Ухвала

від 09.02.2017 по справі 820/3169/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2017 р.Справа № 820/3169/16 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Перцової Т.С. , Дюкарєвої С.В.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представників сторін: позивача - Велієвої Т.О., відповідача - Юсупової М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2016р. по справі № 820/3169/16

за позовом Комунального підприємства "Міський інформаційний центр"

до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Комунальне підприємство "Міський інформаційний центр" (далі по тексту - позивач, КП Міський інформаційний центр ) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (Центральна ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області), в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.05.2016 № 0000361402 та № 0000371402, які прийняті Центральною ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2016 року по справі № 820/3169/16 адміністративний позов комунального підприємства "Міський інформаційний центр" до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 23.05.2016 № 0000361402 та № 0000371402.

Стягнуто на користь комунального підприємства "Міський інформаційний центр" (61166, м. Харків, пр. Науки, буд. 38, код ЄДРПОУ 32135675) сплачену суму судового збору в розмірі 5005 (п'ять тисяч п'ять) грн. 19 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (61166, м. Харків, пр. Науки, буд. 9, код ЄДРПОУ 39859805).

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2016 року по справі № 820/3169/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Представник відповідача, в обґрунтування вимог апеляційної скарги та у судовому засіданні, зокрема, посилається на обґрунтованість висновків акта перевірки та прийнятих на підставі зазначеного акта оскаржуваних податкових повідомлень - рішень. Зазначає, що під час проведення перевірки контролюючим органом зроблено висновки про порушення позивачем положень п. 14.1.27 п. 14.1 ст.14, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, ст. 138, а також п. 198.2 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на загальну суму 695165 грн. та, як наслідок, заниження суми податку на прибуток в сумі 125130 грн. у 2015 році та завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 139033 грн., внаслідок чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 139033 грн. Таким чином, вказує на те, що висновки акту перевірки №1371/20-30-14-02/32135675 від 25.04.2016 року Про результати позапланової документальної виїзної перевірки Комунального підприємства Міський інформаційний центр (код ЄДРПОУ 32135675) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України в частині господарських взаємовідносин ТОВ Аутсорсинг енд менеджмент телеком'юнікейшнс , код ЄДРПОУ 37461239 за січень, квітень-червень 2015 року, ТОВ Стройком ЛТД (код ЄДРПОУ 21233263) за лютий 2015 року є вірними та не вбачає підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Представник позивача, у надісланих запереченнях на апеляційну скаргу та у судовому засіданні просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зокрема, посилаючись на те, що на підставі акта перевірки №1371/20-30-14-02/32135675 від 25.04.2016 року Про результати позапланової документальної виїзної перевірки Комунального підприємства Міський інформаційний центр (код ЄДРПОУ 32135675) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України в частині господарських взаємовідносин ТОВ Аутсорсинг енд менеджмент телеком'юнікейшнс , код ЄДРПОУ 37461239 за січень, квітень-червень 2015 року, ТОВ Стройком ЛТД (код ЄДРПОУ 21233263) за лютий 2015 року відповідачем безпідставно були зроблені висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також неправомірно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Стверджує, що під час проведення перевірки відповідачу КП Міський інформаційний центр надано для перевірки всі первинні документи, які підтверджують реальність вчинення господарських операцій, правильність розрахунку та декларування податків за період, що перевірявся, проте податковим органом не в повному обсязі проаналізовано обставини справи. Враховуючи наведене, вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм чинного законодавства.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що фахівцями Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області, на підставі наказу на проведення перевірки № 418 від 12.04.2016 року, направлення № 345 від 12.04.2016 року, згідно з п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, проведено позапланову документальну виїзну перевірку Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України в частині господарських взаємовідносин ТОВ "Аутсорсинг енд менеджмент телеком'юнікейшнс" за січень, квітень-червень 2015 року, ТОВ "Стройком ЛТД" за лютий 2015 року.

Результати перевірки викладені в акті №1371/20-30-14-02/32135675 від 25.04.2016 року Про результати позапланової документальної виїзної перевірки Комунального підприємства Міський інформаційний центр (код ЄДРПОУ 32135675) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України в частині господарських взаємовідносин ТОВ Аутсорсинг енд менеджмент телеком'юнікейшнс , код ЄДРПОУ 37461239 за січень, квітень-червень 2015 року, ТОВ Стройком ЛТД (код ЄДРПОУ 21233263) за лютий 2015 року (т. 1, а.с. 31-45).

Згідно з висновком акту перевірки встановлені порушення з боку позивача, зокрема:

- пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, ст. 138, пп. 134.1.1, п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на загальну суму 695165 грн. та як наслідок, заниження суми податку на прибуток всього у сумі 125130 грн. у 2015 році;

- п.198.2 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 139033 грн., внаслідок чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 139033 грн..

На підставі зазначених висновків контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення №0000361402 від 23.05.2016 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток підприємств на суму 125130,00 грн. (т. 1, а.с. 54) та податкове повідомлення - рішення №0000371402 від 23.05.2016 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 208549,50 грн., з яких: за основним платежем - 139033,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 69516,50 грн. (т. 1, а.с. 55).

Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при винесенні вказаних податкових повідомлень-рішень діяв не в межах наданих повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про порушення позивачем п.198.2 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 139033 грн., внаслідок чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 139033 грн. та пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, ст. 138, пп. 134.1.1, п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на загальну суму 695165 грн. та як наслідок, заниження суми податку на прибуток всього у сумі 125130 грн. у 2015 році.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

За правилами п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту з ПДВ, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, використання придбаного товару (послуги) у власній господарській діяльності, а також фактичне виконання господарської операції за наслідками якої виникає право на податковий кредит з ПДВ.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Пунктом п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Вимоги до оформлення податкової накладної передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), згідно з яким платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг) платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-ХІУ та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.1995 №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.1995 №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми. Таким чином, господарська операція, яка не відбулась, не може бути об'єктом оподаткування.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (аналогічні позиції викладалися Вищим адміністративним судом у листах від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 та від 01.11.2011 року № 1936/11/13 - 11).

З аналізу вказаних норм можна дійти висновку, що податкові наслідки у вигляді права на формування податкового кредиту є правомірними лише за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Матеріалами справи підтверджено, що рішеннями Виконкому Харківської міської ради від 03.12.2003 року №1201 "Про створення та функціонування Єдиної інформаційної системи Харківської міської ради та її виконавчих органів, використання електронної пошти у виконавчих органах Харківської міської ради" на Комунальне підприємство "Міський інформаційний центр" покладено технічне та методичне забезпечення заходів із створення та забезпечення роботи ЄІС Харківської міської ради та її виконавчих органів та інші обов'язки технічного адміністратора відповідно до Положення, затвердженого цим рішенням.

Рішенням Виконкому Харківської міської ради від 21.05.2008 року №331 "Про затвердження Проекту побудови муніципальної телекомунікаційної мережі для розвитку територіальної системи інформаційних ресурсів для комунальних підприємств і служб міста" Комунальне підприємство "Міський інформаційний центр" було зобов'язано вжити необхідних заходів щодо реалізації Проекту побудови муніципальної телекомунікаційної мережі для розвитку територіальної системи інформаційних ресурсів для комунальних підприємств та служб міста.

Рішенням Виконкому Харківської міської ради від 07.07.2008 року №331 "Про затвердження Ескізного проекту побудови телекомунікаційної мережі закладів управління освіти Департаменту з гуманітарних питань Харківської міської ради" Комунальне підприємство "Міський інформаційний центр" спільно з Департаментом освіти Харківської міської ради було зобов'язано вжити необхідні заходи щодо реалізації Ескізного проекту.

Рішенням Виконкому Харківської міської ради від 27.04.2011 року №332 "Про побудови інформаційних систем закладів охорони здоров'я м. Харкова на базі єдиної інформаційної системи Харківської міської ради та її виконавчих органів" Комунальне підприємство "Міський інформаційний центр" спільно з Департаментом охорони здоров'я Харківської міської ради зобов'язано вжити необхідних заходів щодо реалізації Технічного проекту побудови інформаційної системи закладів охорони здоров'я м. Харкова на базі Єдиної інформаційної системи ХМР та її виконавчих органів.

Рішенням Харківської міської ради від 19.12.2012 року №999/12 "Про затвердження Програми інформатизації Харківської міської ради на 2013-2015 роки" комунальне підприємство "Міський інформаційний центр" визначено співвиконавцем програми.

Так, на виконання вказаних вище рішень, Комунальним підприємством "Міський інформаційний центр" укладено з ТОВ "Аутсорсинг енд менеджмент телеком'юнікейшнс" та ТОВ "Стройком ЛТД" договори.

15.07.2010 року між позивачем (замовник) та ТОВ "Стройком ЛТД" (підрядник) укладено договір підряду №738-КП, відповідно до умов якого підрядник зобов'язується на власний ризик своєчасно та якісно виконати будівельні роботи (т. 1, а.с. 68-71).

На підтвердження реальності господарських операцій із ТОВ "Стройком ЛТД" позивачем надано до матеріалів справи заявку на виконання будівельних робіт №60 від 15.10.2014 року, податкові накладні №14 від 23.02.2015 року та №16 від 26.02.2015 року, акт виконання будівельних робіт за березень 2015 року, платіжні доручення № 7079 від 23.02.2015 року та № 7140 від 26.02.2015 року (т. 1, а.с. 72-86).

Також, із матеріалів справи вбачається, що 30.11.2012 року між Комунальним підприємством "Міський інформаційний центр" (замовник) та ТОВ "Аутсорсинг енд менеджмент телеком'юнікейшнс" (виконавець) укладено договір № И12150 від 30.11.2012 року, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання зі створення сегментів інформаційної системи для розвитку єдиного інформаційного простору міста Харкова на базі єдиної інформаційної системи (ЄІС) Харківської міської ради.

На підтвердження реальності вказаного правочину позивачем надано до матеріалів справи рахунок №114 від 18.12.2014 року та наступні податкові накладні: №1 від 06.01.2015 року, №2 від 08.01.2015 року, №3 від 12.01.2015 року, № 1 від 03.02.2015 року, №2 від 15.04.2015 року, №3 від 17.04.2015 року, №1 від 14.05.2015 року, № 2 від 15.05.2015 року, №2 від 08.06.2015 року, №3 від 15.06.2015 року, технічні завдання № 121/1 від 27.10.2014 року, №122 від 26.10.2014 року, №134 від 25.01.2015 року, № 135 від 25.02.2015 року, №136 від 17.02.2015 року, №137 від 11.02.2015 року, № 138 від 04.03.2015 року, №139 від 20.04.2015 року, №140 від 05.02.2015 року, №141 від 10.02.2015 року, №142 від 23.02.2015 року, № 143 від 12.03.2015 року, №144 від 04.03.2015 року, №145 від 10.03.2015 року, № 146 від 24.03.2015 року, №147 від 14.04.2015 року, №148 від 29.01.2015 року, №149 від 27.01.2015 року, №150 від 21.01.2015 року, № 151 від 21.01.2015 року, №152 від 21.01.2015 року, №153 від 15.04.2015 року, № 154 від 24.03.2015 року, №155 від 05.05.2015 року.

А також на підтвердження виконання умов договору, позивачем надано наступні акти виконання робіт №05/15 від 30.01.2015 року, №3/15 за січень 2015 року від 30.01.2015 року, №04/15 від 30.01.2015 року, №2/15 за січень 2015 року, №33/15 від 14.04.2015 року, №29/15 за квітень 2015 року від 14.04.2015 року, №43/15 від 15.04.2015 року, №39/15 за квітень 2015 року від 15.04.2015 року, №41/15 від 15.04.2015 року, №37/15 за квітень 2015 року від 15.04.2015 року, №35/15 від 14.04.2015 року, №31/15 за квітень 2015 року від 14.04.2015 року, №40/15 від 15.04.2015 року, №36/15 за квітень 2015 року від 15.04.2015 року, №38/15 за квітень 2015 року від 15.04.2015 року, №34/15 від 14.04.2015 року, №30/15 за квітень 2015 року від 14.04.2015 року, №32/15 від 14.04.2015 року, №28/15 за квітень 2015 року від 14.04.2015 року, №50/15 від 30.04.2015 року, №44/15 за квітень 2015 року від 30.04.2015 року, №51/15 від 30.04.2015 року, №45/15 за квітень 2015 року від 30.04.2015 року, №52/15 від 30.04.2015 року, №46/15 за квітень 2015 року від 30.04.2015 року, №53/15 від 15.05.2015 року, №47/15 за травень 2015 року від 15.05.2015 року, №54/15 від 15.05.2015 року за травень, №49/15 від 15.05.2015 року, №55/15 від 08.06.2015 року, №56/15 від 08.06.2015 року, №57/15 від 08.06.2015 року, №58/15 від 08.06.2015 року, №59/15 за червень 2015 року від 08.06.2015 року, №63/15 від 08.06.2015 року, №60/15 за червень 2015 року від 08.06.2015 року, №64/15 від 08.06.2015 року, №61/15 за червень 2015 року від 08.06.2015 року, №62/15 за червень 2015 року від 08.06.2015 року, платіжні доручення № 6322 від 06.01.2015 року, № 6323 від 08.01.2015 року, №6329 від 12.01.2015 року, № 6747 від 03.02.2015 року, №7738 від 17.04.2015 року, № 7739 від 07.04.2015 року, №8036 від 14.05.2015 року, № 8176 від 20.05.2015 року, № 8459 від 15.06.2015 року, № 8460 від 15.06.2015 року (т. 1, а.с. 94-248). Також позивачем надано до матеріалів справи робочі проекти будівництва ВОЛЗ та акти опосвідчення кабелю ВОЛЗ за адресами, що вказані у технічних завданнях.

Колегія суддів звертає увагу на те, що зауваження щодо форми та змісту наданих податкових накладних в акті перевірки відсутні.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в основу висновку податкового органу про відсутність реального вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами покладено відомості, наявні в базі даних інформаційних систем та даних єдиного реєстру податкових накладних стосовно діяльності ТОВ Аутсорсинг енд менеджмент телеком'юнікейшнс та ТОВ Стройком ЛТД .

Відповідно до п. 74.1. ст. 74 Податкового кодексу України, податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.

За таких обставин, інформаційні бази відповідача не є джерелом податкової інформації, а лише місцем зберігання та опрацювання податкової інформації, отриманої з джерел податкової інформації.

Відповідно до ст. 72 Податкового кодексу України, в якості суб'єктів, які надають податкову інформацію визначені платники податків, податкові агенти, органи виконавчої влади, місцевого самоврядування тощо. Також, в наведеній нормі визначені джерела податкової інформації: податкові декларації, розрахунки, інші звітні документи.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 16 Податкового кодексу України, особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку. Згідно п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту з ПДВ та має всі документальні підтвердження його розміру.

Вищевказана позиція суду узгоджується із рішенням Верховного Суду України від 31 січня 2011 року по справі №21-42а10, з якого вбачається, що виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження його розміру. Платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню.

Крім того, такий висновок відповідає практиці Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Також, колегія суддів вказує на те, що чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб.

Так, статтею 198 Податкового кодексу України не встановлено обмежень щодо включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах, послугах отриманих від продавця, в разі порушення ним умов податкового законодавства, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.

Також, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Слід зазначити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Таким чином, колегія суддів вказує на те, що кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Колегія суддів вказує на те, що укладені між позивачем та його контрагентами договори містять положення щодо предмету, вартості робіт і порядку розрахунків, порядку здачі та приймання робіт, відповідальності сторін, інших умов, термінів дії договорів та юридичних адрес сторін, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договору, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства. Доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника. Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вказує на те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Крім того, з наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704), а податкові накладні згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на включення витрат до складу валових та для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами. Крім того, не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє наведені доводи відповідача та вказує на реальність спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ Стройком ЛТД , ТОВ Аутсорсинг енд менеджмент телеком'юнікейшнс у період, що перевірявся, повністю підтверджується наявними у матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами.

Разом з тим, актом перевірки встановлено порушення пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, ст. 138, пп. 134.1.1, п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на загальну суму 695165 грн та як наслідок, заниження суми податку на прибуток всього у сумі 125130 грн. у 2015 році. Колегія суддів вважає дане твердження хибним з огляду на наступне.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Отже, обов'язковою умовою для врахування витрат для визначення об'єкта оподаткування є наявність первинних документів, що підтверджують здійснення платником податків цих витрат.

Проте, податковий орган, вказуючи на порушення вищевказаних норм Податкового кодексу України КП Міський інформаційний центр , не зазначив, які саме документи в підтвердження здійснення платником податків витрат не були надані для проведення перевірки, через, що вказуючи на завищення витрат, застосував вищевказані положення Податкового кодексу України безпідставно та необґрунтовано.

Інших доказів на підтвердження факту порушення КП Міський інформаційний центр приписів діючого законодавства України відповідачем не наведено.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість та до складу витрат при обчисленні податку на прибуток. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірності винесених податкових повідомлень - рішень належним чином в суді не довів, у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 23.05.2016 № 0000361402 та № 0000371402 підлягають скасуванню, а позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при внесенні податкових повідомлень-рішень від 23.05.2016 № 0000361402 та № 0000371402, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

У відповідності до ст. 159 КАС України, судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2016 року по справі № 820/3169/16 відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, не впливають на вирішення справи по суті та висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2016р. по справі № 820/3169/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Жигилій С.П. Судді Перцова Т.С. Дюкарєва С.В. Повний текст ухвали виготовлений 14.02.2017 р.