Постанова

від 03.08.2017 по справі 910/20793/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2017 р. Справа№ 910/20793/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Майданевича А.Г.

За участі представників:

від позивача: Надточій Д.В. - за дов.

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Транс Лоджистікс

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2017

у справі №910/20793/16 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю МЛП-Чайка

до Товариства з обмеженою відповідальністю Транс Лоджистікс

про стягнення заборгованості в сумі 1 019 713,23 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю МЛП-Чайка (далі, позивач або ТОВ МЛП-Чайка ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Транс Лоджистікс (далі, відповідач або ТОВ Транс Лоджистікс ) про стягнення 1 019 713,23 грн., з яких: 527 100,00 грн. сума основної заборгованості, 41 253,25 грн. 3% річних та 451 359,98 грн. втрат від інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого позивачем товару згідно Договору купівлі - продажу від 19.11.2013.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі №910/20793/16 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Транс Лоджистікс на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МЛП-Чайка 527 100,00 грн. основного боргу, 41 253,25 грн. процентів річних, 451 359,98 грн. інфляційних нарахувань та 15 295,70 грн. витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведено, документально підтверджено, і в той же час відповідачем жодними доказами не спростовано.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Транс Лоджистікс звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі №910/20793/16 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що між позивачем та відповідачем також було укладено Договір на виконання робіт по демонтажу обладнання від 19.11.2013, за яким у позивача перед відповідачем виникла заборгованість на суму 153 000,00 грн. З огляду на це, у подальшому між сторонами спору була укладена угода про зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому зобов'язання між сторонами у цій частині на вказану суму є припиненими на підставі статті 601 Цивільного кодексу України.

Також, відповідач посилається на те, що судом були порушені процесуальні норми при розгляді справи, оскільки він не отримував ні копії позовної заяви та додатків до неї, ні ухвали суду про порушення провадження у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Транс Лоджистікс було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження (головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.), розгляд справи призначено на 20.04.2017.

Під час розгляду справи склад суду змінювався, розгляд справи декілька разів було перенесено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Транс Лоджистікс прийнято до провадження у складі колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Майданевич А.Г., Тищенко А.І. та розгляд справи вирішено здійснювати у судовому засіданні, призначеному на 04.07.2017.

У судове засідання, призначене на 04.07.2017, представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2017 розгляд справи №910/20793/16 відкладено на 03.08.2017.

03.08.2017 позивач подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 03.08.2017, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Оскільки у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги та з огляду на те, що неявка його представника не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку оскарженого рішення суду в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів, викладених у апеляційній скарзі заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як підтверджується матеріалами справи, 19.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю МЛП-Чайка (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Транс Лоджистікс (покупець за договором, відповідач у справі) укладено Договір купівлі - продажу (далі, Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору на умовах даного Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити стелажі для зберігання палет в кількості 6 275 (шість тисяч двісті сімдесят п'ять) палетомісць (далі, Товар), детальний опис товару міститься в Специфікації, яка є невід'ємною частиною цього Договору.

Так, згідно наявної в матеріалах справи копії специфікації, підписаної обома сторонами, на виконання пункту 1.1. Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, а саме: стелажі для збереження палет кількістю 6 275 палетомісць, загальною вартістю 753 000,00 грн., у т.ч. ПДВ.

Розділами 2 - 5 Договору сторони узгодили права та обов'язки сторін, вартість товару та порядок розрахунків, відповідальність сторін, дію договору тощо.

Згідно пунктів 5.1., 5.2. Договору цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 19 лютого 2014 року. Закінчення строку цього Договору не звільняє сторони від обов'язку виконати взяті на себе зобов'язання та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

Як свідчать матеріали справи, Договір підписаний представниками постачальника та покупця та скріплений печатками сторін.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням предмету та суб'єктного складу сторін договору, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

За умовами пунктів 2.1.1., 2.1.2. Договору постачальник зобов'язаний не пізніше 3 робочих днів з дня надходження коштів, в сумі, зазначеній у пункті 3.3. цього Договору на рахунок постачальника, передати покупцю товар за видатковою накладною, за адресою: 08130, Україна, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Чайки, вул. Антонова, 1А.

Право власності на товар переходить до покупця в момент зарахування суми грошових коштів, згідно пункту 3.2. цього Договору на рахунок постачальника (пункт 1.3. Договору).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов Договору позивачем було здійснено поставку покупцю товару (стелажів для зберігання палет) у кількості 6 275 штук на загальну суму 753 000,00 грн., в т.ч. 125 500,00 грн. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №1 від 13.01.2014 з посиланням на укладений між сторонами Договір б/н від 19.11.2013 (том 1, а.с. 14).

Факт отримання товару Товариством з обмеженою відповідальністю Транс Лоджистікс підтверджується підписами на вищевказаній видатковій накладній уповноваженого представника відповідача - директора ОСОБА_1, засвідченим відбитком печатки товариства, повноваження якого підтверджуються довіреністю №2 на отримання за Договором б/н від 19.11.2013 цінностей (стелажів для збереження палет) від 13.01.2013 строком дії до 22.01.2014 (том 1, а.с. 15).

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаною видатковою накладною відповідачем суду не надано. Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій або актів розбіжностей щодо поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з передачі товару Товариству з обмеженою відповідальністю Транс Лоджистікс , а покупцем (відповідачем), у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару на вказану суму належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Положенням частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати, у тому числі, оплати товару.

Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. Договору вартість одного палетомісця - 120,00 грн. (сто двадцять гривень 00 копійок), у т.ч. ПДВ 20,00 грн. Загальна вартість товару в кількості 6 275 (шість тисяч двісті сімдесят п'ять) палетомісць становить 753 000,00 грн. (сімсот п'ятдесят три тисячі гривень 00 копійок), у т.ч. ПДВ 125 500,00 грн.

Пунктом 3.3. Договору передбачено, що покупець зобов'язується сплатити аванс в розмірі 300 000,00 грн. (триста тисяч гривень 00 копійок) не пізніше трьох робочих днів з моменту підписання сторонами цього Договору.

Решту 453 000,00 грн. (чотириста п'ятдесят три тисячі гривень 00 копійок) покупець зобов'язується сплатити протягом трьох місяців з моменту підписання сторонами видаткової накладної (пункт 3.4. Договору).

Як вбачається з матеріалів, позивачем було виставлено відповідачеві рахунок № 385 від 20.11.2013 на суму 300000,00 грн., в т.ч. 50 000,00 грн. ПДВ для здійснення авансового платежу за стелажну систему згідно з договором від 19.11.13 р. , у відповідності до якого відповідачем було здійснено перерахування частини авансу в загальній сумі 225 900,00 грн., а саме згідно платіжного доручення № 481 від 25.11.2013 на суму 200 000,00 грн. та платіжного доручення №542 від 10.01.2014 на суму 25 900,00 грн. із зазначенням призначення платежу за стелажі згідно рахунка № 385 від 20.11.13 р. у т.ч. ПДВ .

Таким чином, судом встановлено часткове виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Транс Лоджистікс умов Договору щодо внесення авансу в розмірі 225 900,00 грн., які за своєю правовою природою розцінюються в якості попередньої оплати за передбачений Договором товар. Залишок неоплаченого відповідачем авансу за Договором, граничний строк оплати якого 22.11.2013 (три робочих дні з моменту підписання Договору 19.11.2013), становить 74 100,00 грн.

При цьому, доказів повідомлення позивача про неможливість здійснення повної попередньої оплати згідно умов Договору відповідачем не надано.

У свою чергу, в силу норм частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

За загальним правилом, визначеним частиною 2 вказаної норми при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язані свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов'язання, до яких відносяться і зобов'язання, які випливають із договору купівлі - продажу (поставки).

При цьому, за приписами частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України, якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Тобто, позивачем здійснено виконання своїх зобов'язань з поставки обумовленого Договором товару, який підлягав передачі ТОВ Транс Лоджистікс , незважаючи на ненастання строку їх виконання іншою стороною, до моменту надходження сплачених відповідачем коштів авансової передплати в сумі 300 000,00 грн. у відповідності до умов пункту 2.1.1. та пункту 3.3. Договору, позивач не скористався передбаченим частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України правом зупинити або відмовитись частково чи в повному обсязі від виконання свого обов'язку щодо поставки товару за Договором внаслідок невиконання ТОВ Транс Лоджистікс зобов'язання щодо попередньої оплати поставки.

При цьому, оскільки позивачем здійснено виконання умов Договору щодо поставки товару в обумовленому специфікацією обсязі та вказане виконання прийнято відповідачем без жодних заперечень, що підтверджується видатковою накладною №1 від 13.01.2014, відповідач повинен виконати свій обов'язок щодо оплати поставленого та прийнятого товару в повному обсязі.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечується факт здійснення часткової оплати поставленого на підставі Договору товару (стелажів для зберігання палет) на загальну суму 225 900,00 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Таким чином, залишок неоплаченого відповідачем поставленого за Договором товару становить 527 100,00 грн. (в т.ч. 453 000,00 грн. з граничним строком оплати 13.04.2014 (виходячи з умов пункту 3.3. Договору).

Наведені відповідачем у апеляційній скарзі доводи з приводу того, що між сторонами спору була укладена угода про зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки у позивача перед відповідачем існувала заборгованість на суму 153 000,00 грн. за Договором на виконання робіт по демонтажу обладнання від 19.11.2013, не приймаються колегією суддів до уваги враховуючи наступне.

Так, згідно пункту 3.1. Договору на виконання робіт по демонтажу обладнання від 19.11.2013, копія якого додана позивачем до відзиву на апеляційну скаргу, ТОВ МЛП-Чайка зобов'язане сплатити за роботи в сумі і строки, зазначені у специфікації до договору. При цьому, у специфікації вказано, що позивач оплачує суму в розмірі 100% вартості виконаних робіт в строк до 5 робочих днів з моменту отримання від відповідача повної оплати за договором купівлі-продажу від 19.11.2013, укладеного між сторонами, та стягнення заборгованості по якому є предметом спору в даній справі.

Таким чином, оскільки відповідачем не здійснено повної оплати за договором купівлі-продажу від 19.11.2013, не можна вважати, що строк виконання зобов'язань позивача перед відповідачем щодо здійснення оплати за Договором на виконання робіт по демонтажу обладнання від 19.11.2013 є таким, що настав.

Згідно статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За вказаних обставин справи зарахування зустрічних однорідних вимог не могло відбутись. Водночас, відповідачем не надано суду будь-яких заяв, що направлялися на адресу позивача з приводу такого зарахування, або будь-яких правочинів, укладених із позивачем щодо зарахування зустрічних однорідних вимог.

Враховуючи вищевикладене, ТОВ МЛП-Чайка доведено та матеріалами справи підтверджено існування обов'язку у відповідача зі сплати заборгованості за Договором у розмірі 527 100,00 грн.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 41 253,25 грн. 3% річних за період з 11.01.2014 по 08.11.2016 та 451 359,98 грн. інфляційних втрат за період 11.01.2014 по 08.11.2016 за порушення виконання ним грошового зобов'язання.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 за №14, з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Колегія суддів, дослідивши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, дійшла висновку, що розмір процентів річних та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, становить 41 290,29 грн. процентів річних та 478 756,86 грн. втрат від інфляції, а отже є більшим, ніж заявлено у позивача. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення процентів річних в сумі 41 253,25 грн. та втрат від інфляції в сумі 451 359,98 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтю 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині процентів річних та інфляційних нарахувань, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних та втрат від інфляції за несвоєчасну оплату поставленого товару та внесення передплати правомірно задоволені судом першої інстанції в сумах, нарахованих позивачем, а саме 41 253,25 грн. процентів річних та 451 359,98 грн. втрат від інфляції.

Посилання скаржника у апеляційній скарзі на неправильність розрахунку розміру інфляційних втрат не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами. Контррозрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат відповідачем суду не надано.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм, викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, суд приходить до висновку, що позовні вимоги нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню, а саме у розмірі: 527 100,00 грн. сума основної заборгованості, 41 253,25 грн. 3% річних та 451 359,98 грн. втрат від інфляції.

Отже, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, у зв'язку з чим колегія суддів вважає висновки Господарського суду міста Києва щодо стягнення з відповідача визначеної грошової суми обґрунтованими.

Посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки відповідач не отримував копії позовної заяви та додатків до неї, а також ухвали суду про порушення провадження у справі не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Так, позивачем до позовної заяви була додана квитанція з описом вкладення у цінний лист, якою підтверджується факт направлення ТОВ МЛП-Чайка на адресу відповідача (03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 72) копії позовної заяви з доданими до неї документами.

Водночас, Господарський процесуальний кодекс України не містить вимоги до осіб, які звертаються з позовами до господарського суду, надавати докази отримання відповідачами копії позовної заяви з доданими документами, а містить обов'язок лише про направлення копії позовної заяви з доданими документами. Відсутність доказів отримання відповідачем копії позовної заяви з доданими документами не є підставою для повернення позовної заяви позивачу в розумінні статті 63 Господарського процесуального кодексу України.

Копія ухвали суду про порушення провадження у справі від 17.11.2016 отримана відповідачем 23.11.2016, про що свідчить наявне у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу. Таким чином, відповідач у передбаченому законом порядку повідомлявся судом першої інстанції про дату, час та місце розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Транс Лоджистікс є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Транс Лоджистікс на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі №910/20793/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі №910/20793/16 залишити без змін.

Матеріали справи №910/20793/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

А.Г. Майданевич