Рішення

від 13.02.2017 по справі 392/813/16-ц

МАЛОВИСКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 392/813/16-ц

Провадження № 2/392/22/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2017 року м. Мала Виска

Маловисківський районний суд Кіровоградської області в складі: головуючого судді Кратка Д.М., із участю секретаря судового засідання Жельман О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Фермерського господарства Тихоглаз Василь Андрійович , ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про визнання недійсним договору оренди землі, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору оренди землі, у якому просить суд визнати недійсним договір оренди землі від 22 вересня 2014 року, укладений між Фермерським господарством Тихоглаз Василь Андрійович та ОСОБА_1, предметом договору якого є оренда земельної ділянки, кадастровий номер: НОМЕР_1, площею 4,0781 га.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що Договір оренди земельної ділянки без номеру від 22 вересня 2014 року, акт приймання-передачі земельної ділянки та акт визначення меж вона не підписував, підпис від його імені зроблений іншою особою, жодних дій спрямованих на укладання такого договору він не вчиняв, хоча є власником земельної ділянки, яка є предметом оспорюваного Договору оренди, а тому змушений звернутися до суду з позовом, з метою захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

В чергове судове засідання призначене на 13 лютого 2017 року о 09 год. 30 хв. особи, що беруть участь у справі, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце судового розгляду, не з явилися.

Представником позивача через канцелярію суду було подано заяву про розгляд справи у його відсутність, в якій він зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є спадкоємцями голови Фермерського господарства Тихоглаз Василь Андрійович ОСОБА_5, звернулись до суду із заявами про розгляд справи за їх відсутності, в яких вони просять розгляд справи проводити у їхню відсутність та зазначають, що позовні вимоги визнають у повному обсязі.

Представник третьої особи - Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, в судове засідання не з"явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Згідно розяснень Пленуму Верхового Суду України у п. 24постанови від 12 червня 2009 року № 2 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.

Суд дійшов обґрунтованого висновку, що визнання позову не суперечить закону, не порушує прав, свобод та інтересів сторін чи інших осіб, що є підставою для ухвалення рішення про задоволення позову.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер: НОМЕР_1, площею 4,08 га., що розташована на території Олександрівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, з цільовим призначенням длч ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 19 квітня 2005 року (а.с. 6).

З матеріалів справи вбачається, що згідно Договору оренди земельної ділянки без номеру від 22 вересня 2014 року укладеного між ОСОБА_1 Орендодавцем та ФГ Тихоглаз Василь Андрійович , Орендодавець передав, а Орендар прийняв у користування земельну ділянку загальною площею 4,0781 гектарів, в тому числі: ріллі - 4,0781 гектарів, згідно державного акту Серії НОМЕР_3, кадастровий номер: НОМЕР_1, строком на 15 років (а.с.7-9).

Із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 24 жовтня 2014 року вбачається, що за номером запису про інше речове право: 7456819 Реєстраційною службою Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області було проведено 24 жовтня 2014 року державну реєстрацію Договору оренди землі від 22 вересня 2014 року, укладеного між Фермерським господарством Тихоглаз Василь Андрійович , орендарем, та ОСОБА_1, орендодавцем, строк дії якого до 24 жовтня 2029 року (а.с. 12).

З матеріалів справи вбачається, що громадянин ОСОБА_5, який є засновником і керівником Фермерського господарства Тихоглаз Василь Андрійович помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть та Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть.

Стаття 80 ЦК України встановлює, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Відповідно до частин 1, 4 статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно частини 1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно положень статті 1 Закону України Про фермерське господарство (в редакції станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 року, дату смерті ОСОБА_5.) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону. Фермерське господарство має найменування та може мати печатки. Фермерське господарство діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

В статті 4 Закону України Про фермерське господарство зазначається, що головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями відповідно до закону. Голова фермерського господарства укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України. Голова фермерського господарства може письмово доручати виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

Частина 1 статті 23 Закону України Про фермерське господарство передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 35 Закону України Про фермерське господарство діяльність фермерського господарства припиняється у разі - якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

Відповідно до частини 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з частиною 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

В статті 1296 ЦК України зазначається, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до частини 1 статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно ч. 1 ст. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

З спадкової справи відкритої після смерті громадянина ОСОБА_5 вбачається, що до нотаріальної контори звернулися для оформлення документів після його смерті його спадкоємці: ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а тому на думку суду, з огляду на обставини справи вони можуть нести цивільну відповідальність, в частини пред явлених вимог.

Згідно частини 1 статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини 2 статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 статті 11 ЦПК України встановлює, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України Про оренду землі ).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов язків (частина 1 статті 202 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов язку (частина 1 статті 626 ЦК України).

За змістом статтей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Нормою статті 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно статті 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Правові наслідки недійсності правочину встановлені статтею 216 ЦК України.

У пунктах 2, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада 2009 року № 9 визначено судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК. Підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, на момент вчинення правочину.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Оскільки відповідно до частини 1 статті 202, частини 3 статті 203 ЦК України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому оскільки відповідачі, спадкоємці померлого засновника феремрського господарства, у своїх заявах вказують проте, що позовні вимоги - визнають, тому на думку суду, це свідчить проте, що вони погоджуються з тією обставиною, що ОСОБА_1 не підписував оспорюваний Договір, а мало місце підписання договору особою, яка не має на це повноважень, тому це свідчить про відсутність вільного волевиявлення позивача на укладання Договору оренди землі від 22 вересня 2014 року строком на 15 років та невідповідність його внутрішній волі.

З наведених вище підстав суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 3, 4, 10, 11, 57-61, 88, 209, 212-215, 218, 222, 223 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі - задовольнити.

Визнати недійсним Договір оренди землі від 22 вересня 2014 року укладений між ОСОБА_1 - Орендодавець , з однієї сторони та Фермерським господарством Тихоглаз Василь Андрійович - Орендар , в особі голови ОСОБА_5, з другої сторони, предметом договору якого є оренда земельної ділянки кадастровий номер: НОМЕР_1, загальною площею 4,0781 га, що розташована на території Олександрівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, державна реєстрація якого проведена Реєстраційною службою Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області 24 жовтня 2014 року, номер запису про інше речове право: 7456819.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Кіровоградської області через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Д.М. Кратко