Рішення

від 31.01.2017 по справі 917/1923/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2017 Справа №917/1923/16

м. Полтава

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Комплекс", вул. Резервна, 8, м. Київ, 04074

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юка-Бетон", вул. Московська, 37, м. Кременчук, Полтавська область, 39631

про стягнення 277 020,32 грн.

Суддя Пушко І.І.

Представники:

від позивача : не з'явився;

від відповідача : не з'явився.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення з відповідача 277 020,32 грн. заборгованості за договором поставки №13/15-П від 02.01.2015 року, з яких: 137413,14 грн. - основний борг; 88 792,89 - пеня; 20 519,24 грн. - інфляційні витрати; 29 995,05 грн. - 15% річних.

Позивач в судове засідання не з'явився про час та місце проведення засідання повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення. Позивачем надіслано клопотання від 27.01.2017 року про розгляд справи за відсутності представника, відповідач причин неявки суд не повідомив.

Відповідач в засідання не з'явився, витребуваних доказів не надав, повідомлення про вручення ухвали від 17.01.2017 року з підтвердженням про вручення суду не повернулось, ухвала як неотримана адресатом також повернутою не була.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. (підпункт 3.9.1 підпункту 3.9 пункту 3 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Таким чином, про час та місце проведення судового засідання відповідач повідомлений належним чином.

Обставин, які б перешкоджали розглянути спір у даному судовому засіданні, судом не виявлено, суд надавав можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, тому приймає рішення по суті позовних вимог в даному судовому засіданні за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Як на підставу позовних вимог позивача посилається на не невиконання відповідачем умов Договору поставки № 13/15-П від 02.01.2015 року в частині оплати отриманого товару.

02.01.2015 року між сторонами по справі було укладено договір поставки № 13/15-П (далі - Договір), за умовами якого позивач (постачальник) зобов'язався у встановлений строк передати у власність відповідача товар для його використання у підприємницькій діяльності, а відповідач (покупець) зобов'язався прийняти товар і сплатити постачальнику за нього грошові кошти.

Позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1659104,60 грн. Факт отримання товару відповідачем підтверджується накладними № 2763 від 13.02.2015 року, № 2839 від 13.02.2015 року, №2964 від 13.02.2015 року, №3551 від 18.02.2015 року, №3493 від 20.02.2015 року, №3914 від 21.02.2015 року.

Відповідно до п. 1.5. Договору сторони мають право додатково узгодити специфікацію на поставку товару.

Як свідчать письмові пояснення позивача від 26.01.2017р. між сторонами не узгоджувались та не підписувалися специфікації (п.1.5 Договору).

П.4.2 Договору, на який посилається позивач в обґрунтування позовних вимог передбачено, що покупець замовляє товар письмово. Замовлення надсилається по факсу або електронною поштою на фірмовому бланку підприємства із зазначенням посади та ПІБ уповноваженої особи завіреної чітким відбитком печатки покупця. Усна заявка розглядається постачальником тільки як намір здійснення поставки і приймається до виконання лише в разі письмового підтвердження замовлення у спосіб, визначений Договором.

Надані позивачем копії заявок (додаток до листа від 26.01.2017р.) свідчать, що в них відсутнє посилання на те, що ці заявки здійснюються відповідно до умов договору, крім того, в цих заявках відсутній підпис посадової особи відповідача та відбиток печатки відповідача.

За таких обставин, позивачем не доведено, що відповідачем здійснювалося замовлення товару відповідно до умов, викладених в п.4.2 Договору.

Судом приймається до уваги, що в наданих позивачем копіях заявок, які не оформлені відповідно до вимог договору, йдеться про загальну кількість 105 виробів, в той час у видаткових накладних, на які робиться посилання в позовній заяві,зафіксована передача відповідачу 196 виробів.

Враховуючи викладене, позивачем не доведено, що передача відповідачу товару за накладними № 2763 від 13.02.2015 року, № 2839 від 13.02.2015 року, №2964 від 13.02.2015 року, №3551 від 18.02.2015 року, №3493 від 20.02.2015 року, №3914 від 21.02.2015 року відбулася саме відповідно до умов договору поставки, укладеного в письмовій формі.

Про вказане свідчить також те, що в жодній із вищевказаних накладних відсутнє посилання на договір №13/15-П від 02.01.2015 року як на підставу передачі продукції.

Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про поставку.

За ч.2. ст. 712 ЦК до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.664 ЦК обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Частиною першою статті 692 ЦК України визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару.

Таким чином, обов'язок відповідача щодо оплати товару витікає з положень Цивільного Кодексу України, а строк оплати є таким, що настав.

За таких обстави позовні вимоги про стягнення основного борг на суму 137 713, 14 грн. підлягають задоволенню.

Позивачем заявлено до стягнення 88 792,89 грн. пені за період з 06.05.2015 року по 17.10.2016 року.

Виходячи з наведених вище обставин, оскільки позивачем не доведено передачу відповідачу товару саме на виконання умов договору №13/15-П від 02.01.2015 року, укладеного в письмовій формі, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача пені за несвоєчасну оплату, яка передбачена п.7.15 договору.

В зв'язку з цим, позовні вимоги про стягнення пені визнаються судом необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

В той же час, у відповідача виникло зобов'язання по оплаті товару, який був отриманий ним за накладними № 2763 від 13.02.2015 року, № 2839 від 13.02.2015 року, №2964 від 13.02.2015 року, №3551 від 18.02.2015 року, №3493 від 20.02.2015 року, №3914 від 21.02.2015 року, які підписали зі сторони відповідача його керівником - директором ОСОБА_1

Стаття 625 ЦК України визначає обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити грошову суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

Відповідно до п.1.7 постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, у позивача виникло право вимоги щодо стягнення вартості товару, отриманого відповідачем за накладними, з наступного дня після прийняття товару, і з цього моменту позивачем можуть бути нараховані інфляційні нарахування та 3 % річних на суму боргу відповідно до ст.625 ЦК України.

Як зазначено в абзаці 3 п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань є необґрунтованим, оскільки в ньому не враховано сукупний індекс інфляції за відповідний період (з урахуванням місяців, в яких мала місце дефляція).

За підрахунком суду інфляційні витрати на суму боргу в розмірі 137713,14 грн. за період з травня 2015 року по вересень 2016 року складають 15423,87 грн.

Стосовно вимог про стягнення річних, в обґрунтування яких позивач посилається на ст.625 ЦК України та умови договору (п.7.15), суд вважає, що підстави для їх стягнення в розмірі, визначеному договором відсутні, з огляду на встановлення судом факту недоведеності позивачем здійснення передачі товару відповідачу саме на виконання умов договору.

В той же час, стягненню з відповідача підлягають 3 % як засіб відповідальності, визначений ст.625 ЦК України, за період, визначений позивачем.

За розрахунком суду, 3% річних на суму боргу 137 713,14 грн. за період з 06.05.2015 року по 17.10.2016 року складають 6010,33 грн.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Обов'язок відповідача сплатити кошти за отриманий товар визначений також ст.ст. 655, 706 ЦК України.

Статтею 629 ЦК України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п. 5 ст. 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов'язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем договірних зобов'язань з оплати вартості отриманого товару.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності (ст. 4-3 ГПК України).

Згідно ст. 33, ст. 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем доведено обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості, відповідач факт прострочення сплати коштів за отриманий товар не спростував. За таких обставин позовні вимоги задовольняються частково, з відповідача підлягає до стягнення 137 713 грн. 14 коп. основного боргу, 15 423 грн. 87 коп. інфляційних витрат, 6010 грн. 33 коп. 3% річних. Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України стягуються пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 44-49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юка-Бетон", вул. Московська, 37, м. Кременчук, Полтавська область, 39631, ЄДРПОУ 38869152 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Комплекс", вул. Резервна, 8, м. Київ, 04074, код ЄДРПОУ 04012164 - 137 713 грн. 14 коп. основного боргу, 15 423 грн. 87 коп. інфляційних витрат, 6010 грн. 33 коп. 3% річних; 2387 грн. 21 коп. судового збору.

3. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ при набранні рішенням законної сили.

Суддя І.І. Пушко