Рішення

від 10.02.2017 по справі 910/22892/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.02.2017Справа №910/22892/16 За позовом Релігійної організації Релігійне Управління Церкви Ісуса Христа Святих

Останніх днів в Україні

До Київської міської ради

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог предмет спору на стороні відповідача:

1.ОСОБА_9

2.ОСОБА_10

Про визнання недійсними пунктів договору оренди

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Денисенко О.М. - по дов.

від відповідача: Безносик А.О. - по дов.

від третьої особи 1:ОСОБА_7 - по дов.

від третьої особи 2: ОСОБА_7 - по дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Релігійна організація Релігійне Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх днів в Україні звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Київської міської ради про визнання недійсним абзацу 2 п.8.4 договору оренди земельної ділянки, укладеного між Релігійною організацією Релігійне Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх днів в Україні та Київською міською радою 12.09.2005р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. за реєстраційним №651 та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, про що зроблено запис від 26.09.2005р. за №91-6-00490 у книзі записів державної реєстрації договорів, яким передбачено наступне: Орендар зобов'язаний завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору , а також визнати недійним в частині абзац 3 пункту 11.4, а саме: Договір може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі порушення строків завершення забудови земельної ділянки, встановлених п.8.4 договору .

Ухвалою від 15.12.2016р. було порушено провадження по справі №910/22892/16 та призначено її розгляд на 13.01.2017р.

Представником позивача 13.01.2017р. через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі та письмове підтвердження відсутності аналогічного спору, на виконання вимог ухвали суду.

13.01.2017р. відповідачем подано відзив на позов.

У судовому засіданні 13.01.2017р. представником позивача було надано усні пояснення по справі, відповідно до яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог надав заперечення.

Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 13.01.2017р. було оголошено перерву до 30.01.2017р.

У судовому засіданні 30.01.2017р. представником позивача було надано усні пояснення по справі, згідно яких підтримано позовні вимоги.

Представником відповідача було надано пояснення по суті спору, відповідно до яких останній проти задоволення позовних вимог заперечував.

Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 30.01.2017р. було оголошено перерву до 06.02.2017р.

06.02.2017р. до суду надійшла заява народного депутата України ОСОБА_9 про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Одночасно, 06.02.2017р. до суду надійшла заява депутата Київської міської ради ОСОБА_10 про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

06.02.2017р. представником відповідача було подано заяву про застосування строків позовної давності.

У судовому засіданні 06.02.2017р. представник позивача проти задоволення заяв ОСОБА_9 та ОСОБА_10 заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні.

Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 06.02.2017р. було оголошено перерву до 10.02.2017р.

10.02.2017р. представником позивача було подано клопотання про визнання поважними причин пропущення строків позовної давності, а у судовому засіданні надано усні пояснення, відповідно до яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення означеного клопотання заявника надав заперечення.

У судовому засіданні 10.02.2017р. судом було розглянуто та задоволено заяви ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про вступ до участі у розгляді справи. При цьому, судом враховано наступне.

За приписами ч.1 ст.27 Господарського процесуального кодексу України якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Враховуючи предмет та підстави позовних вимог, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що рішення по справі може вплинути на права та обов'язки ОСОБА_9 та ОСОБА_10, що є підставою для їх залучення до участі у справі в якості третіх осіб 1 та 2, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача на підставі ст.27 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 10.02.2017р. судом було залучено до участі у розгляді справи в якості третіх осіб 1 та 2, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_9 та ОСОБА_10.

Представник позивача у судовому засіданні 10.02.2017р. підтримав заявлений позов в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Представником третіх осіб під час розгляду справи 10.02.2017р. було надано усні пояснення по справі.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 10.02.2017р.

В судовому засіданні 10.02.2017р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників всіх учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.01.2003р. Київською міською радою було прийнято рішення №247/407 Про оформлення права користування земельними ділянками , згідно якого органом місцевого самоврядування вирішено оформити Релігійному управлінню Церкви Ісуса Христа Святих Останніх днів в Україні, за умови виконання п.8.1 рішення, право довгострокової оренди на 25 років на земельну ділянку загальною площею 0,96 га для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарських будівель на вул. Глибочицькій, 5 у Шевченківському районі м. Києва, в тому числі: площею 0,57 га - за рахунок земель, наданих відповідно до пункту 3 рішення Київської міської ради №22/123 від 29.10.98 Про надання та вилучення земельних ділянок і погодження місця розташування об'єктів , право користування якими посвідчено договором оренди земельної ділянки №91-6-00006 від 04.08.2000; площею 0,39 га - за рахунок земель, оформлених відповідно до пункту 2 рішення Київської міської ради №124/1101 від 21.12.2000 Про оформлення права користування земельними ділянками та право користування якими посвідчено договором оренди земельної ділянки №91-6-00018 від 12.04.2001р.

17.03.2005р. Київською міською радою прийнято рішення №149/2725 Про передачу земельної ділянки Релігійному Управлінню Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні для будівництва та обслуговування молитовного будинку з недільною школою на вул. Глибочицькій, 5 у Шевченківському районі м. Києва . Відповідно до п.3 вказаного рішення Київська міська рада вирішила затвердити проект відведення земельної ділянки Релігійному Управлінню Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні для будівництва та обслуговування молитовного будинку з недільною школою на вул. Глибочицькій, 5 у Шевченківському районі м. Києва; передати Релігійному Управлінню Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні, за умови виконання п. 4 цього рішення, в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 0,9289 га для будівництва та обслуговування молитовного будинку з недільною школою на вул. Глибочицькій, 5 у Шевченківському районі м. Києва за рахунок земель, право користування якими оформлено відповідно до п. 18 рішення Київської міської ради №247/407 від 30.01.2003р. Про оформлення права користування земельними ділянками та посвідчено договором оренди земельної ділянки №91-6-00214 від 10.02.2004р.

12.09.2005р. між Київською міською радою (орендодавець) та Релігійною організацією Релігійне Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх днів в Україні (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.1.1 якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради №149/2725 від 17.03.2005р. за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену договором.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ст.209 Цивільного кодексу України).

Статтею 15 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Згідно п.2.1 договору від 12.09.2005р. об'єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул.Глибочицька, 5 у Шевченківському районі міста Києва;

- розмір - 9289 кв.м;

- цільове призначення - для будівництва та обслуговування молитовного будинку з недільною школою;

- кадастровий номер - 8000000000:91:096:0001.

У п.3.1 договору від 12.09.2005р. вказано, що останній укладено строком на 25 років.

Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі одного відсотка від її нормативної грошової оцінки (п.4.2 договору від 12.09.2005р.).

У розділі 5 договору від 12.09.2005р. сторонами визначено умови використання та обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки.

Передача земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі об'єкта оренди в день державної реєстрації цього договору. Право на оренду земельної ділянки виникає після державної реєстрації цього договору (п.п.6.1, 6.2 договору від 12.09.2005р.).

За умовами п.7.1 договору від 12.09.2005р. після припинення дії договору орендар повертає орендодавцю земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду.

За умовами п.8.4 договору орендар зобов'язаний, в тому числі, завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору.

Згідно п.9 спірного правочину ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта оренди чи його частини несе орендар.

У розділі 12 контрагентами було визначено умови щодо відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання договору та вирішення спорів.

Згідно п.11.4 договору останній може бути розірваний, в тому числі, в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі, коли орендар використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично не сплачує орендну плату (протягом півроку), порушення строків завершення забудови земельної ділянки, встановлених п.8.4 договору, здійснення без згоди орендодавця передачі або відчуження права користування земельною ділянкою третім особам.

Вказаний договір підписано Київським міським головою, президентом Релігійної організації Релігійне Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх днів в Україні , скріплено печатками сторін, посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. за реєстраційним №651 та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, про що зроблено запис від 26.09.2005р. за №91-6-00490 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним пунктів договору від 12.09.2005р. оренди земельної ділянки, керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору земельної ділянки, скріплено договір підписами посадових осіб та печатками сторін, посвідчено нотаріально та здійснено державну реєстрацію, а отже, за висновками суду, спірний правочин було вчинено.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст.217 Цивільного кодексу України).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За загальним правилом статті 217 Цивільного кодексу України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання. Якщо недійсна частина правочину виконана будь-якою із сторін, господарський суд визначає наслідки такої недійсності залежно від підстави, з якої вона визнана недійсною (п.2.11 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними ).

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання пунктів договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивачем вказано, що п.8.4 договору від 12.09.2005р., згідно якого орендар зобов'язаний завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору , а також п.11.4 відповідно до якого договір може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі порушення строків завершення забудови земельної ділянки, встановлених п.8.4 договору, не відповідають приписам чинного законодавства. Зокрема, заявником вказано, що означені умови договору не було передбачено у рішенні №149/2725 від 17.03.2005р. Київської міської ради, на підставі якого укладався спірний правочин. Одночасно, позивачем наголошено, що типовий договір оренди земельної ділянки також не передбачає оспорюваних умов. Вказані обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

У ст.9 Земельного кодексу України зазначено, що до повноважень Київської міської ради, належить, в тому числі, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.

Статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент укладання спірного правочину) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу ч.1 ст.124 вказаного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Згідно із ч.2 ст.126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

За приписами ч.1 ст.93 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу (ст.630 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.2 ст.14 Закону України Про оренду землі визначено, що типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Типовий договір оренди землі (станом на момент виникненні спірних правовідносин) було затверджено Постановою №220 від 03.03.2004р. Кабінету Міністрів України Про затвердження Типового договору оренди землі .

Наразі, суд зазначає, що у типовому договорі оренди землі фактично вказано, що права та обов'язки сторін правочину визначаються контрагентами самостійно на підставі вільного волевиявлення контрагентів. Тобто, типовий договір не визначає чіткого, вичерпного переліку прав та обов'язків орендаря та орендодавця.

Одночасно, суд зауважує, що в силу ч.1 ст.124 вказаного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Проте, нормами чинного законодавства не передбачено вимог стосовно визначення у рішенні місцевої ради про передання земельної ділянки в оренду умов договору оренди земельної ділянки.

До того ж, за приписами статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки.

За загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором; разом з тим, за частиною 3 наведеної статті у разі односторонньої відмови від договору повністю або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За приписами статті 32 Закону України Про оренду землі , на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Таким чином, наведене вище правове регулювання не містить заборони для сторін договору оренди земельної ділянки передбачити випадки розірвання договору в односторонньому порядку.

Одночасно, ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що до сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_11 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Тобто, визначення контрагентами у п.8.4 обов'язку орендаря завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору, а також у п.11.4 невиконання означеного обов'язку в якості підстави для розірвання правочину є наслідком волевиявлення обох сторін договору, що в повному обсязі відповідає ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, з огляду на наведене вище, суд дійшов висновку, що твердження заявника про невідповідність вимогам законодавства п.8.4 договору від 12.09.2005р. в частині обов'язку орендаря завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору та п.11.4 договору, згідно якого договір може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі порушення строків завершення забудови земельної ділянки, встановлених п.8.4 договору, є безпідставними та юридично неспроможними.

Отже, враховуючи вищевказане суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог Релігійної організації Релігійне Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх днів в Україні .

Заява відповідача про застосування строків позовної давності та клопотання позивача про визнання поважними причин пропущення строків позовної давності залишені судом без розгляду, враховуючи наявність самостійних підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

15.02.2017 р.

Суддя О.М. Спичак