Рішення

від 13.02.2017 по справі 914/2896/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2017Справа № 914/2896/16

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сальве-Львів" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Макс-Фарм" про стягнення 50 524 грн 97 коп. Представники сторін: від позивача:Гончарук В.І. - представник за довіреністю від відповідача: не з'явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

15.11.2016 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Сальве-Львів" з вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Макс-Фарм" про стягнення 50 524 грн 97 коп. заборгованості за договором суборенди приміщення та обладнання від 01.03.2016, в тому числі: 41 290 грн 32 коп. заборгованості по орендній платі, 1 737 грн 88 коп. пені, 288 грн 00 коп. інфляційних втрат, 180 грн 00 коп. 3 % річних та 7 028 грн 77 коп. заборгованості по комунальним послугам.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного договором суборенди приміщення та обладнання від 01.03.2016 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим в останнього станом на 22.10.2016 виникла заборгованість з оплати орендних платежів у розмірі 41 290 грн 32 коп. та заборгованість з оплати комунальних послуг у розмірі 7 028 грн 77 коп., крім того у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано 1 737 грн 88 коп. пені, 288 грн 00 коп. інфляційних втрат та 180 грн 00 коп. 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.11.2016 порушено провадження у справі № 914/2896/16 та справу призначено до розгляду на 05.12.2016.

05.12.2016 до відділу діловодства Господарського суду Львівської області від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.12.2016 розгляд справи відкладено на 21.12.2016.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.12.2016 матеріали справи № 914/2896/16 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2017 справу № 914/2896/16 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.02.2017.

Представник відповідача у судове засідання 13.02.2017 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, за адресою, зазначеначеною на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України за адресою https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch .

У судове засідання 13.02.2017 з'явився представник позивача та надав пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просять суд їх задовольнити.

Судом встановлено, що позивачем у позовній заяві неправильно визначено ціну позову, а саме у розмірі 49 717 грн 88 коп., що складає загальну суму боргу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 55 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошей ціна позову визначається стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку

Згідно з нормами частини другої та третьої статті 55 Господарського процесуального кодексу України в ціну позову включаються також вказані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не вказані, - суми їх, визначені суддею. Ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви № 229 від 09.11.2016 позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість з оплати орендних платежів у розмірі 41 290 грн 32 коп., пеню за прострочення внесення орендної плати у розмірі 1 737 грн 88 коп., суму інфляційних втрат за прострочення внесення орендної плати у розмірі 288 грн 00 коп., суму 3 % річних за прострочення внесення орендної плати у розмірі 180 грн 00 коп. та заборгованості з оплати комунальних послуг у розмірі 7 028 грн 77 коп., що разом становить 49 717 грн 88 коп. Проте, судом встановлено, що загальна сума заявлених вимог становить 50 524 грн 97 коп., а саме: 41 290 грн 32 коп. + 1 737 грн 88 коп. + 288 грн 00 коп. + 180 грн 00 коп. + 7 028 грн 77 коп.

Таким чином, судом встановлено, що ціна позову становить 50 524 грн 97 коп.

У судовому засіданні 13.02.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази та матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

01.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сальве-Львів" (орендар за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Макс-Фарм" (суборендар за договором) укладено договір суборенди приміщення та обладнання, відповідно до умов якого орендар зобов'язується передати, а суборендар прийняти в строкове платне користування приміщення та обладнання, а саме: приміщення, що знаходиться: м. Львів, вул. Федьковича, 10, загальна площа 80.2 кв.м, яке належить орендарю на підставі договору оренди від 29.02.2016.

Перелік обладнання, що передається в користування зазначається в Акті інвентаризації обладнання до договору (пункту 1.3 договору суборенди).

Пунктом 2.2 договору сторони погодили, що строк оренди приміщення становить 1050 днів.

Згідно з пунктом 3.3. договору суборендна плата становить 15 000 грн 00 коп. до червня 2016 року, з липня 2016 року орендна плата складає 16 000 грн 00 коп.

Відповідно до пункту 3.4. договору суборендна плата сплачується щомісячно в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця до 5 числа поточного місяця. Суборендна плата нараховується за весь фактичний строк оренди, який розпочинається з моменту підписання акту приймання-передачі приміщення та закінчується датою повернення приміщення та обладнання орендодавцю за актом приймання-передачі.

У відповідності до пункту 3.7. договору оплата комунальних послуг компенсується орендарю на підставі рахунків відповідних організацій.

Прийом-передача приміщення оформлюється окремим Актом приймання-передачі приміщення (пункт 4.1 договору).

Згідно з пунктом 6.1 договору повернення приміщення й обладнання орендарю проводиться протягом 2 (двох) робочих днів з моменту закінчення строку оренди (пункт 2.2.) чи моменту дострокового припинення дії цього договору у випадках передбачених пунктами 8.1, 8.2. Повернення проводиться за участю представників обох сторін зі складанням відповідного Акту приймання-передачі приміщення.

У відповідності до пункту 8.2 договору суборендар має право достроково розірвати даний договір, письмово попередивши орендаря за 60 (шістдесят) днів до дати розірвання.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк

Згідно з нормами частин 1, 3, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Нормами частини першої та другої статті 763 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Відповідно до частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору договором суборенди приміщення та обладнання від 01.03.2016 орендар передав, а суборендар прийняв строкове платне користування приміщення, що знаходиться: м. Львів, вул. Федьковича, 10, загальна площа 80.2 кв.м, що підтверджується підписаним між сторонами актом приймання-передачі приміщення від 15.03.2016.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати орендних платежів, у зв'язку з чим, станом на 22.10.2016, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість з оплати орендних платежів у розмірі 41 290 грн 32 коп. та заборгованість з оплати комунальних послуг у розмірі 7 028 грн 77 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 83 від 31.03.2016, № 84 від 31.03.2016, № 112 від 30.04.2016, № 110 від 30.04.2016, № 143 від 31.05.2016, № 150 від 30.06.2016, № 142 від 31.05.2016, № 151 від 30.06.2015, № 177 від 31.07.2016, № 178 від 31.07.2016, № 202 від 31.08.2016, № 224 від 30.09.2016 та № 236 від 30.09.2016. Також суд зазначає, що у відповідності до умов договору оплата орендних та комунальних платежів не ставиться в залежність від підписання/не підписання акту здачі-приймання робіт (надання послуг).

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд не приймає до уваги наявний в матеріалах справи лист № 1 від 19.08.2016 Товариства з обмеженою відповідальністю "Макс-Фарм" про розірвання договору з 22.08.2016, оскільки відповідачем не було дотримано порядку дострокового розірвання договору, визначеного пунктом 8.2 договору та нормами статті 763 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту неналежного виконання відповідачем обов'язку з оплати орендних та комунальних платежів за договором суборенди приміщення та обладнання від 01.03.2016 та факту наявності, станом на 22.10.2016, заборгованості з оплати орендних платежів у розмірі 41 290 грн 32 коп. та заборгованості з оплати комунальних послуг у розмірі 7 028 грн 77 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з оплати орендних платежів у розмірі 41 290 грн 32 коп. та заборгованості з оплати комунальних послуг у розмірі 7 028 грн 77 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором суборенди приміщення та обладнання від 01.03.2016, позивачем нараховано відповідачу 288 грн 00 коп. інфляційних втрат, 180 грн 00 коп. 3 % річних та 1 737 грн 88 коп. пені.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною 1 статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

У відповідності до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

З огляду на вищевикладене та у зв'язку з тим, що позивачем не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо нарахування пені за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань з оплати орендних та комунальних платежів за договором суборенди приміщення та обладнання від 01.03.2016, позовні вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 1 737 грн 88 коп. визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Пунктом 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Суд встановив, що розрахунок інфляційних нарахувань, наданий позивачем є неправильним, оскільки відповідно до норм чинного законодавства, індекс інфляції зараховується за весь час прострочення зобов'язання. Отже, позивач має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню за перерахунком суду, здійсненим за період прострочення визначений позивачем у розрахунку доданому до позовної заяви, а саме з 06.08.2016 по 01.10.2016, у розмірі 249 грн 14 коп.

Крім того, за перерахунком суду частковому задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних, нарахованих на загальний період прострочення визначений позивачем у розрахунку доданому до позовної заяви, а саме з 06.08.2016 по 05.10.2016, у розмірі 80 грн 22 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Kеруючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. 55, ст. 75, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Макс-Фарм" (01133, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 16 А, ідентифікаційний код 38416831) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сальве-Львів" (79018, Львівська обл., м. Львів, вул. Федьковича, буд. 10, ідентифікаційний код 36248737) заборгованість по орендній платі у розмірі 41 290 (сорок одна тисяча двісті дев'яносто) грн 32 коп., заборгованість по комунальним платежам у розмірі 7 028 (сім тисяч двадцять вісім) грн 77 коп., інфляційні втрати у розмірі 249 (двісті сорок дев'ять) грн 14 коп., 3 % річних у розмірі 80 (вісімдесят) грн 22 коп. та судовий збір у розмірі 1 326 (одна тисяча триста двадцять шість) грн 82 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 20.02.2017

Суддя Н.Б. Плотницька