ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.02.2017Справа №910/23752/16
За позовомКомунального підприємства Київпастранс доТовариства з обмеженою відповідальністю СВ Аутдор простягнення 327 741,95 грн. Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
від позивача:Приходько Д.О. від відповідача:Козак Ю.А.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Комунальне підприємство Київпастранс (надалі - Підприємство ) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю СВ Аутдор (надалі - Товариство ) про стягнення 327 741,95 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 р. у справі №910/27747/15 стягнуто з Товариства на користь Підприємства борг у розмірі 322 750,80 грн. Відповідачем встановлена заборгованість погашена тільки 11.10.2016 р., а тому позивачем нараховані інфляційні у розмірі 298 641,32 грн. та 3% річних у розмірі 29 100,63 грн. за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 10.10.2013 р. по 10.10.2016 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.12.2016 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 30.01.2017 р.
25.01.2017 р. представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом, а також неправомірністю нарахування 3% річних та інфляційних з огляду на деліктну природу стягнутих з відповідача грошових сум.
В судовому засіданні 30.01.2017 р. судом оголошувалась перерва на 13.02.2017 р.
Представник позивача в судове засідання з'явився, вимоги ухвали суду виконав частково, надав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, вимоги ухвали суду виконав, проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
03.03.2005 р. між Комунальним підприємством Київпастранс (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю СВ Аутдор (агентство) було укладено договір №14/17-3 (надалі - Договір ), відповідно до умов якого Підприємство надає Агентству наступні послуги: погоджує документацію, необхідну для розміщення рекламних конструкцій; надає інформацію про місця для розташування рекламних конструкцій; надає у тимчасове користування місця реклами для розміщення рекламних конструкцій на опорах контактної мережі, які належать Підприємству на праві господарського відання; виконує роботи через відокремлений підрозділ підприємства - "Службу енергетичного забезпечення" по монтажу (демонтажу), технічному обслуговуванні рекламних конструкцій та заміні банерів, а агентство сплачує за вказані послуги в розмірі, зазначеному в договорі.
Пунктом 3.1 Договору погоджено, що вартість надання послуг по розміщенню рекламного матеріалу визначається у калькуляції, яка є невід'ємною частиною договору та складається підприємством на підставі встановлених розмірів плати за надання послуг по розміщенню реклами Головним управлінням транспорту, зв'язку та інформатизації та Головним управлінням з питань цінової політики відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.12.2004 р. №2377.
За змістом пунктом 3.2 Договору агентство щомісяця перераховує на розрахунковий рахунок дирекції по будівництву об'єктів наземного пасажирського транспорту Комунального підприємства Київпастранс за надання послуг за розміщення реклами, яка визначена калькуляцією за кожну рекламну конструкцію по факту її розміщення.
Відповідно до пункту 3.4 Договору перерахування цих сум здійснюється щомісячно до 10 числа поточного місяця, при наявності акта виконаних робіт та виставленого рахунку-фактури.
Підприємство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення заборгованості в розмірі 1 487 247,42 грн. за надані послуги з розміщення рекламних матеріалів за період з вересня по грудень 2012 року.
Рішенням господарського суду міста Києва від 21.04.2016 р. у справі №910/27747/15 стягнуто з Товариства на користь Підприємства 1 170 770,70 грн. боргу, у решті позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.11.2016 р., вказане рішення місцевого господарського суду частково скасовано, виклавши резолютивну частину рішення у редакції, відповідно до якої позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 322 750,80 грн. боргу, у решті позову відмовлено.
11.10.2016 р. відповідачем було сплачено на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 322 750,80 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.
Спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення інфляційних у розмірі 298 641,32 грн. та 3% річних у розмірі 29 100,63 грн. за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 10.10.2013 р. по 10.10.2016 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу грошових коштів у розмірі 322 750,80 грн. підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 21.04.2016 р. та постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 р. у справі №910/27747/15.
Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).
Отже, рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2016 р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 р. у справі №910/27747/15 має преюдиціальне значення, а встановлені нею факти повторного доведення не потребують.
Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.
Пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стосовно неможливості застосування приписів ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України до правовідносин між сторонами суд відзначає наступне.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Отже, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України №3-295гс16 від 01.06.2016 р.
До того ж, у постанові №6-49цс12 від 06.06.2012 р. Верховний Суд України вказав, що грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Суд вважає, що позивачем було правомірно нараховано позивачеві інфляційні у розмірі 298 641,32 грн. та 3% річних у розмірі 29 100,63 грн. за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 10.10.2013 р. по 10.10.2016 р.
Стосовно посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні до суду із даним позовом суд відзначає наступне.
Відповідно ст.ст. 256 та 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Тобто, перш ніж застосовувати наслідки спливу позовної давності, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
За ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Як встановлено судом, рішенням господарського суду міста Києва від 21.04.2016 р., залишеним в цій частині без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 р. у справі №910/27747/15, стягнуто з Товариства на користь Підприємства заборгованість у розмірі 322 750,80 грн., які були повністю сплачені відповідачем 11.10.2016 р.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
У зв'язку зі зверненням позивача до суду з позовом про стягнення суми основної заборгованості у справі №910/27747/15, строк позовної давності було перервано.
Відтак, звернувшись із цим позовом до суду після ухвалення рішення у справі №910/27747/15, яким позовні вимоги задоволено частково та яке набрало законної сили, позивач у повній мірі скористався своїм правом на судовий захист.
В той же час, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних за період з 10.10.2013 р. по 10.10.2016 р., а позовну заяву №06-1/1252 від 12.12.2016 р. подано до суду 23.12.2016 р., тобто після спливу позовної давності в частині стягнення 3% річних та інфляційних за період з 10.10.2013 р. по 23.12.2013 р.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
25.01.2017 р. представником відповідача заявлено про застосування строку позовної давності.
Згідно із ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Оскільки строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, сплив, а судом не встановлено обставин, передбачених ст. 268 Цивільного кодексу України або іншими законами та відсутні поважні причини його пропуску, то за таких обставин у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних у розмірі 3 562,54 грн. та 3% річних у розмірі 1 989,56 грн. необхідно відмовити.
За таких обставин, позовні вимоги Підприємства про стягнення з Товариства інфляційних у розмірі 295 078,78 грн. та 3% річних у розмірі 27 111,07 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом в цій частині.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги Комунального підприємства Київпастранс задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СВ Аутдор (04050, м. Київ, вул. Тургенєвська, 80-А; ідентифікаційний код 33239190) на користь Комунального підприємства Київпастранс 04070, м. Київ, Набережне шосе, 2; ідентифікаційний номер 31725604) інфляційні у розмірі 295 078 (двісті дев'яносто п'ять тисяч сімдесят вісім) грн. 78 коп., 3% річних у розмірі 27 111 (двадцять сім тисяч сто одинадцять) грн. 07 коп. та судовий збір у розмірі 4 832 (чотири тисячі вісімсот тридцять дві) грн. 85 коп. Видати наказ.
3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 16.02.2017 р.
Суддя В.П. Босий
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 13.02.2017 |
Оприлюднено | 21.02.2017 |
Номер документу | 64800854 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Босий В.П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні