Рішення

від 07.02.2017 по справі 921/730/16-г/3

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" лютого 2017 р. Справа № 921/730/16-г/3

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровець Я.Я.

Розглянув справу

за позовом Державного підприємства "Тернопільське лісове господарство", м. Тернопіль

до відповідача ОСОБА_1 сільської ради, с. Кошляки, Підволочиський район, Тернопільська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Скориківська сільська рада, с. Скорики, Підволочиський район, Тернопільська область

про cтягнення заборгованості в сумі 4 480,00 грн.

За участю представників сторін від :

Позивача: ОСОБА_2- адвокат (ордер на надання правової допомоги серії АА №048122 від 20.12.2016р. ) ;

Відповідача: не з'явився;

Третя особа: не з'явився.

Учаснику судового процесу в судовому засіданні оголошено склад суду та роз'яснено його права і обов'язки передбачені статтями 20, 22 ГПК України.

Фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку статті 81-1 ГПК України не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання сторін.

В судовому засіданні 07 лютого 2017 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: Державне підприємство "Тернопільське лісове господарство" звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 сільської ради про стягнення заборгованості в сумі 4 480,00 грн.

Ухвалою суду від 30.11.2016 р. порушено провадження у даній справі та її розгляд призначено на 20.12.2016 р., який в порядку статті 77 ГПК України відкладався на 17.01.2017р., на 26.01.2017 р. та на 07.02.2017р. з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.

Ухвалою суду від 17.01.2017 р. залучено до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Скориківську сільську раду на підставі статті 27 ГПК України.

26.01.2017р. суд перейшов до розгляду справи по суті.

На задоволення клопотання (вх. №4574 від 26.01.2017р.) представника позивача про продовження строку розгляду справи, ухвалою суду від 26.01.2017 року строк розгляду справи в порядку ч. 3 ст. 69 ГПК України продовжено на 15 днів.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримала повністю з підстав, викладених у позовній заяві та наданих пояснень в судових засідань, просить позов задоволити. Також, через канцелярію суду подала документи, які витребовувались ухвалою суду та додаткові документи (вх. №5353 від 07.02.2017р. та вх. №5346 від 07.02.2017р.).

Відповідач участі повноважного представника в судові засідання не забезпечив, витребуваних документів суду не надав, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся відповідно до вимог ст.ст. 64, 87 ГПК України. Рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, а саме ухвал суду направлені відповідачу за адресою: с. Кошляки Підволочиський район Тернопільська область, містяться в матеріалах справи.

Вказана адреса відповідає, також, адресі зазначеній у відомостях про місцезнаходження відповідача у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформований господарським судом Тернопільської області станом на 30.11.2016р. та на 02.07.2017р.

Згідно п.п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Скориківська сільська рада участі повноважного представника в судові засідання не забезпечила. Однак через канцелярію суду (електронною поштою) надійшли письмові пояснення від Скориківської сільської ради, в яких повідомлено суд про те, що відповідно до Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" та рішення Скориківської сільської ради "Про добровільне об'єднання громад" №259 від 29.07.2015 р. правонаступником активів та пасивів ОСОБА_1 сільської ради є Скориківська сільська рада, та відповідно до передавального акту ОСОБА_1 сільської ради від 24.02.2016 р. кредиторська заборгованість станом на 01.01.2016 р. з іншими кредиторами відсутня, фінансові боргові зобов'язання не зареєстровані. Тому не маючи документального підтвердження про кредиторську заборгованість, Скориківська сільська рада не може погасити по даній справі заборгованість, при цьому долучивши копії передавального акту ОСОБА_1 сільської ради б/н від 24.02.2016 р. та рішення Скориківської сільської ради "Про добровільне об'єднання громад" № 259 від 29.07.2015р.

Пунктом 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, а також беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на обидві сторони, суд згідно зі статті 75 ГПК України розглядає справу за відсутності відповідача та третьої особи за наявними матеріалами.

Оглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представника позивача, повно та об'єктивно оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено:

16 травня 2013 року між Державним підприємством "Тернопільське лісове господарство" (надалі, Продавець/позивач) та ОСОБА_1 сільською радою (надалі, Покупець/відповідач) укладено договір №01, предметом якого є продаж садивного матеріалу (товар), а саме: туї колоновидні, ялівці колоновидні, ялівці козацькі, самшит ( п.1.1, п. 1.3 Договору).

Пунктом 1.2 Договору Покупець зобов"язується прийняти товар та своєчасно здійснити оплату на умовах даного договору.

Загальна вартість товару становить 4480,00 грн. ( п.1.4 Договору).

Згідно п. 2.2 Договору сторони домовились, що оплату за товар Покупець здійснює на протязі трьох місяців після поставки.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання (п.6.3 Договору).

Вказаний Договір підписаний уповноважними представниками сторін та скріплений печатками обох сторін.

На виконання умов договору №01 від 16.05.2013р. позивач продав, а відповідач придбав товар на загальну суму 4480,00 грн, про що свідчить товаро-транспортна накладна серії ЛВ №007081 від 16.05.2013р., яка підписана повноважними представниками сторін.

Як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору щодо оплати за отриманий товар, у зв'язку з чим у відповідача виник борг перед позивачем у розмірі 4480,00 грн, що стало причиною звернення до суду з даним позовом.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Як визначено статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається зі змісту укладеного сторонами договору, він по своїй правовій природі є договором купівлі - продажу.

Стаття 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов договору №01 від 16.05.2013р. (предметом якого є продаж садивного матеріалу (товар), а саме: туї колоновидні, ялівці колоновидні, ялівці козацькі, самшит ( п.1.1, п. 1.3 Договору) та відповідно до якого Покупець зобов"язався прийняти товар та своєчасно здійснити оплату на умовах даного договору (п.1.2. Договору)), позивач продав, а відповідач отримав товар на загальну суму 4480,00 грн, що підтверджується товаро-транспортною накладною серії ЛВ №007081 від 16.05.2013р., яка підписана повноважними представниками сторін (міститься в матеріалах справи).

У відповідності до вимог статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначає, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, товаро - транспортна накладна є первинним обліковим документам у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов'язань, та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Як визначено статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Сторони домовились пунктом 1.4 Договору, що загальна вартість товару становить 4480,00 грн.

Як зазначено п. 2.2 Договору оплату за товар Покупець здійснює на протязі трьох місяців після поставки.

Згідно частини 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Проте, відповідач заборгованість за порушення строків оплати за спірним договором не сплатив, заборгувавши позивачу 4480,00 грн. основного боргу.

Положенням статті 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

01.02.2016р. позивачем надіслано відповідачу претензію з вимогою погашення заборгованості, яку останнім залишено без задоволення.

Приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 4480,00 грн, які неоплачені станом на день розгляду спору, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем належними доказами.

Крім того, суд зазначає наступне:

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Так, зокрема, відповідно до ч. 2 статті 9 вказаного Закону, Єдиний державний реєстр містить відомості про найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); ідентифікаційний код юридичної особи; організаційно-правову форму; місцезнаходження юридичної особи; дані про перебування юридичної особи у процесі припинення, у тому числі дані про рішення щодо припинення юридичної особи, відомості про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію тощо) та про строк, визначений засновниками (учасниками) юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, для заявлення кредиторами своїх вимог; дані про скасування рішення засновників (учасників) або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи; дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа; дані про юридичних осіб - правонаступників.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Статтею 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що державні органи, у тому числі суди, органи Національної поліції, органи прокуратури, органи Служби безпеки України, а також органи місцевого самоврядування та їх посадові особи безоплатно отримують відомості з Єдиного державного реєстру з метою здійснення ними повноважень, визначених законом, виключно в електронній формі через портал електронних сервісів у порядку, визначеному Міністерством юстиції України в Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру.

Як вбачається із матеріалів справи, в процесі підготовки справи до розгляду, судом, в порядку статті 65 ГПК України та на момент винесення рішення у даній справі - 07.02.2017р. з метою перевірки правового статусу відповідача - ОСОБА_1 сільської ради, здійснено електронні запити до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, отримано з останнього відповідні витяги (містяться в матеріалах справи) та встановлено, що в ЄДР записи щодо відповідача - ОСОБА_1 сільської ради, а саме: "дати та номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, підстава для його внесення": - відсутні.

Отже ОСОБА_1 сільська рада станом на дату прийняття рішення у даній справі є юридичною особою, у розумінні статті 92 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов"язаннями.

Таким чином, письмові пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Скориківської сільської ради про те, що відповідно до Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" та рішення Скориківської сільської ради "Про добровільне об'єднання громад" №259 від 29.07.2015 р. правонаступником активів та пасивів ОСОБА_1 сільської ради є Скориківська сільська рада, та відповідно до передавального акту ОСОБА_1 сільської ради від 24.02.2016 р. кредиторська заборгованість станом на 01.01.2016 р. з іншими кредиторами відсутня, фінансові боргові зобов'язання не зареєстровані. Тому не маючи документального підтвердження про кредиторську заборгованість, Скориківська сільська рада не може погасити по даній справі заборгованість, при цьому долучивши копії передавального акту ОСОБА_1 сільської ради б/н від 24.02.2016 р. та рішення Скориківської сільської ради "Про добровільне об'єднання громад" № 259 від 29.07.2015р. судом не враховуються.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу вимог статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість суду задоволити позовні вимоги та стягнути з відповідача 4480,00 грн. основного боргу.

У відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Щодо витрат на послуги адвоката в розмірі 2000,00 грн, суд зазначає наступне:

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Статтею 12 Закону України "Про адвокатуру" передбачено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між юридичною особою і адвокатом.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013р. роз"яснено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Отже, судові витрати на оплату послуг адвоката підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату або адвокатському об'єднанню стороною, котрій такі послуги надавались, оплата послуг адвоката підтверджується відповідними документами, і якщо такі послуги надавались адвокатом.

Судом встановлено, що 02 грудня 2016 року між Адвокатом ОСОБА_2, що здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №519 (як, Адвокат) та Державним підприємством "Тернопільське лісове господарство" (як, Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає доручення про надання клієнту юридичної допомоги по стягненню заборгованості в розмірі 4480,00 грн. з ОСОБА_1 сільської ради, а саме: надання консультацій та роз"ясень; написання необхідних заяв, основних заяв, скарг, клопотань та інших документів на вимогу Клієнта; представлення інтересів Клієнта у господарському суді Тернопільської області ( п.1.1 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору, вартість юридичної допомоги становить 2000,00 грн.

Як вбачається із платіжного доручення №2674 від 07.02.2017р. Державним підприємством "Тернопільське лісове господарство" перераховано ОСОБА_2 кошти в розмірі 2000,00 грн. призначення платежу "за надану юридичну допомогу згідно договору про надання правової допомоги від 01.12.2016р. ".

Крім того, в підтвердження своїх повноважень ОСОБА_2 надано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №519 від 03.10.2008р. та ордер на надання правової допомоги серії АА №048122 від 20.12.2016р.

Як роз"яснено пунктом 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013р. вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно- правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З урахуванням викладеного, оцінивши надані позивачем документи у підтвердження наданих послуг адвоката, співрозмірність наданих послуг в сумі 2000,00 грн. та предмет позову, з огляду на розумну необхідність судових витрат на дану справу, з урахуванням того, що предмет спору не містить складних розрахунків, підготовка до справи не потребує аналізу великої кількості доказів, законодавства, значних затрат часу та зусиль, а також участь адвоката в судових засіданнях, суд вважає, що сплачені витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 2000,00 грн порівняно зі складністю справи є неспіврозмірними з обсягом виконаної роботи, тобто явно завищеним.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги про відшкодування 2000,00 грн. витрат на послуги адвоката їх розмір слід зменшити до 1000,00 грн, а відтак відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати на послуги адвоката підлягають до задоволення частково лише у розмірі 1000,00 грн. У решта частині витрат на оплату послуг адвоката у задоволенні відмовити.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1, 2, 4-3, 12, 32, 33, 34, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 сільської ради, с. Кошляки, Підволочиський район, Тернопільська область, 47822 (ідентифікаційний код 04394243) на користь Державного підприємства "Тернопільське лісове господарство", вул. Багата, 5-А, м. Тернопіль, 46000 (ідентифікаційний код 00993024) - 4 480 грн. 00 коп. основного боргу, 1 378 грн. 00 коп. судового збору та 1 000 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

3. Наказ видати згідно статті 116 ГПК України.

4. У частині стягнення 1 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, у задоволенні таких відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту).

6. Сторони вправі подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту), через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 16 лютого 2017 року.

Суддя Я.Я. Боровець