Постанова

від 10.04.2017 по справі 910/23752/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2017 р. Справа№ 910/23752/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - представник не прибув;

від відповідача - Козак Ю.А., довіреність №б/н від 31.12.2016,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СВ АУТДОР" на рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2017 у справі №910/23752/16 (суддя Босий В.П.) за позовом комунального підприємства "Київпастранс" до товариства з обмеженою відповідальністю "СВ АУТДОР" про стягнення 327 741, 95 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Київпастранс" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "СВ Аутдор" про стягнення інфляційних у розмірі 298 641,32 грн. та 3% річних у розмірі 29 100,63 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.02.2017 у справі №910/23752/16 позов задоволено частково: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні у розмірі 295 078,78 грн. та 3% річних у розмірі 27 111,07 грн.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення по даній справі виходив з того, що прострочення відповідачем виконання свого грошового зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг є підставою для стягнення річних та інфляційних.

При цьому, у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних у розмірі 3 562,54 грн. та 3% річних у розмірі 1 989,56 грн. судом було відмовлено у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2017 у справі №910/23752/16 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскільки відсотки річних та інфляційні є додатковими вимогами, то відповідно строку позовної давності щодо них перервано не було, а отже, на думку апелянта, у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 10.04.2017 підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Позивач правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить підпис його представника у розписці про оголошення перерви, яка була оголошена в судовому засіданні 20.03.2017.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від позивача до суду не надійшло.

Враховуючи наведене вище, а також те, що представник позивача був присутній у минулому судовому засіданні та надав пояснення по суті вимог за апеляційною скаргою, отже його позиція є зрозумілою, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між Комунальним підприємством "Київпастранс" (підприємство) та товариством з обмеженою відповідальністю "СВ АУТДОР" (агентство) 03.03.2005 було укладено договір № 14/17-3, відповідно до умов якого Підприємство надає Агентству наступні послуги: погоджує документацію, необхідну для розміщення рекламних конструкцій; надає інформацію про місця для розташування рекламних конструкцій; надає у тимчасове користування місця реклами для розміщення рекламних конструкцій на опорах контактної мережі, які належать Підприємству на праві господарського відання; виконує роботи через відокремлений підрозділ підприємства - "Службу енергетичного забезпечення" по монтажу (демонтажу), технічному обслуговуванні рекламних конструкцій та заміні банерів, а агентство сплачує за вказані послуги в розмірі, зазначеному в договорі.

Пунктом 3.1. договору погоджено, що вартість надання послуг по розміщенню рекламного матеріалу визначається у калькуляції, яка є невід'ємною частиною договору та складається підприємством на підставі встановлених розмірів плати за надання послуг по розміщенню реклами Головним управлінням транспорту, зв'язку та інформатизації та Головним управлінням з питань цінової політики відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.12.2004 №2377.

За змістом пунктом 3.2. договору агентство щомісяця перераховує на розрахунковий рахунок дирекції по будівництву об'єктів наземного пасажирського транспорту Комунального підприємства "Київпастранс" за надання послуг за розміщення реклами, яка визначена калькуляцією за кожну рекламну конструкцію по факту її розміщення.

Відповідно до пункту 3.4. договору перерахування цих сум здійснюється щомісячно до 10 числа поточного місяця, при наявності акта виконаних робіт та виставленого рахунку-фактури.

Враховуючи невиконання товариством з обмеженою відповідальністю "СВ АУТДОР" своїх зобов'язань в частині оплати послуг з розміщення рекламних матеріалів Комунальне підприємство "Київпастранс" раніше звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1 487 247,42 грн. за період з вересня по грудень 2012 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.04.2016 у справі №910/27747/15 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 1 170 770,70 грн. боргу, у задоволенні решти вимог відмовлено.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 13.09.2016 (залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.11.2016) рішення місцевого господарського суду частково скасував, виклавши резолютивну частину рішення у редакції, відповідно до якої позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 322 750,80 грн. боргу, у решті позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції визнав доведеною заборгованість відповідача за спірний період з вересня по грудень 2012 року у розмірі 650 369,63 грн. (з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати). Водночас, відмовляючи у стягненні боргу за вересень та жовтень 2012 року у розмірі 327 618,83 грн. (відповідно до здійсненого перерахунку) суд апеляційної інстанції виходив з обставин спливу позовної давності.

Так, встановивши те, що відповідач за умовами договору зобов'язаний був здійснювати оплату до 10 числа поточного місяця, а Підприємство даним з позовом звернулось до суду 23.10.2015, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про сплив позовної давності в частині вимог про стягнення заборгованості за послуги, надані у вересні та жовтні 2012 року.

На виконання вказаної постанови відповідачем 11.10.2016 було перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 322 750,80 грн.

Позивач, звертаючись з даним позовом до суду, зазначає, що оскільки відповідачем грошове зобов'язання було виконано з простроченням, Комунальне підприємство "Київпастранс" вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних.

У зв'язку з наведеним позивачем було заявлено вимогу про стягнення інфляційних у розмірі 298 641,32 грн. за період з жовтня 2013р. по вересень 2016 р. та 3% річних у розмірі 29 100,63 грн. за період з 10.10.2013 р. по 10.10.2016 р.

Судом першої інстанції вказані вимоги задоволено частково; у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних у розмірі 3 562,54 грн. та 3% річних у розмірі 1 989,56 грн. відмовлено у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Колегія суддів погоджується із наведеним висновком суду, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Укладений між сторонами за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Приписами статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу грошових коштів у розмірі 322 750,80 грн. підтверджується постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 р. у справі №910/27747/15.

Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Отже, постанова Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 р. у справі №910/27747/15 має преюдиціальне значення, а встановлені нею факти повторного доведення не потребують.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Як вже було вказано, постанова Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 р. у справі №910/27747/15 була виконана відповідачем 11.10.2016, отже позивач вправі вимагати стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та процентів річних до вказаної дати виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

З огляду на допущення відповідачем прострочення виконання грошового зобов'язання перед позивачем, останнім обґрунтовано нараховані інфляційні у розмірі 298 641,32 грн. за період з жовтня 2013р. по вересень 2016 р. та 3% річних у розмірі 29 100,63 грн. за період з 10.10.2013 р. по 10.10.2016 р.

Разом з тим, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до вказаних вимог.

Поняття позовної давності унормовано Главою 19 Цивільного кодексу України. Норми про позовну давність мають імперативний характер.

Так, відповідно до статті 256 вказаного Кодексу, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки.

Згідно зі статтею 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частинами 3, 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як вже було вказано, у справі №910/27747/15, встановивши те, що відповідач за умовами договору зобов'язаний був здійснювати оплату до 10 числа поточного місяця, а Підприємство даним з позовом звернулось до суду 23.10.2015, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про сплив позовної давності в частині вимог про стягнення заборгованості за послуги, надані у вересні та жовтні 2012 року.

Отже, у зв'язку зі спливом позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості з відповідача за послуги, надані позивачем у вересні та жовтні 2012 року, позовна давність спливла відповідно за вимогами про сплату процентів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, позивач у даній справі і не заявляє вимоги про стягнення відсотків річних та інфляційних, нарахованих за несвоєчасну сплату боргу за вересень та жовтень 2012 року.

Так, позивач заявляє вимоги про стягнення відсотків річних та інфляційних, нарахованих за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання в частині оплати наданих саме у листопаді та грудні 2012 року послуг.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У зв'язку зі зверненням позивача до суду із позовом у справі №910/27747/15 строк позовної давності щодо вимог про стягнення боргу за послуги надані у листопаді та грудні 2012 року перервався.

Отже, з урахуванням вищезазначених положень п. 5.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України відповідно відбулось і переривання строку позовної давності за вимогами про сплату процентів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 Цивільного кодексу України, які були нараховані за прострочення оплати послуг, наданих позивачем відповідачу у листопаді та грудні 2012 року.

За наведених обставин, доводи апелянта про те, що оскільки вимоги про стягнення відсотків річних та інфляційних є додатковими вимогами, то відповідно строку позовної давності щодо них перервано не було колегією суддів відхиляються.

При цьому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем пропущено строк позовної давності в частині стягнення 3% річних та інфляційних за період з 10.10.2013 р. по 23.12.2013 р.

Так, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних за період з 10.10.2013 р. по 10.10.2016 р., а позовну заяву №06-1/1252 від 12.12.2016 р. подано до суду 23.12.2016 р., тобто після спливу позовної давності в частині стягнення 3% річних та інфляційних за період з 10.10.2013 р. по 23.12.2013 р.

Враховуючи те, що строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, сплив, а судом не встановлено обставин, передбачених ст. 268 Цивільного кодексу України або іншими законами та відсутні поважні причини його пропуску, то за таких обставин у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних у розмірі 3 562,54 грн. та 3% річних у розмірі 1 989,56 грн. судом першої інстанції було обґрунтовано відмовлено.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СВ АУТДОР" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2017 у справі №910/23752/16 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи №910/23752/16 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко