Справа № 815/139/17
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2017 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Саратської об'єднаної ДПІ ГУ ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
В С Т А Н О В И В:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Саратської об'єднаної ДПІ ГУ ДФС в Одеській області визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №38-17 від 24.06.2015 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.
У березні 2015 року ОСОБА_1 придбав автомобіль марки Inflniti ЕХ37. Державна реєстрація транспортного засобу відбулася 14.03.2015 року, реєстраційний номер транспортного засобу - НОМЕР_2. У свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 зазначено, що об'єм двигуна даного транспортного засобу становить 3696 куб. см., а рік випуску - 2010. 24.06.2015 року Саратською об'єднаною державною податковою інспекцією ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення №38-17, яким позивачу зазначено суму грошового зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн. та 01.07.2016 року направлено позивачу. Згідно квитанції №100W35148 від 27.08.2015 р. позивачем сплачено суму податку у розмірі 20833,33 грн. Саратською ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення №38-17 від 24.06.2015 року, яким, на думку позивача, безпідставно ОСОБА_1 нараховано транспортний податок у сумі 25000,00 грн. на транспортний засіб, який заходиться у власності позивача, а саме: Infiniti ЕХ37, державний знак НОМЕР_1, 2010 року випуску, з об'ємом двигуна 3696 куб. см.. Податкове повідомлення-рішення не відповідає діючому законодавству, в зв'язку з чим підлягає скасуванню, а сплачені добровільно грошові кошти у розмірі 20833,33 грн. підлягають поверненню позивачу. З посиланням на положення ст.ст. 10, 12, 265, 267 Податкового кодексу України, ч. 1 ст.69, п. 24 ч. 1 ст. 26, ч.1 ст.69 Закону Про місцеве самоврядування в Україні позивач зазначає, що транспортний податок є місцевим податком. У 2015 році Саратською селищною радою Одеської області не приймалося рішення про затвердження транспортного податку. Рішення про встановлення ставки податку на майно в частині транспортного податку Саратською селищною радою Одеської області, стверджує позивач, було прийнято лише у 2016 році. Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України. Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, є компетенцією відповідних місцевих рад. Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного додатку) віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських зад у межах їх повноважень. Зміни до будь яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за 6 місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Зважаючи, що Закон України Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи № 71-\/ІІІ від 28.12.2014 року, відповідно до якого з 01.01.2015 року введено в дію ст. 267 ПК України транспортний податок , прийнятий 28.12.2014 року, тобто після 15.07.2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року. В іншому випадку, застосування контролюючим органом положень Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи у 2015 році при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення, не відповідає положенням ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
З огляду на вищезазначене, на норми матеріального закону, якими регулюються спірні відносини, стверджує позивач у своєму адміністративному позові, обґрунтованим та законним висновком є те, що податкове повідомлення-рішення Саратської ОДПІ від №38-17 від 24.06.2015 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у сумі 25000 грн., є протиправним та підлягає скасуванню.
Крім того, позивач зазначає, що оскаржуване податкове-повідомлення рішення не містить відомостей щодо того, за який рік визначений відповідачу транспортний додаток та яке рішення враховано під час його розрахунку. Відносно позивача у 2015 році не можуть бути застосовані положення ст. 267 ПК України щодо сплати транспортного податку, визначення позивачу сум податкових зобов'язань транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн. не відповідає положенням ПК України та є протиправним, а тому оскаржуване податкове повідомлення рішення підлягає скасуванню. Окрім того, відповідно до пп. 267.6.6 п.267.6 ст. 267 ПК України, за об'єкти оподаткування, придбані протягом року, податок сплачується пропорційно кількості місяців, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу. Згідного спірного повідомлення-рішення позивачу нараховано податок до сплати у розмірі 25000,00 грн., а не 20833,33 грн. за період з моменту купівлі транспортного засобу 14.03.2015 року по 31.12.2015 року, що беззаперечно свідчить про порушення законодавства з боку посадових осіб податкової інспекції
Враховуючи вищевикладене, посилаючись на положення ст.ст.4, 10, 12, 56, 267 Податкового кодексу України, рішення Європейського суду з прав людини від 07.10.2011 року у справі Серков проти України (заява №39766/05), від 14.01.2011 року у справі Щокін проти України (заяви №23759/03 та 37943/06) , рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99 т, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У судове засідання представник Саратської об'єднаної ДПІ ГУ ДФС в Одеській області не з'явився, відповідач, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином та своєчасно, що підтверджується письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи.
У зв'язку із вищевикладеним, з урахуванням думки представника позивача, зважаючи, що у суду відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, оскільки відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи у судове засідання не з'явився, керуючись положенням ч.6 ст. 128 КАС України суд прийняв рішення продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, з'ясувавши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
17 серпня 2013 року на ім'я ОСОБА_1 зареєстровано автомобіль марки Inflniti , модель ЕХ37 , тип Загальний легковий універсал -В д/н НОМЕР_1, 2010 року випуску, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 (а.с.16).
24 червня 2015 року Саратською ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" №38-17, яким ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб 18011000 у розмірі 25000,00 грн.(а.с.12).
Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням форми "Ф" №38-17 від 24.06.2015 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.
Вирішуючи питання щодо правомірності прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд виходить з наступного.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі Закон №71-VIII), яким шляхом викладення в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України, введено в Україні новий місцевий податок на майно - транспортний податок.
Враховуючи те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не містить вказівки щодо періоду за який нараховано транспортний податок, оскільки воно прийнято 24.11.2015 року та зважаючи, що транспортний податок запроваджено Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", суд дійшов висновку, що податкове зобов'язання по вказаному податку визначено ОСОБА_1 за 2015 рік.
Відповідно до вимог пп.267.2.1 п.267.2 ст.267 Податкового кодексу України (в редакції від 01.01.2015 року, підстава 1166-18, 1621-18, 71-19, 72-19) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Відповідно до пп.267.1.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Базою оподаткування відповідно до підпункту 267.3.1 є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно з п.267.4 ст.274 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп.267.5.1 п.267.5 ст.267 Податкового кодексу України).
Відповідно до положень п.267.6 ст. 267 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Згідно з пп.267.7.1 п.267.7 ст. 267 Податкового кодексу України податок сплачується за місцем реєстрації об'єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.
Транспортний податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (пп.267.8.1 п.267.8 ст.267 Податкового кодексу України).
Відповідно до п.8.1ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.
Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Водночас, відповідно до п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону Про місцеве самоврядування в Україні та ст. 143 Конституції України.
Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.
Так, відповідно до п.10.3 ст.10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).
При цьому, згідно з п.12.5 ст. 12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.
Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Згідно зі ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.
Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, транспортний податок, об'єкт оподаткування яким шляхом викладення в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України було встановлено 01 січня 2015 року з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі Закон №71-VIII) практично не може бути визнаний обов'язковим до сплати в 2015 році, адже місцева рада фактично не могла прийняти до 15.07.2014 року і офіційно оприлюднити рішення про його встановлення.
В свою чергу, прийняття і офіційне оприлюднення рішення про встановлення транспортного податку у 2015 році - не є підставою для його нарахування у 2015 році, а, відповідно, він нараховується у 2016 році.
У той же час, пунктом 12.3.5 п.12.3 ст. 12 ПК України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються, виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.
Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.
Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.
Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 ПК України).
Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.
Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України (в редакції від 01.01.2015 року, підстава 1166-18, 1621-18, 71-19, 72-19) з метою оподаткування транспортним податком, за яким об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., не може мати місце у 2015 році.
В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України.
За загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Дана правова позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року у справі № 1-7/99.
У спірних правовідносинах суд застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік.
Окрім того, як вже зазначалось вище, відповідно до положень ст. 267 Податкового кодексу України відповідач повинен надіслати (вручити) платнику податку за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року) податкове повідомлення-рішення про сплату суми.
Як встановлено із матеріалів справи відповідачем надіслано позивачем прийнято податкове повідомленні рішення №38-17 від 24.06.2015 року, тобто з порушенням п.п. 267.6.2 п.267.6 ст. 267 ПК України.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов до висновку, що відповідач не довів суду правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення. Судом встановлено протиправність податкового повідомлення-рішення відповідача №38-17 від 24.06.2015 року, а тому воно підлягає скасуванню.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1
Керуючись ст.ст. 69-71, 128, 160-163 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити .
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Саратської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області №38-17 від 24.06.2015 року.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Вовченко O.A.
Суд | Одеський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 15.02.2017 |
Оприлюднено | 16.02.2017 |
Номер документу | 64736798 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Одеський окружний адміністративний суд
Вовченко О. А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні