Постанова

від 09.02.2017 по справі 904/7825/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2017 року Справа № 904/7825/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

при секретарі судового засідання: Погорєловій Ю.А.

за участю представників сторін:

від позивача: представник Яненко Ю.Ю., довіреність № б/н від 18.08.2016 року

від відповідача: представник Штойка Д.С., довіреність № б/н від 09.12.2016 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Вега Авто" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2016 року у справі № 904/7825/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТ-Логістік", м. Київ

до Приватного підприємства "Вега Авто", м. Дніпро

про стягнення 67 164, 80 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВТ-Логістік" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "Вега Авто" про стягнення з останнього на свою користь заборгованості у загальному розмірі 57 164, 80 грн., з яких основний борг у сумі 56 000, 00 грн., пеня у сумі 1 164, 80 грн. Також, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВТ-Логістік" просить стягнути з Приватного підприємства "Вега Авто" витрати на правову допомогу у сумі 10 000, 00 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2016 року у справі № 904/7825/16 (суддя Кеся Н.Б.) позов задоволено; стягнуто з Приватного підприємства "Вега Авто" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТ-Логістік" заборгованість у сумі 56 000, 00 грн., пеню у сумі 1 164, 80 грн., судовий збір у сумі 1 378, 00 грн. У стягненні витрат на правову допомогу у розмірі 10 000, 00 грн. відмовлено.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з тих обставин, що позивач у повному обсязі виконав свої зобов'язання за укладеним між позивачем та відповідачем договором - дорученням № 31/03/2016-1 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів у автомобільному сполученні від 31.03.2016 року на загальну суму 59 500, 00 грн., тоді як відповідач обумовлені договором зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати наданих послуг виконав частково, а саме у сумі 3 500, 00 грн., заборгованість відповідача перед позивачем становить 56 000, 00 грн. Заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені місцевий господарський суд задовольнив, врахувавши умови договору про відповідальність винної сторони за прострочення платежу у вигляді пені. Також, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача понесених останнім витрат на правову допомогу, оскільки позивач не надав доказів фактичного понесення ним витрат на оплату послуг адвоката, окрім цього, за наданими позивачем документами правова допомога оцінена у 5 000, 00 грн., проте позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у сумі 10 000, 00 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Приватне підприємство "Вега Авто" подало апеляційну скаргу. Посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом при прийнятті рішення у даній справі обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, відповідач просить скасувати прийняте судом рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідач не погоджується з висновком місцевого господарського суду, наведеним в оскаржуваному рішенні, що позивач свої зобов'язання за спірним договором виконав у повному обсязі. За доводами відповідача, відповідно до особливих умов транспортної заявки, яка 24.06.2016 року засобами електронного зв'язку була направлена відповідачем, як експедитором, позивачу, як перевізнику, перевізник несе повну відповідальність за збереження та цілісність вантажу під час перевезення. Разом з тим, при виконанні перевезення відповідно до цієї транспортної заявки водієм перевізника було виявлено розріз тенту, після чого водій перевізника викликав поліцію. Поліція зафіксувала факт проникнення та крадіжки побутової техніки з автомобіля, яким здійснювалось перевезення вантажу. Після прибуття автомобіля, в якому перевозився вантаж, до місця призначення у м. Одеса, в присутності співробітників поліції, директора магазину, співробітників служби безпеки та комірника вантажне відділення автомобіля було відкрито, водій був присутнім під час вивантаження та підтверджує факт нестачі товарно-матеріальних цінностей. Вартість прийнятого позивачем (перевізником) та втраченого під час перевезення вантажу становить 301 435, 73 грн. з ПДВ. Водій автомобіля звернувся з заявою (повідомленням) про кримінальне правопорушення за фактом крадіжки побутової техніки з автомобіля до Кривоозерського відділення поліції Врадіївського відділу поліції Головного управління національної поліції України в Миколаївській області, яка останнім 30.06.2016 року зареєстрована в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, та розпочато досудове розслідування. Отже, відповідач вбачає підстави вважати, що саме позивач (перевізник) у спірних відносинах несе повну матеріальну відповідальність за збереження та цілісність вантажу під час його перевезення, тобто за витрати, які відповідач (експедитор) мусить зробити для відновлення своїх порушених перевізником прав та майнових інтересів перед вантажовласником, а місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення помилково включено до заборгованості відповідача провізну плату у розмірі 9 800, 00 грн. за перевезення, під час виконання якого позивачем (перевізником) було втрачено частину вантажу. Також, відповідач посилається на ті обставини, що ухвалою господарського суду міста Києва від 30.08.2016 року за його позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТ-Логістік" про відшкодування шкоди у розмірі 301 435, 73 грн. порушено провадження у справі № 910/15595/16, на дату прийняття оскаржуваного рішення у даній справі розгляд справи № 910/15595/16 не завершено. Відповідач вважає безпідставним врахування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення експрес-накладних Нової пошти в якості доказів направлення позивачем відповідачу оригіналів рахунків, СМР з відміткою отримувача вантажу, актів виконаних робіт, податкових накладних, з дати надання яких позивачем відповідачу за умовами договору та заявки починається відлік строку оплати відповідачем наданих йому позивачем послуг (обов'язок виконання зобов'язання). На думку відповідача, враховані місцевим господарським судом відповідні експрес-накладні не є належними та допустимими доказами, оскільки не супроводжуються описом вкладення, повідомленням про вручення поштового відправлення відповідачу, розрахунковим документом оператора поштового зв'язку. За таких обставин відповідач вважає, що у нього не виникло зобов'язання щодо перерахування перевізнику (позивачу) належних відповідно до умов заявок грошових сум.

15.12.2016 року до апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач посилається на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення у справі норм процесуального права. За доводами відповідача, ці порушення полягають у тому, що ухвалою місцевого господарського суду від 12.10.2016 року розгляд справи було відкладено у судове засідання на 02.11.2016 року, тоді як оскаржуване рішення прийнято судом 01.11.2016 року. В силу приписів ст. 104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення суду, якщо, зокрема, справу розглянуто господарським судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду. Щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права та щодо неповного з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, відповідач додаткового зазначає про те, що за договором доручення № 31/03/2016-1 від 31.03.2016 року позивач виступив довірителем, а відповідач - повіреним; саме повірений (відповідач) є стороною у договорі, яка надає послуги. Виходячи з предмету спірного договору, довіритель (перевізник або його довірена особа) доручає повіреному за винагороду здійснювати пошук і підбір вантажовласників (замовників або їх довірених осіб) з метою забезпечення експортно-імпортними вантажами автотранспортних засобів (перевізника) для здійснення перевезень у міжнародному автомобільному сполученні. Також, за умовами спірного договору повірений (відповідач) діє за дорученням довірителя, в межах даного договору надає послуги по пошуку і підбору вантажовласників або їх довірених осіб; за дорученням довірителя (який за договором іменується перевізником) та на підставі цього договору повірений (поіменований експедитором) надає одну або декілька послуг, зокрема, здійснює пошук та підбір вантажовласників та укладає з ними договори на перевезення. За доводами відповідача, з доданих до позовної заяви товарно-транспортних накладних вбачається, що перевізником та безпосереднім виконавцем договору перевезення є відповідач, який уклав відповідні договори перевезення з вантажовласниками, а не позивач. Ці обставини, на думку відповідача, підтверджуються і актами прийому-передачі послуг. За наведеного, відповідач вважає, що послуги перевезення у спірних правовідносинах надавав не позивач, а відповідач. Не маючи достатньої кількості транспорту, відповідач (повірений) залучав до виконання своїх зобов'язань транспорт позивача (подавав позивачу заявки на надання автомобільного транспорту для здійснення перевезень), а зобов'язання позивача полягали у забезпеченні подачі вантажовласнику під завантаження автотранспортного засобу, придатного до здійснення перевезень, та у виконанні ряду інших дій, обумовлених договором. Передбачена умовами договору винагорода є винагородою за виконання відповідачем доручень позивача з пошуку вантажовласників, яку позивач сплачує відповідачу. Відповідач посилається і на ті обставини, що розмір винагороди відповідача умовами договору визначається у вигляді різниці між ціною фрахту, погодженою з вантажовласником, та ціною фрахту, погодженою з позивачем та визначеною у заявці. Отже, за доводами відповідача, позивач надавав відповідачу транспортні засоби на умовах фрахту. З наданих позивачем актів приймання-передачі послуг, які є первинними документами, вбачається, що позивач надав послуги перевезення, у той час як ці послуги були надані відповідачем, про що свідчать товарно-транспортні накладні. Окрім того, як зазначає відповідач, надані позивачем акти не підписані з боку відповідача та містять посилання на таку підставу їх складання, як основний договір, без зазначення номеру та дати цього договору для надання однозначної ідентифікації господарській операції. Наданий позивачем в якості доказу опис вкладення поштового відправлення не дозволяє визначити, які саме документи були адресовані відповідачу, та в якому, зокрема, відсутнє посилання на товарно-транспортні накладні. Отже, відповідач вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про надання послуг перевезення відповідачу, та доказів надання та отримання останнім первинних документів, оформлених належним чином згідно з п. 4.5. договору доручення, якими б підтверджувалось настання обов'язку здійснити перерахування на адресу позивача грошових коштів. Відповідач посилається і на безпідставність розрахунку пені та зазначає, що цій обставині судом першої інстанції не було надано належної оцінки, зокрема, підставам нарахування пені.

02.02.2017 року від відповідача надійшли додаткові пояснення, до яких відповідач на виконання вимог ухвали апеляційного господарського суду від 12.01.2017 року додав додаткові докази. Відповідач додатково зазначає про те, що з боку ТОВ "Дієса" послуги перевезення, надані відповідачем, сплачувалися на умовах відстрочки платежу, а вартість втраченого вантажу значною мірою перевищила вартість перевезень, зокрема, за заявленими у позовній заяві спірними товарно-транспортними накладними. Відповідно, вказані послуги з боку ТОВ "Дієса" оплаченими не були. В підтвердження вказаної обставини між сторонами складено акт звірки взаєморозрахунків. Відносно твердження позивача про направлення експрес-накладними Нової пошти на адресу відповідача оригіналів рахунків та товарно-транспортних накладних з відміткою отримувача вантажу, актів виконаних робіт, податкових накладних відповідач зазначає, що податкові накладні не надсилаються поштою у зв'язку із запровадженням електронної системи адміністрування; у вказаних поштових відправленнях Новою поштою позивач направляв рахунки на оплату та акти виконаних робіт, копії яких, згодом, були повторно направлені на адресу відповідача Укрпоштою листом з описом вкладення.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує. Щодо доводів відповідача про відсутність його представника у судовому засіданні 04.11.2016 року з причини участі представника у іншому судовому засіданні у м. Києві позивач зазначає, що судом першої інстанції проведено три судових засідання, проте, 04.11.2016 року судового засідання у даній справі не було, оскільки оскаржуване рішення суду прийнято 01.11.2016 року. Позивач не погоджується і з твердженням відповідача про те, що у господарському суді міста Києва триває розгляд справи № 910/15595/16, оскільки у цій справі за даними Єдиного державного реєстру судових рішень 08.11.2016 року прийнято рішення. Також, за доводами позивача, спір у справі № 910/15595/16 не є предметом вирішення у даній справі. Позивач заперечує проти доводів відповідача, що місцевий господарський суд помилково включив до заборгованості відповідача провізну плату у розмірі 9 800, 00 грн. за заявкою від 24.06.2016 року, під час виконання якої позивачем/перевізником було втрачено частину вантажу. Позивач вважає, що дане твердження відповідача також не можна приймати до уваги, оскільки відповідно до спірного договору доручення про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів в автомобільному сполученні, позивач свої зобов'язання виконав у повному обсязі, що підтверджується товарно-транспортними накладними, актами надання послуг, транспортними заявками та рахунками на оплату. Окрім цього, відповідач заперечує лише щодо стягнення з нього провізної плати у розмірі 9 800, 00 грн., що, на думку позивача, свідчить про визнання відповідачем інших заявлених до стягнення з нього сум за надані позивачем послуги з перевезення вантажів.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.11.2016 року апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів - Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.

У судовому засіданні 19.12.2016 року оголошено перерву на 12.01.2017 року.

Ухвалами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 року апеляційну скаргу у даній справі прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів - Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 11.01.2017 року) та відкладено розгляд апеляційної скарги у судове засідання на 09.02.2017 року.

У судовому засіданні 09.02.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.06.2014 року Приватне підприємство "Вега Авто" (перевізник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" (замовник) уклали договір № 03/06/14 (а.с. 63-69, т. 2), за умовами якого перевізник зобов'язується доставляти вантажі (товари) замовника в пункти призначення, визначені замовником, та передати їх вантажоодержувачам, а замовник зобов'язується оплатити за перевезення встановлену плату (п. 1.1.).

Також, за умовами цього договору (п. 1.2.) перевізник може в інтересах замовника виконувати пов'язані з перевезенням транспортно-експедиційні операції, зокрема, пошук безпосереднього перевізника (у випадку недостатності власних т/з чи виходу їх з ладу).

Відповідно до п. 3.2.1. зазначеного договору перевізник зобов'язується організувати та виконати перевезення/експедирування вантажу у відповідності з діючим законодавством України, для чого укладати від свого імені та за рахунок замовника правочини (угоди), направлені на забезпечення виконання перевезення, при необхідності та за погодженням з замовником залучати до перевезення учасників перевізного процесу, які мають відповідні права на надання послуг з перевезення.

Для здійснення перевезення/експедирування перевізник зобов'язується залучати третіх осіб (безпосередніх перевізників), забезпечивши укладення відповідного договору перевезення з діючим страхуванням відповідальності такого перевізника на користь замовника обсягом відповідальності перевізника, що забезпечує повне та своєчасне покриття можливих збитків замовника у випадку пошкодження та/або знищення вантажу замовника (п. 3.2.13. договору).

31.03.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВТ-Логістік" (довіритель) та Приватне підприємство "Вега Авто" (повірений) уклали Договір - доручення № 31/03/2016-1 (далі - Договір) (а.с. 8-9, т. 1).

Згідно з п. 1.1. Договору довіритель (перевізник або його довірена особа) доручає повіреному за винагороду здійснювати пошук та підбір вантажовласників (замовників або їх довірених осіб) з метою забезпечення експортно-імпортними вантажами автотранспортних засобів (перевізника) для здійснення перевезень в міжнародному автомобільному сполученні.

Повірений, діючи за дорученням довірителя, в межах даного Договору-доручення надає послуги з пошуку та підбору вантажовласників або їх довірених осіб (п. 1.2. Договору).

Пунктом 1.4. Договору передбачено, що в розділах 2-6 даного Договору довіритель іменується перевізником, а повірений іменується експедитором.

Відповідно до умов п. 2.1. Договору за дорученням перевізника та на підставі даного Договору експедитор надає одну або декілька послуг:

- здійснює пошук та підбір вантажовласників та укладає договори на перевезення;

- організовує перевезення вантажів автотранспортом в міжнародному автомобільному сполученні;

- виконує оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю;

- оформлює документи та організовує роботи у відповідності з митними, карантинними та санітарними вимогами;

- здійснює розрахунки з усіма учасниками транспортного процесу;

- приймає участь у складанні актів у випадках, передбачених діючим законодавством України, та вирішує з вантажовласником претензійні питання;

- за погодженням сторін виконує інші доручення перевізника.

Пунктом 2.3. Договору передбачено, що конкретні умови по кожному замовленню зазначаються в транспортній заявці, яка направляється вантажовласником експедитору. На підставі транспортних заявок вантажовласників експедитор формує транспортну заявку перевізнику. Допускається отримання транспортної заявки факсимільним зв'язком або електронною поштою.

За положеннями п. 3.1. Договору перевізник зобов'язується, зокрема, забезпечити подачу вантажовласнику (замовнику) під завантаження автотранспортний засіб, придатний та повністю готовий до здійснення міжнародних перевезень, та у строки у відповідності з вимогами транспортної заявки (підпункт 3.1.2.); своєчасно (перед початком завантаження) надати необхідні супровідні документи (TIR, CMR, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, код ЄДРПОУ перевізника, копію паспорту водія, довідку перевізника про транспортні витрати від (до) кордону України та ін.) за погодженням сторін (підпункт 3.1.3.); при навантаженні/розвантаженні звірити кількість та стан вантажу, завантаженого на транспортний засіб, з кількістю та станом вантажу, зазначеними у товарно-транспортній накладній (CMR) (підпункт 3.1.4.).

У свою чергу, експедитор зобов'язується (п. 3.2), зокрема, своєчасно отримувати від вантажовласника (замовника) платежі за надані послуги; перераховувати суми, отримані від вантажовласника (замовника) перевізнику в строки, встановлені даним договором, чи обумовлені сторонами в кожному окремому випадку у транспортній заявці.

Розмір винагороди експедитора визначається у вигляді різниці між ціною фрахту, погодженою з вантажовласником, та ціною фрахту, погодженою з перевізником, передбаченою в заявці (п. 4.1.2 Договору).

Згідно п. 4.5. Договору експедитор перераховує перевізнику належну згідно заявки суму на його розрахунковий рахунок в строк, оговорений в заявці, але не пізніше 10 банківських днів після надання перевізником оригіналів рахунків та CMR з відміткою одержувача вантажу, акту виконаних робіт, податкової накладної.

Договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2016 року або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 10.1. Договору).

Матеріали справи містять адресовані відповідачем позивачу транспортні заявки, у яких зазначено дату та час завантаження, номер автопоїзду, водія, маршрут перевезення, місце навантаження вантажу, місце розвантаження вантажу, рід вантажу, його кількість, масу брутто, строк доставки вантажу, фрахтову суму за замовленням, форму оплати, у окремих заявках - строк оплати.

Відповідно до транспортних заявок:

від 07/06/2016 року - фрахтова сума за замовленням становить 4 100, 00 грн., оплата за оригіналами документів (а.с. 10, т. 1);

від 17/06/2016 року - фрахтова сума за замовленням становить 9 200, 00 грн., оплата за оригіналами документів 5 банківських днів (а.с. 61, т. 1);

від 17/06/2016 року - фрахтова сума за замовленням становить 9 500, 00 грн., оплата за оригіналами документів 5 банківських днів (а.с. 104, т. 1);

від 21/06/2016 року - фрахтова сума за замовленням становить 4 500, 00 грн., оплата за оригіналами документів (а.с. 19, т. 1);

від 24/06/2016 року - фрахтова сума за замовленням становить 9 800, 00 грн., оплата за оригіналами документів 5 банківських днів (а.с. 92, т. 1);

від 24/06/2016 року - фрахтова сума за замовленням становить 7 800, 00 грн., оплата за оригіналами документів 5 банківських днів (а.с. 117, т. 1);

від 27/06/2016 року - фрахтова сума за замовленням становить 4 800, 00 грн., оплата за оригіналами документів до 5-ти банківських днів (а.с. 40, т. 1);

від 28/06/2016 року - фрахтова сума за замовленням становить 4 800, 00 грн., оплата за оригіналами документів 5 банківських днів (а.с. 30, т. 1);

від 29/06/2016 року - фрахтова сума за замовленням становить 4 800, 00 грн., оплата за оригіналами документів 5 банківських днів (а.с. 81, т. 1).

Товарно-транспортними накладними підтверджується доставка позивачем вантажоодержувачам вантажу згідно вищевказаних транспортних заявок (а.с. 13-15, 17-18, 23-29, 34-39, 44-60, 65-80, 85-91, 95-102, 108-116, 121-135, т. 1).

Товарно-транспортні накладні містять відмітки вантажоодержувача про отримання вантажу.

Також, позивачем щодо кожного перевезення за кожною транспортною заявкою складено акти надання послуг, які не підписані відповідачем (а.с. 12, 20, 31, 41, 63, 82, 94, 105, 118, т. 1), та виставлено відповідачу рахунки на оплату (а.с. 11, 21, 32, 42, 62, 83, 93, 106, 119, т. 1).

В підтвердження обставин направлення на адресу відповідача товарно-транспортних накладних, актів надання послуг, рахунків на оплату послуг автоперевезення позивач надав експрес-накладні Нової пошти (а.с. 154-156, т. 1), а також щодо направлення актів надання послуг та рахунків на оплату - опис вкладення у цінний лист та фіскальний чек від 29.07.2016 року (а.с. 157, т. 1).

В силу приписів частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Положення цієї глави (глава 65, Транспортне експедирування) поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Згідно зі статтею 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України).

За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 916 ЦК України).

Відповідно до п. 3.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі Правила), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, з подальшими змінами і доповненнями договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники).

Договір про перевезення вантажів може укладатися Перевізником з посередницьким підприємством, яке користується правами та несе обов'язки і відповідальність, що передбачені для вантажовідправників і вантажоодержувачів (п. 3.2. Правил).

За положеннями п. 14.1. Правил форма і порядок розрахунків, а також випадки зміни розміру оплати за перевезення вантажів і надання інших послуг, пов'язаних з цим, визначаються Перевізником з вантажовідправником або вантажоодержувачем - Замовником при укладенні ними Договору на перевезення вантажів (п. 3.1. Договору).

Остаточний розрахунок за перевезення вантажів провадиться Замовником на підставі рахунку Перевізника, який має бути виписаний не пізніше трьох днів після виконання перевезень з доданням товарно-транспортних накладних. Рахунок за виконані перевезення виписується на підставі належним чином оформлених товарно-транспортних накладних (п. 14.4. Правил).

Враховуючи встановлені обставини справи, умови Договору (п. 4.5.), строк оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу за спірними товарно-транспортними накладними на підставі вищенаведених заявок на дату звернення позивача з позовом до місцевого господарського суду є таким, що настав.

Відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку загальної вартості наданих позивачем відповідачу послуг з перевезення вантажу позивач надав відповідачу відповідні послуги на загальну суму 59 500, 00 грн. Також, позивач зазначив, що відповідач 10.06.2016 року частково оплатив надані послуги, а саме у сумі 3 500, 00 грн., тому заборгованість відповідача перед позивачем становить 56 000, 00 грн., яка і є однією із складових заявлених позивачем вимог.

Проте, апеляційний господарський суд за наявними в матеріалах справи доказами не вбачає підстав у повній мірі погодитись з розрахунком позивача, відповідно до якого послуги з перевезення вантажу надані на загальну суму 59 500, 00 грн.

Так, за розрахунком позивача, сума, яка підлягає оплаті за перевезення вантажу на підставі заявки від 07.06.2016 року (товарно-транспортна накладна № ТО-025057 від 08.06.2016 року; рахунок на оплату № 181 від 08.06.2016 року; акт надання послуг № 281 від 09.06.2016 року) становить 4 300, 00 грн.

Разом з тим, відповідно до транспортної заявки від 07/06/2016 року (а.с. 10, т. 1) позивач та відповідач погодили фрахтову суму за цим замовлення - 4 100, 00 грн. Доказів, що вартість перевезення за вказаною транспортною заявкою змінювалась, матеріали справи не містять. Отже, враховуючи, що вартість перевезення на підставі транспортної заявки від 07/06/2016 року становить не 4 300, 00 грн., а 4 100, 00 грн., загальна вартість наданих позивачем відповідачу послуг з перевезення вантажу становить 59 300, 00 грн., а заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги з перевезення вантажу з урахуванням її часткової оплати (у сумі 3 500, 00 грн., на що посилається позивач) - 55 800, 00 грн. Апеляційний господарський суд ухвалою від 12.01.2017 року витребував від позивача, зокрема, докази оплати відповідачем коштів за надані послуги у сумі 3 500, 00 грн.; пояснення щодо обставин, чому позивачем при розрахунку заявленої до стягнення суми основного боргу враховано розмір плати за заявкою від 07.06.2016 року у сумі 4 300, 00 грн., тоді як за даною заявкою фрахтова сума по замовленню складає 4 100, 00 грн. з ПДВ. Проте, позивач не надав ні відповідних доказів, ні пояснень, у зв'язку з чим колегія суддів виходить з матеріалів справи щодо вартості зазначеного перевезення та враховує доводи позивача, наведені в позовній заяві, про оплату відповідачем послуг з перевезення у сумі 3 500, 00 грн., яка позивачем теж врахована при визначенні суми основного боргу.

Наведеного вище місцевий господарський суд не врахував, відтак, при вирішенні спору неповно встановив обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати вартості наданих послуг з перевезення вантажу у сумі 55 800, 00 грн. відповідач на дату прийняття оскаржуваного судового рішення до місцевого господарського суду не надав, доводи позивача щодо наявності боргу у зазначеній сумі (55 800, 00 грн.) шляхом надання належних доказів не спростував.

З урахуванням викладеного, є правомірними та підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 55 800, 00 грн., а рішення місцевого господарського суду в частині стягнення основного боргу підлягає зміні у зв'язку з неправильним визначенням розміру основної заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Частина перша статті 199 Господарського кодексу України передбачає, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Відповідно до пункту 6.3. Договору у випадку прострочення платежу винна сторона оплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Позивач розрахував та заявив до стягнення пеню за прострочення оплати основного боргу у сумі 56 000, 00 грн. за період прострочення з 24.08.2016 року (десять банківських днів з 09.08.2016 року - моменту отримання відповідачем відправлених документів, направлених цінним листом з описом вкладення - а.с. 157, т. 1, а.с. 98, т. 2) по 05.09.2016 року у сумі 1 164, 80 грн., вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені у вказаній сумі у повному обсязі задоволені місцевим господарським судом.

Однак, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми пені, встановив наявність арифметичних помилок при її розрахунку (неправильно визначено розмір подвійної облікової ставки за один день прострочення виконання зобов'язання - 0,16%, тоді як за вірним розрахунком він має становити 0,085% (подвійна облікова ставка НБУ 31% поділена на 366 днів у році).

Відповідно, розмір правомірно заявленої суми пені, з урахуванням визначеної апеляційним господарським судом суми основного боргу, за період прострочення з 24.08.2016 року по 05.09.2016 року становить 614, 41 грн.

Отже, рішення місцевого господарського суду підлягає зміні також в частині розміру задоволених позовних вимог щодо стягнення пені.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на оплату послуг адвоката у сумі 10 000, 00 грн., оскільки позивачем не надано свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю в підтвердження статусу адвоката Савчука О.Ю.; не надано доказів фактичного понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката у сумі 10 000, 00 грн. - фактичної оплати цих послуг; не надано доказів надання адвокатом послуг на заявлену суму 10 000, 00 грн. - в матеріалах справи наявний акт приймання-передачі виконаних робіт лише на суму 5 000, 00 грн.

Апеляційний господарський суд відхиляє доводи відповідача про те, що надані позивачем в підтвердження направлення позивачем відповідачу оригіналів документів, які є підставою для оплати наданих послуг з перевезення вантажу, експрес-накладні Нової пошти є неналежними доказами для підтвердження відповідних обставин.

Відповідач не спростовує отримання документів за вказаними експрес-накладними, проте зазначає, що позивачем відправлено відповідачу лише рахунки на оплату та акти надання послуг, копії яких було повторно направлено позивачем відповідачу цінним листом з описом вкладення 29.07.2016 року.

Незважаючи на ті обставини, що зі змісту наданих позивачем експрес-накладних Нової пошти не вбачається переліку документів, які направлялися позивачем відповідачу, доказів, які саме документи отримані відповідачем за вказаними відправленнями, останній також не надав (журнал вхідної кореспонденції тощо).

Відсутні в матеріалах справи і докази наявності листування між сторонами щодо направлення позивачем неповного комплекту оригіналів документів, які є підставою для оплати наданих послуг з перевезення вантажу.

Окрім цього, направлення позивачем оригіналів документів, зокрема ТТН, копії яких містяться в матеріалах справи, на адресу відповідача, позбавляє позивача можливості повторно направити оригінали таких документів у зв'язку з їх відсутністю у позивача.

Враховуючи обставини справи, апеляційний господарський суд вбачає підстави дійти висновку, що відповідач був обізнаний про здійснення перевезень позивачем у визначені в транспортних заявках дати. Відповідачем здійснена часткова оплата наданих послуг у сумі 3 500, 00 грн. З матеріалів справи вбачається, що 12.07.2016 року ТОВ "Дієса" зверталось до відповідача з претензією відносно втрати частини вантажу за ТТН № ТР-046587 від 29.06.2016 року (а.с. 17-20, т. 2). Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.08.2016 року порушено провадження у справі № 910/15595/16 за позовом Приватного підприємства "Вега Авто" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТ-Логістік" про відшкодування шкоди, спричиненої втратою вантажу за вказаними ТТН № ТР-046587 від 29.06.2016 року (а.с. 21, 29-31, т. 2). Також, в матеріалах справи наявні копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписані між відповідачем та ТОВ "Дієса", якими підтверджується надання останньому відповідачем транспортно-експедиційних послуг, у тому числі і за спірними ТТН, заборгованість за якими заявлена у даній справі (а.с. 40-44, т. 2).

Апеляційний господарський суд не вбачає підстав для звільнення відповідача від оплати наданих йому позивачем послуг з перевезення вантажу за ТТН № ТР-046587, при перевезенні вантажу за якими доставлено вантажоодержувачу не весь вантаж у зв'язку з крадіжкою.

Законодавством передбачено відповідальність перевізника за втрату, нестачу вантажу, тобто наслідки недоставляння вантажу у повному обсязі, його втрати. Так, за приписами статті 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що втрата сталася не з його вини. Нормами законодавства та Договору, укладеного між сторонами, не передбачено позбавлення позивача прав на отримання провізної плати у зв'язку з доставлянням вантажу не у повному обсязі. Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що перевезення вантажу за ТТН № ТР-046587 було здійснено та лише частина вантажу не була доставлена. За наявності підстав до позивача може бути подано позов про відшкодування збитків за втрату вантажу. До того ж, у разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору (ч. 2 ст. 932 ЦК України, ч. 3 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").

Також, апеляційний господарський суд відхиляє доводи відповідача, що між сторонами існували правовідносини фрахту та фактичним перевізником по спірним ТТН є відповідач.

За приписами статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до найменування спірного Договору останній є договором доручення.

Визначення договору доручення надано у ст. 1000 ЦК України.

До зобов'язань позивача за цим Договором належав і обов'язок здійснити перевезення вантажів автомобільним транспортом у відповідності з транспортним замовленням експедитора (відповідача), а останній, у свою чергу, зобов'язався здійснювати усі розрахунки з перевізником у повному обсязі та у строки, передбачені умовами Договору.

Тобто, за своїм змістом укладений між сторонами Договір відповідає ознакам і іншого господарського договору, а саме договору перевезення.

Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Погоджені сторонами інші умови договору, надали йому ознак договору транспортного експедирування.

Згідно договору відповідач взяв на себе зобов'язання передати перевізнику (позивачу) транспортне замовлення, тобто відповідач не від імені клієнта, а саме від свого імені, не будучи вантажовідправником вантажу, уклав з позивачем договір, предметом якого фактично є виконання послуг з перевезення вантажу. Отже, відповідач, виконуючи доручення іншої сторони - вантажовідправника, уклав з позивачем від свого імені договір, яким по суті відповідач замінив клієнта (вантажовідправника) у відносинах з перевізником (позивачем).

Та обставина, що укладений між сторонами Договір має ознаки різних господарських угод, не позбавляє його юридичної сили.

Відповідно до частини першої ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною четвертою ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).

Умови Договору доручення погоджені сторонами у добровільному порядку. Даний договір підписаний сторонами без заперечень, зміни у Договір не вносилися.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для покладання саме на відповідача обов'язку з оплати послуг перевезення за даним позовом, тобто на відповідача, як особу, з якою позивачем укладено договір, від якої позивач отримував транспортні замовлення, і саме на яку покладено зобов'язання щодо оплати виконаних позивачем послуг з перевезення вантажу.

За умовами спірного Договору позивач доручив відповідачу здійснювати пошук вантажовласників з метою забезпечення вантажами автомобільних засобів позивача для здійснення перевезень. Пунктом 2.2. Договору визначено, що відповідач, як експедитор, виступає від імені позивача, як перевізника, та може укладати відповідні угоди з третіми особами - вантажовласниками для виконання умов Договору. При цьому, до обов'язків відповідача за даним Договором не віднесено безпосереднього здійснення перевезення вантажів чи оренди (фрахту) автотранспортних засобів позивача для здійснення таких перевезень. Найменування в умовах Договору-доручення та транспортних заявках оплати за договором, як фрахту, не наділяє відповідними ознаками та не змінює правової природи такого платежу та правовідносин між сторонами.

Фактичні відносини, які склалися між сторонами у даній справі, та обов'язки відповідача, які встановлені розділами 2 та 3 Договору-доручення, кореспондуються з обов'язками експедитора, встановленими у ст. 929 ЦК України, ст.ст. 8, 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" (експедитор зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу; при цьому, до обов'язків експедитора може бути віднесено укладення від свого імені або від імені клієнта договору перевезення вантажу, забезпечення відправки і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням) та умовами договору № 03/06/14, укладеного відповідачем з ТОВ "Дієса".

Зазначення у спірних товарно-транспортних накладних перевізником відповідача відповідає як умовам Договору-доручення № 31/03/2016-1 (п. 2.2.), укладеного з позивачем, так і умовам договору № 03/06/14 (п. 1.2, 2.10, 3.2.1, 3.2.13), укладеного з ТОВ "Дієса".

Перевезення вантажу були здійснені позивачем на підставі наданих відповідачем замовлень, який, у свою чергу, зобов'язався сплатити витрати за перевезення вантажу. При цьому перевізник (позивач) не має договірних відносин з перевезення спірного вантажу з жодним підприємством, крім експедитора (відповідача). Договірні відносини щодо перевезення наявні між відповідачем та ТОВ "Дієса", однак таких відносин між позивачем та ТОВ "Дієса" немає.

Як вбачається з матеріалів справи, за заявками відповідача транспортними засобами та водіями позивача здійснювалося перевезення вантажу ТОВ "Дієса"; умовами п. 4.5. Договору-доручення передбачена плата, яка належить позивачу за перевезення, винагорода експедитора визначається як різниця між платою, яку оплачує ТОВ "Дієса" за надані послуги перевезення, та платою, яка належить позивачу, за послуги перевезення згідно заявки (п. 4.1.2. Договору). Вказаним відхиляються доводи відповідача, що особою, яка має оплачувати послуги відповідача за Договором є позивач, а також доводи відповідача про те, що позивачем відповідачу послуги не надавалися.

Строк оплати відповідачем наданих позивачем послуг не пов'язується з обставинами отримання ним плати від вантажовласника.

Також, апеляційний господарський суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності у рахунках та актах надання послуг посилання на конкретний договір, укладений між позивачем та відповідачем, оскільки представником відповідача у судовому засіданні 09.02.2017 року підтверджено, що інших договірних відносин між сторонами, окрім спірного договору, не існує.

Апеляційний господарський суд враховує доводи відповідача щодо тих обставин, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2016 року відкладено розгляд справи на 02.11.2016 року о 10-00 год., тоді як оскаржуване рішення суду прийняте 01.11.2016 року.

Як вбачається з протоколу судового засідання господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2016 року у даній справі, у цьому судовому засіданні розгляд справи відкладено на 01.11.2016 року о 11-30 год. З протоколу наступного судового засідання від 01.11.2016 року вбачається, що судове засідання розпочато об 11-30 год., у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Відповідно до виготовлених вступної та резолютивної частин рішення господарського суду Дніпропетровської області та повного тексту рішення датою прийняття рішення у справі є 01.11.2016 року.

З протоколу судового засідання від 01.11.2016 року вбачається, що у судовому засіданні був присутній представник позивача; представник відповідача у судове засідання не з'явився. Однак, відповідно до матеріалів справи, 31.10.2016 року до місцевого господарського суду від відповідача надійшло клопотання про продовження строку розгляду спору, зміст якого підтверджує обізнаність відповідача про вірні дату та час наступного судового засідання (про судове засідання у справі, призначене 01.11.2016 року), а саме в клопотанні зазначено: "у судове засідання 01.11.2016 року о 11:30 год."

Отже, описка, допущена місцевим господарським судом в ухвалі про відкладення розгляду справи щодо дати та часу наступного судового засідання, не призвела до необізнаності представників як позивача, так і відповідача, про дату та час наступного судового засідання.

З огляду на наведене, допущене місцевим господарським судом вищезазначене порушення норм процесуального права не призвело до порушень прав учасників судового провадження та само по собі не може бути безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

Разом з тим, у зв'язку з невірним визначенням місцевим господарським судом сум основного боргу та пені, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає зміні у відповідній частині: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню основний борг у сумі 55 800, 00 грн., пеня у сумі 614, 41 грн., а також судовий збір за подання позовної заяви пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з позивача на користь відповідача пропорційно задоволеним вимогам за апеляційною скаргою.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Вега Авто" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2016 року у справі № 904/7825/16 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2016 року у справі № 904/7825/16 змінити та викласти перший та другий абзаци резолютивної частини рішення у наступній редакції:

"Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Вега Авто" (49040, м. Дніпро, вул. Панікахи, буд. 2, кім. 310, ідентифікаційний код 35113099) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТ-Логістік" (03680, м. Київ, провул. Радіщева, буд. 6, ідентифікаційний код 39975991) основний борг у сумі 55 800 (п'ятдесят п'ять тисяч вісімсот) грн. 00 коп., пеню у сумі 614 (шістсот чотирнадцять) грн. 41 коп., судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1 157 (одна тисяча сто п'ятдесят сім) грн. 44 коп."

В решті рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2016 року у справі № 904/7825/16 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТ-Логістік" (03680, м. Київ, провул. Радіщева, буд. 6, ідентифікаційний код 39975991) на користь Приватного підприємства "Вега Авто" (49040, м. Дніпро, вул. Панікахи, буд. 2, кім. 310, ідентифікаційний код 35113099) судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 242 (двісті сорок дві) грн. 62 коп.

Видачу наказів доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Повна постанова складена 13.02.2017 року

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя А.Є. Чередко