Рішення

від 15.02.2017 по справі 545/1593/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/1593/16-ц Номер провадження 22-ц/786/140/17Головуючий у 1-й інстанції Стрюк Л. І. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Триголова В.М., Дорош А.І., при секретарі: Рибак О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою селянського (фермерського) господарства Людмила на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 25 листопада 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до СФГ Людмила про визнання договору оренди землі недійсним, стягнення середньої вартості орендної плати та за зустрічним позовом СФГ Людмила до ОСОБА_2, ФГ Ваці про визнання договору оренди землі недійсним та скасування його державної реєстрації, -

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що 22.08.2007 року помер його батько - ОСОБА_3. 05.02.2016 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно з яким йому перейшла у спадок земельна ділянка площею 4,9834 га сільськогосподарського призначення на території Микільської сільської ради Полтавського району та області. Вказував на те, що 08.02.2016 року між ним та ФГ Ваці укладений договір оренди земельної ділянки строком на 10 років, який був зареєстрований у встановленому законом порядку. Після чого йому стало відомо, що 27.09.2007 року, тобто майже через місяць після смерті батька, від його імені був укладений договір оренди земельної ділянки із СФГ "Людмила". Тому, посилаючись на те, що підпис ОСОБА_3 на договорі оренди земельної ділянки від 27.09.2007 року підроблений, просив суд визнати його недійсним та стягнути з відповідача 9370,29 грн. орендної плати.

У травні 2016 року відповідач - СФГ "Людмила" - до початку судового розгляду пред'явив зустрічний позов, у якому зазначав, що фактично спірний договір оренди між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений 15.08.2007 року та зареєстрований у Полтавському реєстраційному кущовому офісі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України 27.09.2007 року за № 040754600086. Вказував, що згідно п. 40 договору оренди від 27.09.2007 року перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Також зазначив, що протягом 2008-2014 року спадкоємець померлого ОСОБА_2 отримував орендну плату за договором, що підтверджується відомостями про отримання зерна, а потім з невідомих причин перестав звертатися за її отриманням.

Після того, як ОСОБА_2 звернувся до суду, йому стало відомо про існування договору оренди землі, укладеного 08.02.2016 року між ОСОБА_2 та ФГ Ваці , який, як з'ясувалося, був зареєстрований за №13217116 Полтавським районним управлінням юстиції Полтавської області. Тому, посилаючись на те, що подвійна реєстрація договору оренди однієї й тієї ж земельної ділянки законом заборонена, а також при цьому порушено передбачене ст. 33 Закону України Про оренду землі переважне право добросовісного орендаря на укладення договору на новий строк, просив визнати недійсним договір оренди землі б/н від 08.02.2016 року укладеного між ФГ Ваці та ОСОБА_2, щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5324083900:00:025:0034, площею 4, 9834 га та скасувати його державну реєстрацію.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 25 листопада 2016 року позов ОСОБА_2 до СФГ Людмила про визнання договору оренди землі недійсним, стягнення середньої вартості орендної плати - задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_3 та СФГ Людмила 27 вересня 2007 року, зареєстрованого у Полтавському реєстраційному кущовому офісі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27.09.2007 року за № 040754600086.

У задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача 9370,29 грн. середньої вартості орендної плати - відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову СФГ Людмила до ОСОБА_2, ФГ Ваці про визнання договору оренди землі недійсним та скасування його державної реєстрації - відмовлено.

Стягнуто з СФГ Людмила на користь ОСОБА_2 551,20 грн. судового збору.

З даним рішенням суду не погодилося селянське (фермерське) господарство Людмила та подало на нього апеляційну скаргу , в якій прохало рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 25 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до СФГ Людмила відмовити, а зустрічну позовну заяву СФГ Людмила до ОСОБА_2, ФГ Ваці про визнання договору оренди землі недійсним та скасування його державної реєстрації задовольнити . Вважає, що рішення місцевого суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також посилається на те, що судом неповно з'ясовані обставини справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Судове засідання проводилось за участі представників позивачів за зустрічним та первісним позовами та представника відповідача за первісним позовом, за відсутності інших осіб, які будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не зявилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення за наступних підстав.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин.

Частиною 1 ст. 303 ЦК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Згідно до п. п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, що 22.08.2007 року помер ОСОБА_3. Після смерті останнього залишилося спадкове майно, в тому числі земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 4,9834 га, кадастровий номер 5324083900:00:025:0034, яка розташована на території Микільської сільської ради Полтавського району та області, що належала померлому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №907907 від 14.04.2006 року виданого Полтавською районною державною адміністрацією Полтавської області. Позивач є спадкоємцем померлого ОСОБА_3, який у передбаченому законом порядку прийняв та оформив спадщину, в тому числі набув право власності на спірну земельну ділянку, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 05.02.2016 року (а.с.9).

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 27.09.2007 року, який був укладений між СФГ Людмила та ОСОБА_3, вбачається, що останній передав відповідачу в користування зазначену земельну ділянку терміном на 10 років, за умови виплати орендної плати в розмірі 2% від вартості земельної ділянки. Даний договір був зареєстрований у Полтавському реєстраційному кущовому офісі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України 27.09.2007 року за № 040754600086. Протягом 2007 - 2013 років позивач, як спадкоємець після померлого батька отримував орендну плату від відповідача у порядку та розмірах встановлених договором.

08.02.2016 року між позивачем та ФГ Ваці було укладено договір оренди землі, згідно якого ОСОБА_2 передав в оренду належну йому земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 4,9834 га, кадастровий номер 5324083900:00:025:0034, яка розташована на території Микільської сільської ради Полтавського району та області строком на 10 років. Даний договір був зареєстрований державним реєстратором Полтавського районного управління юстиції Полтавської області 08.02.2016 року за № 13217116.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 та визнаючинедійсним договір оренди землі, який був укладений між ОСОБА_3 та СФГ Людмила від 27 вересня 2007 року, суд першої інстанції виходив з того, щоспірний договір відповідає за формою і змістом вимогам закону. Однак, беручи до уваги той факт, що договір укладений від імені ОСОБА_3 вже після його смерті, є підставою для визнання його недійсним за ст.203, 215 ЦК України, тобто підписання договору особою, яка не має на це повноважень та відсутність волевиявлення власника, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину.

Відмовляючи у задоволені вимог ОСОБА_2 в частині стягнення середньої вартості орендної плати суд виходив з того, що під час судового розгляду відповідач добровільно виплатив заборгованість з орендної плати позивачу в сумі 10000 грн., які останній прийняв, у зв'язку з чим фактично відбувся захист порушених прав позивача.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимогах, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, оскільки на момент отримання ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05.02.2016 року спірна земельна ділянка хоч і перебувала у фактичному користуванні СФГ Людмила , проте це не перешкоджало ОСОБА_2 як її власнику розпоряджатися на власний розсуд, оскільки будь-яких юридично значимих відносин не існувало.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції в цілому повно і всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Проте, при оцінці зібраних по справі доказів, місцевий суд, при вирішенні ряду заявлених сторонами вимог прийшов до висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, внаслідок чого неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Відповідно до ст. ст. 13, 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, місцевим судом правильно встановлено, що спірний договір оренди земельної ділянки за формою та змістом відповідає вимогам закону. Однак, зважаючи на те, що він був укладений від імені ОСОБА_3 вже після його смерті, є підстави для визнання його недійсним за ст.203, 215 ЦК України, оскільки за таких обставин відсутні дані про наявність вільного волевиявлення ОСОБА_3 на вчинення даних дій на момент його укладення.

Доводи апелянта, що оспорюваний договір фактично був укладений 15.08.2007 року, про що свідчать ряд документальних підтверджень, є не обґрунтованими та не підтверджені належним чином, оскільки мають суб'єктивний характер, а надані докази лише свідчать про наявність між сторонами попередніх домовленостей щодо передачі земельної ділянки в оренду та проведення відповідачем підготовчих дій для укладення договору, а тому не можуть братися до уваги колегією суддів при розгляді справи по суті.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. При цьому, суд може відмовити у позові з підстав пропуску строків позовної давності лише за умови обґрунтованості заявлених позовних вимог.

На думку колегії суддів, доводи апелянта про те, що позивач з 2007 року знав про існування оспорюваного договору, отримував орендну плату за ним, та як спадкоємець померлого ОСОБА_3, який прийняв у передбаченому законом порядку спадщину, мав можливість ознайомитися зі змістом договору оренди, заслуговують на увагу, на спростовують доводи позивача, що останній не міг довідатися про порушення свого права та особу яка його порушила. За відсутності інших підтверджень наявності у позивача перешкод для виявлення порушень своїх прав та їх своєчасного захисту, надані останнім докази фактів через які позивач не знав про порушення свого цивільного права, не можуть свідчити про те, що перебіг строків позовної давності з вимогами про визнання оспорюваного договору недійсним почалися лише в 2016 році.

Дані висновки колегії суддів, узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-2469цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

За таких обставин, зважаючи на викладені вище висновки суду, той факт, що відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції, заявляв про застосування наслідків спливу строків позовної давності вимоги позивача в частині визнання договору оренди землі від 27.09.2007 року задоволенню не підлягають

Перевіряючи законність та обґрунтованість висновку суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволені вимог позивача ОСОБА_2 за первісним позовом про стягнення середньої вартості орендної плати, колегія суддів, беручи до увагу позицію позивача, який погодився з ним та не оскаржував рішення суду, вважає, що даний висновок відповідає обставинам справи, нормам матеріального права, а тому рішення суду в цій частині необхідно залишити без змін.

Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до роз'яснень, викладених п.п.4, 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно п.1 ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Проте, місцевий суд не звернув уваги на вищевказані обставини та норми закону, внаслідок чого неправильно встановив коло спірних правовідносин та процесуальні норми, за положеннями якого законодавець визначив порядок реалізації захисту прав позивача за зустрічним позовом, помилково прийняв до провадження позов СФГ Людмила в частині вимог до ФГ Ваці в порядку цивільному судочинстві та ухвалив рішення по суті спору.

Відповідно до ст. 310 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 цього Кодексу. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог за зустрічним позовом СФГ Людмила до ФГ Ваці про визнання договору оренди землі недійсним та скасування його державної реєстрації підлягає скасування із закриттям провадження у справі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість висновку суду, щодо відсутності підстав для задоволення вимог СФГ Людмила за зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання договору оренди землі недійсним та скасування його державної реєстрації, колегія суддів, зважаючи на вище викладені висновки та обставини справи, вбачає підстави для скасування рішення суду в цій частині з ухвалення нового, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 204, 267 ЦК України після спливу позовної давності захист права є неможливим, а оспорюваний правочин, який міг бути визнаний недійсним, набуває ознак правомірності і підлягає до застосування.

Відповідно до положень ст. 125 ЗК України право користування (оренди) у відповідача на спірну земельну ділянку виникло з моменту державної реєстрації договору оренди землі, тобто з 27.09.2007 року. Виходячи зі змісту п. 8 Договору строк дії договору укладеного між СФГ Людмила та ОСОБА_3 закінчується 27.09.2017 року. Змін і доповнень сторонами договору до даного договору не вносилося. Питання про його розірвання у передбаченому законом порядку не підіймалося та не вирішувалося.

Виходячи зі змісту ст.ст. 203, 215 ЦК України, зважаючи на те, що відповідно до встановлених обставин, укладення договору оренди землі 08.02.2016 року між ОСОБА_2 та ФГ Ваці фактично проведено з порушенням норм чинного законодавства, чим порушено право СФГ Людмила на вільне і безперешкодне користування земельною ділянкою в межах строку визначеного договором оренди, вимоги останнього за зустрічним позовом про визнання вказаного договору оренди землі недійсним підлягають до задоволення.

Згідно ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Беручи до уваги наведені вище висновки суду, колегія суддів, зважаючи на те, що наявність державної реєстрації договору оренди землі від 08.02.2016 року укладеного між позивачем та ФГ Ваці , створює і в подальшому буде створювати перешкоди у вільному та безперешкодному користуванні СФГ Людмила спірною земельною ділянкою, виходячи з встановлення порушення прав останніх, вважає за можливе задовольнити їх вимоги за зустрічним позовом щодо скасування даної державної реєстрації.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів, приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги селянського (фермерського) господарства Людмила та часткового скасування рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 25 листопада 2016 року з ухвалення нового .

Керуючись ст. 303, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргуСелянського (фермерського) господарства Людмила - задовольнити частково .

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 25 листопада 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 за первісним позовом до СФГ Людмила про визнання договору оренди землі недійсним і розподілу судових витрат - скасувати .

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 за первісним позовом до СФГ Людмила про визнання договору оренди землі недійсним - відмовити.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 25 листопада 2016 року в частині вирішення позовних вимог СФГ Людмила за зустрічним позовом - скасувати .

Закрити провадження у справі в частині вимог СФГ Людмила до ФГ Ваці про визнання договору оренди землі недійсним та скасування його державної реєстрації, роз'яснивши позивачу його право на звернення з вказаними вимогами в порядку господарського судочинства.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги СФГ Людмила за зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання договору оренди землі недійсним та скасування його державної реєстрації - задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди землі від 08 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та фермерським господарством Ваці та зареєстрований державним реєстратором Полтавського районного управління юстиції Полтавської області 08.02.2016 року за № 13217116.

Скасувати державну реєстрацію договору оренди землі від 08 лютого 2016 року укладеного між ОСОБА_2 та ФГ Ваці , номер запису 13217116, зареєстрованого 08.02.2016 року в Полтавському районному управлінні юстиції Полтавської області.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/ ОСОБА_1

Судді: /підпис/ ОСОБА_5 /підпис/ ОСОБА_6

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1

З оригіналом згідно: