Рішення

від 16.02.2017 по справі 909/1051/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2017 р. Справа № 909/1051/16

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго", вул ОСОБА_1, 59а, м.Івано-Франківськ,76009

до відповідача: Об'єднання співвласників багатоквартирного Будинку "Дім по Вовчинецькій" вул. Вовчинецька, 202, м. Івано-Франківськ,76006

про стягнення заборгованості у сумі 229 449,44 грн., в тому числі: борг - 179 326,05 грн., 3 % річних - 5 473,48 грн., інфляційні збитки - 30 760,51 грн., пеня - 13 889,40 грн.

за участю:

від позивача: ОСОБА_2Ю, (довіреність № 20/1480 від 16.06.16)

від відповідача: ОСОБА_3, (паспорт серії СС 198926)

від відповідача: ОСОБА_4, (довіреність б/н від 15.12.16)

ВСТАНОВИВ:

державне міське підприємство "Івано-Франківськтеплокомуненерго" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до об"єднання співвласників багатоквартирного Будинку "Дім по Вовчинецькій" про стягнення заборгованості у сумі 229 449 ,44 грн., в тому числі: борг - 179 326.05 грн., 3 % річних - 5 473,48 грн., інфляційні збитки - 30 760,51 грн., пеня - 13889,40 грн.

Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов»язань згідно договору про постачання теплової енергії №191 від 23.11.06 та обґрунтовано приписами ст.173, 193 Господарського та 530, 612, 625 Цивільного кодексів України.

В судовому засіданні 07.02.17 оголошувалася перерва до 16.02.17.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, поясненнях по справі вих.№17/41 від 06.01.17 (вх.№294/17 від 10.01.17), поясненні на відзив вих.№17/138 від 24.01.17(вх.№1079/17 від 24.01.17) та поясненнях по справі від 16.02.17 №17/324 (вх.№2661/17 від 16.02.17). Вказав на те, що нарахування плати за послуги з централізованого опалення та гарячої води з жовтня 2012 року і по даний час проводиться за тарифами, встановленими постановами Національних регуляторів(комісії), зокрема, з 01.07.14 позивачем у відповідності до постанов Національної Комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг ( з 27.08.14 - Національної Комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг) застосовується двоставковий тариф.

Представники відповідача проти позову заперечили з підстав, викладених у відзиві на позов б/н від 10.01.17(вх.№323/17 від 10.01.17), відзиві на пояснення вих.№6/02 від 06.02.17(вх.№1916/17 від 06.02.17) та доповненні вих.№15-02 від 15.02.17(вх.№2598/17 від 15.02.17). Вказали на те, що відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України Про житлово-комунальні послуги розмір плати за житлово-комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів, показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У відповідача встановлені вузли теплового обліку (теплові лічильники), відтак відповідач сплатив ДМП Івано- Франківськтеплокомуненерго тільки за фактичну кількість отриманої теплової енергії згідно показань встановленого (прийнятого в експлуатацію) лічильника. Крім того, на виконання вимог ухвали суду від 24.01.17 подали суду контррозрахунок суми позову (вх.№2021/17 від 07.02.17) та запропонували позивачу укласти мирову угоду, від укладення якої представник позивача відмовився з огляду на невідповідність у ній сумі, запропонованій відповідачем до стягнення, сумі, зазначеній позивачем у позовній заяві.

Розглянувши матеріали справи з врахуванням положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши представників сторін, суд встановив наступне.

23.11.2006р. між позивачем та відповідачем укладено договір № 191 про постачання теплової енергії. При виконанні умов цього договору та при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов"язуються керуватися Законами України "Про житлово-комунальні послуги", "Про теплопостачання", Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплоспоживальних установок і теплових мереж, Правилами надання послуг з централізованого опалення. постачання холодної та гарячої води і водовідведення, іншими законодавчими актами України, що регулюють правовідносини, передбачені цим договором. Зазначений Договір укладено у письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними особами обох сторін за договором та скріплено печатками сторін. Згідно з п.10.1 даного договору цей договір укладається на термін до 31.12.06 та вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення терміну не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд.

Згідно з п 1.1. Договору Виробник(позивач) зобов'язався постачати Споживачеві (відповідачу) теплову енергію (далі - Енергія) у відповідності з умовами Договору, а Споживач - своєчасно проводити оплату за використану енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим Договором.

Відповідно до п. 2.1. Договору, енергія постачається Споживачу в обсягах згідно з додатком № 1 до даного Договору на опалення та підігрів води (постачання гарячої води).

Пунктом 2.2. Договору сторони погодили, що усі нові або реконструйовані системи теплоспоживання (Системи) Споживача до введення їх в роботу, повинні бути прийняті в експлуатацію Виробником згідно з вимогами Правил користування тепловою мережею(далі за тексом - Правила) та Правил експлуатації теплоспоживальних установок і теплових мереж (далі за текстом - Правила експлуатації) з оформленням відповідного акта-допуску.

У розділі 3 Договору сторони визначили права та обов'язки Споживача, зокрема, зазначили, що споживач має право на отримання інформації щодо тарифів, умов та режимів споживання та перевірку кількісних і якісних показників надання послуг та зобов»язаний виконувати умови та порядок оплат спожитої енергії.

У розділі 5 Договору сторони обумовили облік теплової енергії. Так, п. 5.1. та 5.2 Договору передбачено, що облік споживання енергії проводиться виключно за Приладами. Розрахунок застосовується тільки при тимчасовому підключенні терміном до 6 місяців. Встановлення Приладів виконується організаціями, що мають відповідні ліцензії на межі балансової приналежності мереж Виробника та Споживача, згідно з узгодженим виробником проектом.

Як зазначено у п. 5.3. Договору, Споживач, що має Прилади, щомісячно з 26 по 31 число направляє свого представника у відділ договірної роботи та реалізації теплової енергії Виробника за адресою: вул. Б. Хмельницького, 59а, для надання письмового звіту про фактичне споживання енергії за розрахунковий місяць. В абзаці другому п. 5.3. Договору сторони погодили, що у разі неподання звіту про фактичне споживання енергії за розрахунковий період по приладах у вказаний термін, виробник проводить розрахунок за використану енергію розрахунковим методом згідно годинних теплових навантажень.

Пунктом 5.5. Договору передбачено, що при відсутності Приладів або виході їх з ладу - кількість спожитої енергії визначається виробником, як виняток, розрахунковим способом (згідно теплових навантажень).

Відповідальність сторін передбачена у розділі 6 Договору, порядок розрахунків - розділом 7 Договору.

Згідно з п. 7.1. Договору, плата за енергію справляється: а) за наявності приладів за їх показами згідно з п. 10-13 Правил послуг; б) за тарифами для населення - для розрахунків за опалення житлових приміщень та місць загального користування та підігрів води (постачання гарячої води) мешканцям; в) за тарифами для юридичних осіб - за опалення приміщень, що займають юридичні особи та за підігрів води (постачання гарячої води) юридичним особам. У відповідності до п. 7.2 Договору, розрахунки за спожиту енергію проводяться у грошовій формі згідно тарифів встановлених п. 7.1 Договору. Розрахунковим періодом є календарний місяць.

Згідно з п.7.4 Договору оплата послуг здійснюється відповідачем на підставі виставлених позивачем рахунків-фактур та в розмірі суми, вказаної в цих рахунках: а) з платежів поточного розрахункового періоду в 5-денний термін після дати одержання рахунків-фактури; б) з платежів передоплати з 1-го до 5-го числа поточного розрахункового періоду; в) в платіжних дорученнях споживач повинен обов'язково вказати номер договору та призначення платежу. За наявності заборгованості по даному договору, Виробник зараховує кошти, що надійшли від споживача, як погашення заборгованості за минулі періоди, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу.

Пунктом 7.5. Договору сторони передбачили, що у разі несплати в терміни, обумовлені цим договором, Сторони керуються умовами Договору, вимогами Правил, в частині припинення подачі енергії, а на суми невиконаного зобов'язання нараховується пеня в розмірі 0,1% за кожний день прострочення до дня фактичної оплати. Пеня нараховується виробником протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.

В порушення прийнятих на себе зобов»язань відповідач за поставлену теплову енергію розраховувався не в повному обсязі, що призвело до виникнення заборгованості останнього перед позивачем за період з 01.07.14 по 01.11.16 в розмірі 179326,05грн.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача направлено претензію №11П-2/16 від 08.11.16, у відповідь на яку відповідач повідомив позивача про відсутність заборгованості.

Доказів погашення заборгованості відповідачем суду не подано.

При вирішенні даного спору суд констатує наступне.

За змістом ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Статтею 202 цього ж Кодексу встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Наведена правова норма кореспондується зі статтею 509 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Частиною 6 статті 276 Кодексу унормовано, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

На підставі норм чинного законодавства та спірного договору між сторонами у справі виникли зобов"язальні (договірні) правовідносини.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди(ст.638 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.26 Закону України Про житлово-комунальні послуги до істотних умов договору між виконавцем/виробником та споживачем входить і порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Відповідно до ч.2. ст.32 Закону України Про житлово-комунальні послуги розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством. Наведена норма знайшла своє відображення у п.5.1 та 5.2 спірного договору, згідно яких облік споживання енергії проводиться виключно за Приладами. Розрахунок застосовується тільки при тимчасовому підключенні терміном до 6 місяців.

Закон України "Про теплопостачання" визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання. Статтею 19 цього ж Закону унормовано, що діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватись суб'єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності, зокрема, на основі договорів оренди, підряду, концесії, лізингу та інших договорів. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Судом встановлено, що Державне міське підприємство Івано-Франківськтеплокомуненерго виробляє, транспортує та постачає теплову енергію згідно ліцензій, відтак технічна, фінансова та тарифна політика регулюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, яка діє згідно Положення, затвердженого Указом Президента 10 вересня 2014 року № 715/2014. До моменту створення зазначеної комісії діяла Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Відповідно до Постанови № 285 від 08.04.2014р. Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення Державному міському підприємству Івано-Франківськтеплокомуненерго при здійсненні нарахування за теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення що не знаходиться на абонентському обслуговуванні (управителів багатоквартирних будинків) з 01. 07. 2014р діяли наступні тарифи:

а) одноставковий тариф на теплову енергію - 306,27грн./Гкал (без ПДВ);

б) умовно-змінна частина двоставкового тарифу на теплову енергію - 189,77грн./Гкал (без ПДВ);

в) умовна-постійна частина двоставкового тарифу на теплову енергію

(місячна плата за одиницю приєднаного теплового навантаження) - 18806,59грн./Гкал (без ПДВ).

Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 712 від 03.03.2015 Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ДМП Івано- Франківськтеплокомуненерго з 1 квітня 2015 року для розрахунків зі споживачами застосовуються наступні тарифи:

а) одноставковий тариф на теплову енергію - 527,40грн./Гкал (без ПДВ);

б) умовно-змінна частина двоставкового тарифу на теплову енергію - 409,88 грн./Гкал (без ПДВ);

в) умовна-постійна частина двоставкового тарифу на теплову енергію

(місячна плата за одиницю приєднаного теплового навантаження) - 18970,15 грн./Гкал (без ПДВ).

Встановлення та застосування для розрахунків з населенням двоставкових тарифів унормовано Порядком формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого Постановою КМУ від 01.06.11 №869.

Згідно з п. 4 зазначеного Порядку одноставковий тариф на теплову енергію - це вартість одиниці (1 Гкал) теплової енергії відповідної якості, що реалізується споживачам, визначена як грошовий вираз планованих економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування, постачання з урахуванням планованого прибутку і не розподілена на умовно-змінну та умовно-постійну частини тарифу; двоставковий тариф - це грошовий вираз двох окремих частин тарифу (умовно-змінної та умовно-постійної); умовно-змінна частина двоставкового тарифу - вартість одиниці (1 Гкал) теплової енергії відповідної якості, що реалізується споживачам як грошовий вираз змінної частини планованих економічно обґрунтованих прямих витрат на її виробництво, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу виробництва теплової енергії з урахуванням планованого прибутку; умовно-постійна частина двоставкового тарифу - абонентська плата за одиницю (1 Гкал/год.) теплового навантаження об'єктів теплоспоживання як грошовий вираз решти планованих економічно обґрунтованих витрат, що включаються до повної собівартості виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, є постійними і не змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу виробництва теплової енергії з урахуванням планованого прибутку.

Відтак, судом встановлено, що відповідачем застосовується двоставковий тариф на підставі постанов національного регулятора. При цьому, рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №81 від 08.02.11, яке на даний час є чинним, встановлено тарифи на послуги теплопостачання за одноставковим та двоставковим тарифами.

З огляду на той факт, що зазначені тарифи на момент розгляду справи є чинними, тобто не оскаржувалися у встановленому чинним законодавством порядку, відтак протягом періоду їх дії правомірно застосовувалися позивачем при розрахунках зі споживачами за надані послуги з постачання теплової енергії.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відтак судом не приймаються до уваги твердження представників відповідача з наступних підстав.

Матеріалами справи підтверджуються твердження відповідача про наявність у будинку лічильника, даний факт позивачем не заперечується, навпаки - матеріалами справи та поясненнями представника позивача в судовому засіданні підтверджується, що у платіжних документах, які направлялися відповідачу та копії яких наявні в матеріалах справи, вказано, що нарахування проводиться, використовуючи показники загально будинкового лічильника на теплову енергію.

Щодо показників приладів обліку, то вони приймалися відповідачем до розрахунку, про що свідчать виставлені споживачу рахунки - фактури, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Як зазначалося вище, встановлені державними регуляторами для позивача тарифи не були визнані у встановленому порядку недійсними чи такими, що не відповідають закону, а тому доводи відповідача про незаконність застосування даних тарифів є безпідставними.

Є безпідставними також твердження відповідача, що його зобов"язання перед позивачем за теплопостачання виникає на підставі законів, а не з умов договору, так як це суперечить приписам Господарського та Цивільного кодексів України, зокрема, Розділу ІІ Глави 52, Глави 53 ЦК України, ст. ст. 626, 627, 628, 629 ЦК України.

В силу положень ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ст.ст.526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином та у встановлений строк.

Згідно з п.7.4 Договору оплата послуг здійснюється відповідачем на підставі виставлених позивачем рахунків-фактур та в розмірі суми, вказаної в цих рахунках: а) з платежів поточного розрахункового періоду в 5-денний термін після дати одержання рахунків-фактури; б) з платежів передоплати з 1-го до 5-го числа поточного розрахункового періоду; в) в платіжних дорученнях споживач повинен обов'язково вказати номер договору та призначення платежу. За наявності заборгованості по даному договору, Виробник зараховує кошти, що надійшли від споживача, як погашення заборгованості за минулі періоди, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу.

В силу ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов"язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов"язання.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов"язань не надав, доводи позивача не спростував.

З огляду на встановлення судом факту порушення відповідачем договірних зобов"язань, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 179326,05грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Позивач, крім основного боргу, у позовній заяві просив стягнути з відповідача на свою користь 5473,48грн. 3% річних за період вересень 2014 - листопад 2016 років, 30760,51грн. інфляційних втрат за період вересень 2014 - жовтень 2016 років та 13889,40грн. пені за період жовтень 2015 - жовтень 2016 років.

Якщо зобов'язання не виконано належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України. Згідно зазначеної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень ст. 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. Ця позиція підтверджується практикою Верховного Суду України (постанови від 12.12.2011 р. у справі № 07/238-10, від 29.05.2013 р. у справі № 6-39цс13 ).

Перевіривши розрахунки розміру 3% річних та розміру інфляційних втрат за спірний період, суд констатує, що позивачем правомірно розраховано відповідачу 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню за період та у сумі, вказаній позивачем у розрахунку, який визнається судом арифметично вірним.

Частиною 1 ст. 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня). Згідно положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Сторони, вільно укладаючи спірний Договір, у п.7.5 передбачили нарахування пені за порушення виконання зобов'язань: в разі несплати в терміни, обумовлені договором покупець зобов'язується сплатити (крім суми заборгованості) пеню в розмірі 0,1 % за кожний день прострочення до дня фактичної оплати.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Передбачений частиною шостою статті 231 ГК України розмір відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом(п.2.2 постанови Пленуму ВГС України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» ).

Відповідно до вимог частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування відповідних сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Суд, на підставі ст.55 Господарського процесуального кодексу України, перевірив нарахування позивачем відповідачу пені та дійшов висновку, що наявний в матеріалах справи розрахунок позивача є арифметично вірним, відтак розмір пені, нарахований позивачем, підлягає до стягнення.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В контексті наведеного, позов підлягає до задоволення.

Судові витрати у справі за приписами ст.49 ГПК України покласти на відповідача.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.124, 129, 129-1 Конституції України, ст. 11, 203, 509, 526, 530, 546, 548, 549, 610, 611, 612, 614, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, 232, 275, 276 Господарського кодексу України, ст.26, 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст.19 Закону України "Про теплопостачання" , Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869, Порядком формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженим Постановою КМУ від 01.06.11 №869, ст.32, 33, 35, 43, 49, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

задовольнити позов державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" до об"єднання співвласників багатоквартирного Будинку "Дім по Вовчинецькій" про стягнення заборгованості у сумі 229 449 ,44 грн., в тому числі: борг - 179 326,05 грн., 3 % річних - 5 473,48 грн., інфляційні втрати - 30 760,51 грн., пеня - 13889,40 грн.

Стягнути з об"єднання співвласників багатоквартирного Будинку "Дім по Вовчинецькій" (вул.Вовчинецька, 202, м.Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 25668710) на користь державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго"( вул.Б.Хмельницького, 59-а, м.Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 03346058) 179326,05(сто сімдесят дев"ять тисяч триста двадцять шість гривень п"ять копійок) основного боргу, 5473,48(п"ять тисяч чотириста сімдесят три гривні сорок вісім копійок) 3 % річних, 30760,51(тридцять тисяч сімсот шістдесят гривень п"ятдесят одну копійку) інфляційних втрат, 13889,40(тринадцять тисяч вісімсот вісімдесят дев"ять гривень сорок окпійок) пені та 3441,74(три тисячі чотириста сорок одну гривню сімдесят чотири копійки) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.02.17

Суддя Матуляк П. Я.