Рішення

від 07.02.2017 по справі 915/17/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2017 року Справа № 915/17/17

Господарський суд Миколаївської області у складі

судді Корицької В.О.,

при секретарі судового засідання Берко О.В.,

без участі представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом Фермерського господарства «Лідер» ,

72201, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код 32220304),

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство Інвест-Агро» ,

54030, м. Миколаїв, вул. Лагірне Поле, 7 (ідентифікаційний код 39819610),

про стягнення грошових коштів у сумі 117 759,70 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство «Лідер» звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство Інвест-Агро» про стягнення грошових коштів у сумі 117 759,70 грн., з яких:

-113 150,00 грн. - сума передоплати за товар,

- 3 168,20 грн. - інфляційні втрати за жовтень 2016 року,

- 1 441,50 грн. - проценти за користування грошовими коштами.

Ухвалою суду від 05.01.2017 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 24.01.2017 року.

Ухвалою суду від 24.01.2017 року розгляд справи відкладений на 07.02.2017 року у зв'язку з неявкою у судове засідання представників сторін.

07.02.2017 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив.

03.02.2017 року до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи у відсутності його представника за наявними у справі матеріалами, позовні вимоги підтримав (а.с. 31).

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, відзив по суті спору не подав. Ухвали суду від 05.01.2017 року та 24.01.2017 року, направлені на адресу відповідача, повернуті поштовою установою до суду з відміткою «через не запит» (а.с. 22-24, 28-30).

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи, що згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство Інвест-Агро» зареєстровано за адресою: 54030, м. Миколаїв, вул. Лагірне Поле, 7, суд дійшов висновку про вчинення всіх необхідних дій щодо повідомлення відповідача про розгляд справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності повноважних представників сторін.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

На підставі рахунку на оплату № 29 від 20.09.2016 року на суму 113 150,00 грн. (а.с. 6), виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство Інвест-Агро» (відповідач, постачальник), Фермерське господарство «Лідер» (позивач, покупець) відповідно до платіжних доручень № 177 від 20.09.2016 року на суму 56 575,00 грн. (а.с. 7) та № 188 від 21.09.2016 року на суму 56 575,00 грн. (а.с. 8) перерахувало на рахунок відповідача грошові кошти в рахунок оплати поставки 15,5 т. насіння озимого ячменю (товар).

Оскільки станом на 05.10.2016 року товар поставлений не був, позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою від 05.10.2016 року (а.с. 11) щодо повернення коштів у зв'язку з фактичним закінченням агротехнічних строків посіву даної культури.

Вказану вимогу відповідач отримав 10.10.2016 року, що підтверджується підписом представника на поштовому повідомленні (а.с. 12).

Доказів отримання позивачем відповіді на претензію або перерахування відповідачем грошових коштів суду не надано.

Відповідно до ст.ст. 173, 193 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 181 ГК України, укладення господарських договорів допускається у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК України).

Отже, між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662, ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Оскільки договір поставки укладений сторонами у спрощений спосіб, строки повернення сплачених грошових коштів не визначені, отже у даному випадку застосуванню підлягають положення ст. 530 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначено вище, вимога позивача щодо повернення грошових коштів у сумі 113 150,00 грн. отримана відповідачем 10.10.2016 року, а тому відповідач повинен був перерахувати кошти позивачу у строк з 11.10.2016 року по 17.10.2016 року, а з 18.10.2016 року зобов'язання вважається простроченим.

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару не виконав, позов не заперечив, доказів повернення грошових коштів не надав, позов в частині стягнення грошових коштів у сумі 113 150,00 грн. підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат за жовтень 2016 року в сумі 3 168,20 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до абзаців 2, 3 п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Враховуючи викладене, а також те, що зобов'язання вважається простроченим з 18.10.2016 року, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат за жовтень 2016 року у сумі 3168,20 грн., оскільки право на отримання таких втрат починається з листопада 2016 року.

Щодо стягнення з відповідача відсотків за користування грошовими коштами за період з 11.10.2016 року по 11.11.2016 року в сумі 1 441,50 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Отже, виходячи із змісту зазначеної статті, використання аналогії можливе лише за наявності достатніх умов, а саме: 1. відносини, до яких застосовується аналогія охоплюється предметом цивільно-правового регулювання (ст.ст. 1, 9 ЦК України); 2. наявність прогалин в їх регулюванні (прогалини в праві); 3. існують правові норми, що регулюють подібні за змістом відносини; 4. застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК України).

Вказаної правової позиції дотримується ВГСУ у постанові від 17.10.2012 року по справі № 5015/1261/12.

Враховуючи наведене, суд погоджується з позицією позивача щодо нарахування процентів за користування грошовими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України.

Як зазначено вище, зобов'язання вважається простроченим з 18.10.2016 року, отже судом за допомогою програми «Законодавство» здійснено перерахунок процентів за період з 18.10.2016 року по 11.11.2016 року (25 днів), розмір яких за вказаний період склав 1 112,95 грн.

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір у розмірі 1 766,41 грн. відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 713,97 грн.

Керуючись ст. ст. 49, 82 - 84 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство Інвест-Агро» (54030, м. Миколаїв, вул. Лагірне Поле, 7, ідентифікаційний код 39819610) на користь Фермерського господарства «Лідер» (72201, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 32220304) грошові кошти у сумі 113 150,00 грн. (сто тринадцять тисяч сто п'ятдесят грн. 00 коп.), проценти за користування грошовими коштами у сумі 1 112,95 грн. (одна тисяча сто дванадцять грн. 95 коп.), а також судовий збір у сумі 1 713,97 грн. (одна тисяча сімсот тринадцять грн. 97 коп.)

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги до канцелярії господарського суду Миколаївської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а у випадку проголошення судом вступної та резолютивної частин рішення - з дня підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складений 13.02.2017 року.

Суддя В.О. Корицька