Постанова

від 14.02.2017 по справі 923/933/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2017 р.

Справа № 923/933/16

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: С.В. Таран,

Суддів: Л.О. Будішевської, М.А. Мишкіної,

при секретарі судового засідання Г.Є. Бєлянкіній,

за участю представників:

від позивача - участі не брали;

від відповідача - участі не брали;

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз"

на рішення Господарського суду Херсонської області від 20.12.2016

у справі №923/933/16

за позовом: публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз"

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "СОЇЛ ГАЗ"

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016р. публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" (далі - ПАТ "Укртрансгаз") звернулось з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "СОЇЛ ГАЗ" (далі - ТОВ "СОЇЛ ГАЗ") про визнання права власності за позивачем на об'єкт незавершеного будівництва "газопровід – відвід до радгоспу "Азовський" Херсонської області” (ІІ черга).

За вказаною позовною заявою було порушено провадження у справі №923/933/16.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 20.12.2016 у справі №923/933/16 (суддя Л.М. Немченко) в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Херсонської області від 20.12.2016 у справі №923/933/16 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

У судовому засіданні 14.02.2017 представники сторін участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про час та місце його проведення, що підтверджуються матеріалами справи (а.с. 123-126).

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Публічне акціонерне товариство “Укртрансгаз” засноване Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України” відповідно до рішення установчих збрів від 25.12.2012 на виконання наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 18.07.2012 №530 «Про організацію Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” та розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 №360-р “Про реорганізацію дочірніх компаній Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”. Товариство створене внаслідок реорганізації Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” шляхом перетворення в акціонерне товариство та є правонаступником всіх її майнових та немайнових прав та обов'язків (пункт 1.1 статуту ПАТ “Укртрансгаз”).

Управління магістральних газопроводів «Харківтрансгаз» є філією (відокремленим підрозділом) публічного акціонерного товариства “Укртрансгаз”; скорочене найменування УМГ «Харківтрансгаз» (пункти 1.1, 1.3 Положення про філію «Управліня магістральних газопроводів «Харківтрансгаз» ПАТ “Укртрансгаз”).

Із матеріалів справи вбачається, що на підставі спільного наказу Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України №234 від 06.11.1998 та НАК «Нафтогаз України» №68/234 від 06.11.1998 від ДП «Шебелинкагазвидобування» було прийнято на баланс УМГ «Харківтрансгаз» незавершене будівництво по газопроводу-відводу до радгоспу «Азовський» Генічевського району (II черга) в обсязі 666685,7 грн, що підтверджується актом прийому-передачі активів та пасивів ДП «Шебелинкагазвидобування» у процесі реорганізації без дати та відомістю незавершеного будівництва даного підприємства станом на 01.01.1999.

Відповідно до довідки філії УМГ «Харківтрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз» від 13.11.2014 №4220/03 на балансі останнього в складі незавершеного будівництва обліковується об'єкт: газопровід-відвід до радгоспу «Азовський» Геніченського району Херсонської області вартістю 669027,76 грн.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання за ним права власності на об'єкт незавершеного будівництва газопровід – відвід до радгоспу "Азовський" Херсонської області (ІІ черга) на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, мотивована тим, що зазначений об'єкт на даний час перебуває у власності товариства з обмеженою відповідальністю "СОЇЛ ГАЗ".

Згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №8306151 від 21.08.2013, №8304938 від 21.08.2013 відповідач є власником наступних об'єктів нерухомого майна: ГГРП (головного газового регуляторного пункту), розташованого за адресою: Херсонська обл., Генічеський р-н, м. Генічеськ, вул. Куйбишева, буд. 53 та станції катодного захисту підводного газопроводу, розташованої за адресою: Херсонська обл., Генічеський р-н, м. Генічеськ, Фрунзе спуск, 1 б; підстава виникнення права власності: нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу нерухомого майна №830, №831 від 21.08.2013.

Відповідно до вказаних договорів, укладених між товариством з обмеженою відповідальністю «Армапром» («відчужувач») та ТОВ "СОЇЛ ГАЗ" («набувач»), відчужувач передає, а набувач приймає наступне нерухоме майно:

-головний газовий регуляторний пункт №1 під літерою «А», яка розташована за адресою: Херсонська область, м. Генічеськ, вул. Куйбишева, буд. №53 – загальною площею 12,1 кв.м на земельній ділянці кадастровий номер 6522110100:02:060:0004, площею 0,0398 га згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯК №306245, зареєстрованим в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 06.04.2012 за №652210001001084, трубопровід діаметром 325*8 міліметрів протяжністю одна тисяча п'ятсот метрів з охоронною зоною, зареєстрованою в звідному кадастровому плані Херсонського регіонального філіалу центру Державного земельного кадастру 20.08.2010 площею три гектари на території Генічеської міської ради, яке належить товариству з обмеженою відповідальністю "Армапром" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.11.2004 САА 513807, виданого Генічеською міською радою (пункт 1.1 договору №831 від 21.08.2013);

-станція катодного захисту підвідного газопроводу літера «А», яка розташована за адресою: Херсонська область, м. Генічеськ, Фрунзе спуск, буд. №1-б – загальною площею 2,4 кв.м на земельній ділянці кадастровий номер 6522110100:02:176:0023, площею 0,0100 га згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯК №306244, зареєстрованим в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 06.04.2012 за №652210001001083, яка належить товариству з обмеженою відповідальністю «Армапром» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19.08.2010 САС 472708, виданого Генічеською міською радою (пункт 1.1.1 договору №830 від 21.08.2013).

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 12.03.2015, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.06.2015, у справі №910/25847/14 за позовом: публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "УМГ "Харківтрансгаз" до відповідачів: товариства з обмеженою відповідальністю "СОЇЛ ГАЗ", товариства з обмеженою відповідальністю "Армапром" про визнання недійсними вказаних вище договорів купівлі-продажу, відмовлено з тих підстав, що на момент укладення оспорюваних договорів права та охоронювані законом інтереси позивача не були і не могли бути порушеними, оскільки ПАТ "Укртрансгаз" не було надано належних доказів, які б беззаперечно свідчили про те, що за договорами купівлі-продажу нерухомого майна від 21.08.2013 відповідачем ТОВ «СОЇЛ ГАЗ» було придбано у власність саме об'єкт незавершеного будівництва газопровід-відвід до радгоспу «Азовський» Генічеського району (ІІ черга) довжиною 7,4 км, якій обліковується на балансі позивача. Із зазначених підстав було відмовлено і в задоволенні позовних вимог ПАТ "Укртрансгаз" до ТОВ «СОЇЛ ГАЗ» про витребування вказаного майна з чужого незаконного володіння.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у даній справі місцевий господарський суд виходив з фактів, встановлених господарськими судами під час розгляду справи №910/25847/14, а також з підстав недоведеності позивачем належними та допустимими доказами правомірності його вимог.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. №475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї (1952 р.), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (стаття 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини п'ятої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 (набуття права власності на безхазяйну річ) та 376 (самочинне будівництво) Цивільного кодексу України. В усіх інших випадках право власності набувається з не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 Цивільного кодексу України).

Така правова позиція викладена Верховним Судом України у справах за №6-1912цс15, №3-576гс16.

Частиною першою статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Зазначеною нормою закріплено презумпцію законності набуття права власності, тобто право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або якщо незаконність набуття права власності встановлена рішенням суду, а також встановлено відкритість переліку підстав набуття права власності з обмеженням їх виключно тими, що прямо передбачені в законодавстві.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності – це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України (правова позиція Верховного Суду України у справі за №6-244цс14).

За правилами статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Отже, стаття 392 Цивільного кодексу України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Саме таку правову позицію викладено Верховним Судом України у справі за №6-1912цс15.

Між тим позивачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності у нього права власності на спірне нерухоме майно або на підтвердження того, що таке право було набуто ним раніше на законних підставах.

При цьому, колегією суддів Одеського апеляційного господарського суду враховується те, що перебування майна на балансі не може бути підставою для визнання за ним права власності.

Баланс підприємства (організації) є лише формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства (пункт 9 інформаційного листа Вищого арбітражного суду України №01-8/98 від 31.01.2001).

Згідно з положеннями статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до приписів статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог статей 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Позивачем не надано належних в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження того, що до складу майна, право власності на яке зареєстровано за ТОВ «СОЇЛ ГАЗ» в передбаченому чинним законодавством порядку, входить об'єкт незавершеного будівництва, який був переданий на баланс позивачеві у 1999 році.

Не було доведено скаржником цього факту і під час розгляду господарськими судами справи №910/25847/14 у зв'язку з чим відмовлено в задоволенні позовних вимог про витребування спірного майна з володіння ТОВ «СОЇЛ ГАЗ».

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності відповідач є власником ГГРП, розташованого у м. Генічеськ по вул. Куйбишева, 53 та станції катодного захисту підвідного газопроводу, розташованої за адресою: м. Генічеськ, Фрунзе спуск, 1 б.

Рішення про державну реєстрацію права власності відповідача на зазначені об'єкти не скасовані, договори купівлі-продажу вказаного нерухомого майна від 21.08.2013 недійсними не визнані, як не визнані недійсними або незаконними правовстановлюючі документи попереднього власника, яким було побудовано та введено в експлуатацію ці об'єкти нерухомого майна.

Виходячи із змісту частин першої та другої статті 331 Цивільного кодексу України, частини першої статті 182 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

Отже, до прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає.

До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (абзац перший частини третьої статті 331 Цивільного кодексу України).

Абзацем другим частини третьої статті 331 Цивільного кодексу України встановлено право особи, що створила об'єкт нерухомого майна зі своїх матеріалів, або набуває на нього право власності на підставі договору або закону, укладати договори щодо зазначеного об'єкта незавершеного будівництва (про відчуження або іпотечні).

При цьому відповідно до пункту 68 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, для державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва подаються:

1) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об'єктом (крім випадку, коли речове право на земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав);

2) документ, що відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт;

3) технічний паспорт на об'єкт незавершеного будівництва.

Отже, чинним законодавством визначено порядок оформлення права власності на об'єкт незавершеного будівництва. До завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації, право власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва не виникає. У зв'язку з цим до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна.

Позивач просив визнати за ним право власності саме на об'єкт незавершеного будівництва "газопровід – відвід до радгоспу "Азовський" Херсонської області” (ІІ черга).

Між тим визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва (на недобудоване нерухоме майно) в судовому порядку нормами Цивільного кодексу України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Зазначений правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду України від 19 вересня 2011 р. у справі № 3-82гс11 та від 27.05.2015 у справі №6-159цс15.

Відтак місцевим господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання за ним права власності на об'єкт незавершеного будівництва.

За таких обставин, перевіривши відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Херсонської області норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення від 20.12.2016 не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів не вбачає.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

          Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Херсонської області від 20.12.2016 у справі №923/933/16 - без змін.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

          Повний текст постанови складено та підписано 16.02.2017.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя М.А. Мишкіна