ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 липня 2017 року Справа № 910/6706/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддівШевчук С.Р. (доповідач) Демидової А.М., Іванової Л.Б. розглянувши касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Промбудівельник-9" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.02.2017 року у справі№910/6706/15-г Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Житлово-будівельного кооперативу "Промбудівельник-9" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаКомунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" простягнення 47 556,37 грн. за участю представників:
- позивача: Шевченко О.М., дов.№ 582 від 05.05.2017
- відповідача: Сергієнко С.В., дов. б/н від 12.07.2017
- третьої особи: не з'явилися
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Промбудівельник-9" про стягнення 47 556,37 грн. заборгованості на підставі договору на послуги водопостачання та водовідведення № 7538/4-09 від 28.01.2000.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2015 у справі №910/6706/15-г, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 19.01.2016 у справі №910/6706/15-г касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задоволено, постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2015 у справі № 910/6706/15-г скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.
За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2016 у справі № 910/6706/15-г, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016, у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 30.08.2016 у справі №910/6706/15-г касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задоволено, постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2016 у справі № 910/6706/15-г скасовано, справу скеровано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.
За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2016 (суддя Мандриченко О.В.) у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2017 (головуючий суддя Гаврилюк О.М., судді Тищенко А.І., Корсакова Г.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2016 у справі № 910/6706/15-г скасовано, прийнято нове, яким позов задоволено частково, присуджено до стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Промбудівельник-9" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 23 917,97 грн., інфляційні втрати у розмірі 2 398,47 грн., 3% річних у розмірі 793,29 грн., пеню у розмірі 206,76 грн., 1 049,43 грн. судового збору. В іншій частині позову - відмовлено. Судом також присуджено до стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Промбудівельник-9" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 855,32 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
Не погоджуючись із прийнятою у справі постановою, Житлово-будівельний кооператив "Промбудівельник-9" звернувся із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2017, справу направити на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.
В обґрунтування свої правової позиції, заявник касаційної скарги посилається на необґрунтоване застосування апеляційним судом статті 625 Цивільного кодексу України. Судом також не враховано відсутність у актах, що підтверджують об'єми постачання гарячої води, реальних показників поставленої споживачам води, що дозволило б розрахувати вартість та обсяги стоків гарячої води. Судом також не враховано подану відповідачем заяву про застосування строків позовної давності, чим порушено приписи статей 257, 267 Цивільного кодексу України.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2017 проведено автоматичну зміну складу суду колегії суддів у справі № 910/6706/15-г та визначено склад колегії суддів: Шевчук С.Р. - головуючий, Демидова А.М., Іванова Л.Б.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 28.01.2000 між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал" та відповідачем укладено договір № 7538/4-09 на послуги водопостачання та водовідведення.
На підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 20.07.2001 № 359 Державне комунальне об'єднання "Київводоканал" було перетворено у Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал". Із Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи № 768385 вбачається, що Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" ідентифікаційний код 03327664 було перетворене на Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" ідентифікаційний код 03327664.
Відповідно до п. 1 договору № 7538/4-09 позивач, за договором постачальник, зобов'язується забезпечити відповідачу, за договором абоненту, постачання питної води та прийняти від відповідача каналізаційні стоки, а відповідач сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65.
В п.п. 2.1, 2.2 договору № 7538/4-09 сторонами погоджено, що позивач забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна"; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимі концентрації шкідливих речовин (2.1); відповідач сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством; у разі зміни тарифів оплата послуг відповідачем здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору (2.2).
Згідно із п.п. 3.1, 3.4, 3.6, 3.7 договору № 7538/4-09 кількість води, що подається позивачем та використовується відповідачем, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем; зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником позивача (3.1); кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водо лічильника, а при його відсутності - за узгодженням з позивачем за діючими нормами водопостачання або іншим засобом, передбачених п. 21.2 Правил (3.4); відповідач розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи (3.6); у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг відповідач зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін; при невиконанні цієї умови дані позивача вважаються прийнятими відповідачем (3.7).
Відповідно до п. 12.17 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994, розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду; порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.
18.10.2008, у зв'язку з набуттям чинності Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (далі - Правила № 190) втратили чинність Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65.
Пунктами 3.1, 3.7 Правил № 190 встановлено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюється на основі показів засобів обліку; розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.
Як встановлено судами, позивачем за період з 01.01.2012 до 30.06.2014 відповідачеві було надано послуг на загальну суму 263 477,14 грн., що підтверджується актами про зняття показників водолічильників, розшифровками рахунків абонента, в яких вказані об'єми спожитих послуг, тарифи, за якими проводилися нарахування та вартість наданих послуг, реєстрами дебетових повідомлень, що підтверджують виставлення рахунків до банківської установи відповідача, наявними у матеріалах справи. Однак, за отримані послуги сплачено частково, на суму у розмірі 227 613,93 грн., в результаті чого, як стверджує позивач у позовній заяві, у відповідача виникла заборгованість в розмірі 34 383,99 грн.
Предметом спору у справі, що переглядається є вимога позивача стягнути з відповідача заборгованість за договором № 7538/4-09 від 28.01.2000 та яка, як встановлено судами, виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати за холодну воду та стоки холодної води (код 2-764) у розмірі 17 089,05 грн., вартості води, яка йде на підігрів (код 2-40764) у розмірі 10 671,71 грн., а також вартості стоків гарячої води (код 2-40764) у розмірі 6 623,03 грн.
Розглядаючи спір по суті заявлених вимог місцевий господарський суд, керуючись приписами статей 13, 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", положеннями пункту 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, з огляду на встановлені судом обставини відсутності на балансі підприємства будь-яких котелень чи теплових пунктів, суд дійшов висновку про відсутність фактичних та відповідно правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заявленої вартості холодної води, що йде на підігрів та стоків гарячої води. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд виходив із встановлених ним обставин наявної переплати за фактично надані позивачем послуги, що унеможливлює задоволення позовних вимог, визначених позивачем як заборгованість за надані за договором послуги.
Апеляційний господарський суд погодився із висновком місцевого суду щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача вартості холодної води, що йде на підігрів, однак, натомість, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 23 917,97 грн., а саме: за холодну воду та стоки холодної води (код 2-764) у розмірі 17 089,05 грн. та стоки гарячої води (код 2-40764) у розмірі 6 623,03 грн., а також нараховані позивачем інфляційні втрати у розмірі 2 398,47 грн., 3% річних у розмірі 793,29 грн., пеню у розмірі 206,76 грн.
Переглядаючи справу у касаційному порядку, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки апеляційного суду щодо часткового задоволення позовних вимог обґрунтованими у зв'язку з наступним.
Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із статтею 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" від 10.01.2002 № 2918-ІІІ послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору. З приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води, слід зазначити, що матеріали справи не містять інших договорів, які б регулювали такі відносини між сторонами.
Пунктом 3.13 Правил № 190 визначено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення; обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності; обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показників засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.
За приписами статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується; відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається; предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.
Тобто, обрахунок обсягів спожитої води має здійснюватися на підставі показів приладів обліку, встановлених на межі балансової належності теплового пункту, та сплачуватись балансоутримувачем теплових пунктів на підставі укладеного договору.
Як обґрунтовано зауважено судами першої та апеляційної інстанцій, чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду; тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач; при цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.
Відповідно до розрахунку позовних вимог, позивачем до вартості наданих послуг включено вартість холодної води, яка йде на виготовлення гарячої води. Однак, відповідач заперечує знаходження на його балансі, в управлінні, повному господарському віданні, користуванні, концесії, тощо теплових пунктів (бойлерів) для підігріву води за лічильниками, по яких позивач просить суд стягнути кошти. Позивачем не доведено того, що теплові пункти, з яких здійснено постачання гарячої води, перебувають на балансі відповідача.
Отже, розглядаючи спір по суті суди мотивовано виходили з того, що позивач не має правових підстав для виставлення рахунків за холодну воду, яка йде на підігрів за лічильником, вказаним позивачем, оскільки цей лічильник знаходиться у тепловому пункті (бойлері), який не належить відповідачу на праві власності та не перебуває у нього на балансі, а договір № 7538/4-09, який визначений підставою позову, не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за приладом обліку, встановленим на водопровідному вводі до бойлеру. Також матеріали справи не містять інших договорів, які б регулювали такі відносини між сторонами.
До того ж, матеріалами справи підтверджено, що послуги з постачання холодної води, яка йде на підігрів у спірний період надавало Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" на підставі договору № 450084 від 02.07.2012, в той час як позивачем постачання відповідачу води для підігріву та наявність у останнього на балансі бойлерів або котелень не доведено.
Відтак, апеляційним судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача вартості холодної води, що йде на підігрів.
Водночас, як вбачається із умов договору № 7538/4-09 та було зазначено раніше, позивач зобов'язується надавати відповідачу послуги з постачання питної води та приймання від відповідача каналізаційних стоків, а відповідач сплатити за вищезазначені послуги.
Пунктом 1.4 Правил № 190 встановлено, що приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 N 37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за N 403/6691 (далі - Правила № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.
Згідно із п. 1.2 Правил № 37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).
Як унормовано п. 1.4 Правил № 37, абонент Водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.
Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).
Відповідно до п. 2.4 зазначених Правил № 37, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.
Як встановлено апеляційним судом, за кодом 2-40764 обліковуються також стоки гарячої води, а надання послуг із приймання стічних вод, у тому числі, гарячого водопостачання, регулюється умовами укладеного сторонами договору, вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь Водоканалу (позивача) .
Пунктом 3.7 Правил № 190 встановлено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.
Отже, враховуючи приписи частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, статті 526 Цивільного кодексу України, п. 3.7 Правил № 190, у відповідача, як споживача послуг за договором № 9417/4-13, був обов'язок оплачувати послуги щомісячно, тобто, за спожиті послуги у поточному місяці - не пізніше кінця місяця наступного за звітним.
Апеляційним судом здійснено наданий позивачем розрахунок та встановлено, що заборгованість відповідача перед позивача складає 23 917,97 грн., а саме: за холодну воду та стоки холодної води (код 2-764) у розмірі 17 089,05 грн. та стоки гарячої води (код 2-40764) у розмірі 6 623,03 грн.
Оскільки апеляційним судом встановлено,що позивач надав відповідачу визначені договором № 7538/4-09 від 28.01.2000, однак, відповідач у встановлені договором строки не розрахувався за надані послуги, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про наявність фактичних та відповідно правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за холодну воду та стоки холодної води (код 2-764) у розмірі 17 089,05 грн. та стоки гарячої води (код 2-40764) у розмірі 6 623,03 грн.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У статті 549 Цивільного кодексу України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно із п.п. 4.1-4.2 договору № 7538/4-09 за безпідставну відмову від оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення, відповідач сплачує позивачу штрафні санкції у розмірі 20 відсотків від несплаченої суми; за несвоєчасну оплату послуг відповідач сплачує пеню у розмірі 0,1 відсоток несплаченої суми за кожний день прострочення.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96-ВР із змінами і доповненнями, передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Розглядаючи спір по суті, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 6 876,80 грн. штрафу, нарахованого позивачем відповідно до п. 4.1 договору № 7538/4-09, з огляду на недоведеність позивачем факту відмови відповідача від оплати наданих позивачем послуг згідно із договором № 7538/4-09, з чим погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України.
Разом з чим, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем підтверджена матеріалами справи саме у розмірі 23 917,97 грн., беручи до уваги п. 4.2 договору № 7538/4-09, апеляційний господарський суд здійснив перерахунок сум пені з урахуванням періодів прострочення, наведених у розгорнутому розрахунку позивача, положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України та встановив наявність підстав для стягнення пені у заявленому позивачем розмірі, а саме 206,76 грн.
Частиною 2 статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 № 62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць; розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція; при цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція); у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга" (п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Таким чином, інфляційні втрати підлягають нарахуванню за місяць та відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України можуть бути стягнуті за весь час прострочення боржником грошового зобов'язання.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором № 7538/4-09, а також здійснений апеляційним господарським судом перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за холодну воду та стоки холодної води (код 2-764) та за стоки гарячої води (код 2-40764), колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 2 398,47 грн. та 793,29 грн. трьох відсотків річних.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи Житлово-будівельного кооперативу "Промбудівельник-9" про порушення судами статей 257, 267, 625 Цивільного кодексу України не спростовують правильні висновки суду апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судами обставин, що в силу положень статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.
При цьому перевіривши відповідно до частини другої статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним господарським судом в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції - відсутні.
Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Промбудівельник-9"залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2017 у справі №910/6706/15-г залишити без змін.
Головуючий суддя С.Р. Шевчук
С у д д я А.М. Демидова
С у д д я Л.Б. Іванова
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 18.07.2017 |
Оприлюднено | 20.07.2017 |
Номер документу | 67834479 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Шевчук C. Р.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні