Ухвала

від 09.02.2017 по справі 910/471/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

09.02.2017Справа № 910/471/15-г

За скаргою стягувача Публічного акціонерного товариства "ПраймБанк"

на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 р.

у справі № 910/471/15-г

За позовом Публічного акціонерного товариства "ПРАЙМ-БАНК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПГ КРЕО-СЕРВІС"

про стягнення 26 851 450,72 грн.

Головуючий суддя Cелівон А.М.

Судді Цюкало Ю.В. Пінчук В.І.

Представники сторін :

Від стягувача: Лашко А.А. - представник, довіреність № 10 від 06.02.2017;

Від боржника: не з'явились;

Від ВДВС: Боголей І.Ю - представник, довіреність № 778/203-03 від 29.12.2016.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "ПРАЙМ-БАНК" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ТПГ КРЕО-СЕРВІС" про стягнення 26 851 450,72 грн. заборгованості за Кредитним договором №970/1183-1 від 27.11.2009 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2015р. у справі № 910/471/15-г позовні вимоги ПАТ" Прайм-банк" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК Крео-Сервіс" (вул. Старонаводницька, 8Б, м. Київ, 01115, код 36590009) на користь Публічного акціонерного товариства „Прайм-Банк" (вул. Богданівська, 24, м. Київ, 03049, код 26051650) 24 785 950 (двадцять чотири мільйона сімсот вісімдесят п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят) грн. 00 коп. заборгованості за кредитом, 1 947 762 (один мільйон дев'ятсот сорок сім тисяч сімсот шістдесят дві) грн. 05 коп. заборгованості за процентами, 5 216 593 (п'ять мільйонів двісті шістнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто три) грн. 64 коп. заборгованості по сплаті пені за кредитом, 296 784 (двісті дев'яносто шість тисяч сімсот вісімдесят чотири) грн. 55 коп. заборгованості по сплаті пені за процентами, в задоволенні решти позовних відмовлено, а також стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК Крео-Сервіс" (вул. Старонаводницька, 8Б, м. Київ, 01115, код 36590009) у дохід Державного бюджету України 73 077 (сімдесят три тисячі сімдесят сім) грн. 77 копійок судового збору.

14.07.2015 р. на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2015 по справі № 910/471/15-г видано відповідні накази.

13.01.2016 до Господарського суду м. Києва від стягувача надійшла скарга № 24/01 від 10.01.2017 р. на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби міністерства юстиції України у справі № 910/471/15-г, в якій стягувач просить суд: визнати незаконною та скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 01.11.2016, винесену головним державним виконавцем Відділу з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 14.07.2015 по справі № 910/471/15-г, а наказ з примусового виконання рішення суду повернути у Відділ для подальшого виконання; зобов'язати головного державного виконавця Відділу Назаровця А.Т. провести всі вичерпні дії щодо організації примусового виконання судового рішення, зокрема:

- зобов'язати Боржника надати відомості щодо належного йому майна за даними бухгалтерського обліку (ч. 9 ст. 56 Закону);

- отримати в органах доходів і зборів про наявну дебіторську заборгованість Боржника ( ч. 1 ст. 54 Закону);

встановити майно Боржника, яке знаходиться в інших осіб, а також майно та кошти, що належать Боржнику від інших осіб (ст.53 Закону);

- отримати інформацію про договори Боржника про зберігання цінностей або надання Боржнику в найм (оренду) індивідуальних банківських сейфів ( п.21 ч. 3 ст. 18 Закону);

- у разі невиконання стороною Боржника законних вимог державного виконавця, вирішити питання про притягнення винуватих осіб до адміністративної відповідальності в порядку, передбаченому ст. 188-13 КпАП України, а в разі неявки на вимогу державного виконавця - вжити заходів для застосування приводу шляхом звернення до суду;

- у разі ухилення сторони боржника від виконання рішення суду, вжити заходів для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України (п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону);

- у разі, якщо у поведінці Боржника чи пов'язаних з ним осіб буде виявлено ознаки злочину, передбаченого ст.ст. 219, 382 чи 388 КК України (доведення до банкрутства, невиконання судового рішення, незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, або майна, яке описано), скласти відповідний акт та звернутися до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинене кримінальне правопорушення (ч. 2 ст. 76 Закону).

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13.01.2017 скаргу по справі № 910/471/15-г передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Селівон А.М., судді Стасюк С.В., Цюкало Ю.В.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 24.01.2017 скаргу по справі №910/471/15-г передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Селівон А.М., судді Цюкало Ю.В., Пінчук В.І. у зв'язку з закінченням терміну повноважень у судді Стасюка С.В., який приймав участь у колегіальному розгляді справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.01.2016 розгляд скарги по справі № 910/471/15-г призначено на 09.02.2017.

У судове засідання 09.02.2017 з'явились уповноважені представники стягувача та ВДВС.

Уповноважений представник боржника у судове засідання 09.02.2017 не з'явився.

Копія ухвали суду від 24.01.2016, яка направлялась боржнику на адресу: 01115 , м. Київ, вул. Старонаводницька, 8-Б, на час проведення судового засідання на адресу Господарського суду м. Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103041611140, в якому зазначено, що станом на 09.02.2016 вказане поштове відправлення не вручено під час доставки.

Клопотання від представників сторін про здійснення фіксації судового засідання технічними засобами до суду не надходило. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведено без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 09.02.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника ВДВС надійшли заперечення на скаргу № 910/471/15-г від 08.02.2017, з доданими до них копіями матеріалів виконавчого провадження № 48689134, в яких останній просив відмовити в задоволенні поданої скарги у зв'язку з проведенням державним виконавцем необхідних заходів щодо виконання рішення суду.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання по розгляду скарги 09.02.2017 сторонами суду не надано.

Від боржника заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання 09.02.2017 до суду не надходило.

Про поважні причини неявки представника боржника в судове засідання по розгляду скарги 09.02.2017 суд не повідомлено.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача (боржника) в судові засідання по розгляду скарги обов'язковою не визнавалась, сторона не скористалась належним їй процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, беручи до уваги те, що присутній у судовому засіданні 09.02.2017 представник стягувача (скаржника) проти розгляду скарги без участі уповноваженого представника боржника та не заперечував, суд здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника вказаної особи, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, судом враховано, що за приписами ч. 2 ст. 121-2 ГПК України неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

У судовому засіданні 09.02.2017 представник стягувача підтримав подану скаргу, надав пояснення по скарзі.

Представник ВДВС в судовому засіданні 09.02.2017 заперечив проти задоволення скарги, надав пояснення суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників скаржника та ВДВС, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими стороною доказами, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно зі ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII, який набрав чинності з 05.10.2016, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною 1 статті 121-2 ГПК України встановлено, що скарги на дії чи бездіяльність Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником, або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня коли дія мала бути вчинена.

Відповідно до п. 9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції, тобто той господарський суд, що видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу), незалежно від того, якою саме особою подано скаргу, і в тому ж складі суду (якщо цьому не перешкоджають об'єктивні обставини, як-от звільнення судді, його захворювання, перебування у відпустці тощо).

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У відповідності до статей 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

У силу ст. 124 Конституції України, ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Аналогічні положення містить ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон), який є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби, та регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У силу ст. 74 названого Закону сторони виконавчого провадження мають право, між іншим, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.03. "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" (далі - Постанова № 14) визначено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень господарських судів.

Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

При цьому згідно положень Закону України "Про виконавче провадження" юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду, є постанова державного виконавця.

Отже, згідно Закону України "Про виконавче провадження" оскарженню підлягають дії (бездіяльність) державного виконавця, оформлені відповідною постановою.

Відповідно до п. 2 постанови № 14 стягувач, боржник або прокурор мають право оскаржити дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів тільки до господарського суду, який розглянув відповідну справу по першій інстанції.

Як встановлено судом з матеріалів скарги, посилаючись на ст.ст. 18, 52, 53 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII скаржник зазначає, що державний виконавець станом на день подачі скарги не вчинив заходів щодо організації примусового виконання судового рішення, в тому числі щодо виявлення коштів та майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення. Тобто, за твердженнями скаржника, протягом року, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України Назаровцем А.Т. не вжито в повному обсязі передбачених законом заходів щодо організації примусового виконання судового рішення у справі № 910/471/15-г, у зв'язку з чим скаржник звернувся до суду з даною скаргою.

Окрім цього, як зазначає скаржник, після набрання чинності Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII, відповідно до п. 7 розділу XIII Прикінцевих та Перехідних положень вказаного Закону, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Судом встановлено за матеріалами справи та представником стягувача не заперечувалось, що 04.09.2015 ПАТ "Прайм-Банк" як стягувач на підставі ст.ст. 17, 21 Закону України "Про виконавче провадження" звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою № 725/01 від 24.07.2015 про примусове виконання наказу Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 у справі № 910/471/15-г, виданого на виконання рішення суду від 04.06.2015 у даній справі, копія якої міститься в матеріалах скарги.

Так, згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Окрім цього згідно ч. 2 вказаної статті у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

У відповідності до приписів ст. ст. 17, 19, 21, 25, 31 Закону України „Про виконавче провадження" старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 04.09.2015 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 48689134 з примусового виконання наказу господарського суду м. Києва від 14.07.2015 у справі № 910/471/15-г, якою боржнику було визначено 7-денний строк для самостійного виконання рішення суду. Копія вказаної постанови містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржнику. Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Частинами 1, 2 ст. 5 Закону України „Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Згідно зі статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження", приписами якої визначені обов'язки і права державних виконавців, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Так, згідно частини 2 вказаної статті державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

При цьому державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей (ч. 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно ч.1, п.1 ч. 2 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

У відповідності до ч. 2 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Як встановлено судом згідно наданих Департаментом ДВС Міністерства юстиції України матеріалів виконавчого провадження № 48689134, керуючись статтями 25, 57 Закону України "Про виконавче провадження" головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову від 09.09.2015 про арешт всього рухомого та нерухомого майна боржника та оголошення заборони на його відчуження з метою забезпечення реального виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/471/15-г.

Копії постанови 10.09.2015 за вих. № 48689134/24 направлено для виконання в органи, що здійснюють реєстрацію майна та ведуть реєстр заборон на його відчуження та, відповідно, внесено відомості про обтяження до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Поряд із цим у зв'язку із невиконанням рішення (виконавчого документа) боржником у наданий для самостійного виконання строк державним виконавцем розпочато процедуру, спрямовану на примусове виконання виконавчого документа.

Так, як свідчать надані ВДВС матеріали виконавчого провадження № 48689134, заходами примусового виконання виконавчого документа у справі № 910/471/15-г державним виконавцем було вчинено ряд виконавчих дій, в ході яких встановлено відсутність у боржника - ТОВ "ТПК Крео-Сервіс" майна, на яке може бути звернуто стягнення, зокрема, згідно відповіді Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30.0.92015 №09/01/21141/нк цінних паперів за боржником не зареєстровано, згідно відповіді Державної фіскальної служби України на запити державного виконавця від 09.09.2015, 10.09.2015, 01.10.2015, 22.09.2016 рахунки відкриті боржником у банківських установах відсутні та не відкривались, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.09.2015 та 01.11.2016 об'єктів нерухомого майна за боржником не зареєстровано, згідно відповідей Головного управління Держпраці у Київській області, Івано-Франківській області, Донецькій області, Хмельницькій області, Сумській області, Харківській області та Львівській області технологічні транспортні засоби за боржником не зареєстровані; зідно відповіді Регіонального сервісного центру МВС у м. Києві від 05.10.2016 транспортних засобів за боржником не зареєстровано.

Тобто, здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку майна, належного на праві власності боржнику, виявилися безрезультатними.

Згідно п.2 ч.1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження , положення якого діяли до набрання чинності Законом 02.06.2016 №1404-VIII, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Пунктом 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені протягом року виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

В подальшому з посиланням на п.2 ч. 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 48689134 винесено постанову від 01.11.2016 про повернення виконавчого документу - наказу Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 у справі № 910/471/15-г стягувачу.

Звертаючись до суду з даною скаргою позивач (стягувач) звертає увагу на те, що державним виконавцем не було направлено запитів з метою отримання інформації про зареєстроване майно до інших організацій, що здійснюють реєстрацію права власності (БТІ, реєстраційної служби, тощо, що здійснювали реєстрацію речових прав відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), окрім зазначених у постанові ВП № 48689134 від 01.11.2016 про повернення виконавчого документа. За твердженнями скаржника, перевіряючи майновий стан боржника державний виконавець зобов'язаний був направити запити до таких органів: Інспекції державного технічного нагляду щодо про наявність зареєстрованих за боржником транспортних засобів; Державної авіаційної служби України щодо реєстрації повітряних суден; Головного управління Держгеокадастру у м. Києві; Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про наявність зареєстрованих за Боржником земельних ділянок; відділу адресно-довідкової роботи Управління ДМС України щодо отримання відомостей про реєстрацію місця проживання та персональних даних керівника юридичної особи - боржника, тощо.

Суд зазначає, що після набрання чинності 05.10.2016 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII, відповідно до п. 7 розділу XIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до вимог ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Частиною 3 ст. 18 вказаного Закону передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржника рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; накладати арешт на майно боржника; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках та інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додатну вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на яких заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Окрім цього, виконавець також має право: здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням; викликати посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавець, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; накладати стягнення у вигляді штрафу на юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; вимагати від посадових осіб боржників - юридичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, який видав виконавчий документ, за встановленням тимчасового обмеження в праві виїзду керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язання за рішенням. Отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.

Також ст. 52 зазначеного Закону встановлені особливості звернення стягнення на кошти та майно боржника - юридичної особи, фізичної особи-підприємця. Зокрема, виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

При цьому щодо посилання скаржника в обґрунтування поданої скарги на невиконання державним виконавцем приписів ч. 5 ст. 52 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 №1404-VIII, згідно яких у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи, незалежно від того, хто фактично використовує таке майно, суд зазначає, що положеннями ст. 53 вказаного Закону закріплено виключно право державного виконавця звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Суд звертає увагу, що згідно ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII, якою визначені засади виконавчого провадження, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями тощо.

При цьому судом встановлено під час розгляду скарги стягувача, що державним виконавцем під час примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 у справі № 910/471/15-г в межах відритого 09.09.2015р. виконавчого провадження № 48689134, тобто в тому числі під час дії Закону України Про виконавче провадження , приписи якого діяли до 05.10.2016р., проведено виконавчі дії, які визначені ДВС як необхідні та достатні з метою виконання рішення суду у справі № 910/471/15-г, право визначення яких гарантовано державному виконавцю приписами чинного законодавства України.

Отже, невчинення державним виконавцем інших виконавчих дій, на необхідність проведення яких з метою примусового виконання рішення у справі № 910/471/15-г, зокрема, посилається скаржник в своїй скарзі, виходячи з обставин справи, а саме встановленої державним виконавцем відсутності виявленого нерухомого та/або рухомого майна, грошових коштів боржника, а також інших активів тощо, за висновками суду не розцінюється як порушення органом державної виконавчої служби Закону України "Про виконавче провадження", на яке як на підставу скасування судом оскаржуваної постанови посилається в своїй скарзі ПАТ "Прайм Банк".

Тобто, не проведення державним виконавцем дій, обов'язок з вчинення яких Законом України Про виконавче провадження не встановлений та проведення яких є виключно правом органів Державної виконавчої служби, не може бути підставою для скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, винесеної після проведення державним виконавцем всіх необхідних та доцільних виконавчих дій в межах виконавчого провадження.

Суд зазначає, що відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження заяви, подання учасників виконавчого провадження вирішуються загальним і господарським судами мотивованими ухвалами відповідно до вимог статей 232-234 ЦПК та статей 86, 121-2 ГПК. Виходячи зі змісту ст. 121-2 ГПК у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

З наведеного випливає, що необхідною умовою визнання того чи іншого рішення державного виконавця неправомірним, є встановлення матеріалами справи факту порушення ним в момент його ухвалення норм закону.

Окрім того, пунктом 9.13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому суд не вправі зобов'язувати державного виконавця чи іншу посадову особу державної виконавчої служби до вчинення тих дій, які згідно із Законом України Про виконавче провадження можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби, а також не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Якщо під час розгляду скарги господарським судом буде виявлено порушення законності або недоліки в діяльності органу Державної виконавчої служби, учасників виконавчого провадження, суд має вжити заходів, передбачених частинами першою і другою статті 90 ГПК. Разом з тим суд не може визначати порядок та умови здійснення виконавчого провадження.

Таким чином, оскільки зважаючи на приписи Закону України Про виконавче провадження непогодження стягувача з вчиненими державним виконавцем в межах виконавчого провадження діями як недостатніми за умови відсутності передбаченого законодавством обов'язку такого вчинення, за умови повернення виконавчого документа стягувачеві відповідною постановою в зв'язку з відсутністю майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення, не тягне правових підстав у вигляді скасування та визнання останньої незаконною, тому підсумовуючи наведені обставини, суд визнає доводи скаржника неправомірними та не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення скарги.

При цьому у зв'язку з відмовою у задоволенні скарги стягувача ПАТ Прайм Банк в частині скасування та визнання незаконною постанови у ВП № 48689134 про повернення виконавчого документа стягувачеві від 01.11.2016, викладені скаржником в поданій до суду скарзі вимоги щодо зобов'язання ДВС вчинити інші дії щодо організації примусового виконання судового рішення у справі № 910/471/15-г також задоволенню не підлягаю як похідні від основних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства Прайм Банк на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 р. у справі № 910/471/15-г відмовити.

Головуючий суддя А.М.Селівон

Судді В.І.Пінчук

Ю.В.Цюкало