Постанова

від 13.02.2017 по справі 910/20904/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2017 р. Справа№ 910/20904/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання: Степанці О.В.

за участю представників сторін:

від позивача - Кочмарьска Ю.В. (дов. №б/н від 11.11.2016 року),

від відповідача - Тихонов В.В. (дов. №б/н від 11.01.2017 року),

розглянувши апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю "Рантьє"

на рішення господарського суду міста Києва від 12.01.2017 року

у справі №910/20904/16 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Віталспецсервіс", м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю "Рантьє", м. Київ,

про стягнення 220114,78 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Віталспецсервіс" подало до господарського суду міста Києва позов до товариства з обмеженою відповідальністю "Рантьє" про стягнення 220114,78 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.01.2017 року у справі №910/20904/16 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Рантьє" на користь Корпоративного товариства з обмеженою відповідальністю "Віталспецсервіс" 186750,00 грн. основного боргу, 22624,30 грн. пені, 7903,47 грн. інфляційних витрат, 2194,95 грн. 3% річних та 3292,09 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем зобов`язань щодо здійснення оплати за перевезення вантажу в розмірі 7 500 доларів США.

Не погодившись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Рантьє" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.01.2017 року у справі №910/20904/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зокрема скаржник зазначає, що заявки від 10.06.2016 року не змінюють порядок розрахунків, який встановлений п. 3.6. договору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2017 року у справі №910/20904/16 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рантьє" на рішення господарського суду міста Києва від 12.01.2017 року у справі №910/20904/16 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 13.02.2017 року.

В судове засідання 13.02.2017 року з`явились представники позивача та відповідача, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду. Відповідач просив задовольнити апеляційну скаргу, позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між товариством з обмеженою відповідальністю "Віталспецсервіс" (далі - позивач, експедитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Рантьє" (далі - відповідач, замовник) укладено договір про надання послуг з транспортно-експедиторського обслуговування від 10.06.2016 року №10/06/2016-01 (далі - договір) (а.с. 9-14), відповідно до умов якого, замовник доручає і надає для перевезення вантаж, а експедитор зобов`язується надати послуги з транспортно - експедиторного обслуговування, та організувати перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньодержавному та міжнародному сполученні відповідно до умов цього договору та заявок замовника, а замовник зобов`язується сплатити погоджену сторонами вартість послуг.

Відповідно до пункту 1.2 договору заявка є його невід'ємною частиною, в якій встановлюються істотні умови кожного конкретного перевезення, а саме: найменування товару, кількість (вага) та пакування вантажу, його особливі характеристики; найменування та місцезнаходження відправника та одержувача вантажу, пункти відправлення та призначення вантажу; дата та час завантаження та розвантаження, або строк виконання перевезення; розмір вартості послуг; інші вимоги щодо перевезення вантажу.

Згідно з п. 2.1. договору відповідач зобов'язався, зокрема, оформити письмову заявку на перевезення вантажу та своєчасно і в повному обсязі сплатити позивачу погоджену вартість послуг у розмірі та строки, визначені договором та заявкою.

У пункті 2.3.5. договору сторони зобов'язались підписати акт здачі-приймання робіт (надання послуг) за умови належного надання послуг відповідно до заявки. В акті здачі-приймання робіт (надання послуг) повинно бути вказано дату підписання такого акту, номер та дата договору, відповідно до якого надавались послуги, підписи уповноважених осіб та печатки сторін. Дата підписання акту здачі-приймання робіт (надання послуг) вважається датою належного та повного надання послуг.

Як встановлено в п. 3.1. договору ціни на послуги та порядок розрахунків за цим договором узгоджується сторонами в заявках на перевезення і зазначаються у рахунка-фактурах експедитора.

Також, у пункті 3.6. договору сторони дійшли згоди, що розрахунки за нею здійснюються у безготівковій формі шляхом переведення коштів з розрахункового рахунку відповідача на розрахунковий рахунок позивача протягом трьох банківських днів після отримання рахунку-фактури останнього, якщо інші умови не вказано у відповідній заявці.

В матеріалах справи наявні заявки №10/06/2016-01-1 від 10.06.2016 року та №10/06/2016-01-2 від 10.06.2016 року. (а.с. 16-17).

У вказаних заявка встановлено умови щодо перевезення живих свиней (до 19 т, до 180 голів) за маршрутом Україна, Дніпропетровська область, Апостилівський район, село Ніва Трудова - Грузія, місто Тбілісі.

Відповідно до заявок вантажоодержувачем є товариство з обмеженою відповідальністю "УНІВЕРСАЛІ", дата та час завантаження визначено 14 червня 2016 року, а вивантаження по прибутті.

Крім того, сторони у вказаних заявках погодили, що вартість послуг по кожній із них становить 7 500 доларів США по курсу НБУ на день оплати по безготівковому розрахунку, з яких 50 % - шляхом передплати 14 червня 2016 року, а друга частина - до розвантаження автомобіля.

Відповідальність за падіж свиней під час транспортування відповідно до заявок покладено на водія.

Таким чином, сторони у відповідності до п. 3.1., 3.6. договору у заявках встановили умови перевезення, оплати та відповідальності.

Також, в матеріалах справи наявне платіжне доручення №66442 від 14.06.2016 року, відповідно до якого відповідач сплатив на користь позивача передоплату за транспортно-експедиційні послуги відповідно договору №10/06/2016-01 від 10.06.2016 року в розмірі 187 615, 00 грн. (а.с. 21).

Здійснивши передоплату за транспортно-експедиційні послуги з посиланням у платіжному дорученні на вищевказаний договір, відповідач своїми конклюдентними діями підтвердив факт укладання договору про надання послуг з транспортно-експедиторського обслуговування від 10.06.2016 року №10/06/2016-01, та факт отримання заявок на перевезення. Оскільки умовами договору не передбачено здійснення передоплати, тоді як у вищезазначених заявках сторони домовились саме про такий порядок оплати. (передоплата).

Відтак, заперечення відповідача щодо не укладання ним спірного договору спростовується матеріалами справи.

Позивач на виконання умов договору, поставив ТОВ "УНІВЕРСАЛІ" товар, а саме 218 голів свиней з 336 вказаних у інвойсі. Доказом чого в матеріалах є акт приймання-здачі товару від 20.06.2016 року, який підписаний та скріплений печатками сторін. (а.с. 75-76).

В заявках від 10 червня 2016 року № 10/06/2016-01-1 та № 10/06/2016-01-2 сторонами погоджений інший порядок розрахунків, ніж у договорі, а саме: відповідач мав оплатити надані послуги по кожній заявці 7 500 доларів США по курсу НБУ на день оплати по безготівковому розрахунку, з яких 50 % передплати 14 червня 2016 року, і друга частина - до розвантаження автомобіля.

Відтак, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що другу частину коштів за перевезення вантажу в розмірі 7 500 доларів відповідач мав сплатити позивачу до розвантаження автомобіля.

Таким чином, враховуючи здійсненні відповідачем передплати, станом на час звернення позивача до суду за відповідачем виникла заборгованість у розмірі 186 750, 00 грн., що еквівалента 7 500, 00 доларів США зазначених у заявці.

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині сплати грошових коштів, внаслідок чого виникла заборгованість.

Доказів оплати заборгованості на час вирішення спору, відповідачем суду не подано.

Відтак, на переконання колегії суддів та в підтвердження висновків суду першої інстанції, вбачається наявність у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем у сумі 186 750, 00 грн., строк виконання якого настав і яке відповідачем не виконане.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи зазначає, що спірний договір за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування, за умовами якого відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно із статтею 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Таким чином, укладення між позивачем та відповідачем спірного договору було спрямоване на отримання останнім таких послуг та одночасного обов'язку із здійснення їх оплати.

Відповідно до ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки та відшкодування збитків (ст. 610, 611 ЦК України).

Як правильно встановлено місцевим господарським судом на виконання заявки на перевезення позивачем було здійснено перевезення вантажу автомобільним транспортом, що підтверджується матеріалами справи. Проте виконання зобов`язань зі сторони відповідача в частині оплати здійснено не було.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відхилення доводів відповідача, що спричинення йому збитків внаслідок неналежного здійснення перевезення вантажу призводить до зменшення розміру оплати, виходячи з наступного.

Ні умовами договору, ні умовами заявки, сторони не передбачили можливості зменшення розміру оплати за надані послуги перевезення у разі неналежного їх виконання, натомість п. 4.2. договору передбачено, що експедитор несе відповідальність за цілісність вантажу відповідно до вимог Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) 1956 р., статуту автомобільного транспорту України та чинного законодавства України.

Як вже зазначалось вище, умовами договору передбачено, що відповідач зобов'язався, зокрема, оформити письмову заявку на перевезення вантажу та своєчасно і в повному обсязі сплатити позивачу погоджену вартість послуг у розмірі та строки, визначені договором та заявкою.

Крім того, в матеріалах справи наявна ухвала про зупинення провадження у справі №910/17548/16 у зв`язку з призначенням судової експертизи. (а.с. 55-56). Предметом позову у справі №910/17548/16 є вимоги відповідача до позивача про стягнення суми збитків у зв'язку з пошкодженням вантажу за договором №10/06/2016-01 від 10.06.2016 року.

Враховуючи вищевикладене, наявні у справі докази, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача 186 750, 00 грн. заборгованості є доведеною та обґрунтованою, а, відтак, підлягає задоволенню.

Крім того, позивач нараховує пеню, що складає 22 961, 06 грн. та просить стягнути з відповідача на свою користь 2 313, 50 грн. 3 % річних та 8 090, 22 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до частини 1 статті 546 та частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 4.4. договору у випадках затримки оплати за перевезення вантажу, замовник виплачує експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

За умов наведених вище, з огляду на те, що відповідач прострочив виконання зобов'язань, а також здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені, колегія суддів встановила, що місцевим судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги в цій частині, а саме: 3 % річних в розмірі 2 194, 95 грн., інфляційні втрати в розмірі 7 903, 47 грн. та пені в розмір 22 624, 30 грн.

Колегією суддів відхиляються доводи апелянта, що заявка №10/06/2016-01-1 та заявка №10/06/2016-01-2 від 10.06.2016 року містять ознаки механічних виправлень позивачем, оскільки відповідачем не надано суду інших примірників заявок, що містять відомості відмінні від зазначених у заявках, що надані позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Твердження скаржника про те, що під час прийняття оскаржуваного рішення суд першої інстанції не дотримався вимог процесуального закону, щодо повного та всебічного дослідження обставин справи, судова колегія вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки суд першої інстанції надав правову оцінку наявним у матеріалах справи доказами.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду міста Києва повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами ст. 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про часткове задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рантьє" на рішення господарського суду міста Києва від 12.01.2017 року у справі №910/20904/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.01.2017 року у справі №910/20904/16 залишити без змін.

3. Справу №910/20904/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

Г.А. Жук