Постанова

від 09.02.2017 по справі 916/1753/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД



ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2017 р.

Справа № 916/1753/16

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:                                                             В.В. Лашина

Суддів:                                                                                 О.Ю. Аленіна

                                                            ‘                               ОСОБА_1

при секретарі Р.О. Кияшко

За участю представників сторін:

Від ТОВ «РІА і КО» - Баранов

Від ТОВ «Вин Агро» - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “РІА І КО” та Товариства з обмеженою відповідальністю “ВИН АГРО”

на рішення господарського суду Одеської області

від 12.09.2016 року

по справі № 916/1753/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “РІА І КО”

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ВИН АГРО”

про: стягнення 235295,25 грн.

          Відповідно до ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 29.11.2016р. оголошувалась перерва до 13.12.2016р.

                                                            ВСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «РІА і КО» (у наступному – ТОВ «РІА і КО») звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Вин Агро» (далі – ТОВ «Вин Агро») про стягнення (з урахуванням заяви про зменшення 130 667 грн. основного боргу, 8793,36 грн. 3 % річних, 95834,89 грн. інфляційних втрат, обґрунтовуючи вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань по оплаті за договором про надання охоронних послуг № 01/01 від 10.01.2013 р. за період з березня по червень 2014 року.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12 вересня 2016 року (суддя Бездоля Ю.С.) позовні вимоги задоволені частково й з відповідача на користь позивача стягнуто 60000 грн. боргу, 4172,14 грн. 3% річних, 46947,34 грн. індексу інфляції, 1666,79 грн. судового збору та 4722,56 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Не погоджуючись з цим рішенням, ТОВ «РІА і КО» в апеляційній скарзі просить його скасувати і постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, оскільки матеріалами справи підтверджується надання послуг у спірний період, тоді як відповідачем жодним чином не спростовані надані позивачем документи.

Також з апеляційною скаргою звернулося й ТОВ «Вин Агро», яке в апеляційній скарзі просить його скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволені позову у повному обсязі, зазначаючи про відсутність належних доказів, які б свідчили про надання позивачем послуг.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи, судова колегія вважає апеляційні скарги не підлягаючими задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Частиною першою статті 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

За приписами статті 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України, статтей 525, 526 Цивільного кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 1, 2 ст. 218 Господарського кодексу України).

За визначеннями статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 10 січня 2013 року між сторонами був укладений договір № 01/01 про надання послуг, за умовами якого позивач зобов’язався протягом дії договору силами своїх співробітників здійснювати фізичну охорону об'єкту відповідача шляхом позмінного чергування за адресою: Миколаївська область, Очаківський район, с. Прибузське, вул. Заводська, 6, а відповідач зобов’язався своєчасно здійснювати оплату.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що вартість наданих послуг узгоджується сторонами та визначається згідно рахунку, який здійснюється у відповідності з протоколом узгодження договірної ціни (Додаток № 2 до договору). Таким додатком вартість послуг встановлена у розмірі 40 000 грн. з урахуванням ПДВ за місяць.

Умови оплати за надані послуги встановлені пунктом 5.2 договору, а саме: відповідач зобов’язався перераховувати не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем в якому надавались послуги з охорони об’єкта, на розрахунковий рахунок позивача суму, визначену сторонами за виконану роботу відповідно до протоколу узгодження договірної ціни.

Підтвердженням повного виконання договірних зобов’язань є акт прийому-здачі виконаних робіт (послуг), підписаний обома сторонами до 03 числа кожного місяця (п. 5.4 договору).

Строк дії договору визначений до 31.12.2013 р., однак сторонами було передбачено, що якщо за один місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не вимагатиме його припинення, договір вважається поновленим на таких же умовах ще на один рік.

З матеріалів справи також видно, що позивачем сформовано наступні рахунки-фактури: № СФ-0000022 від 01.05.2014 р. на суму 40000 грн. за надані у квітні 2014 року послуги з охорони, № СФ-0000028 від 01.06.2014 р. на суму 40000 грн. за надані у травні 2014 року, № СФ-0000031 від 23.06.2014 р. на суму 30667 грн. за надані послуги у червні 2014 року.

На момент розгляду справи вони не оплачені відповідачем.

Надані позивачем акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000019 за березень 2014 р., № ОУ-0000029 за травень 2014 р., № ОУ-0000032 за червень 2014 р. - відповідачем не підписані.

Докази надсилання або вручення відповідачу зазначених вище рахунків та актів здачі-прийняття робіт, - відсутні.

Матеріали справи не містять доказів оплати за договором у спірний період, а претензію позивача відповідач залишив без задоволення, що й стало підставою для звернення ТОВ «РІА і КО» з відповідним позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем документально підтверджено наявність заборгованості лише за березень-квітень 2014 року, тоді як належних доказів боргу за період травень-червень 2014 року надано не було. При цьому, господарським судом з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно здійснив розрахунки 3% річних та індексу інфляції.

Судова колегія вважає, що судом першої інстанції цілком обґрунтовано на підставі досліджених доказів було встановлено дійсні обставини справи, ним була дана належна юридична оцінка із застосуванням до спірних правовідносин належних норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства України. До того ж, судом першої інстанції правомірно, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, здійснено пропорційний розподіл судового збору та сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката.

Посилання ТОВ «РІА і КО» про наявність належних доказів, які підтверджують надання послуг охорони за травень-червень 2014 року, судова колегія вважає помилковими.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, будь-які двосторонні документи, які б свідчили про виконання договору у травні та червні 2014 року в матеріалах справи відсутні; не містять матеріали справи й доказів визнання відповідачем у будь-який спосіб факту надання йому послуг у зазначений період; відсутні докази щоденних актів/шляхових листів/виїзду працівників позивача на територію відповідача, на якій здійснювалась охорона, або інших документів, засвідчених відповідачем, з яких можливо було встановити дійсні обставини надання позивачем послуг охорони у травні та червні 2014 року.

Наявні розрахунково-платіжні відомості, відомості про виплату грошей та табелі обліку робочого часу працівників ТОВ «РІА і КО» є внутрішніми документами позивача і не можуть вважатися доказами здійснення охорони та саме на території ТОВ «Вин Агро».

Одночасно з цим, рахунок-фактура СФ-0000018 від 01.04.2014 р. за надані у березні 2014 року послуги з охорони на суму 40 000 грн. був оплачений відповідачем частково: 06.05.2014 р. на суму 20000 грн. (із призначенням платежу: за послуги з охорони саме згідно рахунку № 0000018 від 01.04.2014 р.), про що свідчить відповідна виписка по банківському рахунку ТОВ «РІА і КО».

Також актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000023, підписаним сторонами, підтверджується те, що позивач надав, а відповідач прийняв послуги з охорони у квітні 2014 року вартістю 40 000 грн.

Отже, відповідачем визнані обставини надання послуг за березень 2014 року та були частково оплачені. При цьому, матеріали справи не містять доказів здійснення ТОВ «Вин Агро» заходів з повернення цих коштів.

Зазначене спростовує доводи ТОВ «Вин Агро», викладені в апеляційній скарзі, про відсутність доведення позивачем факту надання послуг з охорони у березні-квітні 2014 року.

Не може погодитися колегія суддів й з твердженнями ТОВ «Вин Агро» про те, що підставою для здійснення розрахунків є виставлені позивачем рахунки на оплату.

Так, пунктом 5.2 договору № 01/01 від 10.01.2013 р. визначений обов’язок відповідача перераховувати не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем в якому надавались послуги з охорони об’єкта, на розрахунковий рахунок позивача суму, визначену сторонами за виконану роботу відповідно до протоколу узгодження договірної ціни.

Таким чином, ТОВ «Вин Агро» зобов’язане було саме з моменту підписання акту здачі-прийняття робіт за квітень 2014 р., який згідно до п. 5.4 договору є належним доказом повного виконання договірних зобов’язань, здійснити оплату, не чекаючи виставлення позивачем рахунку.

За таких обставин, судова колегія вважає, що скаржниками не наведено достатніх правових підстав для скасування оскаржуваного рішення господарського суду Одеської області.

Керуючись ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «РІА і КО» та товариства з обмеженою відповідальністю «Вин Агро» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 12.09.2016 р. у справі № 916/1753/16 – без змін.

Головуючий суддя                                                   В.В. Лашин

Суддя                                                                                 О.Ю. Аленін

          Суддя                                                                        К.В. Богатир