Ухвала

від 08.02.2017 по справі 428/8650/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий суду 1 інстанції - Баронін Д.Б.

Доповідач - Єрмаков Ю.В.

Справа № 428/8650/16-ц

Провадження № 22ц/782/8/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2017 року м. Сєвєродонецьк

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого судді Єрмакова Ю.В.,

суддів - Дронської І.О., Карташова О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Коротенка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сєвєродонецьку апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 22 грудня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Сєвєродонецької міської ради про визнання права власності на гараж,

в с т а н о в и л а:

В серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на гараж АДРЕСА_1

В обґрунтування позову вказала, що вона є спадкоємицею за законом третьої черги після тітки - ОСОБА_3, на день смерті якої залишилося спадкове майно, яке складається з права на гараж АДРЕСА_1 Згідно інформації, викладеної в постанові про відмову у вчинені нотаріальної дії від 23.03.2016 року, ОСОБА_3 фактично прийняла спадщину після ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, але юридично не переоформила своїх спадкових прав.

ОСОБА_4 особисто побудував гараж АДРЕСА_1 та у грудні 2006 року отримав в оренду земельні ділянки під існуючий індивідуальний гараж, але юридично не оформив його.

На початку травня 2016 року позивач вирішила узаконити вищезазначений гараж і звернулася до Сєвєродонецької міської ради із заявою про надання їй у користування земельної ділянки під уже збудований гараж. 24 травня 2016 року Сєвєродонецька міська рада розглянула її звернення і задовольнила його. 01.07.2016 року з позивачем був укладений договір оренди землі під існуючий індивідуальний гараж АДРЕСА_1

З огляду на викладене, ОСОБА_5 вважає, що суд може визнати за нею право власності на самочинно збудоване нерухоме майно .

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 22 грудня 2016 року у задоволені позову ОСОБА_2 до Сєвєродонецької міської ради про визнання права власності на гараж відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 22 грудня 2016 року та прийняти нове рішення , яким визнати за нею право власності на гараж АДРЕСА_1

Сторони в судове засідання не з'явились, належним чином повідомлялись про час та місце розгляду справи, у зв'язку з чим судова колегія відповідно до ст. 305 ЦПК України вважає за можливим розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду має бути законним та обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно з законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності зі ст.214 ЦПК України Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Такі вимоги закону судом першої інстанції були виконані.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на ст.376 ЦК України та виходив з того, що спірна будівля гаражу не є об'єктом нерухомого майна, право власності на яке входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а тому суд не може визнати право власності на такий об'єкт за спадкоємцем, у зв'язку з чим дійшов висновку про необгрунтованість позову.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи, а також нормам матеріального та процесуального права, які правильно були застосовані судом першої інстанції при вирішенні справи.

Судом встановлено, що згідно із копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2, виданого 05 січня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції у Луганській області, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, про що зроблено відповідний актовий запис № 22.

Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданого 22 вересня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції у Луганській області, підтверджується, що ОСОБА_3 померла 19 вересня 2015 року, про що зроблено відповідний актовий запис № 1954.

Відповідно до копії постанови про відмову здійснення нотаріальної дії, винесеної 23 березня 2016 року державним нотаріусом Першої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори ОСОБА_6, ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_3. Зазначену відмову нотаріус обґрунтовує тим, що у заяви відсутній правовстановлюючий документ на спірний гараж.

Згідно із копією рішення Сєвєродонецької міської ради "Про припинення права користування земельною ділянкою ОСОБА_4 та передачу в оренду земельної ділянки ОСОБА_2 (гараж НОМЕР_3 від 24 травня 2016 року, припинено ОСОБА_4 право оренди на земельну ділянки кадастровий номер НОМЕР_4, площею 0,0052 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, надану рішенням сесії Сєвєродонецької міської ради №54 від 30.11.2006 року під існуючий індивідуальний гараж. Припинено договір оренди землі № 04074190000 від 29.12.2006 року, укладений з ОСОБА_4, у зв'язку зі смертю орендаря. Передано ОСОБА_2 в оренду, строком на 3 (три) роки, земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_4, площею 0,0052 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, під існуючий індивідуальний гараж, за рахунок земель, що знаходились в оренді ОСОБА_4 без зміни меж земельної ділянки, її цільового призначення та без складання документації із землеустрою. Категорія земель - землі житлової та громадської забудови; цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва функціональне використання - землі житлової забудови (під існуючий індивідуальний гараж). Зобов'язано ОСОБА_2 в місячний термін укласти у письмовій формі договір оренди здійснити заходи для державної реєстрації права оренди на земельну ділянку у встановленому законодавством порядку. Рекомендовано ОСОБА_2 вжити заходів щ оформлення правовстановлюючих документів на будівлю існуючого гаражу.

Відповідно до копії Договору оренди землі НОМЕР_4, укладеного між ОСОБА_7 та Сєвєродонецькою міською радою та копією Акту передачі-прийняття) земельної ділянки в натурі від 01 липня 2016 року, копією Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4401480222016 від 12.07.2016 року, передано ОСОБА_2 в оренду, строком на 3 (три) роки, земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_4, площею 0,0052 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 під існуючий індивідуальний гараж, за рахунок земель, що знаходились в оренді ОСОБА_4 без зміни м| земельної ділянки, її цільового призначення та без складання документації із землеустрою. Категорія земель - землі житлової та громадської забудови; цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва; функціональне використання - землі житлової забудови (під існуючий індивідуальний гараж).

Отже, звертаючись до суду позивач зазначає на те, що вказаний спірний гараж є самочинним, за відсутності відповідних дозволів на його будівництво, відсутності проектної документації та інше.

За змістом ст.9 Закону України Про архітектурну діяльність будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку визначеному законом України Про регулювання містобудівної діяльності .

Відповідно до пункту 4 статті 26, статті 27 Закону № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі Закон) право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог необхідної містобудівельної документації, отриманої забудовником до початку виконання будівельних робіт, зокрема: вихідних даних, технічних умов, будівельного паспорта, розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт.

Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених статтями 26, 32 Закону.

Відповідно до абз.2 ч.2 , ч.3 ст.331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, якщо прийняття цього майна до експлуатації передбачено договором або законом. До завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Згідно частини другої статті 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

В силу ч.1-3 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Тобто, вирішуючи справу щодо самочинного будівництва, суд повинен перевіряти загальні умови, дотримання яких вимагається під час будівництва об'єкта нерухомості, в тому числі наявності права на земельну ділянку, на якій ведеться нове будівництво, дотримання цільового призначення та дозволеного використання земельної ділянки, наявність затвердженої в установленому порядку проектної документації, яка є підставою для видачі дозволу на будівництво, дозвіл на будівництво, дотримання правил, нормативів, прав та законних інтересів інших осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем таких доказів суду першої інстанції не надано.

Згідно з п. 6 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30.03.2012 року Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва) встановлено, що право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень статті 1218 ЦК та з урахування роз'яснень, наданих у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № Про судову практику у справах про спадкування .

Як зазначено в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № Про судову практику у справах про спадкування якщо спадкодавцем було здійснені самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК), до спадкоємців переходить право власності ні будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Відповідно до п.3.2 листа ВССУ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування , задоволення судом позову про визнання за спадкоємцем права власності на самочинне будівництво зумовлює виникнення цього права у позивача, а не констатує його перехід у порядку спадкування, тому є неналежним способом захисту прав спадкоємців, якщо право звернутися до суду з вимогою про визнання права власності не належало спадкодавцеві (частини 3, 5 ст. 376 ЦК).

При здійсненні спадкодавцем самочинного будівництва (ч. 1 ст. 376 ЦК) до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. У разі визнання судом права власності на самочинно зведену будівлю за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій ця будівля розміщена, до складу спадщини входить право на відшкодування витрат на будівництво (ч. 6 ст. 376 ЦК). До спадкоємців, які прийняли спадщину, у разі знесення самочинного будівництва переходить обов'язок відшкодувати вартість витрат на його знесення і приведення земельної ділянки до попереднього стану (частини 4, 7 ст. 376 ЦК).

Право власності на об'єкти самочинного будівництва може бути визнано за спадкоємцем, що має право вимагати визнання такого права, виключно за умови наявності документів про право власності на землю або про право користування земельною ділянкою, що видані на ім'я спадкодавця або спадкоємця, та актів введення будівлі в експлуатацію, якщо їх наявність необхідна відповідно до вимог законодавства, чинного на час завершення будівництва.

Отже, враховуючи наведені вище обставини, судова колегія приходить до висновку про те, що у суду першої інстанції були підстави для відмови у задоволенні позову, оскільки дійсно спірна будівля гаражу не є об'єктом нерухомого майна, право власності на яке входить до складу спадщини.

Посилання апелянта на ст.25,30,346 ЦК України, лист Міністерства юстиції України № 19-32/319 від 21 лютого 2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилася і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися в судовому порядку, на увагу не заслуговує, оскільки ці норми права стосуються питань, пов'язаних з право та дієздатністю фізичної особи та порядку оформлення документів в разі смерті власника нерухомого майна. Натомість в матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо права власності на збудований спірний гараж. Померлий ОСОБА_4 не був власником збудованого гаражу.

Не заслуговують на увагу посилання апелянта на положення ст.1216,1218 ЦК України, оскільки у спадкодавця на момент відкриття спадщини не оформлені були права щодо самочинно побудованого гаражу, а тому до складу спадщини ці права не входять, враховуючи зміст ст.1216,1218 ЦК України, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Посилання апелянта на положення ст.331 ЦК України та на те, що гараж був побудований спадкоємцем у відповідності до дозвільних документів на побудову і на відведеній земельній ділянці, на увагу не заслуговує, оскільки в матеріалах справи відсутні зазначені апелянтом дозвільні документи на побудову гаражу, окрім копії Договору оренди землі НОМЕР_4, укладеного між ОСОБА_7 та Сєвєродонецькою міською радою та копією Акту передачі-прийняття) земельної ділянки в натурі від 01 липня 2016 року, копією Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4401480222016 від 12.07.2016 року, згідно яких передано ОСОБА_2 в оренду, строком на 3 (три) роки, земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_4, площею 0,0052 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 під існуючий індивідуальний гараж.

Отже, враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Зазначені апелянтом обставини не знайшли свого об'єктивного підтвердження в ході розгляду справи в апеляційній інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи заяву, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєви ми і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправи льного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду за лишенню без змін.

Керуючись ст. ст.303, 307, 308, 313, 314, 317 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 22 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення.

Головуючий суддя Єрмаков Ю. В.

Судді: Дронська І.О.

Карташов О.Ю.