Рішення

від 07.02.2017 по справі 922/2016/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.02.2017 Справа № 922/2016/16

Господарський суд Донецької області у складі колегії суддів: головуючого судді Огороднік Д.М. , суддів Шилової О.М., Паляниці Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Атлантіс до треті особиТовариства з обмеженою відповідальністю Ельбор 1) Товариство з обмеженою відповідальністю Єффект 2) ОСОБА_1 про cтягнення 3096258,85грн. за участю представників:

від позивача:ОСОБА_2- представник за довіреністю; від відповідача: від третіх осіб: 1)ОСОБА_3 - представник за довіреністю; 2)ОСОБА_4Т - представник за довіреністю; не з'явилися. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Атлантіс до Товариства з обмеженою відповідальністю Ельбор про стягнення 3096258,85 грн., у тому числі основного боргу у розмірі 1465021,68грн., пені у розмірі 177219,73 грн., інфляційних втрат у розмірі 1012725,28 грн., 15 % річних у розмірі 441292,15 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №79ОП/ДО від 22.04.2014 щодо здійснення своєчасної оплати вартості поставленого товару.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.06.2016 порушено провадження по справі №922/2016/16.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.07.2016 матеріали справи №922/2016/16 направлені за територіальною підсудністю до господарського суду Донецької області.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 01.08.2016 справу №922/2016/16 прийнято до розгляду.

19.09.2016 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, яка за своїм змістом не є уточненням, збільшенням, зменшенням позовних вимог, зміною предмета або підстав позову, а є розшифровкою загальної суми позовних вимог, визначеної у позовній заяві на суму 3096258,85 грн. з визначенням суми основного боргу у розмірі 1465021,68грн., пені у розмірі 177219,73 грн., інфляційних втрат у розмірі 1012725,28 грн., 15 % річних у розмірі 441292,15 грн.

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 08.09.2016 оголошено перерву до 20.09.2016.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Донецької області №01-02/1138 від 11.10.2016 відповідно до п. 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в господарському суді Донецької області на підставі доповідної судді ОгороднікД.М. призначено повторний автоматичний розподіл справи №922/2016/16.

За результатами повторного автоматичного розподілу справ від 11.10.2016, справу №922/2016/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Огороднік Д.М., суддів Ніколаєвої Л.В., Шилової О.М.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Донецької області №01-02/1395 від 20.12.2016 відповідно до п. 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в господарському суді Донецької області на підставі доповідної судді ОгороднікД.М. призначено повторний автоматичний розподіл справи №922/2016/16.

За результатами повторного автоматичного розподілу справ від 20.12.2016, справу №922/2016/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Огороднік Д.М., суддів Шилової О.М., Паляниці Ю.О.

Відповідач заперечує проти задоволення позову та вказує на те, що позивач неправомірно посилається на договір №79ОП/ДО, оскільки при вирішенні справи №203/6631/15-ц під час дослідження доказів в судовому засіданні від 19.02.2016, було встановлено, що договір не був підписаний з боку позивача. Також відповідач посилається на перевищення повноважень директором Донецької філії відповідача, оскільки згідно положення про філію, останній має право укладати договори на поставку товару не більше 300000 грн. Відповідач також наполягає на тому, що позивачем не доведено належними первинними доказами сам факт поставки відповідачу товарів, оскільки довіреність на отримання товаро-матеріальних цінностей не відповідає вимогам Інструкції №99, на самих видаткових та товаро-транспортних накладних відсутні відомості про особу, яка отримала товар. Окрім того, відповідач просить до вимог про стягнення пені застосувати строки позовної давності. В додаткових поясненнях відповідач також зазначає про неможливість фізичного перевезення такої кількості товару, яка була поставлена 30.05.2014 №2151 жодним автомобільним транспортом.

Відповідачем заявлено клопотання про зупинення провадження по справі до розгляду по суті Валківським районним судом Харківської області справи №615/890-16ц за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Ельбор в особі Донецької філії та Товариства з обмеженою відповідальністю Атлантіс про визнання недійсним правочину. У задоволенні клопотання судом відмовлено.

Відповідачем заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача, ОСОБА_5. Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_5 перебуваючи на посаді директора Донецької філії відповідача уклала договір з перевищенням своїх повноважень, тому вона може нести солідарну відповідальність за завдані збитки відповідачу. Керуючись ст. 27 Господарського процесуального кодексу України суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання.

Відповідачем заявлено клопотання про призначення у справі судової товарознавчої експертизи. Клопотання мотивовано тим, що для повного з'ясування усіх обставин справи необхідні спеціальні знання експерта, оскільки відповідач вважає, що таку кількість товару, яка зазначена у видатковій накладній від 30.05.2014 на суму 1114346,34 грн. не може перевезти жодний вантажний автомобіль, у зв'язку з чим відповідач пропонував поставити питання експерту щодо технічних характеристик вантажного автомобіля, щодо кількісних даних товару.

Позивач заперечує проти задоволення клопотання відповідача.

Згідно зі статтею 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (пункт 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи").

При цьому, в силу ст. 41 Господарського процесуального кодексу України господарський суд сам визначає, чи є у нього необхідність у спеціальних знаннях і, відповідно, призначення для цього експертизи, чи такої необхідності немає, і суд може вирішити спір на підставі інших доказів, поданих у справі. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Дослідивши усі обставини справи та вислухавши представників сторін, суд відмовляє у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи.

Ухвалою господарського суду від 17.11.2016 до участі у справі залучені в якості третьої особи-1 без самостійних вимог на стороні позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю Эффект .

Третя особа-1 явку своїх представників в судові засідання не забезпечила, надіслала на адресу суду письмові пояснення по суті позовних вимог, в яких вказала про неможливість надати витребувані судом документи через їх втрату.

Ухвалою суду від 24.01.2017 до участі у справі залучено в якості третьої особи-2 без самостійних вимог на стороні позивача, ОСОБА_6.

Третя особа-2 явку своїх представників в судові засідання не забезпечила, надіслала на адресу суду письмові пояснення по суті позовних вимог, в яких вказала про виконання договору поруки у повному обсязі на 1000,00 грн., проте надати належні докази на підтвердження цієї обставини не може, оскільки вказані докази були надані до іншого суду.

Розглянувши подані учасниками процесу документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Як зазначає позивач, даний спір виник у зв'язку з не виконанням відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем по договору№79ОП/ДО.

Позивачем до матеріалів справи надана копія договору поставки №79ОП/ДО від 22.04.2014, відповідно до умов якого постачальником є Товариство з обмеженою відповідальністю Атлантіс (позивач), а покупцем виступає Товариство з обмеженою відповідальністю Ельбор Донецька філія (відповідач).

Договір з боку відповідача підписаний директором Донецької філії ОСОБА_5 та скріплений печаткою Донецької філії Товариства з обмеженою відповідальністю Ельбор . Також надана позивачем копія договору містить підпис представника з боку позивача, який скріплений печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю Атлантіс .

Разом з договором сторонами підписані та скріплені печатками підприємств додаткова угода №1 до нього, додатки №1,2,3. Копії яких наявні в матеріалах справи.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 22.04.2015 року (п. 11.1 договору).

За таких обставин, матеріали справи містять належним чином засвідчені копії договору № 79ОП/До та додаткової угоди №1, додатків №1,2,3, до договору які підписані представниками позивача та Донецької філії відповідача та скріплені їх печатками.

За твердженням позивача, на виконання умов договору №79ОП/ДО, позивач здійснив в адресу Донецької філії відповідача поставку товарів, а саме алкогольних напоїв, що підтверджується наступними документами: видатковою накладною від 26.04.2014 №877 товаро-транспортною накладною від 26.04.2014 на загальну суму 388058,22 грн.; видатковою накладною від 30.04.2014 №966, товаро-транспортною накладною від 30.05.2014 на загальну суму 13890,00 грн.; видатковою накладною від 30.05.2014 №2151, товаро-транспортною накладною від 30.05.2014 на загальну суму 1114346,34 грн.; видатковою накладною від 31.05.2014 №2300, товаро-транспортною накладною від 31.05.2014 на загальну суму 132120,00 грн.

Окрім того, відповідач частково повернув позивачу товар, що підтверджується видатковими накладними від 05.08.2014 № Е-00000003 на суму 35990,40 грн., №00000004 на суму 20016,00 грн., № ДЕ-0000023 на суму 88824,00 грн., ДЕ-0000024 на суму 10098,48 грн., також складений акт від 05.08.2014 про не комплекцію товару отриманого по накладній № ДЕ-0000023.

Всього, як зазначає позивач, здійснено поставку товару на загальну суму 1648414,56 грн., повернуто на 154 928,88 грн., розмір заборгованості, за твердженням позивача, становить 1465021,68 грн.

Разом з тим, відповідач заперечує проти факту укладення договору поставки №79ОП/ДО, оскільки текст договору та додатки до нього підписані з боку позивача тільки у 2016 році, а не 22.04.2014. За таких обставин, відповідач вважає, що договір не укладений у належній письмовій формі та є таким, що не набрав чинності, так як в самому тексті договору зазначено, що договір набирає чинності з дня його підписання. Окрім того, відповідач вказує на те, що договір №79ОП/ДО з боку відповідача підписаний представником з перевищенням повноважень, оскільки згідно п. 9.10 Положення про діяльність Донецької філії договори та угоди вартість робіт (послуг) або об'єм поставок по яким перевищує 300000 грн. можуть бути укладені директором філії тільки за умови попереднього письмового узгодження цих договорів з директором Товариства, директор філії зобов'язаний до моменту укладення договору одержати офіційний лист директора товариства зі згодою на укладення договору.

Щодо підписання договору №79ОП/ДО з боку позивача тільки у 2016 році, то даний висновок відповідач робить виходячи з того, що у 2015 році позивач вже звертався з позовною заявою до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до відповідача про стягнення заборгованості по договору №79ОП/ДО. Звернувшись до суду у 2015 році, позивач до позовної заяви додав копію договору №79ОП/ДО, додаткової угоди до договору, додатків №1,2,3 без підпису з боку позивача, на примірниках документів з боку позивач містився тільки відтиск печатки. На підтвердження вказаних пояснень, відповідач надає до матеріалів справи, копію ухвали суду від 11.12.2015 у справі №203/6631/15-ц, копію позовної заяви разом з додатками.

Даний факт, а саме відсутність підпису на договорі з боку позивача, останнім не заперечується та пояснюється процесом обміну між сторонами примірниками договору. На думку позивача, факт того, що договір №79ОП/ДО був не підписаний у 2014 році з боку позивача не є підставою вважати такий договір неукладений, оскільки відбулось виконання сторонами даного договору.

Судом перевірений стан справи №203/6631/15-ц та встановлено, що 14.06.2016 судом було винесено ухвалу, якою провадження по справі №203/6631/15-ц в частині позову Товариства з обмеженою відповідальністю Атлантіс до Товариства з обмеженою відповідальністю Ельбор про стягнення заборгованості було закрито, ухвала набрала законної сили. Ухвалою суду від 05.07.2016 провадження по справі №203/6631/15-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Атлантіс до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості- залишено без розгляду у зв'язку зі сплатою ним заборгованості, ухвала набрала законної сили.

З огляду на викладене, під час розгляду справи судом з'ясовувались обставини укладення та підписання договору №79ОП/ДО у формі єдиного документу. З боку позивача пояснення зводяться до того, що договір не був підписаний у 2014 році у зв'язку з неуважністю менеджера, хоча волевиявлення позивача на укладення цього договору відобразилось у здійсненні фактичної поставки товару відповідачу. Відповідач не надав пояснення, оскільки обставини пов'язані з укладенням цього договору директором Донецької філії, директору підприємства не відомі, а з самим директором філії зв'язок втрачений, документів філії на головному підприємстві не має. Отже, сторони по справі не можуть пояснити хто із сторін договору звернувся з пропозицією укласти договір і хто її прийняв.

Дослідивши наявні матеріали справи, вислухавши представників сторін, при вирішенні питання щодо укладеності та чинності договору №79ОП/ДО, суд виходить з наступного.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним

Чинність правочину означає визнання за ним якостей юридичного факту, який породжує правовий результат, настання якого бажали суб'єкти правочину.

З аналізу ст. 203 Цивільного кодексу України вбачається, що дійсність правочину визначається встановленою законодавцем системою умов, а саме: законністю змісту, можливістю фізичних та юридичних осіб до участі у правочині, відповідність волі та волевиявлення, дотримання форми правочину.

Законність змісту правочину означає його відповідність вимогам законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Нормами ч. 3 ст. 208 Цивільного кодексу України передбачено обов'язковість письмової форми, якщо правочини вчинені, зокрема між юридичними особами .

Як роз'яснено в п. 2.6 постанови Пленуму Постанови Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним .

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Загальний порядок укладення господарських договорів передбачений ст. 181 Господарського кодексу України, а саме господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставляючи товар в адресу Донецької філії підприємства відповідача у всіх документах, а саме видаткових накладних, податкових накладних, як на підставу здійснення поставки посилається на договір №79ОП/ДО. Слід зазначити, що податкові накладні виписані позивачем у квітні, травні 2014 року включені до складу податкових зобов'язань у відповідний період, що підтверджується копіями декларацій з ПДВ, які були подані позивачем до податкових органів.

Отже, такі дії позивача свідчать про визнання договору №79ОП/ДО як укладеного з очікуванням та бажанням певного правового результату від такого договору. Окрім того, в подальшому, позивач усунув недолік форми договору №79ОП/ДО підписавши його уповноваженою особою підприємства.

За таких обставин, суд дослідивши матеріали справи та враховуючи роз'яснення надані в п. 2.6 постанови Пленуму Постанови Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , приходить до висновку про те, що дії позивача свідчать, що договір №79ОП/ДО з його боку є укладеним.

Разом з тим відповідач заперечує проти того, що договір №79ОП/ДО підписаний з його боку уповноваженою особою. Відповідач вказує на те, що спірний договір підписаний з боку директора Донецької філії з перевищенням повноважень.

Як вбачається зі змісту договору, останній з боку відповідача підписаний директором Донецької філії ОСОБА_5 та скріплений печаткою Донецької філії Товариства з обмеженою відповідальністю Ельбор .

На підтвердження повноважень директора Донецької Філії відповідача, позивачем до матеріалів справи надана копія довіреності №3 від 10.01.2014, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю в особі директора ОСОБА_4, що діє на підставі статуту, уповноважує директора Донецької філії Товариства з обмеженою відповідальністю Ельбор ОСОБА_5 представляти інтереси Донецької Філії ТОВ Ельбор , для виконання представницьких функцій якій надаються такі права, зокрема, укладати та підписувати угоди на постачання товару від імені ТОВ Ельбор та інші угоди в межах повноважень, наданих Положенням про Донецьку філію, одержувати належне ТОВ Ельбор майно, ставити свій підпис на всіх документах Філії. Довіреність видана терміном до 31.12.2014.

Відповідач у своїх запереченнях посилається на п. 9.10 Положення про діяльність Донецької філії, відповідно до якого договори та угоди вартість робіт (послуг) або об'єм поставок по яким перевищує 300000 грн. можуть бути укладені директором філії тільки за умови попереднього письмового узгодження цих договорів з директором Товариства, директор філії зобов'язаний до моменту укладення договору одержати офіційний лист директора товариства зі згодою на укладення договору.

В матеріалах справи відсутній лист директора відповідача про погодження укладення договору №79ОП/ДО.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Статтею 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

В пункті 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Що ж до кола повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно вчинення правочинів від імені цієї особи, то воно визначається її установчими документами, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: - такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); - про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Частиною 3 ст. 92 Цивільного кодексу України встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання .

Як роз'яснено в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено.

Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Якщо керівник відособленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у правочині помилково відсутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної особи, то ця обставина також не може бути підставою для визнання правочину недійсним. У таких випадках правочин слід вважати вчиненим від імені юридичної особи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що відповідач, як головне підприємство, визнав господарські операції з позивачем наступним чином, а саме сума ПДВ по податковим накладним, виписаними разом з видатковим накладним, на підставі договору №79ОП/ДО, включена до складу податкового кредиту за квітень, травень 2014 року, що підтверджується самими деклараціями разом з додатками №5, що були подані до податкового органу, відповідні докази на підтвердження чого є в матеріалах справи.

Отже, такі дії юридичної особи свідчать про схвалення господарських операцій по договору №79ОП/ДО, оскільки податкові накладні виписані саме на підставі цього договору.

Суд не приймає заперечення відповідача щодо того, що директор філії ввела в оману директора підприємства та подала неправдиві відомості директору, який не пересвідчився в реальності господарських операцій все ж такі відобразив господарські операції з позивачем по договору №79ОП/ДО в податковій звітності, оскільки виявивши обман, директор головного підприємства не відкоригував податковий кредит, не вчинив дії на встановлення дійсних правовідносин Донецької філії з позивачем, не здійснив перевірку господарської діяльності філії. Звернення відповідача у 2016 році до правоохоронних органів щодо дій директора Філії не виключає факту схвалення юридичною особою договору №79ОП/ДО. Навіть під час розгляду справи, відповідач не здійснив коригування податкового кредиту та залишив операцію з придбання товару у позивача у податкових деклараціях за квітень, травень 2014 року.

Окрім того, судом враховується те, що зміст договору №79ОП/ДО не містить ціни договору на рівні 300000 грн. і більше. Тобто, директор Донецької філії підписуючи спірний договір не перевищила повноваження надані положенням.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що дії відповідача свідчать про визнання з боку відповідача договору №79ОП/ДО як укладеного з очікуванням та бажанням певного правового результату від такого договору.

Зі змісту договору №79ОП/ДО вбачається що, Товариство з обмеженою відповідальністю Атлантіс (постачальник, позивач), взяло на себе зобов'язання передавати (поставляти) у власність Донецької філії Товариства з обмеженою відповідальністю Ельбор Донецька філія (покупець, відповідач) алкогольну продукцію, відповідно до узгоджених постачальником замовлень покупця, а покупець взяв на себе зобов'язання приймати вказаний товар у власність і сплачувати за нього зумовлену даним договором грошову суму.

Відповідно до п. 2.1, п.2.2 договору постачальник зобов'язується поставляти товар згідно Інкотермс 2000 на умовах DDP (в торгову точку покупця). Поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі узгоджених постачальником (прийнятих до виконання) замовлень покупця.

Згідно з п. 3.1,п. 3.2, п.3.3, п. 3.4 договору загальна сума договору, визначається виходячи з цін на товар , асортименту та загальної кількості товару, що поставляється. Ціна товару, що поставляється за кожною окремою поставкою, узгоджується сторонами додатково. Покупець має право відмовитись від прийому товару, в разі якщо поставка здійснюється за цінами, що відрізняються від розміру цін, попередньо узгодженими сторонами. Підписуючи видаткові накладні та приймаючи товар, покупець підтверджує, що поставка товару відбулась за узгодженими сторонами цінами.

Пунктами 6.1, 6.3, 6.5 сторонами погоджений порядок приймання товару, а саме право власності на товар, ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами оформленої належним чином накладної, що засвідчує момент передання товару покупцю. Разом з товаром постачальник передає покупцю наступні документи: видаткова накладна , товаро-транспортна накладна, податкова накладна, посвідчення про якість, сертифікат відповідності.

Пунктом 7.1 договору сторонами погоджені умови оплати, а саме покупець зобов'язаний оплатити поставлений товар протягом 20 календарних днів з моменту передання товару покупцю.

Оцінивши зміст зазначеної угоди, а саме договору№79ОП/ДО, з якої виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою містить елементи договору поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Дослідивши зміст договору №79ОП/ДО, суд встановив, що він відповідає нормам закону. Договір №79ОП/ДО є укладеним, воля та волевиявлення сторін договору відповідає його змісту, договір підписаний та схвалений юридичними особами позивача та відповідача.

За таких обставин, встановивши законність та чинність договору №79ОП/ДО, суд переходить до відносин між сторонами, які виникли при його виконанні.

На підтвердження виконання договору, а саме здійснення поставки, позивачем до матеріалів справи надані копії наступних документів: видаткової накладної від 26.04.2014 №877 товаро-транспортної накладної від 26.04.2014 на загальну суму 388058,22 грн.; видаткової накладної від 30.04.2014 №966, товаро-транспортної накладної від 30.05.2014 на загальну суму 13890,00 грн.; видаткової накладної від 30.05.2014 №2151, товаро-транспортної накладної від 30.05.2014 на загальну суму 1114346,34 грн.; видаткової накладної від 31.05.2014 №2300, товаро-транспортної накладної від 31.05.2014 на загальну суму 132120,00 грн.

В процесі виконання договору, відповідач частково повернув позивачу товар, що підтверджується видатковими накладними від 05.08.2014 № Е-00000003 на суму 359990,40 грн., №00000004 на суму 20016,00 грн., № ДЕ-0000023 на суму 88824,00 грн., ДЕ-0000024 на суму 10098,48 грн., також складений акт від 05.08.2014 про не комплекцію товару отриманого по накладній № ДЕ-0000023.

Всього, як зазначає позивач, здійснено поставку товару на загальну суму 1648414,56 грн., повернуто на 154928,88 грн., отже згідно матеріалів справи відповідачем отримано на 1493485,68 грн..

Разом з тим, відповідач заперечує проти отримання товару уповноваженою особою відповідача, проти належного оформлення товаро-транспортних накладних. Відповідач зазначає, що єдиною уповноваженою особою отримати товару була директор філії- Мічуріна. Відповідач також вказує на те, що 26.04.2014 року, він перереєстрував підприємство у Харківській області, тому здійснив заміну печаток підприємства, отже печатки філії, які містяться на видаткових накладних з реквізитами підприємства - Автономної республіки Крим, є недійсними. Окрім того, відповідач посилається на те, що таку кількість товару, з урахуванням тари товару, яка була поставлена по накладній від 31.05.2014, не можливо перевезти у вантажному автомобільному транспорті.

Як вбачається з матеріалів справи, поставка товару з боку позивача була здійснена за допомогою Товариства з обмеженою відповідальністю Эффект , яке діяло на підставі договору про надання експедиторських послуг № 03/03/13 від 01.03.2013 з урахуванням додаткових угод до нього.

Позивачем до матеріалів справи надано належним чином засвідчені копії договору 03/03/13 від 01.03.2013, накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт, послуг, на підтвердження здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю Эффект перевезення товару, на замовлення позивача, на адресу Донецької філії відповідача.

Отже поставка товару відбувалась зі складу Товариства з обмеженою відповідальністю Эффект , з яким у позивача був укладений договір про надання послуг зі зберігання № 01/03/13, на умовах якого позивач передавав на зберігання третій особі -1 товар, копія якого є в матеріалах справи.

За таких обставин, поставка була здійснені зі складу та транспортом Товариства з обмеженою відповідальністю Эффект .

Судом витребувані від Товариства з обмеженою відповідальністю Эффект письмові пояснення щодо спірної поставки товарів на адресу Донецької філії відповідача. Проте третя особа - 1 не надала пояснень щодо спірної поставки товару, оскільки документи на даний час втрачені та доступу до них не має.

Окрім того, судом були витребувані письмові пояснення як від позивача так і від відповідача щодо транспортування алкогольних напоїв автомобільним транспортом тієї кількості, яка зазначена у видатковій накладній від 30.05.2014 №2151. Позивачем та відповідачем надані до матеріалів справи письмові пояснення з цього питання, разом з розрахунками.

Посилання відповідача на обставини встановлені під час вирішення справи №905/1744/16, судом не приймаються, оскільки вказані обставини не можуть бути прийняті судом із застосуванням положень ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши надані позивачем та відповідачем пояснення, суд відхиляє доводи відповідача щодо технічної неможливості перевезення такої кількості вантажу, яка зазначена у накладній від 30.05.2014 одним вантажним автомобілем.

Щодо не відповідності вимогам до оформлення видаткових накладних та товаро -транспортних накладних, суд виходить з наступного.

У відповідності зі ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Господарський суд при розгляді спору приймає до уваги відсутність у матеріалах справи доказів стосовно наявності у відповідача, як покупця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо неналежного виконання продавцем прийнятих за договором зобов'язань з передання товару, за виключенням того товару, який був повернутий відповідачем згідно вище вказаних накладних та щодо товару, якого складений акт.

В матеріалах справи відсутні докази того, що поставлена згідно представлених накладних продукція відповідачем не була прийнята з підстав неналежної якості або порушення продавцем умов щодо кількості та асортименту продукції, за виключенням того товару, який був повернутий відповідачем згідно вище вказаних накладних та щодо товару, якого складений акт, так само в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт застосування відповідачем передбачених законом та договором наслідків порушення продавцем умов договору щодо порядку та строків поставки, кількості, асортименту, якості продукції .

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що видаткові накладні, наявні в матеріалах справи відповідають вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну №88 від 24.05.1995, оскільки містять всі обов'язкові реквізити, що фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

Одночасно, дослідивши копії товарно-транспортних накладних, податкових накладних, які надані до матеріалів справи, оглянувши у судовому засіданні їх оригінали, врахувавши зміст п.2.2 договору №36 від 20.04.2010, суд дійшов висновку, що твердження відповідача в цій частині є безпідставними з огляду на наявність відтиску печатки Донецької філії відповідача на спірних документах.

При цьому, будь-які відомості стосовно втрати відповідачем печатки - Донецької філії або її викрадення у матеріалах справи відсутні, як і відсутні докази заміни печатки Донецької філії підприємства у той час коли підприємство змінювало печатки у квітні 2014 році.

Окрім того, згідно додатку до договору, уповноваженою особою на отримання товару від позивача був вказаний також кладівник.

Судом також враховується факт відображення суми ПДВ по видатковим накладним по договору №79ОП/ДО у складі податкового кредиту підприємства відповідача.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень п.6.5 договору №79ОП/ДО, ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені позивачем, зокрема, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні є належними доказами передачі продукції відповідачу в межах договору №79ОП/ДО .

Як встановлено судом вище, відповідачем отримано товар за вказаними видатковими накладними, з урахуванням повернення товару, на загальну суму на 1493485,68 грн.

Відповідно до п. 7.1 договору покупець зобов'язаний оплатити поставлений товар протягом 20 календарних днів з моменту передання товару покупцю.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Проте відповідач свої грошові зобов'язання по договору належним чином не виконав, товар у повному обсязі не оплатив, заборгованість за твердженням позивача становить 1465021,68 грн. Відповідачем не надано жодних належних та допустимих заперечень на спростування заборгованості перед позивачем.

Окрім того, 22.04.2014 між позивачем, як кредитором та ОСОБА_6, як поручителем укладений договір поруки №22-14, відповідно до умов якого поручитель поручається перед кредитором за виконання зобов'язання Донецької філії Товариства з обмеженою відповідальністю Ельбор згідно договору № 79ОП/ДО від 22.04.2014 в межах 1000,00 грн.

Третя особа-2, через канцелярію суду, подала письмові пояснення по суті позову, в яких вказали, що грошові зобов'язання по договору поруки виконала в повному обсязі, перерахувавши позивачу 1000,00 грн.

Позивачем надані до матеріалів справи докази виконання третьою особою - 2 договору поруки, а саме виписка з банківського рахунку позивача, відповідно до якої третя особа-2 перерахувала позивача 12.05.2016 кошти у розмірі 1000,00 грн.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Статтею 554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

За таких обставин, права кредитора по договору № 79ОП/ДО від 22.04.2014 в межах суми 1000,00 грн. перейшли до третьої особи -2. Отже вимоги позивача в цій частині є неправомірними, оскільки станом на момент звернення позивача до суду, він вже не був кредитором в межах 1000,00 грн.

Судом відзначається, що за розрахунком суду, розмір заборгованості є більшим ніж просить позивач, а саме 1493485,68 грн. Представником позивача не надані пояснення щодо вказаної невідповідності. Разом з тим дослідивши зміст позовної заяви суд приходить до висновку, що до складу заборгованості, яку позивач просить стягнути входить і сума заборгованості у розмірі 1000,00 грн. сплачена по договору поруки, оскільки позивачем в позовній заяві про зменшення суми на 1000,00 грн. не вказується.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі 1464021,68 грн. (1465021,68 грн.-1000,00грн.).

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 177219,73 грн., яку нараховує по кожній накладній окремо, з урахуванням строку передбаченого п. 7.1 договору та за шість місяців, а саме по накладній на суму 377959,74 грн. за період з 17.05.2014 по 14.11.2014; на суму 13890,00 грн. за період з 21.05.2014 по 18.11.2014; по накладній на суму 941051,94 грн. за період з 20.06.2014 по 18.12.2014; на суму 132120,00 грн. за період з 21.06.2014 по 19.12.2014.

Відповідно до п. 9.3 договору у випадку несвоєчасної оплати поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання;

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені позивача, суд визнає його вірним, отже позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 177219,73 грн., є правомірними.

Разом з тим, відповідачем подана заява про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені.

Відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність, зокрема скорочена. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У статті 260 Цивільного кодексу України зазначено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини 1, 5 статті 261 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач наполягає на застосуванні спеціальної позовної давності, як до вимог про стягнення стягнення неустойки (штрафу, пені).

З урахуванням того, що пеня нараховуються на суму боргу, який виник у зв язку з неналежним виконанням зобов язань по договору поставки, відповідно судом досліджуються умови договору та норми чинного законодавства щодо настання строку порушення права продавця на отримання грошових коштів за поставлений товар.

У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Як було встановлено судом вище, відповідач зобов'язався здійснити оплату вартості отриманого товару по накладній від 26.04.2014 до 16.05.2014, по накладній від 30.04.2014 до 20.05.2014, по накладній від 30.05.2014 до 19.06.2014, по накладній від 31.05.2014 до 20.06.2014.

Отже, відповідач вважається таким, що порушив строк виконання грошового зобов'язання та відповідно строк позовної давності починається по накладній від 26.04.2014 з 17.05.2014, по накладній від 30.04.2014 з 21.05.2014, по накладній від 30.05.2014 з 20.06.2014, по накладній від 31.05.2014 з 21.06.2014.

З урахуванням положень ст. ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, пеня нараховуються та позивач її нараховував по накладній від 26.04.2014 до 14.11.2014, по накладній від 30.04.2014 до 18.11.2014, по накладній від 30.05.2014 до 18.12.2014, по накладній від 31.05.2014 до 19.12.2014.

За таких обставин, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній 1 рік до дня подання позову.

Як вбачається з матеріалів справи №922/2016/16 позивач звернувся до господарського суду Харьківської області 22 червня 2016.

Окрім того, нормами чинного законодавства передбачені умови щодо зупинення та переривання строку позовної давності.

Відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов язку. Позовна давність переривається у разі пред явлення особою позову до одного чи кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Як роз яснено в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

За змістом частини другої статті 264 Цивільного кодексу України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ. З урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду). Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку. В разі скасування ухвали господарського суду про відмову у прийнятті позовної заяви або про її повернення перебіг позовної давності переривається з дня первісного подання цієї заяви до суду. Збільшення або зменшення розміру позовних вимог (частина четверта статті 22 ГПК) не змінює моменту переривання перебігу позовної давності, що настав у зв'язку з поданням позову.

Згідно з ст. 265 Цивільного кодексу України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

З наданих сторонами до матеріалів справи документів, вбачається, що

09.12.2015 року позивач звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до відповідача та ОСОБА_6 про стягнення заборгованості. Ухвалою суду від 11.12.2015 за вказаною позовною заявою відкрито провадження у цивільній справі № 203/6631/15-ц. Як встановлено судом вище, підставою позову було невиконання відповідачем договору №79ОП/ДО. Окрім того, позов пред'явлений до ОСОБА_6, оскільки він поручився за відповідача перед позивачем за виконання відповідачем договору №79ОП/ДО в межах суми 1000,00 грн. Договір поруки №22-14 від 22.04.2014 підписаний між позивачем та ОСОБА_6, копія якого є в матеріалах справи. За результатами розгляду справи №203/6631/15-ц судом 14.06.2016 було винесено ухвалу, якою провадження по справі №203/6631/15-ц в частині позову Товариства з обмеженою відповідальністю Атлантіс до Товариства з обмеженою відповідальністю Ельбор про стягнення заборгованості було закрито, ухвала набрала законної сили. В ухвалі суду зазначено наступне …стосовно клопотання про закриття провадження в частині вимог ТОВ Атлантіс до ТОВ Ельбор про стягнення боргу, суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 06 квітня 2016 року по справі № 6-77цс16. Верховний Суд вказав, що відповідно ст.16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. З огляду на це суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, розгляд яких проводиться за правилами іншого судочинства… За таких обставин, керуючись ст. 168, ст. 207, ст. 210 Цивільного процесуального кодексу України, суд закрив провадження стосовно відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Ельбор .

Ухвалою суду від 05.07.2016 провадження по справі №203/6631/15-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Атлантіс до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості - залишено без розгляду у зв'язку зі сплатою ним заборгованості.

Дослідивши зміст ухвали Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14.06.2016 у справі №203/6631/15-ц, суд приходить до висновку, що провадження по справі було закрито оскільки позивач порушив правила підвідомчості спорів, оскільки в даному випадку є спір між юридичними особами, який підлягає розгляду за правилами господарського судочинства господарським судом.

За таких обставин, поданий позивачем позов до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська не є обставиною, яка перериває строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені з відповідача.

Таким чином, строк позовної давності не зупинявся та не переривався у зв'язку з поданням вищевказаної позовної заяви .

Позивачем не надано належних та допустимих доказів переривання строку позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача пені, а судом таких не встановлено.

Пленумом Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів роз'яснено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Позивачем не заявлено клопотання про поважність пропуску строку позовної давності. Судом при вирішенні даного спору не встановлено жодних поважних причин частково пропущення строку позовної давності.

Згідно з ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта, п'ята статті 267 Цивільного кодексу України). Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності попущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. При цьому у разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту. Дана правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 13.05.2014 у справі №5011-68/3587-2012.

Оскільки судом не встановлено зупинення та переривання перебігу строку позовної давності, не встановлені поважні причини пропуску строку позовної давності, а судом встановлено, що поданий позивачем розрахунок пені є правомірним, то суд керуючись ч.3 ст. 267 Цивільного кодексу України відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення пені з відповідача у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 1012725,28 грн., та 15 % річних у розмірі 441292,15 грн., які нараховує на підставі п. 9.3 договору.

Відповідно до п. 9.3 договору у випадку несвоєчасної оплати поставленого товару покупець сплачує постачальнику 15% річних у випадку прострочення оплати поставленого товару на 10 і більше календарних днів.

Відповідно до змісту позовної заяви вказані проценти заявлені відповідно до ст. 538, ст.625 Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача уточнив правову підставу вимоги про стягнення 15% річних та зазначив, що вказані вимоги заявлені на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Суд погоджується із законодавчо передбаченим правом сторін визначити інший розмір річних ніж в ст. 625 Цивільного кодексу України . Проте не погоджується з тим, що сторони можуть на власний розсуд змінити строк, з якого вони нараховуються.

Перевіривши розрахунок 15% річних наданий позивачем, суд визнає його арифметично не вірним у зв'язку з арифметичними помилками та у зв'язку з тим, що позивачем не враховані 1000,00 грн. сплачені поручителем 12.05.2016 року.

За розрахунком суду зробленим по кожній накладній окремо по 22.06.2016 (1000,00 грн. враховано судом шляхом зменшення заборгованості по накладній від 26.04.2014) розмір 15% річних становить 440988,71 грн., який і підлягає задоволенню.

Як роз'яснено в Постанові Пленуму №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат позивача, суд визнає його арифметично не вірним у зв'язку з арифметичними помилками та у зв'язку з тим, що позивачем не враховані 1000,00 грн. сплачені поручителем 12.05.2016 року.

За розрахунком суду зробленим по кожній накладній окремо по 30.06.2016 (1000,00 грн. враховано судом шляхом зменшення заборгованості по накладній від 26.04.2014) розмір інфляційних втрат становить 1008036,63 грн., який і підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладється на сторони пропорційно задоволеним вимогам .

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ельбор (63030, Харківська область, Васильківський район, с. Шлях, вул. Заводська, 8А, код ЄДРПОУ 24024531) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Атлантіс (52500, Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул. Космічна, 1, код ЄДРПОУ 30012937) основний борг у розмірі 1464021 (один мільйон чотириста шістдесят чотири тисячі двадцять одна) грн. 68 коп., 15 % річних у розмірі 440988 (чотириста сорок тисяч дев'ятсот вісімдесят вісім) грн.71 коп., інфляційні втрати у розмірі 1008036 (один мільйон вісім тисяч тридцять шість) грн. 63 коп. та судовий збір у розмірі 43695 (сорок три тисячі шістсот дев'яносто п'ять)грн. 71коп.

3.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України

Дата складення повного рішення: 09.02.2017.

Головуючий суддя Д.М. Огороднік

Суддя Ю.О.Паляниця

Суддя О.М. Шилова