Рішення

від 07.02.2017 по справі 701/916/16-ц

МАНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №701/916/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2017 року Маньківський районний суд, Черкаської області

в складі: головуючого -судді - Калієвського І.Д.

при секретарі - Чикуровій М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Маньківка справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Багва про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації речового права,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувася до відповідача з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації речового права

На підставу своїх вимог спирається на те, що ОСОБА_2, будучи власником земельної ділянки площею 3,0700 га. (рілля), кадастровий № 7123180500:03:002:0140 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподларського виробництва в адміністративних межах Багвянської сільської ради Маньківського району Черкаської області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЧР №070581, виданий 23.02.2004 року, на підставі розпорядження Маньківської районної Державної адміністрації №392 від 02.12.2003 року, передав її у тимчасове користування на підставі оренди відповідачу ТОВ Багва , що засвідчено укладенням письмового договору оренди землі від 21.10.2006 року, зареєстрованого у встановленому законом порядку 28.08.2006 року за №181 в Маньківському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП Центр ДЗК , строком оренди на десять років, а саме до 21.10.2016 року. 18 серпня 2008 року ОСОБА_2, помер і у відповідності до свідоцтва про спадщину за законом №1938 від 08.07.2009 року, виданого Мапьківською Державною нотаріальною конторою, позивач успадкувала вищезгадану земельну ділянку і провела реєстрації свого права у відповідності до норм чинного законодавства, про що наявні відповіді відмітки на згаданому вище державному акті. 2 грудня 2013 року до неї звернулися прицівники відповідача ТОВ Багва з проханням підписати угоду до договору, яка дасть змогу змінити розмір орендної плати збільшивши її до актуального. Позивачка повністю довірившись інформації працівників відповідача не звертаючи уваги на текст угоди підписала її. В серпні 2014 року відповідач надав її згадану вище угоду, яка пройшла державну реєстрацію у встановленому законом порядку доскональне вивчення якої дало змогу позивачу з'ясувати, що це зовсім новий договір оренди в якому крім оговореного збільшення розміру орендної плати встановлено також і збільшення терміну оренди земельної ділянки до 2033 року включно, що не було предметом домовленості між сторонами. Підписання вказаного договору оренди землі (угоди) сталося можливим завдяки її необізнаності, халатності та повній довірі працівникам відповідача, вину за що позивач покладає виключно на себе. Але крім згаданого, вивчивши наданий позивачу договір від 2 грудня 2013 року зареєстрований 31.07.2014 року, позивачка з'ясувала, що він укладений з грубим порушенням норм чинного законодавства, яке регулює земельні відносини. Сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми. Так згаданий договір оренди землі укладений 2 грудня 2013 року на земельну ділянку яка вже перебуває в оренді за чинним зареєстрованим у встановленому порядку договором від 21.10.2016 року, що є незаконним так, як не може бути укладено договір на земельну ділянку на яку раніше вже було укладено договір дія якого ще не закінчилася, він не розірваний і не припинений, тобто є дійсним. Новий договір укладений на одну і туж саму земельну ділянку, а тому підлягає визнанню недійсним в порядку встановленому законодавством. Тобто недопустимо вчинення правочину у вигляді оренди земельної ділянки якщо вже існує дійсний правочин щодо оренди такої земельної ділянки. Більш того Державна реєстрація права оренди землі за новим договором оренди можлива лише після реєстрації угод про розірвання попереднього договору оренди (постанова ВСУ від 29.09.15 року у справі № 21-760а15), у зв'язку з чим позивач вимушена звертатись до суду з даним позовом.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав і просив відмовити в їх задоволенні в зв"язку з необгрунтованістю останніх.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні правовідносини: ОСОБА_2, будучи власником земельної ділянки площею 3,0700 га. (рілля), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЧР №070581, виданим 23.02.2004 року, на підставі розпорядження Маньківської районної Державної адміністрації №392 від 02.12.2003 року(а.с.5), передав її у оренду відповідачу ТОВ Багва , що засвідчено укладенням письмового договору оренди землі від 21.10.2006 року, зареєстрованого у встановленому законом порядку 28.08.2006 року за №181 в Маньківському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП Центр ДЗК (а.с.7-8), строком оренди на десять років, а саме до 21.10.2016 року. Судом встановлено, що 18 серпня 2008 року ОСОБА_2, помер і у відповідності до свідоцтва про спадщину за законом №1938 від 08.07.2009 року, виданого Мапьківською Державною нотаріальною конторою, позивач успадкувала вищезгадану земельну ділянку і провела реєстрації свого права у відповідності до норм чинного законодавства, про що наявні відповіді відмітки на згаданому вище державному акті (а.с.6). Також встановлено, що 2 грудня 2013 року між позивачкою та відповідачем укладений договір оренди даної земельної ділянки строком до 2033 року (а.с.9-10). Згідно з витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.08.2014 року (а.с.11) вбачається факт реєстрації договору оренди від 02.12.2013, який був згідно даного витягу зареєстрований 31.07.2014 року. Позивач, згідно позовних вимог викладених в позовній заяві, та її предствник в судовому засіданні вважають договір оренди від 02.12.2013 року недійсним та в зв"язку з цим просять скасувати його державну реєстрацію. Проте суд не може погодитися з позицією позивача та його представника, оскільки згідно ст. 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Згідно ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Відповідно до ст. 5 вищезгаданого закону орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Згідно з положеннями ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Відповідно до ст. 32 Закону України "Про оренду землі" вбачається, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також - реорганізація юридичної особи-орендаря не (підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. Згідно ч.1 ст. 638 ЦК України передбачено, що - договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Істотні умови договору оренди землі визначені ст. 15 Закону України "Про оренду землі". Відповідно до ст. 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін, тобто волевиявлення сторін. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним, і відповідати його внутрішній волі. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до положень ч. 2 ст. 207 ЦК України - правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1, 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Згідно із ч. 5 ст. 6 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Підпунктом 6 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки. Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Виходячи з положень ст. 638 ЦК України, ст. 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Судом в судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи факт того, що між сторонами існують договірні відносини щодо оренди землі, які регулюються договором оренди землі від 2 грудня 2013 року, який оспорюється позивачем. Факт укладення даного договору сторони не заперечують, як і не заперечують проти того, що позивач ососбисто поставила свій підпис у даному договорі. Також позивач та його представник не заперечували стосовно того, що протягом дії даного договору з 2013 по даний час позивачка отримувала належну орендну плату і в цій частині орендар свої зобов"язання виконує належним чином.

Посилання представника позивача на те, що позивачка не знала по якому договору отримує орендну плату суд до уваги не приймає, оскільки дане твердження спростовуються як показами самого позивача даними ним в судовому засіданні, так і показами представника відповідача та відповідними матеріалами справи, а саме підтверджуючими письмовими доказами, щодо виплати орендної плати позивачу за 2014-2016 роки( видаткові касові ордери та платіжні відомості на видачу орендної плати). Тобто вбачається, що позивачка отримувала орендну плату протягом трьох років у розмірах, передбачених оспорюваним договором, що повністю виключає її необізнаність як з умовами договору так і з самим фактом його укладення.

Позивачка та її представник не надали суду доказів про порушення орендарем умов договору оренди землі передбачених ст. 15 Закону України "Про оренду землі", та невиконання обов"язків передбачених ст. 25 Закону України "Про оренду землі". Згідно з ч.1 ст. 32 ЗаконуУкраїни "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Посилання позивача та її представника на те, що спірний договір був підписаний внаслідок введення позивачки відповідачем в оману в судовому засіданні свого підтвердження не знайшло та дане твердження спростовується як поясненнями сторін так і матеріалами справи, в зв"язку з чим суд вважає за неможливе застосовувати в даному випадку положення ст. 229 ЦК України.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та інших законодавчих актів України" від 11.02.2010 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" доповнено ч.5, згідно якої вбачається, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону, тобто на момент укладення спірного договору ст. 18 та ст. 20 Закону України "Про оренду землі" на яку згідно позову посилається позивач, виключені згідно Закону України від 11.02.2010 року N 1878-VI і на момент укладення договору були нечинними.

Також суд не бере до уваги посилання позивача та його представника на роз"яснення Державної реєстраційної служби України згідно листа від 06.08.2013 "Щодо запобігання випадків подвійної реєстрації прав оренди на земельну ділянку за різними набувачами", оскільки в даному випадку набувач не змінився. В даному випадку державна реєстрація даного договору була здійснена даної земельної ділянки з урахуванням змін відповідно до Закону України від 11.02.2010 року N 1878-VI вперше і крім того укладення даного договору оренди землі не мало на меті нових договірних відносин з іншими сторонами, а як зазначив представник відповідача, даний договір укладався, з метою зміни істотних умов договору щодо збільшення орендної плати та строку дії договору, між тими самими сторонами з приводу однієї і тієї самої земельної ділянки, на що погодився позивач підписавши його, засвідчивши факт свого волевиявлення. З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд приходить до висновку, про відсутність будь-яких порушень прав позивача як власника земельної ділянки зі сторони відповідача та спростування твердження позивачки та її представника щодо подвійної реєстрації договору.

Суд не приймає до уваги рішення судів різних рівнів наданих представником позивача в ході розгляду справи як судову практику чи доказ на підтвердження правомірності тих чи інших дій, окрім рішень Конституційного Суду України та рішень що місять правову позицію згідно чинного законодавства, оскільки згідно ст. 69 Закону України Про Конституційний Суд України рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання, а також згідно положень ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Проаналізувавши надані представником позивача рішення судів різних рівнів в якості судової практики по даному спору суд вважає, що до даного спору надана судова практика не застосовується в якості правового висновку, оскільки в даному випадку інший предмет спору, інший предмет доказування та інші обставини справи. Враховуючи що відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, тобто у порядку судочинства підлягає захисту саме порушене право, оскільки судом не встановлено будь-якого порушення відповідачем права позивача як власника землі, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 57-60, 80, 88, 118, 119, 213, 215 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 202, 203, 207, 210, 215, 229, 638 ЦК України, ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 2, 4, 5, 6, 15, 25, 30, 32 Закону України Про оренду землі , ст.ст. 2, 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Багва про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації речового права - відмовити.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Черкаської області через Маньківський районний суд на протязі десяти днів.

Суддя І.Д.Калієвський