Ухвала

від 14.02.2017 по справі 826/24435/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/24435/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

Іменем України

14 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Мамчура Я.С. Собківа Я.М. Кондратенко Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Медіа-Трейдінг на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Медіа-Трейдінг до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Медіа-Трейдінг звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.07.2015р. № 0005842206 та № 0005852206.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 січня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Медіа-Трейдінг звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника позивача, який з'явився в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 30.06.2015р. по 06.07.2015р. Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Торговий Дім Медіа-Трейдінг (код ЄДРПОУ 38727037) з питань правильності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ Украгро - Холдинг Полісся (код ЄДРПОУ 39313735) за грудень 2014 року.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем положень пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.1, 138.2, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України.

За результатами проведеної перевірки, відповідачем складено Акт перевірки від 13 липня 2015 року № 321/26-59-22-06-21/38727037, на підставі якого, прийнято податкові повідомлення-рішення від 28 липня 2015 року: - № 0005842206, яким позивачу зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість за грудень 2014 року в розмірі 203 757,00 грн.; - № 0005852206, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 229 227,50 грн., з яких: 183 382,00 грн. основного платежу та 45 845,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року.

Згідно з п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту а п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Вивченням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що між ТОВ Торговий Дім Медіа-Трейдінг (покупець), в особі директора ОСОБА_5 та ТОВ Украгро - Холдинг Полісся (продавець), в особі директора ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу від 11.11.2014р. № 111114, відповідно до умов якого, продавець продає, а покупець купує товарно-матеріальні цінності (далі - товар) в асортименті, кількості та за цінами, що вказані у видаткових накладних (специфікаціях), які є невід'ємною частиною цього Договору (Т.І а.с.107-109).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, позивачем надано видаткові накладні (Т.І а.с.110-114).

Однак, місцем їх складання вказано лише м. Житомир, що унеможливлює встановлення фактичного місця здійснення постачання товарно-матеріальних цінностей.

Згідно п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. № 99 (була чинною на момент виконання умов договору), сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Водночас, в наявних в матеріалах справи видаткових накладних, отримувачем зазначена ОСОБА_7, посада якої не зазначена, відсутні реквізити довіреності та самої довіреності чи документів на підтвердження повноважень вказаної особи на одержання товарно-матеріальних цінностей від імені позивача.

Згідно п. 2.1 вказаного Договору, поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі замовлень покупця протягом 3-х днів з моменту узгодження замовлень.

Однак, вказаних замовлень матеріали справи не містять.

Відповідно до п. 2.2 Договору, поставка товару здійснюється транспортом покупця (самовивоз) зі складу продавця.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за № 128/2568 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил № 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цієї норми, товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця. При цьому товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування, тощо).

Відповідно до пункту 13.1 статті 13 вказаних Правил, перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

Проте, на підтвердження фактичного здійснення перевезення продукції та, відповідно, реальності поставки продукції контрагентом, під час розгляду справи не надано товарно-транспортних накладних та подорожніх листів, з яких би вбачалось перевезення продукції від контрагента на склад позивача, а отже, і доказів на підтвердження поставки продукції на склад позивача.

Доводи апелянта з приводу того, що передача товару відбулася в межах одного складського приміщення, а тому у позивача не може бути перевізних документів на товар, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки п. 2.2 договору чітко визначено, що поставка товару здійснюється транспортом покупця (самовивоз) зі складу продавця. Крім цього, матеріали справи не містять жодних доказів того, що передача товару відбувалася в межах одного складського приміщення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на наявні в матеріалах справи протоколи допиту свідків в кримінальному провадженні № 32015050000000025, а саме: ОСОБА_8 та ОСОБА_6, з яких вбачається, що, будучи допитаними в якості свідків, зазначені особи вказали, що на прохання невстановлених осіб стали засновником (ОСОБА_8.) та директором (ОСОБА_6.) ТОВ Украгро - Холдинг Полісся , однак фінансово-господарської діяльності вони не здійснювали, наміру займатися господарською діяльністю не мали, ТОВ Украгро - Холдинг Полісся зареєстровано без мети здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 05.03.2012р. у справі № 21-421а11, контрагенти позивача, податкові накладні, яких стали підставою для формування податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Викладене кореспондується, також, з позицією наведеною у постанові Верховного Суду України від 01.09.2009р. № 21-1258во09, а саме: суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що позивач мав фінансово-господарські зв'язки з особами, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, які за юридичною адресою не знаходилися, проти засновників яких порушено кримінальні справи.

Крім цього, Верховний Суд України у постанові від 22 листопада 2016 року (справа № 21-2430а16) зазначив, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

При розгляді конкретної справи суди такі доводи органу влади мають перевіряти та оцінювати.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладеній у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Разом з тим, на підтвердження наявності в апелянта складського приміщення, ним надано договір про надання послуг від 01.11.2013р. № 0058, укладений з ТОВ Логос-Груп , предметом якого є надання послуг по зберіганню майна та інших послуг на території складських приміщень, що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Сім'ї Хохлових, 8 (Т.І а.с.224-226).

Однак, матеріали справи не містять жодних доказів щодо фактичного руху товарів на складі, що унеможливлює встановити факт надходження товару на склади та суперечить пункту 1.4 даного Договору, який передбачає, що передача майна на зберігання та повернення майна зі зберігання здійснюється на підставі накладних та акту приймання-передачі майна, що є невід'ємною частиною Договору. Вказані документи ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду позивачем надані не були.

При цьому, довідка складена ТОВ Логос-Груп та надана представником позивача суду апеляційної інстанції про те, що на підставі договору про надання послуг від 01.11.2013р. № 0058 ТОВ Логос-Груп у грудні 2014 року здійснило приймання вантажу (акумулятори та батарейки Camelion в асортименті) переданого ТОВ Украгро - Холдинг Полісся для ТОВ Торговий Дім Медіа-Трейдінг на території складських приміщень, не є підтвердженням реальності виконання умов зазначеного вище договору.

Крім цього, посилання апелянта на вантажно-митну декларацію № 101060000/2014/020096, копія якої ним надана на підтвердження походження та придбання товарів ТОВ Украгро-Холдинг Полісся (Т.І а.с.124-130), колегія суддів вважає, також, безпідставними, оскільки зазначена декларація не містить дати, підпису декларанта, відміток контролюючого органу та в рішенні від 20.10.2014р. № 182/5197 органу із сертифікації Товариства з обмеженою відповідальністю Харківський незалежний центр сертифікації (Т.І. а.с.122) вказано, що продукція ввезена на територію України Товариством з обмеженою відповідальністю Таламус , а не контрагентом позивача.

Доказів оплати продукції за договором купівлі-продажу від 11.11.2014р. № 111114, позивачем, також, надано не було, хоча в Акті перевірки відповідача (а.с.9-10 Акту) вказано, що оплата товару здійснена на суму 1 222 543,90 грн. платіжними дорученнями від 25.12.2014р.: № 968 на суму 278 366,98 грн.; № 967 на суму 191 808,00 грн.; № 969 на суму 384 952,80 грн.; № 970 на суму 367 416,10 грн.

Таким чином, позивачем не надано документального підтвердження тих обставин та відносин, які супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності підтверджують їх реальне виконання, а відтак, і не доведено того, що обумовлені правочинами товари поставлені саме цим контрагентом, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими доводи апелянта щодо подальшої реалізації придбаного товару на користь інших осіб.

Та обставина, що контрагента позивача на момент господарських взаємовідносин з позивачем було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, не дає підстав вважати, що він мав на меті настання реальних правових наслідків.

Отже, правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що подані ТОВ Торговий Дім Медіа-Трейдінг первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими ДПІ фактами ознак фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства.

В своїй постанові від 22 вересня 2015 року по адміністративній справі №826/16369/13, Верховний Суд України зазначив, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень. Хоча чинне податкове законодавство не встановлює конкретного переліку документів, складенням яких має оформлюватися господарська операція, документування господарської операції має відповідати законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції, договірним умовам та/або звичаєвій практиці.

Так, надані позивачем договори, видаткові накладні, податкові накладні не є достатніми доказами фактичного виконання договору купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей.

За наведених обставин, зібраних доказів у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку щодо протиправності відображення даних у податковому обліку за спірними операціями, а відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 28.07.2015р. № 0005842206 та № 0005852206 є правомірними.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Медіа-Трейдінг та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Медіа-Трейдінг залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Судді Вівдиченко Т.Р. Мамчур Я.С. Собків Я.М.

Повний текст ухвали виготовлено 17.02.2017 року

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Мамчур Я.С

Собків Я.М.