Ухвала

від 02.02.2017 по справі 820/11407/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2017 року м. Київ К/800/31858/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Островича С.Е., Степашка О.І. Олендера І. Я.

секретаря судового засідання Орєшко Ю. О.

представник позивача Демидчук О. Д., Павловський Р. О.

представник відповідача не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний дім „Агросвіт" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Торгівельний дім „Агросвіт" (далі - ТОВ „Торгівельний дім „Агросвіт") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - ДПІ у Київському районі) в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року - залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ у Київському районі подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 до 31.12.2014. За результатами перевірки складено акт №237/20-31-22-02-07/38158635 від 09.09.2015.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, занижено до сплати в бюджет податок на прибуток у сумі 5319117 грн.; п. 135.1 ст. 135, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 ст. 139 ПК України, за господарськими операціями придбання товару від ТОВ „Пасадена" у сумі 10965732 грн. та від ТОВ „ТБ „Компанія Едельвейс" у сумі 5444919 грн. та подальшої реалізації покупцям в сумі 16410651 грн.; ст.185, ст.188, ст.192, ст.187 ПК України, завищення податкового кредиту при придбанні товару у ТОВ „Пасадена" у сумі 2193146 грн. та ТОВ „ТБ „Компанія Едельвейс" у сумі 1088984 грн., завищення податкових зобов'язань при подальшій реалізації покупцям у сумі 3282130 грн.; абз. "б" п. 176.2 ст. 176 розділу ІV ПК України, не відображались суми поворотної фінансової допомоги, яка надана співробітникам підприємства у періоді з 01.04.2014 по 31.12.2014.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0002372201 від 23.09.2015, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 6648896, 00 грн.: (5319117, 00 грн. основний платіж, 1329779, 00 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.01.2013 між ТОВ „АТК „Надія ЛТД" та JOINSTAR LIMITED укладено угоду №05/01 про відступлення права вимоги TOB „Агроторгівельна компанія „Надія ЛТД" (TOB „Торгівельний дім „Агросвіт"). Первісний кредитор уступає, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги, належне Первісному кредиторові, і стає кредитором за зобов'язаннями ТОВ „АПК „Надія ЛТД". У бухгалтерському та податковому обліку позивачем було обліковано дебіторську заборгованість у гривнях. Згідно підписаних додатків початкова сума оплати за договором про відступлення права вимоги залишається та ж 35608017,34 грн., проте у зв'язку із значним підвищенням курсу долару США зменшується її еквівалент в доларах США.

Відповідно до п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю платника податків слід розуміти діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно положень пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що сума оплати за договором еквівалент у гривнях 35608017, 34 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів про наявність курсових різниць, що виникли від перерахунку монетарної заборгованості на кінець звітного періоду по договору про відступлення права вимоги.

Щодо заниження позивачем суми доходу, задекларованого в рядку 06.3 Декларацій "Фінансові витрати" у сумі 4567124, 00 грн., судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Згідно договору позики №8 П-БР4 від 01.12.2014 позивачем отримано від ТОВ „Компанія з управління активами „ДІКВ-Л", яке здійснює управління активами та діє від власного імені в інтересах і за рахунок коштів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Бізнес Ресурс-4" позику у сумі 49968000, 00 грн. та договору позики № 7/3 П-БР5 від 01.10.2014 отримано позику в сумі 45000000, 00 грн.

За користування позиками встановлені відсотки, які було сплачено позивачем у сумі 4567124, 05 грн. Сплачені відсотки в сумі 4567124,05 грн. були включені підприємством до складу показника в рядку 06.3 Декларацій "Фінансові витрати" відповідно до пп. 138.10.5 пункту 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України. Позивачем кошти були направлені на надання позик.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, витрати банківських установ, до яких відносяться: процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу.

До складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку (п. 141.1 ст. 141 ПК України).

Тобто будь-які витрати мають бути здійсненими саме в межах провадження господарської діяльності підприємства, отже надання позивачем поворотної фінансової допомоги іншим підприємствам не підпадає під ознаки господарської діяльності підприємства.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу витрат відсотки за використані грошові кошти, отримані за кредитом в межах господарської діяльності.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О. І. Степашко І. Я. Олендер