповідачем Договору купівлі - продажу від 19.11.2013 в частині оплати за поставлений товар, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Лоджистікс" утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховано 3% річних та суму інфляції у зазначених вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/20793/16 та призначено до розгляду на 21.12.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2016 розгляд справи відкладено на 25.01.2017.

У судові засідання 21.12.2016 та 25.01.2017 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 21.12.2016 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: №0103040866608.

Копія ухвали суду від 21.12.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 03151, м. Київ, Проспект Повітрофлотський, буд. 72, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, на час проведення судового засідання 25.01.2017 на адресу Господарського суду міста Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103040871601, в якому зазначено, що станом на 25.01.2017 вказане поштове відправлення повернуто за зворотною адресою 24.01.2017 та адресату не вручено.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У судовому засіданні 21.12.2016 представник позивача подав клопотання б/н від 21.12.2016 про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Також у судовому засіданні 25.01.2017 представник позивача падав клопотання б/н від 25.01.2017 про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 25.01.2017 суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 21.12.2016 та 25.01.2017 до суду не надходило.

Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 21.11.2016 та 21.12.2016 відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання 21.12.2016 та 25.01.2017 суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Окрім того суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 25.01.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 19 листопада 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЛП-Чайка" (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс Лоджистікс" (покупець за договором, відповідач у справі) укладений Договір купівлі - продажу (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору на умовах даного Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити стелажі для зберігання палет в кількості 6 275 (шість тисяч двісті сімдесят п'ять) палетомісць (далі - Товар), детальний опис товару міститься в Специфікації, яка є невід'ємною частиною цього Договору.

Так, згідно наявної в матеріалах справи копії специфікації, підписаної обома сторонами, на виконання п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, а саме: стелажі для збереження палет кількістю 6 275 палетомісць, загальною вартістю 753 000,00 грн., у т.ч. ПДВ.

Розділами 2 - 5 Договору сторони узгодили права та обов'язки сторін, вартість товару та порядок розрахунків, відповідальність сторін, дію договору тощо.

Згідно п.п. 5.1, 5.2 Договору цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 19 лютого 2014 року. Закінчення строку цього Договору не звільняє сторони від обов'язку виконати взяті на себе зобов'язання та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

Як свідчать матеріали справи, Договір підписаний представниками постачальника та покупця та скріплений печатками сторін.

З урахуванням предмету та суб'єктного складу сторін договору, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

За умовами пп. 2.1.1, 2.1.2 п. 2.1 Договору постачальник зобов'язаний не пізніше 3 робочих днів з дня надходження коштів, в сум зазначеній в п. 3.3. цього Договору на рахунок постачальника передати покупцю товар за видатковою накладною, за адресою: 08130, Україна, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Чайки, вул. Антонова, 1А.

Право власності на товар переходить до покупця в момент зарахування суми грошових коштів, згідно п. 3.2. цього Договору на рахунок постачальника. (п. 1.3 Договору).

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем в було здійснено поставку покупцю товару (стелажів для зберігання палет) у кількості 6275 штук на загальну суму 753 000,00 грн., в т.ч. 125500,00 грн. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 1 від 13.01.14 р. з посиланням на укладений між сторонами Договір б/н від 19.11.13 р., копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Факт отримання товару Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс Лоджистікс" підтверджується підписами на вищевказаній видатковій накладній уповноваженого представника відповідача - директора Демченко О.В., засвідченим відбитком печатки товариства, повноваження якого підтверджуються довіреністю № 2 на отримання за Договором б/н від 19.11.13 р. цінностей (стелажів для збереження палет) від 13.01.13 р. строком дії до 22.01.14 р., копія якої надана позивачем.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому як передбачено п. 4.8 Договору оскільки товар, що продається за цим Договором був у використанні, постачальник не несе відповідальності: за не передання документів (відсутність вказаних документів не є підставою для відмови у прийнятті товару); за якість товару; за недоліки, які можуть бути виявлені.

При цьому заперечень щодо факту поставки товару за вказаною видатковою накладною відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій або актів розбіжностей щодо поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "МЛП- Чайка" умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з передачі товару Товариству з обмеженою відповідальністю "Транс Лоджистікс", а покупцем (відповідачем), у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару на вказану суму належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Договору вартість одного палетомісця - 120,00 грн. (сто двадцять гривень 00 копійок), у т.ч. ПДВ 20,00 грн. Загальна вартість товару в кількості 6 275 (шість тисяч двісті сімдесят п'ять) палетомісць становить 753 000,00 грн. (сімсот п'ятдесят три тисячі гривень 00 копійок), у т.ч. ПДВ 125 500,00 грн.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що покупець зобов'язується сплатити аванс в розмірі 300 000,00 грн. (триста тисяч гривень 00 копійок) не пізніше трьох робочих днів з моменту підписання сторонами цього Договору.

Решту 453 000,00 грн. (чотириста п'ятдесят три тисячі гривень 00 копійок) покупець зобов'язується сплатити протягом трьох місяців з моменту підписання сторонами видаткової накладної (п. 3.4 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, позивачем було виставлено відповідачеві рахунок № 385 від 20.11.13 р. на суму 300000,00 грн., в т.ч. 50 000,00 грн. ПДВ для здійснення авансового платежу за стелажну систему згідно з договором від 19.11.13 р. , у відповідності до якого відповідачем було здійснено перерахування частини авансу в загальній сумі 225900,00 грн., а саме згідно платіжного доручення № 481 від 25.11.2013 р. на суму 200 000,00 грн. та платіжного доручення №542 від 10.01.2014 р. на суму 25 900,00 грн. із зазначенням призначення платежу за стелажі згідно рахунка № 385 від 20.11.13 р. у т.ч. ПДВ .

Факт отримання вказаних коштів та їх розмір відповідачем не заперечувався.

Таким чином, судом встановлено тільки часткове виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс Лоджистікс" умов Договору щодо внесення авансу в розмірі 225 900,00 грн., які за своєю правовою природою розцінюються в якості попередньої оплати за передбачений Договором товар. Залишок неоплаченого відповідачем авансу за Договором, граничний строк оплати якого 22.11.13 р. (три робочих дні з моменту підписання Договору 19.11.13 р.), становить 74100,00 грн.

При цьому доказів повідомлення позивача про неможливість здійснення повної попередньої оплати згідно умов Договору відповідачем не надано.

В свою чергу в силу ч.1 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

За загальним правилом, визначеним ч. 2 вказаної норми при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Частиною 3 ст. 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язані свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов'язання, до яких відносяться і зобов'язання, які випливають із договору купівлі - продажу (поставки).

При цьому за приписами ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Тобто, позивачем здійснено виконання своїх зобов'язань з поставки обумовленого Договором товару, який підлягав передачі ТОВ Транс Лоджистікс , незважаючи на ненастання строку їх виконання іншою стороною, до моменту надходження сплачених відповідачем коштів авансової передплати в сумі 300 000,00 грн. у відповідності до умов п. п. 2.1.1 та п.3.3 Договору, позивач не скористався належним йому передбаченим ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України правом зупинити або відмовитись частково чи в повному обсязі від виконання свого обов'язку щодо поставки товару за Договором внаслідок невиконання ТОВ Транс Лоджистікс зобов'язання щодо попередньої оплати поставки. При цьому, оскільки позивачем здійснено виконання умов Договору щодо поставки товару в обумовленому специфікацією обсязі незважаючи на невиконання іншою стороною свого обов'язку, відповідач повинен виконати свій обов'язок щодо оплати поставленого та прийнятого товару в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

З матеріалів справи судом встановлено та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що позивачем здійснено часткову оплату поставленого на підставі Договору товару (стелажів для зберігання палет) на загальну суму 225 900,00 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Таким чином, залишок неоплаченого відповідачем поставленого за Договором товару становить 527,100,00 грн. (в т.ч. 453 000,00 грн. з граничним строком оплати 13.04.14 р. (виходячи з умов п.3.3 Договору).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю "МЛП - Чайка" грошових коштів в сумі 527100,00 грн. (453 000,00 грн. за поставлений товар+74100,00 грн. авансового платежу) у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Транс Лоджисткіс" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, пп. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору купівлі - продажу від 19.11.13 р. та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов Договору на час його підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 527100,00 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Крім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Аналогічні вимоги містяться і в ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 519, 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі №37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі №6-113цс14).

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо внесення передплати та оплати за поставлений товар у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 3 % річних в сумі 41253,25 грн. за період з 11.01.2014 по 08.11.2016, а втрат від інфляції у сумі 451359,98 грн. за період з 11.01.2014 по 08.11.2016, які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно з п.1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова № 14), з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Згідно з п. 3 Постанови № 14, інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9. Постанови № 14, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно з листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р., при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи ЛІГА: Закон перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення відсотків річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір процентів річних та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, становить 41290,29 грн. процентів річних та 478756,86 грн. втрат від інфляції, а отже є більшим, ніж заявлено у позивача. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення процентів річних в сумі 41253,25 грн. та втрат від інфляції в сумі 451359,98 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині процентів річних та інфляційних нарахувань, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних та втрат від інфляції за несвоєчасну оплату поставленого товару та внесення передплати підлягають задоволенню в сумах, нарахованих позивачем, а саме 41253,25 грн. процентів річних та 451359,98 грн. втрат від інфляції.

Суд зазначає, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Лоджистікс" (пр-т Повітрофлотський, 72, м. Київ, 03151, код 36196857) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЛП-Чайка" (вул. Антонова, 1А, с. Чайки, Києво - Святошинський район, Київська область, 08130, код 33884915) 527 100,00 грн. основного боргу, 41253,25 грн. процентів річних, 451 359,98 грн. інфляційних нарахувань та 15 295,70 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 08 лютого 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через господарський суд міста Києва.

Суддя А.М.Селівон