Постанова

від 07.02.2017 по справі 910/6706/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2017 р. Справа№ 910/6706/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Тищенко А.І.

Корсакової Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Залерцов М.О. - представник, дов. № 658 від 30.12.2016;

від відповідача: Сергієнко Л.М. - представник, дов. б/н від 03.04.2015;

від третьої особи: Науменко С.В. - представник, дов. № 02-6451 від 29.12.2016;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал"

на рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2016

у справі № 910/6706/15-г (суддя Мандриченко О.В)

за позовом Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал"

до Житлово-будівельний кооператив „Промбудівельник - 9"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство „Головний інформаційно-обчислювальний центр"

про стягнення 47 556,37 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2015 у справі № 910/6706/15-г, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015, відмовлено у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал" до Житлово-будівельного кооперативу „Промбудівельник-9" про стягнення 47 556,37 грн. заборгованості на підставі договору на послуги водопостачання та водовідведення від 28.01.2000 № 7538/4-09.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.01.2016 у справі № 910/6706/15-г касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал" задоволено, постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2015 у справі № 910/6706/15-г скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Рішенням від 03.11.2016 Господарський суд міста Києва у задоволенні позову відмовив повністю.

Не погоджуючись з зазначеним рішення місцевого господарського суду, Публічне акціонерне товариство „Акціонерна компанія „Київводоканал" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2016 у справі № 910/6706/15-г та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 у складі колегії суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), судді: Майданевич А.Г., Сулім В.В., апеляційну скаргу ПАТ „АК „Київводоканал" прийнято до провадження; розгляд апеляційної скарги у справі № 910/6706/15-г призначено на 17.01.2017 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін та третьої особи.

У зв'язку з перебуванням судді-учасника колегії Майданевича А.Г. на лікарняному, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 16.01.2017, було визначено склад колегії суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), судді: Сулім В.В., Корсакова Г.В.

У зв'язку з перебуванням судді-учасника колегії Суліма В.В. на лікарняному, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 17.01.2017, було визначено склад колегії суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), судді: Тищенко А.І., Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 прийнято матеріали справи № 910/6706/15-г з розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2016 до свого провадження.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України у судовому засіданні 17.01.2017 оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги у справі № 910/6706/15-г до 07.02.2017.

У судовому засіданні 07.02.2017 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечував. Представники сторін та третьої особи у судовому засіданні 07.02.2017 надали додаткові пояснення по суті справи.

Дослідивши докази, що є у справі, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, обговоривши доводи апеляційної скарги, враховуючи доводи письмових пояснень сторін та третьої особи, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2016 у справі № 910/6706/15-г має бути скасовано повністю та частково задоволені позовні вимоги.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.01.2016 у справі № 910/6706/15-г касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал" задоволено, постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2015 у справі № 910/6706/15-г скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Згідно із ч. 1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 34 383,99 грн., інфляційних втрат в розмірі 4 589,36 грн., трьох процентів річних в розмірі 1 499,46 грн., пені в розмірі 206,76 грн., штрафу в розмірі 6 876,80 грн.; судового збору.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.01.2000 між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал" та відповідачем укладено договір № 7538/4-09 на послуги водопостачання та водовідведення.

На підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 20.07.2001 № 359 Державне комунальне об'єднання "Київводоканал" було перетворено у Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал".

Із Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи № 768385 вбачається, що Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" ідентифікаційний код 03327664 було перетворене на Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" ідентифікаційний код 03327664.

Відповідно до п. 1 договору № 7538/4-09 позивач, за договором постачальник, зобов'язується забезпечити відповідачу, за договором абоненту, постачання питної води та прийняти від відповідача каналізаційні стоки, а відповідач сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65.

В п.п. 2.1, 2.2 договору № 7538/4-09 сторонами погоджено, що позивач забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна"; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимі концентрації шкідливих речовин (2.1); відповідач сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством; у разі зміни тарифів оплата послуг відповідачем здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору (2.2).

Згідно із п.п. 3.1, 3.4, 3.6, 3.7 договору № 7538/4-09 кількість води, що подається позивачем та використовується відповідачем, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем; зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником позивача (3.1); кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водо лічильника, а при його відсутності - за узгодженням з позивачем за діючими нормами водопостачання або іншим засобом, передбачених п. 21.2 Правил (3.4); відповідач розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи (3.6); у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг відповідач зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін; при невиконанні цієї умови дані позивача вважаються прийнятими відповідачем (3.7).

Відповідно до п. 12.17 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994, розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду; порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

18.10.2008, у зв'язку з набуттям чинності Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (далі - Правила № 190) втратили чинність Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65.

Пунктами 3.1, 3.7 Правил № 190 встановлено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюється на основі показів засобів обліку; розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Як вказує позивач у позовній заяві, позивачем за період з 01.01.2012 по 30.06.2014 відповідачеві було надано послуг на загальну суму 263 477,14 грн., що підтверджується актами про зняття показників водолічильників, розшифровками рахунків абонента, в яких вказані об'єми спожитих послуг, тарифи, за якими проводилися нарахування та вартість наданих послуг, реєстрами дебетових повідомлень, що підтверджують виставлення рахунків до банківської установи відповідача, наявними у матеріалах справи.

Однак, за отримані послуги сплачено частково, на суму у розмірі 227 613,93 грн., в результаті чого, як стверджує позивач у позовній заяві, у відповідача виникла заборгованість в розмірі 34 383,99 грн.

Як вбачається із розгорнутого розрахунку позовних вимог до відповідача (а.с. 16-21, т. І) за відповідачем обліковується заборгованість за холодну воду та стоки холодної води (код 2-764) у розмірі 17 089,05 грн., гарячу воду та стоки гарячої води (код 2-40764) у розмірі 10 671,71 грн. та 6 623,03 грн., відповідно.

Згідно із ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, враховуючи викладене, погоджується із доводами господарського суду першої інстанції про недоведеність позивачем факту наявності у відповідача боргу у розмірі 10 671,71 грн., який обліковується за кодом 2-40764 (постачання питної води, що використовується для підігріву) та про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка йде на підігрів.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Така ж норма закріплена і в ст. 526 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" від 10.01.2002 № 2918-ІІІ послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.

З приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води, слід зазначити, що матеріали справи не містять інших договорів, які б регулювали такі відносини між сторонами.

Пунктом 3.13 Правил № 190 визначено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення; обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності; обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показників засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

За приписами ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується; відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається; предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Тобто, обрахунок обсягів спожитої води має здійснюватися на підставі показів приладів обліку, встановлених на межі балансової належності теплового пункту, та сплачуватись балансоутримувачем теплових пунктів на підставі укладеного договору.

Чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду; тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач; при цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Відповідно до розрахунку позовних вимог, позивачем до вартості наданих послуг включено вартість холодної води, яка йде на виготовлення гарячої води.

Однак, відповідач заперечує знаходження на його балансі, в управлінні, повному господарському віданні, користуванні, концесії, тощо теплових пунктів (бойлерів) для підігріву води за лічильниками, по яких позивач просить суд стягнути кошти.

Позивачем не доведено того, що теплові пункти, з яких здійснено постачання гарячої води, перебувають на балансі відповідача.

Отже, позивач не має правових підстав для виставлення рахунків за холодну воду, яка йде на підігрів за лічильником, вказаним позивачем, оскільки цей лічильник знаходиться у тепловому пункті (бойлері), який не належить відповідачу на праві власності та не перебуває у нього на балансі, а договір № 7538/4-09, який визначений підставою позову, не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за приладом обліку, встановленим на водопровідному вводі до бойлеру. Також матеріали справи не містять інших договорів, які б регулювали такі відносини між сторонами.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 24.04.2014 у справі № 910/12471/13, від 25.04.2013 у справі № 5011-71/4847-2012, від 22.07.2013 у справі № 5011-65/18027-2012, від 29.05.2013 у справі № 5011-38/18011-2012.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що послуги з постачання холодної води, яка йде на підігрів у спірний період надавало Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" на підставі договору № 450084 від 02.07.2012, в той час як позивачем постачання відповідачу води для підігріву та наявність у останнього на балансі бойлерів або котелень не доведено.

Як вбачається із умов договору № 7538/4-09 та було зазначено раніше, позивач зобов'язується надавати відповідачу послуги з постачання питної води та приймання від відповідача каналізаційних стоків, а відповідач сплатити за вищезазначені послуги.

Пунктом 1.4 Правил № 190 встановлено, що приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 N 37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за N 403/6691 (далі - Правила № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно із п. 1.2 Правил № 37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Як унормовано п. 1.4 Правил № 37, абонент Водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Відповідно до п. 2.4 зазначених Правил № 37, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Як вбачається із матеріалів справи, за кодом 2-40764 обліковуються також стоки гарячої води, а надання послуг із приймання стічних вод, у тому числі, гарячого водопостачання, регулюється умовами укладеного сторонами договору, вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь Водоканалу (позивача).

Зазначена правова позиція відповідає судовій практиці (постанови Вищого господарського суду України від 19.03.2014 у справі № 910/13220/13, від 17.04.2014 у справі № 910/13142/13).

Як вбачається із розрахунку заборгованості, наданого позивачем до матеріалів справи, у відповідача за кодом № 2-40764 зазначено позивачем заборгованість за холодну воду, яка йде на виготовлення гарячої води у розмірі 10 671,71 грн. та заборгованість за стоки гарячої води у розмірі 6 623,03 грн.

Враховуючи викладене вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про правомірність відмови у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 10 671,71 грн. за холодну воду, яка йде на виготовлення гарячої води та задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача заборгованості за кодом 2-40764 у розмірі 6 623,03 грн. за стоки гарячої води.

Зазначена правова позиція відповідає судовій практиці (постанови Вищого господарського суду України від 19.03.2014 у справі № 910/13220/13, від 17.04.2014 у справі № 910/13142/13).

Пунктом 3.7 Правил № 190 встановлено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Отже, враховуючи норму ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України, п. 3.7 Правил № 190, у відповідача, як споживача послуг за договором № 9417/4-13, був обов'язок оплачувати послуги щомісячно, тобто, за спожиті послуги у поточному місяці - не пізніше кінця місяця наступного за звітним.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивача у розмірі 23 917,97 грн., а саме: за холодну воду та стоки холодної води (код 2-764) у розмірі 17 089,05 грн. та стоки гарячої води (код 2-40764) у розмірі 6 623,03 грн., підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована та підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У статті 549 ЦК України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно із п.п. 4.1-4.2 договору № 7538/4-09 за безпідставну відмову від оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення, відповідач сплачує позивачу штрафні санкції у розмірі 20 відсотків від несплаченої суми; за несвоєчасну оплату послуг відповідач сплачує пеню у розмірі 0,1 відсоток несплаченої суми за кожний день прострочення.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96-ВР із змінами і доповненнями, передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2 частини першої статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 6 876,80 грн. штрафу, нарахованого позивачем відповідно до п. 4.1 договору № 7538/4-09, оскільки позивачем матеріалами справи не доведено факту відмови відповідача від оплати наданих позивачем послуг згідно із договором № 7538/4-09.

Однак, враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем є підтвердженою матеріалами справи саме у розмірі 23 917,97 грн., беручи до уваги п. 4.2 договору № 7538/4-09, апеляційний господарський суд здійснивши перерахунок сум пені з урахуванням періодів прострочення, наведених у розгорнутому розрахунку позивача, положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України, апеляційний господарський суд встановив, що розмір пені є більшим, ніж заявлено позивачем, а враховуючи те, що клопотання в порядку, передбаченому п. 2 ч.1 ст. 83 ГПК України, позивачем не було подано, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог в частині вимог про стягнення пені, тому з відповідача підлягає стягненню сума пені у розмірі 206,76 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 № 62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць; розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція; при цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція); у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга" (п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Таким чином, інфляційні втрати підлягають нарахуванню за місяць та відповідно до положень ст. 625 ЦК України можуть бути стягнуті за весь час прострочення боржником грошового зобов'язання.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором № 7538/4-09, апеляційний господарський суд, здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за холодну воду та стоки холодної води (код 2-764) та за стоки гарячої води (код 2-40764), вважає, що правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача, є суми у розмірі 2 398,47 грн. та 793,29 грн., відповідно.

Позивачем при розрахунку інфляційних втрат та 3% річних безпідставно не зараховувалась переплата у поточному місяці на погашення заборгованості за попередній місяць, що вплинуло на розмір та період нарахування як інфляційних втрат, так і 3% річних, також позивачем безпідставно не враховувались періоди, коли індекс інфляції були менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу у цих періодах зменшувалась.

Апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Розщеплення платежів здійснювалось Комунальним підприємством „Головний інформаційно-обчислювальний центр" на підставі листа Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21.12.2011 № 004-3364, отже, позивач самостійно не здійснює зарахування коштів, сплачених відповідачем за послуги водопостачання та водовідведення.

Слід зазначити, що у даній справі № 910/6706/15-г не розглядається питання правильності чи доцільності розщеплення Комунальним підприємством Головний інформаційно-обчислювальний центр платежів, сплачених відповідачем за постачання позивачем питної води та прийняття останнім стоків за договором № 7538/4-09.

Заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 7538/4-09 не спростована ані відповідачем, ані матеріалами справи, грошові кошти, які надійшли до позивача від відповідача у розмірі 41 113,28 грн., розщеплені Комунальним підприємством „Головний інформаційно-обчислювальний центр із зазначенням: За послуги з централізованого постачання гарячої води , з урахуванням того, що позивач не має права здійснювати зміну призначення платежу у платежах, які надійшли, не можуть бути зараховані позивачем у рахунок погашення заборгованості за поставлену холодну воду або водовідведення.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2016 у справі № 910/6706/15-г скасуванню.

Колегія суддів апеляційного господарського суду переглянула спір відповідно до ст. 101 ГПК України і дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення у справі про часткове задоволення позову, оскільки позовні вимоги, частково, є обґрунтованими та доведеними. Апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал" підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2016 у справі № 910/6706/15-г задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2016 у справі № 910/6706/15-г скасувати повністю і прийняти нове рішення.

3. Позов Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал задовольнити частково.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу Промбудівельник-9 (02091, м. Київ, вул. Тростянецька, 7-В; ідентифікаційний код 22907953) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А; ідентифікаційний код 03327664) заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 23 917,97 грн., інфляційні втрати у розмірі 2 398,47 грн., 3% річних у розмірі 793,29 грн., пеню у розмірі 206,76 грн., 1 049,43 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу Промбудівельник-9 (02091, м. Київ, вул. Тростянецька, 7-В; ідентифікаційний код 22907953) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А; ідентифікаційний код 03327664) 855,32 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

6. Справу № 910/6706/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.І. Тищенко

Г.В. Корсакова