Ухвала

від 15.02.2017 по справі 815/4385/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" лютого 2017 р. м. Київ К/800/15088/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Веденяпіна О.А., Цвіркуна Ю.І., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного підприємства Фаворит

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2016

у справі № 815/4385/15

за позовом приватного підприємства Фаворит (далі - позивач, ПП Фаворит )

до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління ДФС у Одеській області (далі -ДПІ в Овідіопольському районі)

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ПП Фаворит звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ в Овідіопольському районі про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.05.2015 № 0001032201.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2015 адміністративний позов задоволено повністю.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2016 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2015 скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на виконання наказу ДПІ в Овідіопольському районі № 103 від 27.05.2015 та постанови прокурора Генеральної прокуратури України від 20.04.2015 у кримінальному провадженні № 32013170000000044, проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з підприємствами, визначеними у постанові прокурора про призначення позапланової документальної перевірки від 20.04.2015, за період з 01.04.2014 по 31.03.2015, результати якої оформлено актом від 16.06.2015 № 320/15-21-22-01/32784928, яким зафіксовано, що підприємство фактично ніяких товарів (робіт, послуг) від ПП Віва Трейдінг та ПП Віапласт не одержувало, та операції носили безтоварний характер, чим порушено вимоги п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 513 834,00 гривні.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.06.2015 № 0001032201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем у розмірі 513 834,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 128 459,00 гривень.

За результатами адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача залишено без задоволення.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявними у справі доказами доведено реальність здійснення позивачем спірних господарських операцій з контрагентами, а також відсутність порушень податкового законодавства, які містяться у висновках податкового органу, в той час як відповідачем не надано будь-яких обґрунтованих та підтверджених відповідними доказами свідчень про відсутність реального характеру господарських операцій позивача з ПП Віва Трейдінг та ПП Віапласт .

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими з огляду те, що надані позивачем первинні документи не можуть вважатися належним підтвердженням фактичного здійснення господарських правовідносин позивача з контрагентами та використання вказаних послуг у власній господарській діяльності, не узгоджуються один з одним та, відповідно, не підтверджують правомірність формування податкового кредиту, а будь-яких інших належних доказів в ході розгляду справи позивачем надано не було.

Суд касаційної інстанції не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

За змістом п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис Без ПДВ з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми податку на додану вартість; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 2.1, п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, іншим визначеним законодавством обов'язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. З урахуванням зазначеного право платника на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є також залежним від забезпечення ведення ним належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій.

Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. За таких умов наявність належним чином оформлених первинних документів з приводу проведення певної господарської операції не може розглядатись як безумовне підтвердження наявності у платника податку права на формування витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту з податку на додану вартість по відповідних господарських операціях.

Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.

Оскільки сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що право платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, перш за все, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, з метою визначення правомірності формування позивачем вказаних показників податкової звітності з податку на додану вартість дослідженню підлягає реальність відповідних господарських операцій, що відбувались між позивачем та його контрагентами. Крім того, оцінці суду підлягають наявність належним чином оформлених первинних документів, які стали підставою для формування показників податкової звітності, використання платником податків придбаних товарів (робіт, послуг) в межах господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ПП Фаворит (орендар) за договором оренди від 27.05.2005, укладеним з ВАТ Одеспродконтракт (орендодавець), орендує цілісний майновий комплекс загальною площею 28539,2 кв.м., розташований за адресою: м. Одеса, 19-й км. Старокиївської дороги. За умовами вказаного договору орендар прийняв холодильні камери загальною площею 1087 кв.м. розташовані в будівлі холодильника, зобов'язаний забезпечити виробничий процес на об'єкті і обслуговувати виробниче і технологічне устаткування, у роботі якого використовується аміак.

У зв'язку з необхідністю ведення господарської діяльності, в перевіряємий період позивач (орендар/замовник) мав господарські правовідносини з: ПП Віва-Трейдінг (суборендар/виконавець) за договором суборенди автонавантажувачів від 14.03.2014 (для навантажувально-розвантажувальних робіт) та договором клінінгових послуг від 14.03.2014 (відтайка льоду у великих та малих морозильних камерах); ПП Віапласт (суборендар/виконавець) за договором суборенди автонавантажувачів від 20.06.2014 (для навантажувально-розвантажувальних робіт), а також договорами клінінгових послуг від 20.06.2014 (відтайка льоду у великих та малих морозильних камерах) та від 01.07.2014 (прибирання, санітарна обробка, чистка підлог в камерах підвального приміщення).

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених зазначеними правочинами, а також правомірності формування податкового кредиту за такими позивачем долучено до матеріалів справи копії договорів, актів прийому-передачі наданих послуг, податкових накладних, банківських виписок по особовому рахунку.

Так, дослідивши наявні у матеріалах справи первинні документи та врахувавши надані працівниками ПП Фаворит (бухгалтером та начальником технологічного цеху) пояснення з приводу потреб підприємства в зазначених послугах, а також відсутності достатньої кількості в робочому стані власної навантажувальної техніки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що такі у повній мірі підтверджують фактичне виконання сторонами умов зазначених правочинів, реальне здійснення спірних господарських операцій за такими, а також відповідність останніх дійсному економічному змісту.

Водночас, судом першої інстанції встановлено, що вказані операції належним чином відображено в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, а придбані за такими послуги використані в оподатковуваних операціях позивача у межах власної господарської діяльності.

Також, судом першої інстанції встановлено, що на момент складання податкових накладних зазначені контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні за вказаними операціями.

Поряд з цим, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, щодо безпідставності доводів та висновків відповідача щодо нереальності зазначених господарських операцій позивача з контрагентами, оскільки такі ґрунтуються виключно на припущеннях податкового органу, з посиланням на постанову прокурора про призначення перевірки, та не підтверджені відповідними доказами, в той час як у ході судового розгляду встановлено протилежне.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено та не спростовано відповідачем реальність спірних господарських операцій, а тому обґрунтовано визнано правомірність формування позивачем податкового кредиту, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства Фаворит - задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2016 у справі № 815/4385/15 - скасувати.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2015 у справі № 815/4385/15 - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова Судді: О.А. Веденяпін Ю.І. Цвіркун